Бухгалтерський калейдоскоп. «Не плачь, девчонка!», або Як оформити призов працівника підприємства за мобілізацією

«Не плачь, девчонка!», або Як оформити призов працівника підприємства за мобілізацією

Олександр Голенко, шеф-редактор

Почнемо з того, що з 18 березня згідно з Указом № 303 проводиться часткова мобілізація у 24 областях України та місті Києві. Зауважимо, що відповідно до ч. 3 Указу № 303 ця мобілізація повинна тривати 45 днів.

Частковою називається мобілізація, що проводиться в окремих місцевостях і стосується певної частини національної економіки (див. ч. 3 ст. 4 Закону № 3543).

Слід зазначити, що Закон № 3543 — основний профільний закон, що регламентує проведення мобілізації. Тут ми говоримо про останню його редакцію — з урахуванням норм Закону № 1169 і Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо служби у військовому резерві» від 17.03.2014 р. № 1127-VII (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 26, с. 2).

Мобілізація — це комплекс заходів щодо переведення армії, держави та економіки з мирного стану в умови так званого особливого періоду

Особливий період починається з моменту оголошення мобілізації і включає власне час її проведення, потім… Ну, сподіваємося, що до «потім» ситуація не дійде, тому поки поставимо крапку на цьому.

Головне: Закон № 3543 визначає на час такого особливого періоду повноваження органів державної влади, інших держорганів та органів місцевого самоврядування, обов’язки підприємств і організацій, сферу повноважень і відповідальності посадових осіб, а також мобілізаційні обов’язки громадян.

Що стосується, так би мовити, господарських обов’язків підприємств протягом особливого періоду, то тут варто знати, що вони можуть бути залучені до виконання мобілізаційних завдань (замовлень) із укладенням із ними відповідних контрактів, наприклад, на постачання матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг. Обмежимося тут згадкою такого — «м’якого» варіанта залучення ресурсів підприємств у зв’язку з мобілізацією, хоча Закон № 3543 передбачає й інші можливості.

До речі, до такого контракту може бути залучений і громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності (див. абзац другий ч. 2 ст. 22 Закону № 3543).

А от щодо мобілізаційних обов’язків підприємств і громадян, то давайте розглянемо детальніше саме ці аспекти.

Мобілізація передбачає доукомплектування військових формувань живою силою до штатів військового часу (як би ми не намагалися обійтися без цих слів). Тому йдеться про призов.

При цьому категорії громадян, з точки зору їх військових обов’язків, установлює вже знайомий нам Закон № 2232. Тож у принципі призов може стосуватися:

— призовників (які придатні до служби, але ще не служили);

— військовозобов’язаних (які перебувають у запасі);

— резервістів (які проходять службу в резерві на підставі ст. 26¹ Закону № 2232, Положення про резервістів).

До речі, в «призовному» контексті ч. 1 ст. 39 Закону № 2232 відсилає нас також до Закону № 3543.

Сьогоднішні реалії мобілізації такі: армії потрібні навчені воїни. Тому призов під час мобілізації може стосуватися насамперед (див. класифікацію ч. 4 ст. 2 Закону № 2232):

— резервістів;

— військовозобов’язаних у запасі.

Щодо резервістів, то законодавство припускає їх службу в резерві в мирний час за таким собі сумісництвом, але на практиці це якщо і має місце, то у виняткових випадках. Як правило, контракт на службу в резерві укладається з непрацюючими громадянами, і до вас у бухгалтерію в разі призову вони не прийдуть.

Із числа військовозобов’язаних армія віддає перевагу сьогодні тим, хто вже пройшов хоча б строкову службу або військову службу за призовом осіб офіцерського складу і має військово-облікову спеціальність. Такі запасники згідно з ч. 3 ст. 27 Закону № 2232 віднесені до запасу першої категорії.

Черговість призову визначається ще й віком запасника.

У контексті першочерговості призову тут немає жодного сенсу розписувати граничні строки перебування військовозобов’язаних у запасі: тим, хто вибув, повістку не надішлють. Зазначимо тільки, що за віком усі запасники поділені на два розряди (про критерії віку для запасників — див. ст. 28 Закону № 2232). Вочевидь, що призов «світить» спочатку запасникам першого розряду (оскільки вони молодші).

Граничний вік для запасників першого розряду такий:

— солдатів, сержантів і старшин — до 35 років;

— молодших офіцерів до капітана (капітана-лейтенанта) включно — до 45 років;

— старших офіцерів до підполковника (капітана 2 рангу) включно — до 50 років;

— полковників (капітанів 1 рангу) — до 55 років;

— вищого офіцерського складу — до 60 років.

Зазначимо, до речі, що згідно з ч. 5 ст. 28 Закону № 2232 військовозобов’язані жінки незалежно від звань зараховані до запасу другого розряду. Від допитливих не приховаємо, що для панянок граничний вік перебування в запасі становить 50 років.

Головне: обов’язок вести облік військовозобов’язаних, призовників та резервістів покладено на підприємства абзацом тринадцятим ч. 1 ст. 21 Закону № 3543.

Якщо на підприємстві кадровий облік ведеться належним чином, то на кожного працівника у відділі кадрів є заповнена особова картка за типовою формою № П-2, затвердженою наказом Держкомстату і Міністерства оборони України від 25.12.2009 р. № 495/656. Увага! В особовій картці працівника обов’язково заповнюється (відповідно до військового документа) розділ «ІІ. Ві­- домості про військовий облік». Про це детальніше читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 75, с. 15.

Крім того, забезпечити своєчасне прибуття мобілізованого працівника на збірний пункт — теж обов’язок підприємства (див. абзац сьомий ч. 1 ст. 21 Закону № 3543). Тому в інтересах підприємства одразу ж нагадати військовозобов’язаним працівникам про ч. 6 ст. 22 Закону № 3543.

З моменту оголошення мобілізації громадянам, які перебувають на військовому обліку, забороняється змінювати місце проживання без дозволу військового комісара

Обов’язки підприємства щодо свого мобілізованого працівника ми розглянемо окремо.

У свою чергу, військовозобов’язаний повинен прибути на збірний пункт у строк, зазначений у повістці (мобілізаційному розпорядженні) військкомату (див. ч. 3 ст. 22 Закону № 3543).

Зрозуміло, військкомат не призве того, хто має право на відстрочку.

Утім, і самому військовозобов’язаному корисно знати, що відповідні категорії «відсрочників» перелічені у ст. 23 Закону № 3543. Це в основному:

— заброньовані за підприємством для виконання мобілізаційних завдань (замовлень);

— визнані військово-лікарською комісією тимчасово непридатними до служби за станом здоров’я до шести місяців (з наступною перекомісією);

— чоловіки, в яких на утриманні п’ять і більше дітей віком до 16 років;

— жінки, в яких на утриманні є діти віком до 16 років (це нечітке «є діти» ми хотіли б трактувати як «взагалі є діти…», тобто як «один і більше», але ніяк не «більше одного». — Прим. авт.);

— особи, зайняті постійним доглядом (за людьми похилого віку, дітьми, інвалідами, хворими, які потребують постійної сторонньої допомоги), якщо без них доглядати нема кому.

Отже, нашого працівника призивають до армії під час мобілізації.

Зверніть увагу! Ще вчора, тобто до 1 квітня — дати набрання чинності Законом № 1169, про який ми згадували в преамбулі, — алгоритм наших дій у такій ситуації був таким же коротким, як гарний тост під час «відвальної».

На відміну від ситуації із призовом працівника на військові збори, яку ми нещодавно обговорили в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 24, с. 36, усі наші дії укладалися б в один крок: мобілізованого працівника слід було звільнити на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП у звичайному порядку (детальніше про це читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 48, с. 11).

Форма кадрового наказу, порядок виплати сум з оплати праці та компенсації за невикористану відпустку, порядок заповнення й видачі трудової книжки — усе це вам дуже добре відомо.

Можна лише пригадати, що кілька років тому згідно зі ст. 44 КЗпП працівнику, звільненому за п. 3 ст. 36 КЗпП, слід було б виплатити вихідну допомогу в розмірі двох мінімальних зарплат. Проте згодом рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 цю норму було визнано неконституційною. І тепер для такої виплати немає підстав.

Хіба що можна порадувати працівника, який призивається, матеріальною допомогою (ці питання були детально розглянуті в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 18, с. 15).

Важливо! Призваний під час мобілізації працівник (це стосується тільки такої категорії військовозобов’язаних!) — якщо дата призову припала на  1 квітня або пізніше — служитиме фактично за  рахунок рідного підприємства. Це прописано у  ст. 39 Закону № 3543 і ст. 119 КЗпП.

На весь час військової служби працівника, призваного під час мобілізації, але не більше ніж на один рік, за таким працівником підприємства чи організації зберігається місце роботи, посада та середній заробіток

Зрозуміло, якщо працівника до 1 квітня вже було звільнено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП, йому доведеться дослужувати задурно…

Одразу зауважимо, що наші «непридатні до строй­ової» законодавці знову створили певну колізію. Дивіться: у п. 3 ст. 36 КЗпП призов на військову службу, як і раніше, зазначений як підстава для припинення трудового договору (без винятків для призову під час мобілізації). Зазначимо до речі, що Закон № 1169 запроваджує поняття «призов під час мобілізації» як термін. Ми розглядаємо нову норму ст. 119 КЗпП як спеціальну й останню за часом набрання чинності, а отже, пріоритетну перед п. 3 ст. 36 КЗпП. Тож тепер — починаючи з  1 квітня 2014 року — працівника, призваного під час мобілізації, звільняти заборонено.

Зрозуміло, якщо строк призову під час мобілізації конкретного працівника перевищить один рік, у перший же день другого року служби його слід звільнити з підприємства на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП. А доти ситуація дуже нагадує призов на військові збори, оформлення та оподаткування якого ми детально обговорили зовсім недавно (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 24, с. 36). Але в цьому випадку є одна істотна відмінність.

Увага! На відміну від ситуації із призовом працівника на військові збори, якщо його призвали служити під час мобілізації, підприємство не може розраховувати на отримання компенсації своїх витрат у зв’язку з виплатою йому середньої заробітної плати протягом терміну служби. Нагадаємо, що здійснюватися такі виплати можуть не більше року.

До речі, якщо на підприємстві не реалізований зарплатний картковий проект, то потрібно заздалегідь потурбуватися про спосіб отримання грошей вашим (у повному розумінні цього слова) солдатом, наприклад, оформити звичайну довіреність. Зрозуміло, що протягом усього цього строку відповідно до робочого графіка підприємства в табелі обліку робочого часу за формою № П-5 — як і в ситуації з призовом на військові збори — ставитимемо такому працівнику відмітку «ІН» (див. наказ Держ­комстату від 05.12.2008 р. № 489).

З усіх дій, описаних у статті про оформлення «партизанів», у цій ситуації достатньо на підставі повістки (мобілізаційного розпорядження) військкомату — зрозуміло, копію цього документа потрібно зберегти на підприємстві — видати такий наказ:

Про розрахунок цього «середнього заробітку» читайте в попередній «партизанській» статті.

Неоднозначна ситуація в мобілізаційному контексті склалася для фізичних осіб — підприємців, і насамперед — платників ЄП груп 1 і 2. Виходить як у приказці: «солдат спить — ЄП і ЄСВ іде» L.

І якщо стосовно сплати ЄП під час проходження таким єдиноподатником військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період міндоходівці вже хоч щось сказали (див. БЗ у підкатегорії 107.12), то щодо несплати ЄСВ поки що нічого.

Взагалі, пропозиція податківців зводиться до того, щоб підприємець скористався «відпускним» механізмом п. 295.2 ПКУ, що дозволить не сплачувати ЄП хоча б один місяць. Крім того, вони натякнули на можливість списання несплаченого ЄП (що перетворився до того часу на податковий борг) згідно з «форс-мажорним» п.п. 101.2.4 ПКУ після закінчення служби в майбутньому.

Слід зауважити, що «форс-мажорна» аргументація в цій ситуації дещо «кульгає», оскільки прямо призов за мобілізацією ані у ПКУ ані у Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженому наказом Міндоходів від 10.10.2013 р. № 577, форс-мажорною обставиною не названо. Проте, у цих документах певного переліку форс-мажорних обставин взагалі немає.

Не спростив ситуацію і Закон № 1169, який доповнив Закон № 2232 нормою, що приписує не припиняти реєстрацію фізосіб-підприємців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Як ми розуміємо — там ідеться тільки про те, що реєстрація не припиняється з ініціативи контролюючих органів, тоді як сам підприємець має право ініціювати таке припинення.

У будь-якому разі, якщо діяльність не ведеться у зв’язку з відсутністю підприємця, який проходить військову службу, про це доцільно повідомити міндоходівців за місцем реєстрації (з додаванням копії мобілізаційного розпорядження). Це, судячи з усього, не зупинить нарахування ЄП і ЄСВ, але потім — після демобілізації — допоможе зробити розмову про списання відповідного «податкового боргу» за форс-мажорними підставами більш предметною. Ми вважаємо призов під час мобілізації на особливий період форс-мажорною обставиною. Зрозуміло, що солдата на загальній системі оподаткування ці проблеми не хвилюють. Хоча, звісно, «середній заробіток» йому ніхто не платить.

Обіцяємо і далі тримати вас у курсі усіх можливих наступних змін.

А мобілізація, ми сподіваємося, невдовзі перейде у стадію демобілізації.

І цю актуальну тему буде забуто.

Назавжди.

	висновки
	Призов до армії під час мобілізації насамперед може стосуватися резервістів і військовозобов’язаних у запасі першої категорії першого розряду. При оголошенні мобілізації громадянам, які перебувають на військовому обліку, забороняється змінювати місце проживання без дозволу воєнкома. На весь час військової служби працівника, призваного під час мобілізації, але не більше ніж на один рік, за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Документи статті

1. КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

2. Закон № 1169 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 р. № 1169-VII.

3. Закон № 3543 — Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. № 3543-XII.

4. Закон № 2232 — Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII.

5. Указ № 303 — Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014 (затверджений Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VII).

6. Положення про резервістів — Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затверджене Указом Президента України від 29.10.2012 р. № 618/2012.