Податковий спір підприємства в суді. Мова податкової накладної та неправильне заповнення Реєстру: чи впливає це на податковий кредит

Мова податкової накладної та неправильне заповнення Реєстру: чи впливає це на податковий кредит

Податківці за результатами перевірки донарахували підприємству податкові зобов’язання з ПДВ. Підставу для цього податкові органи вбачили у тому, що:

1) у податкових накладних деякі графи заповнені не державною мовою;

2) Реєстр податкових накладних заповнений з помилками — транспортні квитки та готельні рахунки позначено скороченням, характерним для податкових накладних;

3) податковий кредит на підставі скарги (додаток Д8) був відображений начебто несвоєчасно;

4) контрагент платника не задекларував податкові зобов’язання з ПДВ.

Платник не погодився із такими висновками і звернувся до суду. Суди першої й апеляційної інстанцій позов задовольнили. Податківці подали касаційну скаргу до ВАСУ.

1. На думку ВАСУ, Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) прямо не передбачено, що формування податкового кредиту залежить від мови складання податкової накладної. Суд гадає, що це не заважає ідентифікувати товар, і тому на податковий кредит мова накладної не впливає. 2. Суд вважає, що для формування податкового кредиту важливим є власне факт наявності документа — податкової накладної чи її замінника. А тому неточне ведення Реєстру, зокрема помилкове зазначення типу документа, не дає підстав позбавляти платника податкового кредиту.

3. Суд констатує, що податковий кредит на підставі скарги за формою додатка Д8 не обов’язково відображається утому періоді, у якому постачальник мав видати податкову накладну. На думку суддів, таке право зберігається за покупцем протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної, тобто в межах загального сроку, передбаченого абз. третім п. 198.6 ПКУ.

4. Суд наголошує, що кожен платник відповідає за свої дії індивідуально. Тобто у нашому випадку це означає, що право покупця на податковий кредит не залежить від того, чи задекларував його контрагент свої податкові зобов’язання.

1. Мовне питання. ВАСУ у рішенні, що коментується, наголошує: податкове законодавство не містить вимог щодо мови податкової накладної. Проте це не зовсім так.

Служителі Феміди не взяли до уваги вимогу п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міндоходів України від 14.01.2014 р. № 10. У ньому прямо передбачено, що податкова накладна має бути складена державною мовою. ВАСУ послався безпосередньо на ПКУ як на акт вищої юридичної сили, не звернувши увагу на підзаконний акт, що регламентує мовне питання при складанні податкових накладних. Тут слід згадати, що аналогічна вимога стосовно мови заповнення містилася і в п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Мінфіну України від 01.11.2011 р. № 1379, який був чинним на момент спірних правовідносин.

Окрім того,податківці  раніше неодноразово висловлювали схожу позицію у своїх роз'ясненнях (див. лист ДПСУ від 05.03.2013 р. № 1284/К/15-3114 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 34, с. 14). Там вони знову ж таки наполягали на використанні державної мови для податкової накладної. Єдиний виняток, який вони робили, — це графа 3 «Постачання товарів/послуг» - її дозволялося заповнювати тією мовою, якою в оригіналі зазначалася номенклатура товарів чи послуг. Саме про такий випадок ідеться у рішенні, що коментується. Тому не можна робити з нього висновок, що податкову накладну необов’язково складати державною мовою. Адже це суперечить прямим нормам порядку заповнення податкової накладної.

Однак зауважте собі й таке: якщо ви отримали податкову накладну, заповнену з незначними порушеннями (до яких можна віднести й мову, використану при її заповненні), не варто аж занадто перейматися цим. Оскільки ВАСУ вважає, що заповнення графи 3 не призвело до перекручень або неправильності визначення ПДВ, то можна сподіватися, що цей висновок є справедивим і для податкової накладної в цілому. Одним словом, можна говорити про правомірне формування податкового кредиту за такою податковою накладною. Одначе це швидше виняток ніж правило: якщо ви складаєте податкову накладну, не рекомендуємо ігнорувати державну мову.
2. Помилки у Реєстрі. Дійсно, той факт, що у Реєстрі податкових накладних невірно вказано код документа, не може позбавляти підприємство податкового кредиту. Адже таке порушення може розглядатися хіба що як неналежне ведення податкового обліку (ст. 164¹ КпАП). На формування податкового кредиту ця обставина жодним чином не впливає.

3. Термін «придатності» скарги. На момент розгляду спірних правовідносин у ПКУ не було спеціальної норми про строк «давності» для скарги на постачальника. Тому податківці наполягали, що таке право платник має виключно у періоді, у якому мала бути видана податкова накладна. Ми ж у свою чергу обстоювали ідею того, що «давність» скарги — така сама, як і для податкової накладної — 365 днів. Наразі у п. 201.10 ПКУ є спеціальна норма, яка стосується строку «давності» скарги — він складає 60 днів. Детальніше про це читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 14, с. 13.

4. «Брат за брата, свій за свого». Насамкінець декілька слів щодо вже майже «одвічного» питання — чи залежить податковий кредит покупця від дотримання його контрагентом правил ПДВ-обліку? ВАСУ вкотре відповідає: не залежить! Таке рішення цілком лежить у фарватері попередніх рішень ВАСУ. Одне із таких рішень ми нещодавно публікували (див. ухвалу ВАСУ від 26.02.2014 р. у справі № К/800/15892/13 // «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 28, с. 34).

Ну от і все на сьогодні. Здавалося б, такі нескладні запитання, але скільки мороки вони вже принесли багатьом платникам. Гадаємо, що рішення ВАСУ прояснило ці проблемні питання.

Матеріал підготував Максим Нестеренко, податковий експерт

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 05 березня 2014 року у справі № К/800/66350/13

(витяг)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України <…> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. <…> Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р. у справі № 805/7229/13-а за позовом Державного підприємства «Вугільна компанія «К» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. <…> Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідом­лень-рішень, —

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року Державне підприємство «Вугільна компанія «К» (далі — позивач, ДП «ВК «К») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. <…> Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі — відповідач, СДПІ з обслуговування великих платників у м. <…>), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.12.2012 р. № <…> та від 22.03.2013 р. № <…>.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р., позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. <…> від 29.12.2012 р. № <…> про збільшення ДП «ВК «К» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість на <…> грн. (у тому числі: за основним платежем — <…> грн., за штрафними (фінансовими) санкціями — <…> 1 грн.); скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. <…> від 22.03.2013 р. № <…> про збільшення ДП «ВК «К» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість на <…> грн. (у тому числі: за штрафними (фінансовими) санкціями — <…> грн.); вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення — без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

<…>

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Як вбачається з акту податкової перевірки, однією з підстав донарахування позивачу спірних податкових зобов’язань слугувало твердження перевіряючих про те, що позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі <…> грн. по податковим накладним (перелік яких наведений у додатку № 8 до акту перевірки), розділ 3 яких заповнений не державною мовою.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з вказаних податкових накладних вбачається, що в них заповнені всі обов’язкові реквізити на українській мові, окрім номенклатури (найменування) товарів (послуг) вказаних на російській мові.

Відповідно до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається в паперовому чи електронному вигляді та повинна містити обов’язкові реквізити, однак про необхідність заповнення цих реквізитів українською мовою не вказано.

При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, а ні статтею 198 Податкового кодексу України, а ні іншими нормами Податкового кодексу України прямо не передбачено, що формування податкового кредиту залежить від мови складання податкової накладної та заповнення всіх граф податкової накладної українською мовою.

Крім того, згідно акту перевірки, перевіряючими не встановлено, що заповнення розділу 3 деяких податкових накладних спричинило перекручення або неправильність визначення податку на додану вартість, також не встановлено невідповідність показників, зазначених у податковій накладній, умовам поставки, що у свою чергу спростовує висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за цими податковими накладними.

Також, висновки акту податкової перевірки вказують на повторне включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість на суму <…> грн. за податковою накладною № 2 від 22.02.2011 р., виданою ТОВ «Г».

Так, відповідач посилається на те, що 10.06.2011 р. за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «ВК «К» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011р. був складений акт № <…> та на його підставі 30.06.2011 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № <…> про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму <…> грн. та про застосування штрафу в розмірі <…> грн., з огляду на те, що податкова накладна № 2 від 22.02.2011 р., податок на додану вартість з якої був включений до податкового кредиту лютого 2011 року, була наявна в факсокопії та не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

ДП «ВК «К» не погодившись з результатами вказаної перевірки звернулося до суду. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2011 р. у справі № 2а/0570/11717/2011 у задоволенні позову ДП «ВК «К» до СДПІ з обслуговування великих платників у м. <…> про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № <…> від 30.06.2011 р. — відмовлено, в подальшому позивач вказане рішення не оскаржував.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що оригінал податкової накладної від 22.02.2011 р. № 2 був отриманий від ТОВ «Г» 31.07.2011 р., у зв’язку з чим до складу податкового кредиту податок на додану вартість з цієї податкової накладної, не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, був сформований у липні 2011 року з одночасним доданням ДП «ВК «К», у відповідності до вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року додатку 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)».

Так, абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вимоги наведеної статті при включені у липні 2011 року податку на додану вартість за податковою накладною від 22.02.2011 р. позивачем було дотримано.

Також, підставою для визначення позивачу спірних податкових зобов’язань слугували встановлені під час проведення перевірки обставини про те, що ДП «ВК «К» до складу податкового кредиту включило податок на додану вартість у розмірі <…> грн. на підставі первинних документів, якими є транспортні квитки та готельні рахунки, додані до звітів службових осіб позивача, які перебували у відрядженнях для забезпечення ведення господарської діяльності, а саме для ведення переговорів щодо співпраці, укладення господарських договорів, передання або отримання господарських документів та іншого.

Відповідно до пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є наступні первинні документи: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника), при цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

За пунктом 10 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. № 1002, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1402/18697 (чинного в період відображення позивачем податку на додану вартість у реєстрі отриманих податкових накладних), у розділі II реєстру відображаються, окрім отриманих податкових накладних, інші документи, на підставі яких здійснюється облік операцій з придбання товарів/послуг.

Відповідач посилається на те, що відображення у реєстрі транспортних квитків та готельних рахунків здійснено позивачем не вірно, а саме з позначками «ПН» (податкова накладна) та «чек», що на твердження податкового органу мало наслідком завищення податкового кредиту.

Отже, в цій ситуації спірним є питання про те, чи привело невірне скорочення назви первинних документів у реєстрі до неправомірного завищення складу податкового кредиту.

Так, перевіряючими під час перевірки не встановило того факту, що транспортні квитки та готельні рахунки не є первинними документами, на підставі яких можливо формування податкового кредиту. Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що не точне ведення реєстру при скороченні назви первинного документу при його наявності в оригіналі та за відсутності зауважень щодо його складання не має наслідком позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, що спростовує зазначені висновки відповідача.

<…>

Також, підставою для визначення позивачу спірних податкових зобов’язань слугували висновки відповідача про неправомірне включення ДП «ВК «К» до складу податкового кредиту у листопаді 2011 р. податку на додану вартість на суму <…> грн. за податковою накладною від 02.11.2011 р. № 5 виданою ТОВ «Л».

Судами попередніх інстанцій з цього приводу вірно зазначено, що згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 11.07.2013 р. підтверджено місцезнаходження ТОВ «Л» та відсутність відомостей про перебування вказаного товариства у процедурі банкрутства, припинення. Також вказано, що відсутні відомості з відомчих ресурсів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, в тому числі відомості щодо відсутності підприємства за місцем реєстрації.

Здійснення господарської операції, а саме, поставки та установки комплекту студійного обладнання «CBT.VID» для організації нарад (конференцій) на базі «Polycom» та «CBT» загальною вартістю 99 600 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 16 600 грн., між ДП «ВК «К» та ТОВ «Л» підтверджено договором купівлі-продажу від 07.10.2011 р. № 9/12, видатковою накладною від 22.12.2011 р. № 9/12, платіжним дорученням від 01.11.2011 р. № 1504, податковою накладною від 02.11.2013 р. № 5.

Після отримання податкової накладної, позивачем було виявлено порушення постачальником порядку її заповнення в частині дати виписки, тому податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2011 року, до складу податкового кредиту за якою увійшла сума 16 600 грн., була подана з додатком 8.

Факт отримання обладнання, його установки, оприбуткування не є спірним.

Таким чином, дотримання вимог законодавства зі сторони позивача за вказаною угодою є доведеним, а відповідальність за дії іншого платника податку, у разі недекларування ним своїх зобов’язань, суб’єкт господарювання не несе.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини суд дійшов такого висновку: «… Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про вчинення платником податків порушень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 29.12.2012 р. № <…> та від 22.03.2013 р. № <…>, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. <…> Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р. у справі № 805/7229/13-а залишити без змін.

<…>

Головуючий суддя І. Приходько