Щодо перерахування позитивної курсової різниці до Державного бюджету

Національний банк України розглянув <…> звернення, надіслане Міністерством фінансів України щодо перерахування сум позитивної курсової різниці до Державного бюджету України, і зазначає таке.

Статтею 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі — Закон) Національному банку України надано право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.

Статтею 5 Закону визначено, що при порушенні резидентами встановленого строку, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, ця валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Норма пункту 7 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (далі — Положення № 281) зобов’язує уповноважені банки продати без доручення клієнта-резидента не піз­ніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування на розподільчий рахунок повернені на адресу резидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані, кошти в іноземній валюті, які були куплені та перераховані на користь нерезидента. Також ця норма Положення № 281 дублює норму Закону щодо необхідності щоквартального перераховування до Державного бюджету України позитивної курсової різниці, що може виникнути за такою операцією, та віднесення на результати господарської діяльності резидента негативної курсової різниці.

Виходячи з викладеного, резиденти України перераховують позитивну курсову різницю, що виникла у випадку продажу іноземної валюти, поверненої нерезидентом, до Державного бюджету України. Слід зазначити, що Законом або іншими законодавчими актами України на уповноважені банки не покладено обов’язок щодо здійснення такого перерахування без доручення клієнта.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» (далі — Закон про Національний банк) Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який згідно з частиною другою статті 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон про Національний банк, а також Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не наділяють Національний банк повноваженнями визначати суму курсової різниці, що підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.

Враховуючи зазначене, пропонуємо звернутися за відповідними роз’ясненнями до Державної податкової служби України.

Водночас зазначаємо, що власні кошти юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців в іноземній валюті, що були перераховані на користь нерезидента за зовнішньоекономічними договорами та повернені нерезидентом у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання між сторонами повністю або частково не виконані, підлягають обов’язковому продажу відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 14.11.2013 р. № 453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті» (далі — Постанова № 453). Постановою Правління Національного банку України від 15.11.2013 р. № 457 встановлено вимогу, згідно з якою надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів та у російських рублях, на які поширюються вимоги Постанови № 453, підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України в розмірі 50 процентів.

В. о. заступника Голови В. Приходько

коментар редакції

Коли курсову різницю потрібно перераховувати до Держбюджету?

Упевнені, що коли ви бачите термін «курсові різниці» (далі — КР), то в пам’яті, насамперед, спливає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджене наказом Мінфіну від 10.08.2000 р. № 193. І на це є зрозумілі причини. Причому нагадаємо, що для бухобліку КР — це різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних курсах НБУ.

Але не забувайте! Є й інший вид КР, який розраховується зовсім по-іншому, — на підставі Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР і Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281 (далі — Положення № 281). Саме цим КР і присвячено лист НБУ, що коментується.

Але перш ніж перейти до його висновків ви, цілком імовірно, захочете пригадати: що ж це за КР? Нагадуємо: якщо куплена і перерахована нерезиденту інвалюта повернулася до резидента через те, що взаємні зобов’язання були повністю або частково не виконані, банк зобов’язаний продати її. Зробити він це повинен без доручення клієнта і не пізніше наступного робочого дня після її зарахування на розподільчий рахунок.

У результаті цієї операції у резидента може виникнути згадана КР:

1) додатна — у такому разі її потрібно перерахувати до Держбюджету;

2) від’ємна — відноситься на результати госпдіяльності резидента (п. 7 розд. III Положення № 281).

Як розрахувати таку КР? На жаль, на це запитання законодавство не відповідає. Ми ж переконані, що для цього потрібно визначити різницю між курсом МВРУ, за яким уповноважений банк продав суму інвалюти після її повернення від нерезидента, і курсом МВРУ, за яким її було придбано. Детальніше читайте в нашому матеріалі, присвяченому цим КР («Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 76, с. 43).

Тепер переходимо до висновків листа, що коментується. Про що ж розповіли чиновники?

НБУ підтвердив, що перерахування до Держбюджету додатної КР — обов’язок резидента, а не банку. Як на підтвердження він послався на те, що законодавство не покладає на банки подібного обов’язку. Такий підхід є найлогічнішим. Нагадаємо: на ньому у згаданому матеріалі зупинилися і ми (про це свідчить, зокрема, системне прочитання п. 7 розд. III Положення № 281 у частині додатної та від’ємної КР). Податківці також традиційно поділяють цю думку. Інакше кажучи, Америку НБУ не відкрив.☺ Тішить лише те, що в цьому питанні з’явилася бодай якась однозначність*.

Що стосується посилань НБУ на те, що до його повноважень не віднесено визначення КР, які підлягають перерахуванню до Держбюджету, то це і так очевидно. Хоча ми допускаємо, що від нього хотіли дізнатися не це, а те, як же все-таки розрахувати такі КР. Шкода, що відповіді від нього ми так і не побачили (за нею чиновники запропонували звернутися до податківців). Із нашим же підходом щодо цього ви могли ознайомитися вище.

У цьому листі вартий уваги ще один висновок. Ви, мабуть, помітили: банк зобов’язаний продати повернену інвалюту згідно з п. 7 розд. III Положення № 281 тільки в тому випадку, якщо резидент придбав і перерахував її. Якщо ж він перераховував власну інвалюту, то ця норма не «спрацьовує». Ми попереджали про це в зазначеному вище матеріалі, й тепер НБУ підтвердив нашу думку.

Щоправда, майте на увазі: 50 % такої поверненої інвалюти все одно підлягатиме обов’язковому продажу (його здійснює уповноважений банк без доручення клієнта). Нагадаємо, цього вимагають п. 2 постанови Правління НБУ від 12.05.2014 р. № 270 і п. 1 постанови Правління НБУ від 12.05.2014 р. № 271* (вони діють до 20 серпня 2014 року). Причому очевидно, що в такому разі визначати КР за п. 7 розд. III Положення № 281 і перераховувати її додатне значення до бюджету не потрібно.