Теми статей
Обрати теми

Права на землю: коли та як вони виникають?

Редакція ПБО
Стаття
img 1

операції із землею

img 2

Права на землю: коли та як вони виникають?

Земля — це основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави. Щоб ні в кого не виникало в цьому сумнівів, законодавець зафіксував цю норму як у Конституції, так і в Земельному кодексі України. Багато хто при цьому запитує: а в чому ж виявляється її «особлива охорона» з боку держави? А в тому, що коректно оформити права на землю в Україні можна тільки в разі, якщо ви володієте: (1) базовими знаннями земельного права та (2) героїчним терпінням. Це, звісно жарт, але, на жаль, із великою часткою правди. Виною тому заплутана й непроста система правил, що регулюють це питання. Утім, після прочитання цієї статті все вже не здаватиметься таким складним.

Віталій Смердов, податковий експерт

 

Візьмемо за основу класичний прийом логіки, запропонований ще Рене Декартом, і почнемо з азів. У цьому випадку — з можливості землі бути предметом правочину.

Земля як предмет правочину

Якщо земельна ділянка — самостійний предмет правочину

Купувати/продавати, орендувати, а також вчиняти інші цивільно-правові дії можна тільки з об’єктами цивільних прав. Вони перелічені в розділі III Ц??КУ. У числі таких об’єктів названо й земельні ділянки (ч. 1 ст. 181 ЦКУ).

Але зверніть увагу: не кожна ділянка суші є земельною ділянкою!

Земельна ділянка — це лише та ділянка земної поверхні, яка має (ч. 1 ст. 79 ЗКУ):

1) установлені межі;

2) певне місце розташування;

3) визначені щодо неї права.

Цим критеріям ділянка земної поверхні починає відповідати лише після її формування та реєстрації на неї права власності (ч. 9 ст. 791 ЗКУ). Тільки після цього вона перетвориться на повноцінний об’єкт цивільних прав.

Реєстрацію права власності на цьому етапі ми не розглядаємо. Про цю процедуру ви можете прочитати у статті на с. 11. Цікавіше відповісти на запитання: що вважати формуванням земельної ділянки? Відповідь на нього знаходимо у ст. 791 ЗКУ. Формування земельної ділянки полягає у визначенні її площі/меж та включенні відомостей про неї до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй унікального на території України кадастрового номера*. Формування здійснюється одним із трьох шляхів (ч. 2 ст. 791 ЗКУ):

1) шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок;

2) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

3) шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

* Кадастровий номер земельної ділянки — це індивідуальна послідовність цифр і знаків, яка присвоюється земельній ділянці при її реєстрації та зберігається за нею протягом усього часу її існування, що не повторюється на території України (ч. 1 ст. 1 Закону № 3613). Зверніть увагу: він має величезне практичне значення. Адже укладаючи будь-який правочин із земельною ділянкою, у відповідному договорі доведеться зазначати й кадастровий номер. В іншому разі наслідки можуть бути сумними.

Давайте зупинимося на цьому місці та зробимо кілька уточнень.

По-перше, фінальний етап формування земельної ділянки — це включення відомостей про неї до Державного земельного кадастру.

Ця процедура називається ще держреєстрацією земельної ділянки. Але одразу попереджаємо: не плутайте її з держреєстрацією речових прав на земельну ділянку!

Це зовсім різні, хоча й пов’язані один з одним, процеси (див., наприклад, ч. 10 ст. 791 ЗКУ, п. 4 Порядку № 868).

По-друге, формуванням земельних ділянок потрібно займатися лише в дуже обмежених випадках (їх ви побачили вище). При цьому зверніть увагу: якщо земельна ділянка вже сформована/зареєстрована, то робити щодо неї цього більше не доведеться. Навіть у випадку, якщо подібна земельна ділянка буде передана в користування, продана або відчужена в інший спосіб (ч. 6 ст. 16 Закону № 3613). Це, крім іншого, означає, що присвоєний земельній ділянці кадастровий номер зберігається на всьому етапі її існування (ч. 1 ст. 1 Закону № 3613). Змінюються лише відомості про користувача/власника, які містяться в Поземельній книзі.

Інша річ, якщо ви захочете здійснити операцію з частиною земельної ділянки. Перш ніж ви зможете це зробити, таку частину доведеться сформувати. Або, інакше кажучи, перетворити її (сформувати) на самостійну земельну ділянку. Це пов’язано з тим, що об’єктом цивільних прав, як ми вже говорили, є земельна ділянка, а не її частина (див. лист Державного агентства земельних ресурсів від 03.04.2013 р. № 5601/17/11-13 на с. 45, а також лист Держкомзему від 13.08.2008 р. № 14-17-7/9081). Для цього вам доведеться подати відповідну заяву Державному кадастровому реєстратору за місцем розташування земельної ділянки* (ч. 3 ст. 24 Закону № 3613). Це саме доведеться зробити і при здійсненні операції із земельною ділянкою, створеною шляхом об’єднання.

* З інформацією про Державних кадастрових реєстраторів ви можете ознайомитися на сайті Державного агентства земельних ресурсів: http://land.gov.ua/kadastr-i-reiestratsiia/derzhavni-reestratory.html.

Проте із зазначеного правила є винятки. Так, формувати не потрібно:

1) частину земельної ділянки, що передається в суборенду або сервітут. Утім, відомості про межі таких частин усе одно доведеться внести до Державного земельного кадастру (ч. 6 ст. 21 Закону № 3613). Зробити це потрібно правонабувачу за суборендою або сервітутом чи уповноваженою ним особою. Для цього використовується технічна документація із землеустрою про встановлення відповідних меж частини земельної ділянки (див. лист Державного агентства земельних ресурсів України від 03.04.2013 р. № 5602/17/7-13). Керуватися при цьому потрібно порядком, прописаним у ст. 29 Закону № 3613. Зверніть увагу: тільки після цього зазначені речові права (суборенди, сервітуту) вдасться зареєструвати;

2) земельні ділянки, право власності/користування на які виникло до 2004 року. Вони вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (п. 2 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3613).

Земельні ділянки під нерухомістю

Операції із земельними ділянками не є рідкістю, але безперечно набагато частіше правочини вчинюються із об’єктами нерухомості, розташованими на них. У процесі їх вчинення слід ураховувати певні особливості. Більшість із них розглядалася в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 83, с. 25. Нагадаємо основні тези.

Об’єкт нерухомості та земельна ділянка під ним співвідносяться як головна річ і приналежність, причому роль приналежності відіграє саме земельна ділянка

Цей висновок підтверджує і п. 2.2 Методрекомендацій про об’єкти. Що нам це дає? Нагадаємо, що за загальним правилом приналежність слідує за головною річчю (ч. 2 ст. 186 ЦКУ). А це означає, що здійснення операцій із нерухомістю безпосередньо впливає на правову долю розташованої під нею земельної ділянки. Прямий доказ тому знаходимо, зокрема, у ч. 1 ст. 120 ЗКУ і ч. 1 ст. 377 ЦКУ. У них зазначено, що до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності/користування на земельну ділянку під ними. Зверніть увагу: до покупця таке право переходить без зміни цільового призначення земельної ділянки в обсязі та на умовах, які були в попереднього власника/користувача. Тепер зробимо кілька зауважень.

По-перше, у зазначених нормах ідеться про безумовний перехід прав на земельну ділянку під придбаною нерухомістю, але це не зовсім так. Щоб отримати такі права, покупцю доведеться їх зареєструвати. Про це, у тому числі про процедуру реєстрації, ми поговоримо в окремому розділі.

По-друге, аналогічне правило діє і при переданні нерухомості в оренду (ч. 2 ст. 186 ЦКУ, ч. 1 ст. 796 ЦКУ). Тобто при переданні в оренду будівлі чи іншої капітальної споруди (їх окремої частини — про це читайте далі) орендарю передається і право користування земельною ділянкою*. Причому орендар отримує в користування не лише земельну ділянку під будівлею/капітальною спорудою, а й прилеглу до неї ділянку — у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди. Ці приписи сукупно з ч. 2 — 3 ст. 796 ЦКУ дозволяють припустити, що в цьому випадку укладати окремий договір оренди земельної ділянки не потрібно. Інакше кажучи, право користування земельною ділянкою під орендованою будівлею/капітальною спорудою виникає на підставі договору оренди такої будівлі/споруди та ЦКУ. На підтвердження див., наприклад, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 р. у справі № 5016/2549/2012(16/104). Водночас необхідність держреєстрації прав на такі земельні ділянки під питанням. Річ у тім, що законодавство не дає на нього чіткої відповіді. Допомогти з цим може лише Укрдержреєстр.

* Зверніть увагу, що законодавець прямо вказує на можливість передання в оренду частини будівлі/капітальної споруди, але щодо поверхні землі під нею говорить лише про земельну ділянку. Якщо врахувати те, що ми говорили вище, цей висновок правильний. Але незважаючи на це, виділити під частиною будівлі/капітальної споруди земельну ділянку неможливо (про це читайте далі).

По-третє, при придбанні/оренді нерухомості, розташованої на земельній ділянці державної/комунальної власності, слід ураховувати такий нюанс. У цьому разі передумовою для переходу права власності/користування на земельну ділянку буде рішення місцевої ради/місцевої адміністрації (ч. 1 ст. 116 ЗКУ, лист ВСУ від 01.04.2012 р.).

По-четверте, часто предметом правочину є не цілісні будівлі/капітальні споруди, а їх частини. Наприклад, приміщення в офісній будівлі або торговельному центрі. У цьому випадку вам слід пам’ятати: при здійсненні подібних операцій сформувати окрему земельну ділянку під таким об’єктом неможливо. Це спричинено неможливістю виділити її в натурі (див. лист Державного агентства земельних ресурсів України від 03.04.2013 р. № 5601/17/11-13 на с. 45). Отже, говорити про те, що при придбанні/оренді такого приміщення покупцю/орендарю передається право власності/користування на частину земельної ділянки під ним, вочевидь, також не можна. І це навіть незважаючи на вказівки ч. 1 ст. 377 і ч. 1 ст. 796 ЦКУ.

Разом із тим установлений цими нормами принцип повинен зберігатися. Адже логічно: якщо підприємство придбало офісне приміщення в будівлі, то воно має стати і власником/користувачем у частині земної поверхні, що йому відповідає. Щоправда, у такому разі:

1) потрібно говорити про отримання частки в праві спільної власності на загальну земельну ділянку під будівлею**;

2) якщо ж земельна ділянка, що відповідає частині будівлі/споруди, передається в користування, то чиновники рекомендують оформити договір оренди земельної ділянки під усією будівлею/спорудою. При цьому орендарями в ньому виступатимуть декілька осіб. У свою чергу, орендна плата нараховуватиметься пропорційно частині будівлі/споруди, яка перебуває у власності кожної з таких осіб (див. лист Державного агентства земельних ресурсів від 03.04.2013 р. № 5601/17/11-13). Висновки чиновників стосувалися тільки тієї ситуації, коли частина будівлі/споруди передається у власність (наприклад, при придбанні офісного приміщення). Водночас аналогічний підхід повинен застосовуватися в ситуації, коли частина будівлі/споруди орендується.

** При продажу частини нерухомості у багатьох виникає запитання: чи потрібно в цьому випадку в договорі прописувати кадастровий номер та розмір відповідної ділянки. На практиці воно вирішується по-різному, але зверніть увагу: п. 2.2 Методрекомендацій для нотаріусів вказує, що в подібному випадку відображати ці відомості в договорі не потрібно.

З якого моменту виникають права на землю?

З 01.01.2013 р. ситуація у цьому питанні кардинально змінилася (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 43, с. 4).

Це пов’язано із впровадженням обов’язкової держреєстрації права власності, оренди, постійного користування, володіння, інших речових прав та їх обтяжень на нерухомість, уключаючи й відповідні права/обтяження на земельні ділянки (ч. 1 ст. 3 Закону № 1952). У чому значення держреєстрації? У тому, що з 01.01.2013 р. відповідні права/обтяження виникають лише з дати її проведення* (ч. 1 ст. 182 ЦКУ, ч. 3 ст. 3 Закону № 1952). Цьому правилу не підпорядковуються хіба що «перехідні» права/обтяження. Тобто ті, які виникли на законних підставах до 01.01.2013 р. (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952). Вони визнаються дійсними і без такої держреєстрації.

* У ст. 125 ЗКУ це правило зазначене лише щодо права власності, постійного користування та оренди. Але насправді воно стосується й інших речових прав та їх обтяжень.

У свою чергу, до такої держреєстрації про виникнення будь-яких прав на земельну ділянку (право власності, право оренди тощо) говорити не варто

Отже, до цього моменту вони зберігаються за попереднім власником/користувачем. Це правило діє незалежно від дати фактичного передання земельної ділянки, укладення та нотаріального посвідчення договору, а також інших фактів. Це, серед іншого, означає, що особа, яка не зареєструвала права на земельну ділянку, не може здійснювати з нею жодних операцій**: відчуження, управління, іпотеки тощо (ч. 6 ст. 3 Закону № 1952).

** Щоправда, зауважимо: це правило безумовно справедливо лише в ситуаціях, коли земельна ділянка є самостійним предметом правочину, а не слідує за нерухомістю.

Випереджаємо запитання, що у вас виникло. Відсутність реєстрації прав на земельну ділянку не робить договір, на підставі якого вона куплена/отримана, недійсним чи не укладеним. Крім того, навіть якщо особа почне використовувати земельну ділянку до реєстрації відповідних речових прав, говорити про її самовільне зайняття, на нашу думку, також не можна. Нагадаємо: самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про її фактичне використання, за відсутності (ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 р. № 963-IV):

1) відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про її передання у власність або надання в користування (оренду);

2) вчиненого щодо неї правочину.

Винятком із цього правила є дії, що згідно із законом є правомірними. У нашій ситуації правочин щодо земельної ділянки вчинено (при цьому, як зазначалося, для визнання його недійсним або нікчемним передумов немає), а тому говорити про її самовільне зайняття не можна. Цей висновок підтверджується і п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 р. У ньому, нагадаємо, зазначалося, що одна лише відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не є достатньою підставою для висновку про її самовільне зайняття. Тим більше, що в нашому випадку є документи, що підтверджують перехід права власності/користування (такий же висновок випливає з п. 3.4 цієї постанови).

Чому цей висновок є таким важливим? Позаяк у загальному випадку при самовільному зайнятті земельної ділянки передбачені такі правові наслідки:

1) для підприємства:

1.1) повернення за рішенням суду земельної ділянки власникам або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування нею, із приведенням за свій рахунок такої земельної ділянки в придатний для використання стан (ст. 212 ЗКУ);

2) для посадових осіб підприємства:

2.1) штраф згідно зі ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X, що становить для посадових осіб від 20 до 100 нмдг (340 — 1700 грн.);

2.2) кримінальна відповідальність згідно зі ст. 1971 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III.

Як бачите, відповідальність серйозна. Але, як ми вже сказали, якщо із земельною ділянкою вчинено правочин, то подібну відповідальність до вас застосувати не зможуть. Навіть якщо права на цю земельну ділянку не зареєстровані.

Якими документами підтвердити права на землю?

З 01.01.2013 р. зміни відбулися не лише в механізмі виникнення прав на землю, а й у засобах їх підтвердження. Так, якщо до зазначеної дати права на земельні ділянки підтверджувалися (ст. 126 ЗКУ в редакції до 01.01.2013 р.):

img 31) право власності на земельні ділянки приватної власності без зміни їх меж та цільового призначення — договором про відчуження земельної ділянки, свідоцтвом про право на спадщину;

2) право власності на земельні ділянки в інших випадках та право постійного користування — державним актом (при цьому до 02.05.2009 р. він був єдиним документом, що підтверджував право власності/постійного користування на земельну ділянку);

3) право оренди — договором оренди, зареєстрованим належним чином, тощо.

У свою чергу, з 01.01.2013 р. ст. 126 ЗКУ було викладено в новій редакції. Тепер у ній зазначено, що право власності, право користування земельною ділянкою повинні оформлятися згідно із Законом № 1952. Зверніть увагу: незважаючи на те що в цій нормі йдеться про обмежений набір прав, у подібному порядку повинні оформлятися й усі інші речові права на земельною ділянкою. Отже, з 01.01.2013 р. підтвердити відповідні права на земельну ділянку можна:

1) витягом із Держреєстру прав. Він надається в усіх випадках, коли реєстрацію прав здійснюють нотаріуси (ч. 1 ст. 28 Закону № 1952);

2) свідоцтвом про право власності на нерухомість. Воно видається лише органом держреєстрації, — у випадках, перелічених у ч. 1 ст. 18 Закону № 1952.

Але виникає запитання: чи потрібно переоформляти права на земельні ділянки, які виникли до цієї дати? Для відповіді на нього пригадаємо, що права на земельні ділянки, що виникли на законних підставах до 01.01.2013 р., є дійсними і не потребують обов’язкової держреєстрації (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952). Це означає, що й документи, на підставі яких подібні права були оформлені, також повинні зберігати законну силу. Пряме тому підтвердження знаходимо в п. 10 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3613, згідно з яким документи, що підтверджують право власності/постійного користування, видані до набуття ним чинності, тобто до 01.01.2013 р., залишаються чинними*.
Крім того, в частині державних актів їх дійсність прямо підтверджується п.п. 9 п. 37 Порядку № 868. До останнього часу про це зазначалося і в п. 2 постанови Кабміну «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку таі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02.04.2002 р. № 449 (водночас 23 липня 2013 року цей документ скасували).

* Як бачите, у зазначеній нормі йдеться про право власності/постійного користування. Разом із тим про інші речові права (наприклад, оренду) вона не згадує. Проте на загальний висновок це вплинути не повинно. Тим більше, що основні питання в цьому ключі виникають щодо або права власності, або права постійного користування.

До речі, про це нагадує і Державне агентство земельних ресурсів України (див. лист від 03.04.2013 р. № 5603/17/11-13 на с. 46). Але воно, крім іншого, повідомило, що в разі реорганізації підприємства — постійного користувача земельною ділянкою, право якого на таку земельну ділянку підтверджується державним актом, його доведеться переоформити (але така можливість є не в усіх). Чиновники говорили лише про право постійного користування, але, судячи з усього, аналогічним порядком потрібно керуватися і в частині інших речових прав на земельну ділянку.

Які речові права/обтяження реєструвати?

За загальним правилом щодо земельних ділянок реєструвати потрібно будь-які речові права та їх обтяження. Про це свідчить ч. 1 ст. 4 Закону № 1952. До них, зокрема, належать: право власності, право оренди, володіння, сервітут тощо. Розглянемо найцікавіші з них, а саме — право власності та право оренди.

Право власності. Це право включає право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою (ч. 1 ст. 78 ЗКУ). Право власності є головним у системі речових прав, тоді як всі інші — похідні і реєструються лише після нього (ч. 2 ст. 4 Закону № 1952). Причому зверніть увагу: реєструвати його потрібно не лише при отриманні земельної ділянки у власність, а й у разі (ст. 21 Закону № 1952, п. 57 Порядку № 868):

1) поділу земельної ділянки, яка вже перебуває у вашій власності;

2) об’єднанні декількох ваших земельних ділянок в одну.

У частині реєстрації речових прав на земельну ділянку як на самостійний об’єкт більше питань не виникає (крім процедури, про яку ми ще поговоримо).

Більш цікавим є запитання: чи потрібно реєструвати право власності на земельну ділянку при придбанні нерухомості, розташованої на ньому?

Для відповіді на нього пригадаємо ст. 120 ЗКУ. У ній зазначено, що при придбанні нерухомості разом із правом власності на неї новий власник отри­мує й право власності/користування земельною ділянкою під таким об’єктом. Це наводить на думку про те, що в такому разі право власності/користування на земельну ділянку переходить безумовно. У тому числі без переоформлення договорів та окремої держреєстрації речових прав на землю. Цю гіпотезу нібито підтверджує й Укрдержреєстр. Річ у тім, що у схожій ситуації він вказав на автоматичний перехід відповідних прав на земельну ділянку (п. 4.4 Методрекомендацій про держреєстрацію права користування).

Але в цьому лише частка правди. При придбанні нерухомості зареєструвати право власності/користування на земельну ділянку під нею все-таки доведеться. Інша справа, що така реєстрація відбудеться одночасно з реєстрацією прав на нерухомість. Річ у тім, що вам потрібно буде подати нотаріусу/органу держреєстрації тільки одну заяву: і для реєстрації права власності на нерухомість, і для реєстрації прав на землю (ч. 1 ст. 16 Закону № 1952, п. 8 Порядку № 868). За підсумками її розгляду буде прийнято одне рішення і видано один витяг (пп. 20, 25 Порядку № 868). Детальніше про процедуру держреєстрації прав читайте далі.

Отже, наприклад, при придбанні будівлі покупцю одночасно з реєстрацією права власності на неї зареєструють і право власності/користування на відповідну земельну ділянку під нею. Причому орган держреєстрації повинен передати відповідну інформацію державному кадастровому реєстратору (ч. 2 ст. 30 Закону № 3613). Як наслідок займатися внесенням змін до Державного земельного кадастру (про нового власника/користувача земельної ділянки) не доведеться. Тим більше, це не передбачено Законом № 3613.

Що стосується права власності/користування на земельну ділянку при придбанні або набутті в інший спосіб права власності на частину об’єкта нерухомості (наприклад, офісне приміщення в будівлі), то її реєстрація повинна підпорядковуватися тим же принципам.

Право оренди. Це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 ЗКУ). Про обов’язковість реєстрації цього права йдеться як у п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952, так і у ст. 6 Закону про оренду землі. Виділимо в цій частині декілька моментів.

По-перше, реєстрація права оренди земельної ділянки обов’язкова незалежно від строку дії договору. Це разюче відрізняється від оренди іншої нерухомості, при якій, нагадаємо, реєстрація потрібна тільки в разі, якщо строк дії договору оренди становить 3 роки і більше (ч. 1 ст. 794 ЦКУ).

По-друге, виникає запитання: якщо в оренду береться будівля/споруда, чи потрібно реєструвати право користування земельною ділянкою під нею? На жаль, відповісти на нього не так-то просто. Річ у тім, що законодавство дозволяє відповісти на нього і «так», і «ні». Але все одно останнє слово буде за Укрдержреєстром. Він же із цього приводу ще не висловився.

По-третє, у загальному випадку нотаріальне посвідчення договору оренди землі вчинюється на розсуд сторін (ст. 14 Закону про оренду землі). Отже, для реєстрації права користування земельною ділянкою звертатися доведеться або до органу держреєстрації, або до нотаріуса — залежно від конкретної ситуації, про що детальніше див. далі.

По-четверте, у загальному випадку отримана в оренду земельна ділянка може передаватися в суборенду (без зміни цільового призначення) — якщо це дозволено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця, а також при дотриманні інших умов (ст. 8 Закону про оренду землі). Це право також підлягає держреєстрації, прямим підтвердженням чому є ч. 11 ст. 791 ЗКУ. При цьому зверніть увагу: якщо в суборенду задається лише частина земельної ділянки, формувати з неї окрему земельну ділянку не доведеться. Водночас інформацію про таку частину потрібно внести до Державного земельного кадастру (читайте про це вище).

 

висновки


img 4
 
 
  • Продати, передати в оренду та вчинити інші цивільно-правові дії можна тільки з такою ділянкою земної поверхні, яка сформована в окрему земельну ділянку.

  • Об’єкт нерухомості та земельна ділянка під ним співвідносяться як головна річ та приналежність. Роль приналежності при цьому відіграє земельна ділянка.

  • Право власності, оренди тощо виникають із дати їх держреєстрації, незалежно від дати укладення та/або нотаріального посвідчення договору.

  • На сьогодні права на землю підтверджують витяги з Держреєстру прав та/або Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
 
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі