Податковий кредит від дилера, який не має складів та транспорту

У процесі закупівлі товарно-матеріальних цінностей платник ПДВ скористався послугами посередника — дилера. На підставі отриманих від такого постачальника податкових накладних підприємство-покупець відобразило податковий кредит. Контролери визнали правочин нікчемним, операцію безтоварною, а податковий кредит — сформованим безпідставно. Не погодившись із донарахуванням податкових зобов’язань та накладенням штрафних санкцій, платник звернувся до суду.

Позиція податкових органів

Свою точку зору податківці обґрунтовують фактом відсутності реальності здійснення господарських операцій між платником податків та його постачальником. Вони вважають, що товари за укладеним між такими контрагентами договором узагалі не були передані. Виходячи з цього, перевіряючі з посиланням на п. 198.6 ПКУ «вилучили» податкові накладні з податкового кредиту та застосували штрафні санкції.

Вирішення справи судом

Суди першої й апеляційної інстанцій стали на бік податківців. На їх думку, реальний характер операцій між покупцем товарів та їх постачальником відсутній, а точніше, постачання товару здійснене не було. Як на доказ «безтоварності» суди цих інстанцій спираються на той факт, що в товарно-транспортних (залізничних) накладних зазначене найменування відправника товару, а не його постачальника. Також, судячи з такої накладної, товар поставлявся в інше місце — не місцезнаходження покупця. Одночасно з цим названі суди визнали дилера (постачальника товарів) фіктивним підприємством.

Усі ці аргументи суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими, не погодився з ними, фактично підтримавши платника податків.

Аргументував ВАСУ свою «незгоду» таким. Насправді товар був дійсно отриманий платником податків від його постачальника. Належним свідченням постачання товару є складені у повній відповідності до законодавства первинні документи. Твердження про те, що в товарно-транспортній (залізнічній) накладній має бути зазначений саме постачальник товару, а сам товар зобов’язаний поставлятися виключно за місцезнаходженням його одержувача, касаційний суд визнав надуманими і необґрунтованими.

До всього іншого ВАСУ підкреслив, що не може вважатися фіктивним підприємство, яке подає податкову й фінансову звітність, сплачує податки і стосовно нього відсутні будь-які кримінальні справи щодо фіктивного підприємництва.

Але, мабуть, найважливіше, на чому робить акцент ВАСУ:

дилеру не обов’язково мати склади і транспорт

Пояснюється це тим, що дилер фактично виконує посередницькі функції, для чого наймає транспорт. Відвантаження ж товару кінцевим споживачам здійснюється зі «складських потужностей заводів або «великих гравців» на ринку нафтопродуктів».

Проте невідповідності податкових накладних, складених постачальником товару, вимогам ст. 201 ПКУ ані податківці, ані суди попередніх інстанцій не виявили. А отже, підстав для «зняття» податкового кредиту касаційний суд не вбачає.

Спираючись на ці обставини, ВАСУ повністю задовольнив касаційну скаргу підприємства, а прийняті рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасував.

Думка редакції

Зовсім не поодинокими є випадки, коли «волею» контролерів платник ПДВ «позбавляється» податкового кредиту внаслідок того, що постачальник товарів/послуг не має власних виробничих/складських приміщень та транспортних засобів, а також «достатньої» (з позиції податківців) кількості працівників. І ось перед нами судове рішення, яке хоча б дилерам дозволяє «зітхнути з полегшенням». Усім іншим платникам воно допоможе зорієнтуватися в частині «захисту» податкового кредиту.

Право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, нагадаємо, виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг. Так зазначено у п. 198.1 ПКУ. Обов’язковою умовою формування податкового кредиту є наявність податкових накладних (або їх «замінників»).

При цьому ПКУ чітко обумовлює випадки невключення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, які підтверджені податковими накладними. Серед них:

1) невідповідність форми* та змісту податкової накладної вимогам ст. 201 ПКУ;

2) складання податкової накладної особою, не зареєстрованою як платник ПДВ (п. 201.8 ПКУ);

3) відсутність факту реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (у разі необхідності такої реєстрації) (п. 201.10 ПКУ).

Жодних інших умов ПКУ не висуває.

Безумовно, товари/послуги, що придбаваються, мають бути призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах госпдіяльності платника

Також безперечно, що правочин повинен мати товарний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

У контексті судового рішення, яке аналізується, дамо дві невеликі поради. Щоб у товарно-транспортній (залізничній) накладній «зафіксувати» постачальника товару, рекомендуємо дилеру попросити відправника зазначати в такому супровідному документі його (дилера) найменування (скажімо, у графі 15 «Відмітки, не обов’язкові для залізниці»). Крім того, якщо місце доставки вантажу не збігається із знаходженням покупця, доцільно це первісно прописати в договорі. Тоді податківцям, принаймні в цій частині, не до чого буде чіплятися і надуманих підстав для зняття податкового кредиту зменшиться.

Згідно з Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими Наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 р. в редакції Наказу Мінінфраструктури від 08.06.2011 р. № 138, у товарно-транспортній (залізничній) накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найме­нування відправника. Відправником у даному випадку є ТОВ<…>. Жодної вимоги щодо зазначення в товарно-транспортній накладній постачальника Правила не містять.

Суди попередніх інстанцій визнають ТОВ <…> фіктивним підприємством.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що це не відповідає дійсності, оскільки ТОВ <…> є дійсно працюючим підприємством, воно здає податкову та фінансову звітність, сплачує податки. Відсутні будь-які кримінальні справи щодо фіктивного підприємництва ТОВ <…>. На суді була допитана в якості свідка директор вказаного підприємства ОСОБА_6, яка підтвердила реальність поставок та підтвердила, що самостійно підписувала всі первинні документи.

Тому колегія суддів касаційної інстанції вважає , що висновки судів попередніх інстанцій є неправомірними.

Діяльність ТОВ <…>, який не є виробником бітуму, а дилером, є повністю законною. Для дилера не є обов’язковим наявність складів, транспорту, оскільки він виконує фактично посередницькі функції, і транспорт наймає, а відвантаження товару здійснюється кінцевим споживачам із складських потужностей заводів або «великих гравців» на ринку нафтопродуктів.

Тобто, навіть податкові органи погодилися з неправомірністю висновків щодо безтоварності операцій та нікчемності угод. Однак суди попередніх інстанцій не взяли вказаного до уваги.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні постанови не було враховано наступне.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (п. 201.8. ст. 208 ПК України).

Відповідно до п. 11. підроз. 2. роз. XX ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість — продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень — з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень — з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень — з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень — з 1 січня 2012 року.

Тобто, Податковим кодексом України чітко встановлено випадки неврахування в податковому кредиті суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, що підтверджені податковими накладними, а саме: 1) невідповідність форми та змісту податкової накладної вимогам ст. 201 ПК України; 2) складення податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник податку на додану вартість; 3) відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (за умови необхідності такої реєстрації).

Однак, із тексту Акта перевірки не вбачається, що в ході перевірки було виявлено вказані вище порушення вимог ст. 201 ПК України, чим не було встановлено юридичного факту невідповідності податкових накладних, складених ТОВ <…>, та якими підтверджується право позивача на податковий кредит, вимогам статті 201 ПК України. Іншими доказами у справі факт порушення вимог ст. 201 ПК України також не підтверджується.

Відповідно, прийшовши до висновку про порушення позивачем пп. 198.3, 198.2 та 198.6 ст. 198 ПК України, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, зокрема, ст. 198, 201 ПК України.

Викладені обставини вказують на те, що при прийнятті оскаржуваних постанови та ухвали судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду про порушення вимог податкового законодавства позивачем та недоведеність реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ <…> є такими, що зроблені при вибірковому дослідженні матеріалів справи.

Натомість матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ <…>, а саме факт поставки товарів позивачу від ТОВ <…>, що вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства <…> задовольнити.