Як застосовувати відповідальність за порушення грошових зобов’язань?

Як застосовувати відповідальність за порушення грошових зобов’язань?

Віталій Смердов, податковий експерт

Що вважати грошовим зобов’язанням? Тут усе просто. Грошове зобов’язання — це зобов’язання, виражене в грошових одиницях (у гривні чи у грошовому еквіваленті в інвалюті), за яким одна сторона повинна сплатити другій стороні гроші. До таких зобов’язань, зокрема, належать зобов’язання з оплати грошима поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг (водночас зобов’язання другої сторони грошовим вже не є). Чому вам потрібно це знати? Як мінімум тому, що невиконання грошових зобов’язань, на відміну від того ж зобов’язання поставити товар (роботу, послугу), може спричинити особливі наслідки, зокрема необхідність сплатити інфляційні та проценти річних (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Якими є наслідки для платника, якщо він прострочив платіж з вини банку? На думку ВГСУ, у цьому випадку платник не звільняється від відповідальності перед кредитором. Отже, до нього можуть застосувати, зокрема, неустойку. Загалом це відповідає ч. 1 ст. 617 ЦКУ, а також підходу в згаданому листі ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013. Але зверніть увагу на два нюанси:

1) у цій ситуації платник має право стягнути з банку пеню (п. 32.2 Закону № 2346): у загальному випадку в розмірі 0,1 % від суми платежу за кожен день прострочення, але не більше 10 % від суми такого платежу (якщо інший розмір пені не прописано в договорі);

2) щодо сплати податків і зборів висновок, наведений ВГСУ, не працює! Інакше кажучи, платник, який прострочив сплату податків/зборів з вини банку, звільняється від будь-якої відповідальності, уключаючи штрафні санкції та пеню (п. 129.6 ПКУ).

Як прописати в договорі строк виконання зобов’язання? Багатьом це запитання може здатися простим, але ігнорувати його не радимо. Якщо в договорі зазначити, що оплатити товар (роботу, послугу) потрібно, наприклад, «до 1 серпня», то оплатити його доведеться не пізніше 31 липня.

Якщо ж у тексті договору зазначено «до 1 серпня включно» або «по 1 серпня», то строк для оплати спливе 1 серпня

Зверніть увагу: якщо такий день є вихідним/неробочим, то він повинен переноситися на наступний за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦКУ). Водночас, якщо граничний строк виконання зобов’язань у договорі буде прописано конкретною датою, то краще, щоб вона не припадала на вихідний/неробочий день.

У договорі/законі відсутній строк виконання зобов’язання. Коли його потрібно виконати? У таких випадках зобов’язання має бути виконане на вимогу кредитора. Боржнику на це відводиться 7 днів, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору/акта законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). При цьому вказівки про негайність такого виконання містяться, наприклад, у ч. 3 ст. 703, ч. 1 ст. 765 ЦКУ тощо.

Але ВГСУ підійшов до цього правила жорсткіше: якщо дотримуватися п. 1.7 постанови від 17.12.2013 р. № 14, то подібні зобов’язання повинні виконуватися, за загальним правилом, негайно (тобто навіть тоді, коли вказівки про негайність у відповідній нормі відсутні). Причому зверніть увагу: в такому разі виконати зобов’язання доведеться незалежно від пред’явлення кредитором вимоги (хоча, впевнені, багатьом може здатися, що ч. 2 ст. 530 ЦКУ дозволяє підійти до цього питання інакше). І тільки якщо договір або закон прямо передбачає інший строк, то орієнтуватися потрібно на такий інший строк. Цей висновок, окрім іншого, впливає на те, з якої дати боржника можна притягнути до відповідальності, та на момент, з якого починає спливати строк позовної давності*.

Ще один момент, який може вас зацікавити: вище ми згадували про пред’явлення кредитором вимоги (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). У цій частині суд звернув увагу на те, що якихось правил для такого пред’явлення немає. Тобто це може бути, наприклад, платіжна вимога-доручення, лист або рахунок. Проте зверніть увагу: по-перше, бажано, щоб така вимога була зафіксована в письмовій або електронній формі. По-друге, подання позову до суду пред’явленням вимоги вже не вважається.

Чи можна за порушення грошових зобов’язань накласти штраф? Є два види неустойки: штраф і пеня. При цьому пеня застосовується за порушення грошових зобов’язань.

У частині ж штрафу ВГСУ повідомив, що його застосування до грошових зобов’язань законом не передбачене, але, водночас, і не заборонене

Отже, сторони мають повне право прописати його в договорі — або як самостійну санкцію, або одночасно з пенею. Для останнього випадку нагадуємо: одночасно застосовувати і штраф, і пеню не заборонено (вважається, що в цьому випадку на боржника відповідальність покладається один раз — у вигляді неустойки). До речі, про це ВГСУ говорив і раніше (див. лист ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013).

Чи можна застосувати відповідальність, якщо вона не прописана в договорі або письмовий договір відсутній? ВГСУ повідомив, що відсутність договору або умови в договорі про відповідальність не перешкоджає застосуванню такої відповідальності. Але лише за умови, що підстави для цього та розмір відповідальності передбачені актами законодавства. На жаль, суд не уточнив, якої саме відповідальності стосується його висновок: тільки неустойки чи також процентів/інфляційних? Розглянемо цей висновок у розрізі зазначених сум.

У частині неустойки висновок ВГСУ може когось збентежити. Річ у тім, що неустойка (у формі штрафу або пені) — це один із видів забезпечення зобов’язань. При цьому правочини про забезпечення зобов’язань потрібно вчиняти у письмовій формі. Інакше вони є нікчемними (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Але нагадаємо: неустойка може встановлюватися не лише договором, а й законом (про це свідчить ч. 1 ст. 548 ЦКУ). В останньому випадку кредитор має право стягнути неустойку незалежно від того, згадана вона в договорі чи ні. Судячи з усього, саме про це і говорив ВГСУ.

Водночас, щоб не ризикувати, умови та порядок притягнення до відповідальності краще в будь-якому разі зазначати в договорі. При цьому суд також нагадав:

1) договір зовсім не обов’язково повинен виглядати як єдиний документ. Його, у тому числі в частині відповідальності, можна укласти шляхом обміну листами, телеграмами, іншими документами, якщо вони відображають угоду сторін щодо умови про відповідальність;

2) якщо договір не містить розмір та базу визначення пені або ж у ньому зазначено, що пеня визначається згідно із законодавством, її вдасться стягнути лише за умови, що обов’язок та умови її сплати встановлені законодавством. Водночас, якщо сторони є суб’єктами господарювання, то в подібному випадку пеня, судячи з усього, може бути стягнута в розмірі облікової ставки НБУ (ч. 6 ст. 231 ГКУ);

3) пеня обчислюється виключно у відсотках від суми простроченого платежу. Інші способи її визначення (наприклад, у твердій грошовій сумі) застосовувати не можна;

4) шестимісячний строк, згаданий у ч. 6 ст. 232 ГКУ, — це не строк позовної давності, а період, протягом якого може нараховуватися пеня*. Він застосовується в разі, якщо закон або договір не встановлюють іншого строку. При цьому якщо договір містить вказівку на те, що пеня нараховується за кожен день прострочення зобов’язання, то названого вище правила вона не змінює. У такому разі пеня нараховується не більше 6 місяців.

Що стосується інфляційних та процентів, то, на нашу думку, кредитор має право стягнути їх незалежно від того, чи згадані вони в договорі або законі. Підставою для цього є безпосередньо ч. 1 ст. 625 ЦКУ, а також те, що ці суми не є способом забезпечення зобов’язання.

Суми інфляційних та процентів не є неустойкою. Їх стягнення — це спосіб захисту майнових прав/інтересів кредитора. Зверніть увагу: вони застосовуються при порушенні боржником лише грошових зобов’язань (у тому числі, якщо ті виникають у межах корпоративних відносин або на підставі рішення суду), незалежно від його вини та обставин, названих у ч. 1 ст. 617 ЦКУ.

Причому строк позовної давності за цими сумами, на відміну від неустойки, є загальним. Тобто він у загальному випадку становить 3 роки

Тепер подивимося на висновки ВГСУ в розрізі зазначених сум.

Інфляційні. При стягненні інфляційних майте на увазі:

1) їх потрібно нараховувати окремо за кожен період, протягом якого діяв певний індекс інфляції, — із місяця, наступного за місяцем, у якому боржник був зобов’язаний здійснити платіж;

2) до розрахунку повинні потрапляти й ті періоди, у яких мала місце дефляція (тобто індекс інфляції був менше одиниці). Зрозуміло, що це зменшить суму зобов’язання боржника;

3) проценти на інфляційні не нараховуються. Судячи з усього, цей висновок стосується як процентів за користування грошовими коштами (ст. 536 ЦКУ), так і процентів за порушення грошових зобов’язань (ч. 2 ст. 625 ЦКУ);

4) якщо грошове зобов’язання виражене в інвалюті, то інфляційні на нього нарахувати не вдасться. На це пленум ВГСУ звернув увагу й у листі від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013. Але тут він уточнив: якщо на день сплати подібне зобов’язання перераховується у гривні і потім не змінюється, то з моменту такого перерахунку до нього можна застосувати інфляційні;

5) відомості про індекс інфляції можна отримати з офіційних джерел, зокрема, на сайті Держслужби статистики (із цією інформацією ви можете ознайомитися і на нашому сайті, за адресою: www.nibu.factor.ua/info/polezn_inf/indeks_infl/).

Таким чином, якщо покупець повинен був перерахувати постачальнику 20 тис. грн. 21 листопада 2013 року, але зробив це лише 9 січня, інфляційні становитимуть 100 грн. (індекс інфляції за грудень 100,5 %).

Проценти. Проценти в межах ч. 2 ст. 625 ЦКУ (як вид відповідальності за порушення грошових зобов’язань) і проценти в межах ст. 536 ЦКУ (як плата за користування чужими коштами) — це не одне і те саме. Підставою для стягнення перших є порушення грошового зобов’язання, других — користування чужими грошима (якщо договір або закон передбачають розмір процентів за таке користування*), зокрема, отриманими як кредит або позика. При цьому головне, про що вам потрібно пам’ятати: якщо договір або закон передбачають сплату процентів за користування чужими грошима (ст. 536 ЦКУ), то це не позбавляє вас права стягнути проценти з боржника в разі порушення ним грошового зобов’язання (ч. 2 ст. 625 ЦКУ). Інакше кажучи, нараховувати зазначені проценти одночасно не заборонено.

На завершення питання про інфляційні/проценти зазначимо: якщо суд прийняв рішення про стягнення грошового боргу, то це не позбавляє кредитора права вимагати сплати інфляційних та процентів. Цей висновок справедливий і в тому випадку, якщо боржник не виконує це судове рішення.

Крім того, у цій же частині ВГСУ повідомив, що на суму неустойки можуть нараховуватися інфляційні та проценти. І це навіть незважаючи на заборону нарахування процентів на неустойку, встановлену ч. 2 ст. 550 ЦКУ. Судячи з усього, ВГСУ вважає, що ця заборона стосується лише тих процентів, які нараховуються за користування чужими грошима (ст. 536 ЦКУ).

	висновки
	Якщо платник-боржник прострочив платіж з вини банку, він не звільняється від відповідальності. Водночас щодо сплати податків/зборів це правило не працює. Штраф можна накласти і за порушення грошових зобов’язань. При цьому одночасно з ним із боржника можна стягнути і пеню. Інфляційні та проценти не є неустойкою. Це спосіб захисту майнових прав/інтересів кредитора. При цьому до них застосовується загальний строк позовної давності. При нарахуванні інфляційних потрібно враховувати і ті періоди, в яких мала місце дефляція.