Що ми знаємо про податкові/ЄСВ штрафи?

теорія та практика

Що ми знаємо про податкові/ЄСВ штрафи?

У теорії інститут відповідальності спрямований на покарання, виховання та запобігання правопорушенням. У нас же все, як завжди, особливо у сфері податків… В умовах постійного браку грошей у держбюджеті такі надходження вже давно вважаються серйозним джерелом його наповнення. У зв’язку з цим символічно, що з точки зору ПКУ їх включено до складу податкових зобов’язань. Більше того, існує думка, що податкові закони тому і пишуться настільки непрозоро та складно, щоб створити умови для притягнення до відповідальності якомога більшої кількості платників… і тим самим — для кращого поповнення казни.

Віталій Смердов, податковий експерт

Нас цікавлять штрафи, що накладаються на суб’єктів господарювання — платників податків та ЄСВ (як на підприємства, так і на підприємців). У зв’язку з цим звернемося до спеціального нормативного акта, який регулює їх діяльність, — ГКУ. У ньому передбачено, що до суб’єктів господарювання можуть застосовуватися, зокрема, адміністративно-господарські санкції. У їх числі названо і штраф. Це грошова сума, яка сплачується до бюджету суб’єктом господарювання, якщо той порушує правила провадження господарської діяльності. Перелік цих порушень, розмір і порядок стягнення таких штрафів визначаються податковими та іншими законами (ч. 2 ст. 241 ГКУ).

Таким чином, доходимо висновку, що штрафи у сфері оподаткування* та ЄСВ є різновидом адміністративно-господарських санкцій. При цьому склад порушень, за які вони накладаються, а також їх розмір і порядок накладення потрібно шукати у ПКУ та Законі № 2464. Надамо їх загальну характеристику.

Податкові штрафи**. З одного боку, податковий штраф — це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що стягується з платника у зв’язку з порушенням ним вимог податкового та іншого підконтрольного податківцям законодавства (п.п. 14.1.265 ПКУ). З іншого — це грошове зобов’язання платника (п.п. 14.1.39 ПКУ).

За своєю суттю податковий штраф — це таке саме грошове зобов’язання, як податок чи збір. Різниця лише в підставах для його нарахування/сплати.

Як результат, такі суми відображаються в картках особових рахунків разом із грошовими зобов’язаннями в частині податків і зборів (п. 4.1 Інструкції № 276).

Штрафи, що накладаються митниками. На сьогодні митники та податківці об’єднані в загальну структуру — Міндоходів, тому цей поділ дуже умовний. Митники можуть накладати дві категорії штрафів. По-перше, податкові (наприклад, у частині «ввізного» ПДВ). Про те, що податкові штрафи можуть накладатися і за підсумками митного контролю, говорять і самі митники (див. лист ДМСУ від 18.12.2012 р. № 11.1/1.2-14/14129-ЕП). Правила в цій частині ідентичні тим, що розглядалися вище. По-друге, митні (за порушення, прописані в МКУ). Подібні штрафи є самостійними адміністративно-господарськими санкціями і до податкових штрафів жодного відношення не мають.

ЄСВ-штрафи. Визначення податкового штрафу в п.п. 14.1.265 ПКУ (див. вище) дуже широке і на перший погляд охоплює, крім іншого, і штрафи з ЄСВ. До такого висновку може привести й те, що з серпня податківці уповноважені перевіряти і дотримання законодавства у сфері ЄСВ (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 70, с. 16). Водночас виходити потрібно з іншої логіки.

У межах ЄСВ потрібно орієнтуватися лише на Закон № 2464, оскільки в цій частині він має пріоритет над іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 2 Закону № 2464). У зв’язку з цим, виходячи з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, ЄСВ-штрафи є страховими коштами (як і сам ЄСВ). При цьому до грошових зобов’язань за ПКУ ці суми жодного відношення не мають. Для визначення порядку їх накладення, стягнення тощо слід використовувати Закон № 2464, не звертаючись до ПКУ.

Сьогодні Міндоходів має право застосовувати як податкові штрафи, так і штрафи з ЄСВ.

При цьому з цією метою контролери повинні керуватися різними правилами, що встановлені ПКУ та Законом № 2464 відповідно. Водночас в окремих питаннях ЄСВ-контроль тепер дійсно підпорядковується ПКУ. Наприклад, це стосується проведення камеральних та документальних перевірок (п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 2464).

Як зазначалося на початку статті, ці штрафи застосовуються саме до суб’єктів господарювання — платників податків та ЄСВ. Це — так звана фінансова відповідальність. Її слід відрізняти від адміністративної та кримінальної (п. 111.1 ПКУ, ч. 11 ст. 9 Закону № 2464). Ці види відповідальності можуть теж виражатися у формі штрафів, проте застосовуються вони лише до фізосіб*. Порядок її застосування прописано в КУпАП та Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. № 2341-III, але деякі правила містяться і в ПКУ (див., наприклад, п. 56.22 ПКУ).

Далі розглянемо головні питання, пов’язані з податковими штрафами, після чого торкнемося штрафів у сфері ЄСВ (їм присвячено окремий розділ статті).

З урахуванням п.п. 14.1.265 і п. 111.1 ПКУ, податкові штрафи накладаються за порушення податкового та іншого підконтрольного податківцям законодавства. Ними ж вважаються протиправні дії (або бездіяльність — наприклад, неподання декларації), що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених ПКУ та іншим підконтрольним податківцям законодавством (п. 109.1 ПКУ). Проте чи означає це, що накладення штрафів спричинює порушення будь-якого припису ПКУ чи іншого акта? Звісно ж, ні. Вони накладаються лише за порушення, наведені у ст. 117 — 128 ПКУ (див. про них на с. 13). Якщо ж платник порушить будь-яку іншу вимогу ПКУ чи іншого акта (наприклад, не складе податкову накладну всупереч обов’язковості такого складання), то підстав для застосування податкових штрафів не буде. На відміну від штрафів адміністративних (див. далі).

Тут є два варіанти. По-перше, штрафи можуть накладатися контролерами. Це відбувається за результатами податкових перевірок шляхом складання податкових повідомлень-рішень (п. 116.1 ПКУ). Такий підхід є логічним, ураховуючи те, що вони є грошовими зобов’язаннями та відображаються в картці особового рахунка платника (п. 4.1 Інструкції № 276). При цьому якщо штраф прив’язаний до будь-якого податку/збору, то на нього окреме податкове повідомлення-рішення, як правило, не складається. Ці суми відображаються в податковому повідомленні-рішенні щодо відповідного податку або збору (п. 2.3 Порядку № 1236). До нього, зокрема, має додаватися і розрахунок такого штрафу.

По-друге, штраф може накласти і… сам платник. Звісно ж, ідеться про «самоштраф» згідно з п. 50.1 ПКУ (у розмірі 3 або 5 % від суми недоплати). Нагадаємо, що обов’язок його нарахування та сплати виникає при виправленні помилок, допущених у попередніх періодах. Але лише за умови, що це призвело до недоплати податку/збору. Нараховується такий штраф на підставі уточнюючого розрахунку або поточної декларації (якщо помилка виправляється в ній).

Якщо штраф нараховується за податковим повідомленням-рішенням, то платник повинен сплатити цю суму протягом 10 календарних днів, наступних за днем його отримання (п. 57.3 ПКУ). Якщо ж ідеться про «самоштраф», то він перераховується разом з недоплатою (до подання уточнюючого розрахунку) або податковими зобов’язаннями поточного періоду.

При цьому виникає запитання: на які коди бюджетної класифікації перераховувати податкові штрафи (у платіжному дорученні ці відомості зазначаються в полі «Отримувач»)? Для відповіді на нього досить ще раз пригадати, що вони є грошовими зобов’язаннями та, як правило, прив’язуються до певних податків/зборів. У зв’язку з цим їх потрібно перераховувати на ті самі коди, що і відповідні податки/збори. Не заперечують це і податківці*. На їх думку, такий підхід справедливий у частині штрафів, передбачених п. 119.2, ст. 120, 122, 123, 126, 127 ПКУ.

Водночас податкові штрафи не завжди прив’язуються до податків/зборів (наприклад, пп. 117.1 або 124.1 ПКУ). Як бути в таких випадках? На щастя, контролери не залишили без уваги і це питання. Вони зазначили, що в подібних випадках штрафи потрібно перераховувати на код «21081100» (адміністративні штрафи та інші санкції).

Крім того, при перерахуванні платежів до бюджету поле платіжного доручення «Призначення платежу» потрібно заповнювати згідно з Порядком заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) платежів до бюджету, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, затвердженим наказом Мінфіну від 07.07.2012 р. № 817. У цьому випадку потрібно вказати, зокрема, код виду сплати. Їх перелік наведено в додатку до цього Порядку. Податковий штраф є грошовим зобов’язанням, тому вид коду залежатиме від виду податкової перевірки та характеру порушення (вони наведені в цьому ж додатку).

Можливість такого зарахування прописана в п. 87.1 ПКУ. Припустимо, платник не сплачує штраф з якогось податку/збору в належний строк, проте за ним значиться переплата з цього ж чи іншого податку/збору. У такому разі при достатній сумі переплати штраф може бути зараховано з нею.

Головне при цьому — пам’ятати, що штрафи, які прив’язані до певних податків/зборів, погашаються/зараховуються у зазначений спосіб автоматично, але лише в частині переплати з таких самих податків/зборів (наприклад, штрафи з ПДВ погашаються переплатою з ПДВ). В інших випадках платнику доведеться подати заяву про перекидання відповідних сум у рахунок погашення штрафу. Вона складається в довільній формі, проте повинна містити відомості про напрям перерахування коштів (п. 43.4 ПКУ).

Сума штрафу, не сплачена вчасно, перетворюється на податковий борг (п.п. 14.1.175 ПКУ). До платника в подібному випадку додатково застосовується штраф згідно з п. 126.1 ПКУ. При цьому будь-яких обмежень для нарахування штрафу на штраф ПКУ не передбачає. Опосередковано це підтверджує і консультація податківців у розділі 137.01 Єдиної бази податкових знань (вона втратила чинність, але підхід не повинен змінитися).

Водночас, зізнаємося, у деяких випадках це виглядає дивно. Уявимо, що платник не сплатив вчасно штраф за несвоєчасну сплату податків (п. 126.1 ПКУ). У такому разі сума штрафу знову перетворюється на податковий борг і на неї знову має бути нараховано цей же штраф.

Так, є. Такий строк становить 1095 днів (пп. 114.1 і 102.1 ПКУ). Із цим погоджуються і податківці (див. Єдину базу податкових знань, розділ 137.01). У загальному випадку він починає відлічуватися вже з наступного дня після граничної дати для подання декларації та/або сплати грошових зобов’язань, нарахованих податківцями. Водночас є й винятки. Так, якщо:

1) декларацію було подано пізніше — 1095-денний строк починає обчислюватися з моменту такого подання;

2) платник подав уточнюючий розрахунок — цей строк починає обчислюватися з дати його подання.

Після закінчення цього строку податківці втрачають право на нарахування штрафів щодо відповідних сум. Водночас із цього правила є винятки, коли зазначений строк давності не застосовується. Вони перелічені в п. 102.2 ПКУ. В їх числі, зокрема, названа ситуація, коли платник зовсім не подав декларацію.

Загальним правилом визначено: при вчиненні декількох порушень штрафи застосовуються за кожне разове та триваюче порушення окремо (п. 115.1 ПКУ). Зрозуміло, що воно не відповідає і на дещицю запитань, що виникають на практиці. Тому розглянемо найбільш поширені з них.

1. Як розмежувати триваючі та разові порушення? Для відповіді на це запитання скористаємося допомогою чиновників та судів (хоча ПКУ й оперує цими термінами, їх він, на жаль, не розкриває).

Триваючим порушенням є дія або бездіяльність (що трапляється найчастіше), пов’язана із тривалим невиконанням обов’язків.

У такому разі платник не припиняє протиправні дії/бездіяльність. За ними відбуваються такі самі дії/бездіяльність. При цьому вони є не самостійним порушенням, а продовженням єдиного триваючого порушення (див. постанову Жмеринського районного суду Вінницької області від 20.01.2011 р. у справі № 205/81/12). По суті, такі самі критерії наведено в листах Мін’юсту від 01.12.2003 р. № 22-34-1465 та Міндоходів від 13.05.2013 р. № 1101/Н/99-99-15-04-01-14 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 74, с. 7). У межах одного триваючого порушення накладається лише один штраф — навіть незважаючи на те, що воно продовжується постійно (до моменту припинення або виявлення). На нашу думку, до триваючих порушень належить, зокрема, порушення строків зберігання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків (п. 121.1 ПКУ). Крім того, вважаємо, що триваючими порушеннями потрібно вважати і неподання декларації або несплату податку, проте в податківців із цього приводу інша думка (див. лист Міндоходів від 13.05.2013 р. № 1101/Н/99-99-15-04-01-14).

Разовими, у свою чергу, є всі інші порушення, які вичерпуються в момент їх учинення. У подібному випадку є всі підстави для накладення штрафу щодо кожного з таких порушень. До разових, наприклад, можна віднести непогоджене з податківцями відчуження майна, що перебуває в податковій заставі (п. 124.1 ПКУ).

2. Платник учинив кілька самостійних і не пов’язаних між собою порушень (наприклад, не подав декларацію зі спецводозбору та занизив податок на прибуток). У такому разі діє зазначене вище правило. За кожне разове або триваюче порушення накладається окремий штраф.

3. При перевірці податківці виявили низку ідентичних порушень (наприклад, платник втратив декілька накладних чи інших первинних документів). У цьому разі все залежить від того, чи підпадають такі порушення під ознаки «продовжуваності». До подібних порушень належить низка ідентичних порушень, що вчиняються неодноразово, з однаковою метою, формою вини, тими самими суб’єктами та засобами і складають в сукупності єдине порушення (ці критерії було приведено в названих вище листах Мін’юсту та Міндоходів). Якщо дії/бездіяльність платника відповідає цим ознакам, то, на нашу думку, можна говорити про вчинення одного порушення. А отже, і про накладення одного штрафу. Такого висновку, щоправда, у частині неподаткових порушень дійшов і ВСУ (див. його постанову від 04.06.2013 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 63, с. 34). Разом із тим дуже сумніваємося, щоб податківці так просто погодилися з цим підходом. Крім того, цю логіку не можна застосувати щодо штрафу за п. 120.1 ПКУ. Річ у тім, що в цьому пункті прямо зазначено: цей штраф застосовується за кожне неподання/несвоєчасне подання. Аналогічний підхід справедливий і у межах деяких інших штрафів (зокрема, с. 127 ПКУ).

4. Одна дія/бездіяльність платника порушує одразу декілька приписів ПКУ. На жаль, у такому разі є підстави для накладення на платника одразу декількох штрафів. Цьому сприяє невдале формулювання п. 116.2 ПКУ. Нагадаємо: у ньому зазначається, що за одне податкове порушення податківці можуть накласти лише один вид штрафу, передбачений ПКУ та іншими законами. Як бачимо, ідеться саме про вид штрафу, а не про штраф. Отже, формальних обмежень для накладення декількох штрафів немає. Судячи з усього, із цього підходу виходитимуть і податківці. Про це, зокрема, свідчать їх роз’яснення в УПК № 1046 (див. на с. 44). У ній вони дійшли висновку, що при нецільовому використанні зібраних на сільгоспрахунку коштів на платника накладається одразу два штрафи — за пп. 123.1 і 123.2 ПКУ. Хоча в цьому випадку на те є відповідна вказівка в ПКУ.

Крім того, нагадаємо, що накладення штрафу згідно з ПКУ не виключає виникнення інших видів відповідальності (за наявності для цього підстав): адміністративної та/або кримінальної, до якої, зокрема, можуть притягатися посадові особи платника. Про це прямо зазначено в п. 112.1 ПКУ. Наприклад, якщо податківці виявлять заниження податкових зобов’язань, то вони мають право застосувати штраф згідно зі ст. 123 ПКУ й одночасно притягти до адмінвідповідальності керівника або головного бухгалтера за ст. 163¹ КУпАП (див. Єдину базу податкових знань, розділ 137.03).

У загальному розумінні повторність має місце, коли платника притягають до відповідальності за якесь порушення, однак у подальшому, у межах визначеного законом проміжку часу, він учинює ще одне — таке саме чи однотипне. Таке порушення буде повторним і штраф за нього накладатиметься в підвищеному розмірі.

У межах ПКУ є декілька порушень, коли потрібно враховувати повторність. На жаль, визначається вона в них по-різному.

Розглянемо ці правила:

1. Повторність при неподанні або несвоєчасному поданні декларації (ст. 120 ПКУ). У цьому випадку повторність «спрацьовує», якщо такі дії (точніше, бездіяльність) вчинюються платником, до якого протягом року вже застосовувався штраф за це порушення. Про те, як її визначати, свого часу розповіли самі податківці (див. УПК № 592 на с. 47). Нас цікавлять два їх висновки. По-перше, у цьому випадку слід прив’язуватися не до календарного року, а до 365/366 календарних днів із дати винесення податкового повідомлення-рішення. По-друге, така «повторність» застосовується при неподанні декларації з будь-якого податку/збору. Наприклад, якщо спочатку не подали декларацію з ПДВ, а потім — з податку на прибуток. Друге порушення буде повторним. Детальніше про штраф за неподання декларації див. на с. 17 цього номера.

У порядку, зазначеному вище, «повторність» повинна визначатися також, зокрема, у разі таких порушень: неподання, несвоєчасне подання, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності, Податкового розрахунку за формою № 1ДФ (п. 119.2 ПКУ); незабезпечення зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської звітності та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків/зборів (п. 121.1 ПКУ). Тобто прив’язуватися в такому випадку потрібно до 365/366 календарних днів із дати винесення відповідного податкового повідомлення-рішення;

2. Повторність при самостійному нарахуванні контролерами податкових зобов’язань/зменшенні бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення ПДВ (п. 123.1 ПКУ). Вона має місце, якщо контролери протягом 1095 днів повторно визначають податкові зобов’язання з цього податку або зменшують суму бюджетного відшкодування. З порядком визначення повторності в цьому випадку нас також свого часу ознайомили податківці (див. УПК № 1046 на с. 44). Вони повідомили, що в цьому випадку повторність потрібно визначати в розрізі кожної з підстав, перелічених в п. 123.1 ПКУ: пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 ПКУ. Тобто щодо кожного однотипного порушення. Крім того, 1095-денний строк потрібно відлічувати з дати складання податкового повідомлення-рішення.

Наведемо приклад: платника було оштрафовано за п. 123.1 ПКУ унаслідок неподання декларації (нагадаємо, у такому разі вони самостійно нараховують грошові зобов’язання на підставі п.п. 54.3.1 ПКУ). Якщо в межах 1095 днів податківці накладуть цей же штраф, але внаслідок заниження платником податкових зобов’язань (у цьому випадку «спрацьовує» вже п.п. 54.3.2 ПКУ), то повторності не буде. Водночас повторність буде, якщо податківці знову накладуть цей штраф через неподання декларації з цього ж податку.

3. Повторність при ненарахуванні, неутриманні та/або несплаті податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника (п. 127.1 ПКУ). При її визначенні враховуються два моменти. По-перше, повторність матиме місце лише при вчиненні в межах 1095 днів однотипного порушення: ненарахування, неутримання та/або несплати податків (див. Єдину базу податкових знань, розділ 137.01). При цьому, судячи з усього, незалежно від податку. Наприклад, якщо вперше платник не утримав ПДФО, а вдруге — «ціннопаперовий» акциз, то неутримання акцизу буде повторним порушенням. По-друге, відлічувати 1095-денний строк для визначення повторності потрібно з моменту вчинення такого порушення — тобто, по суті, з наступного дня після граничної дати для утримання та/або перерахування відповідного податку до бюджету.

У межах повторності багатьох також хвилює таке питання: як бути, якщо в межах однієї перевірки податківці виявляють одразу декілька порушень, названих вище. Чи буде в такому разі повторність? Наприклад, платник подав одразу два уточнюючі розрахунки за формою № 1ДФ (у такому разі має місце порушення згідно з п. 119.2 ПКУ). На щастя платників, Міндоходів визнає, що повторності в цьому випадку не буде (див. Єдину базу податкових знань, розділ 103.25). При цьому вони уточнюють, що в такому разі відповідальність застосовується за загальну кількість порушень, а не за кожне окремо.

Водночас ці висновки, судячи з усього, не поширюються на штрафи згідно з п. 127.1 ПКУ (див. вище). Це пов’язано з тим, що повторність у такому разі обчислюється не з моменту накладення штрафу або складання податкового повідомлення-рішення, а з дати вчинення такого порушення. Отже, якщо під час перевірки податківці виявлять декілька порушень, що підпадають під п. 127.1 ПКУ, то за наявності в них ознак «повторності» у контролерів будуть формальні підстави для притягнення платника до відповідальності в підвищеному розмірі.

Податківці можуть застосувати до платників ЄСВ штрафи за порушення, названі в Законі № 2464, зокрема, в його ч. 11 ст. 25. Серед них: ухилення від узяття на ЄСВ-облік, несплата або несвоєчасна сплата ЄСВ тощо. При виявленні таких порушень податківці приймають рішення — воно є виконавчим документом (чч. 14 і 15 ст. 25 Закону № 2464). Таке рішення надсилається платнику ЄСВ протягом 3-х робочих днів. Порядок його прийняття повинне затвердити Міндоходів (за погодженням із ПФУ).

Платник повинен сплатити суму штрафу протягом 10 робочих днів після отримання відповідного рішення. Сплачуватися ця сума має на рахунки Міндоходів, проте, на жаль, вони ще не відкриті. Отже, до такого відкриття їх потрібно перераховувати «по-старому», на рахунки ПФУ (див. лист Міндоходів та ПФУ від 30.08.2013 р. № 11149/5/99-99-17-03-01-16, № 22777/03-01 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 72, с. 12). Крім того, нагадаємо, що ЄСВ-штрафи можуть сплачуватися й за рахунок переплати з ЄСВ (пп. 4 і 6 Порядку № 21-1). Щоправда, залік цих сум здійснюється не автоматично. Формально процедура заліку є такою:

1) платник повинен подати заяву до ПФУ про повернення переплачених сум ЄСВ (цілком можливо, що невдовзі її доведеться подавати до Міндоходів);

2) ПФУ, у свою чергу, повинен запропонувати платнику зарахувати їх у рахунок сплати штрафів;

3) у такому разі платник погоджується, тим самим здійснюючи залік.

Водночас, на нашу думку, цілком допустимо одразу ж визначити в заяві напрям перерахування переплачених сум ЄСВ (хоча Порядок № 21-1 цього і не передбачає).

Якщо платник пропустив строк для такої сплати, то сума штрафу перетворюється на недоїмку та підлягає стягненню державною виконавчою службою.

Важливо також звернути увагу, що для нарахування, застосування та сплати штрафів/недоїмки з ЄСВ строків давності немає (ч. 16 ст. 25 Закону № 2464), що значно відрізняється від податкових штрафів. Також усе ще на слуху питання про те, хто перевірятиме та, відповідно, накладатиме штрафи за попередні періоди. Податківці на це запитання поки що не відповіли, проте, враховуючи п. 3 розд. II Закону № 406, є всі підстави вважати, що робитимуть це саме вони.

	висновки
	Перелік штрафів, які застосовують податківці чималий. До нього віднедавна потрапляють і штрафи з ЄСВ. Водночас правила накладення податкових та ЄСВ-штрафів відрізняються. Фінансова відповідальність (у вигляді податкових штрафів) може застосовуватися одночасно з адміністративною та кримінальною. При визначенні штрафів потрібно враховувати повторність. Її визначення відрізняється залежно від виду порушення. При цьому в загальному випадку вона застосовується лише при вчиненні однотипних порушень. Штраф може бути погашено за рахунок переплати. Автоматично — у межах переплати з такого самого податку/збору. В інших випадках — за заявою. На застосування податкових штрафів поширюється строк давності в 1095 календарних днів (п. 102.1 ПКУ). Водночас у частині ЄСВ-штрафів жодних строків для цього не передбачено.

Перелік порушень та штрафів, що накладаються за них згідно з ПКУ