 | імпорт |  |
Щодо права на податковий кредит
Лист Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 р. № 2123/т/99-99-19-04-02-14
Міністерство доходів і зборів України розглянуло <…> запит <…> щодо права на податковий кредит при ввезенні на митну територію України сідлового тягача та повідомляє.
Пунктом 201.12 статті 201 розділу V Податкового кодексу України встановлено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Крім того, пунктом 198.3 статті 198 розділу V Кодексу визначено, що кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
— придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
— придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, право на податковий кредит у фізичної особи — підприємця по операції з придбання сідлового тягача виникне у разі, якщо такий тягач придбавається для використання у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях.
При цьому в подальшому таке використання повинне підтверджуватися документально.
Заступник Міністра А. Ігнатов
| коментар редакції |  |
Доля імпортного ПДВ у підприємця
Висновок листа підтримуємо. Він однаково правильний як для платників-юросіб, так і для підприємців. Умови формування податкового кредиту єдині. Не має значення також, ідеться про імпорт чи про придбання на території України (лише підтвердні документи різні). Головне, щоб придбання використовувалося в оподатковуваній ПДВ госпдіяльності.
У чому інтрига? Важливо не те, на що фахівці Міндоходів послалися в листі. Значення має саме те, про що умовчали. Цього разу вони не згадали свій улюблений аргумент зі ст. 325 Цивільного кодексу (далі — ЦКУ). Ця забудькуватість розвернула позицію контролерів на 180 градусів.
Зазвичай податківці наполягали, що суб’єктом права власності може бути просто фізична особа, але не підприємець. Із цього робився далекосяжний висновок: оскільки підприємець не може бути власником нерухомого або рухомого майна, право на податковий кредит за придбанням, спорудженням, будівництвом зазначеного майна не виникає. Подібний підхід, крім Єдиної бази податкових знань (далі — ЄБПЗ), неодноразово висловлювався на рівні листів ДПСУ (див. наприклад, лист від 07.10.2011 р. № 2634/7/15-3417-06 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 89, с. 17).
Причому у згаданому листі, як і в деяких консультаціях з ЄБПЗ, посилання на ст. 325 ЦКУ виглядає універсальним. Воно не обмежене об’єктами, які (або права на які) підлягають держреєстрації. Це може завести ще далі та підштовхнути до висновку про заборону на податковий кредит за будь-якими придбаннями, у тому числі купованими товарами, сировиною та матеріалами, а не тільки щодо нерухомості та транспортних засобів.
Контролери наводили правильний аргумент — підприємець, дійсно, не є окремим суб’єктом права власності. Але роблять з нього висновок, необґрунтованість якого очевидна. Річ у тім, що фізособа та підприємець — це один суб’єкт. Підприємець — це лише особливий правовий статус, що визначає не відносини власності, а різні податкові наслідки.
Як їх розмежувати? У загальному випадку податковий наслідок має залежати від характеру мети придбання, виготовлення, ввезення товару. Тобто господарська вона чи ні. Про можливість використання власного майна в підприємницьких цілях прямо зазначається у ст. 320 ЦКУ.
Скажімо, якщо фізособа (і вона ж підприємець) купує морозиво своїй дитині, то підприємницькі правила обліку ні до чого. Це справедливо навіть якщо при придбанні такого морозива особа виступала як підприємець (наприклад, морозиво придбавалося в мережі магазинів, що обслуговують тільки підприємців).
Але автор запиту (на який відповідає Міндоходів) ввозить сідловий тягач. Вочевидь, мета такого придбання зовсім не в поїздці із сім’єю на пікнік. Тому підприємець може на загальних підставах претендувати на податковий кредит з ПДВ. Звісно, фактичне використання в оподатковуваній ПДВ госпдіяльності добре б згодом підтвердити (наприклад, здійсненням вантажних перевезень).
Упевненості в цьому висновку додає і судова практика. Суди не поділяють підхід податківців. Принаймні, тих, які бачать у підприємці насамперед звичайну фізособу і на цій підставі формулюють висновки, що дискримінують його в податковому плані (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 26.04.2012 р. № К-57423/09-С).
Причому справу не змінює факт реєстрації майна (транспортного засобу чи нерухомості) безпосередньо на фізособу. Адже фізособа підпорядковується при такій реєстрації існуючим процедурам, які часто-густо не передбачають можливості реєстрації майна «на підприємця». Та і не повинні передбачати. Мета такої реєстрації далека від розподілу власності за ознакою використання в господарській діяльності.
Але головне запитання полягає в тому, чи означає поява листа, що коментується, кардинальну зміну підходу контролерів? Звісно, це було б просто чудово. Проте потрібні додаткові офіційні підтвердження. Хоча б аналогічні роз’яснення в ЄБПЗ (і супутнє цьому скасування протилежних консультацій). Допоки їх немає — говорити про зміну поглядів зарано. У зв’язку з цим не зайвим буде отримати індивідуальну податкову консультацію, яка дублюватиме висновки листа, що коментується.
Дмитро Винокуров
