Цільове використання коштів, отриманих за договором позики
Чи обов’язково в договорі позики зазначати його цільове призначення, чи можна витратити отримані гроші куди завгодно? Що загрожує позичальнику, якщо в договорі позики прописано цільове призначення коштів, а вони витрачені зовсім на інші цілі?
(м. Харків)
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У договорі позики обов’язково зазначаються: предмет договору та сума позики, строк і порядок повернення позики, відповідальність за порушення договору, способи забезпечення зобов’язань за договором, а також може бути зроблене застереження щодо його процентного чи безпроцентного характеру. Детальну інформацію про правові аспекти договору позики ви знайдете в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 35, с. 5.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦКУ істотними умовами договору є умови:
— про предмет договору;
— визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду;
— щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Так, укладаючи договір, одна зі сторін може заявити про своє бажання включити до нього будь-яку умову, яка сама по собі не є необхідною для такого договору. Наприклад, як у цьому випадку, прописати цільове призначення грошових коштів, що передаються в позику, хоча згідно з ЦКУ зазначення цільового призначення позики не є обов’язковим для договорів цього виду.
Проте, потрапивши до договору, умова про цільове призначення позики стає обов’язковою для виконання
До речі, те ж саме справедливо й щодо кредитного договору, за яким банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, установлених договором (ст. 1054 ЦКУ). При цьому до істотних умов такого договору законодавець відносить відплатність і зворотність кредиту, а от про обов’язковість цільового використання таких коштів не зазначає нічого.
Утім, якщо сторони домовилися, що кредит має цільовий характер використання, то він повинен витрачатися тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Причому наслідки такого порушення для кредитних договорів прямо прописані в ч. 3 ст. 1056 ЦКУ: в разі порушення позичальником установленого договором обов’язку цільового використання кредиту кредитор має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
А от за договором позики спеціальних наслідків у разі порушення цільового використання позикових грошових коштів немає. Тому тут діятимуть загальні норми. Розглянемо їх.
Не підлягає сумніву, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ (див. ч. 1 ст. 526 цього Кодексу). Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦКУ порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Як правило, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, установлені договором або законом, зокрема (ч. 1 ст. 611 ЦКУ):
1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов’язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Таким чином, позичальник, який порушив (неналежним чином виконав) зобов’язання за договором позики (у тому числі й узяте на себе зобов’язання цільового витрачання позикових коштів), нестиме відповідальність, передбачену договором.
Наталія Дзюба, податковий експерт
