(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Перейти до номеру
  • № 64
  • № 63
  • № 62
  • № 61
  • № 60
  • № 59
  • № 58
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
7/13
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Серпень , 2014/№ 65

Збитки = роялті?!

Суть спору

Підприємство імпортувало декілька партій товарів. При цьому митницею було виявлено порушення права інтелектуальної власності щодо ввезених товарів. Нерезидент-правовласник подав позов до суду, внаслідок чого підприємство-імпортер сплатило на його користь суму компенсації збитків за порушення права інтелектуальної власності у зв’язку з незаконним використанням товарного знаку.

Після цього митники розцінили такий платіж як роялті, який, на їх думку, мав включатися до митної вартості імпортованих товарів. У результаті — митники провели перевірку підприємства-імпортера і донарахували йому суму ввізного ПДВ зі згаданої суми компенсованих збитків разом із штрафними санкціями.

Підприємство звернулося до окружного адмінсуду з позовом до митного органу про визнання недійсним податкового повідомлення, виписаного митниками на донараховану суму ввізного ПДВ і штрафу.

Окружний адмінсуд у позові відмовив, а апеляційний адмінсуд його задовольнив, обґрунтовувавши своє рішення тим, що підприємство не мало зобов’язання зі сплати роялті за умовами продажу товарів. А головне — що сплачені підприємством збитки за незаконне використання товарного знаку не є «роялті» в розумінні ст. 267 чинного тоді старого МКУ 2002.

Із цих причин висновки митників про включення до митної вартості товарів сплаченої суми збитків за незаконне використання товарного знаку судді визнали неправомірними.

Але митники не вгамувалися і звернулися з касаційною скаргою до ВАСУ. Фрагменти ухвали ВАСУ від 30.10.2013 р., винесеної за цією скаргою, наведені нами нижче.

Позиція митних органів

Митні органи, які є відповідачем у цій справі, дотримуються тієї фіскальної позиції, що сплачена підприємством-позивачем сума компенсації збитків за використання товарного знаку є для цілей застосування ст. 267 старого МКУ 2002 саме «роялті». А тому на підставі згаданої статті ця сума підлягає включенню до митної вартості товарів, що імпортуються, і повинна обкладатися всіма ввізними податками та іншими платежами.

Вирішення справи судом

На наш подив, ВАСУ підтримав не позивача, а відповідача, переглянувши згадану постанову апеляційного адмінсуду.

Причому, що дивно, ВАСУ дійшов протилежного (фіскального) висновку, оперуючи тими самими фактами і нормативами, що й апеляційний суд.

ВАСУ суму компенсації збитків розцінив як суму «роялті», тим самим підтримавши митників.

Розгадка, схоже, криється в наступному реченні, яке реабілітує висновки ухвали суду:

«Інакше застосування зазначених правових норм призвело б того, що особа, яка ввозить товар з дотриманням прав інтелектуальної власності третіх осіб (тобто зі сплатою необхідних ліцензійних платежів та роялті, що включаються до митної вартості товару), перебувала б у гіршому становищі ніж та особа, що імпортує товар з порушенням законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та завдяки цьому знижує суму митних платежів».

Тобто позиція ВАСУ ґрунтується, швидше, не на букві закону, а на інтересах бюджету, що камуфлюються принципом справедливості. Можливо, така позиція і має право на існування (особливо у світлі нинішніх реалій), проте ігнорувати букву закону на такому суддівському рівні теж якось несолідно…

Думка редакції

Спочатку декілька слів про включення суми роялті до митної вартості товарів.

І в старому МКУ 2002 (ст. 267), і в чинній редакції МКУ (п. 3 ч. 10 ст. 58) зазначено: якщо митна вартість визначається за основним методом («ціни контракту»), до неї повинні включатися роялті та інші ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів. Та які покупець повинен сплатити прямо чи опосередковано як умова продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Для цілей застосування згаданої норми з нового МКУ був розроблений спеціальний норматив — Порядок включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затверджений постановою КМУ від 21.05.2012 р. № 446*.

* У цьому документі зацікавлені імпортери можуть ознайомитися з методикою розрахунку сум роялті, які включаються до митної вартості товарів, що імпортуються, зокрема, в ситуаціях, коли сума роялті відома на момент митного оформлення імпорту і коли така сума ще не відома…

Пункт 2 цього Порядку встановлює, що терміни «роялті» і «ліцензійний платіж» вживаються в значенні, наведеному в Нацстандарті № 4. А цей норматив визначає «роялті» як ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності. Ані згаданої «залежності», ані «періодичності» в нашому випадку — при компенсації збитків — не спостерігається

Якби ВАСУ в своїх висновках спирався на визначення роялті з Нацстандарту № 4, то наведена нижче його ухвала від 30.10.2013 р. не була б такою категоричною/фіскальною.

Проте ж ВАСУ в цій ухвалі оперує терміном «роялті», наведеним у чинному в той час п. 1.30 Закону про прибуток. На наш погляд, ВАСУ було б логічне при розгляді касаційної скарги за аналогією використовувати термін «роялті» саме з Нацстандарту № 4. Утім, сплачена підприємством-позивачем сума збитків за незаконне використання торговельного знаку не вписується і в досить широке визначення «роялті» з податкового законодавства. Більше того, апеляційний суд звертав увагу, що в підприємства при ввезенні не було зобов’язання зі сплати роялті згідно з умовами продажу товарів**, а сума збитків — розрахункова величина, розмір якої визначається нормами статей 224 і 225 ГКУ (тобто при її визначенні можуть враховуватися не лише якісь розрахункові розміри роялті, а й інші показники)…

** А саме ця умова повинна виконуватися для включення роялті до митної вартості (ст. 267 старого МКУ 2002 і п. 3 ч. 10 ст. 58 чинного МКУ).

 

Імпорт товарів 

 

Тому ставити знак рівності між «сумою збитків» та «роялті» (особливо у світлі визначення цього терміна, яке наведене в Нацстандарті № 4), на наш погляд, не зовсім правильно.

Та все ж ухвала ВАСУ поставила в цьому спорі фіскальну крапку. Утім, не виключаємо, що тут мала місце схема такого от (своєрідного) заниження митної вартості товарів з метою зменшення митних платежів…

Водночас, якщо імпортера зараз «притиснуть» за подібні порушення та, крім компенсації збитків власнику права інтелектуальної власності, митники спробують «впарити» ще й донарахування митних платежів із сум компенсацій збитків (можливо, зі штрафами* і пенею), то шансів відбитися буде більше. Можливо, справа і до суду не дійде. Адже з 01.06.2012 р. для цілей визначення митної вартості застосовується термін «роялті» з Нацстандарту № 4.

* До речі, застосування митниками в ситуації, що розглядається, штрафних санкцій теж виглядає доволі спірним. Адже імпортер на момент розмитнення базу для нарахування ПДВ (митну вартість товарів) не занижував. На той момент жодні документи ще не зобов’язували імпортера виплачувати суми, які, на думку митників, повинні включатися до митної вартості. І розмір таких сум був не відомий…

Та все ж правами інтелектуальної власності (як бачимо) краще не нехтувати

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А

від 30.10. 2013 р. № К/9991/28772/11

 

<…>

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Митницею було проведено камеральну перевірку митних оформлень Товариства, результати якої зафіксовані в акті від <…>, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ <…>.

Підставою для цього донарахування став висновок Митниці про заниження позивачем митної вартості товару <…>.

<…>

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції цілком обґрунтовано підтримав правову позицію відповідача у справі відносно того, що сума зазначених збитків мала бути включена до складу митної вартості імпортного товару.

Адже за змістом частини першої статті 267 Митного кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, — це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов’язаних з продавцем осіб.

В силу вимог частини другої цієї ж статті Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари (пункт 3).

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті — це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, для цілей оподаткування єдиним критерієм відокремлення роялті від інших платежів за отримання об’єктів інтелектуальної власності є спосіб відчуження прав на такі об’єкти; при цьому будь-яких платіж за користування правом на об’єкт інтелектуальної власності відноситься до роялті, незалежно від цивільно-правової підстави сплати цього платежу та від виду угоди, з якої випливає обов’язок такої сплати.

А відтак платіж, який повинен сплатити позивач правоволодільцеві торгової марки <…> за використання цього знака для товарів і послуг відповідно до умов вказаної мирової угоди, цілком правомірно було кваліфіковано судом першої інстанції як роялті у розумінні наведеної норми Закону, що підлягає включенню до митної вартості імпортованого товару.

Інакше застосування зазначених правових норм призвело б того, що особа, яка ввозить товар з дотриманням прав інтелектуальної власності третіх осіб (тобто зі сплатою необхідних ліцензійних платежів та роялті, що включаються до митної вартості товару), перебувала б у гіршому становищі, ніж та особа, що імпортує товар з порушенням законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та завдяки цьому знижує суму митних платежів.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується із законністю донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов’язання з ПДВ та вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі правильну та вмотивовану постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

<…>

1. Касаційну скаргу <…> митниці задовольнити.

<…>

роялті, збитки додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті