«Малий, та вдалий!»: чотири аспекти в декларації юрособи-єдиноподатника

«Малий, та вдалий!»: чотири аспекти в декларації юрособи-єдиноподатника

Максим Нестеренко, податковий експерт

У преамбулі ми вже визначилися, що говоритимемо не взагалі про Декларацію юрособи-єдиноподатника, а про окремі питання, пов’язані із нею. Тому відразу зауважимо: у цій статті не розглядатимуться загальні принципи складання «єдиноподаткової» декларації юрособами. Ці питання ми не так давно висвітлювали у спецвипуску, присвяченому єдиному податку (читайте спецвипуск «Податки та бухгалтерський облік», 2012, №11, с. 63).

З того часу суттєво нічого для юросіб-єдиноподатників не змінилося. Хіба що Мінфін затвердив-таки відповідні корективи до форми декларації щодо єдиноподатників шостої групи**. Однак ми у зазначеному спецвипуску це прогнозували, а тому описували у ньому затверджену нині форму декларації шестигрупників.

Керуючись п. 49.3 ПКУ, платники єдиного податку мають право вибору як форми (електронна чи паперова), так і способу подання декларації. Тобто єдиноподатники можуть подати декларацію особисто, через уповноважену особу, поштою або в електронній формі.

Про всяк випадок нагадаємо, що декларація подається наростаючим підсумком з початку року у «квартальні» строки (п. 294.1; п.п. 49.18.2 ПКУ), а єдиний податок сплачується протягом 10 днів після граничного строку подання декларації (п. 295.3 ПКУ).

У сьогоднішній статті пропонуємо розглянути декілька нестандартних питань, пов’язаних із Декларацією юрособи-єдиноподатника.

Загальновідомо, що праця бухгалтера складається із двох етапів. Перший — ведення обліку, а другий — складання звітності. Зрозуміло, що між цими етапами існує прямий зв’язок, оскільки облік є джерелом інформації для звітності. Але оскільки нашою темою сьогодні є другий етап, тобто звітність, ми на початку просто зобов’язані згадати про «витоки», тобто про облік.

Юрособи-єдиноподатники ведуть облік за дещо специфічними правилами. Зокрема вони використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат з урахуванням положень п. 44.2 ПКУ (п.п. 296.1.3 ПКУ). Відразу зауважимо: ця норма хоча й стосується формально усіх юр­осіб-єдиноподатників, але на практиці деякими із них застосовуватися не може.

Йдеться тут про єдиноподатників шостої групи (п.п. 6 п. 291.4 ПКУ). Адже для них ПКУ не встановлює обмеження щодо кількості найманих працівників. Припустимо, що у єдиноподатника шостої групи середньорічна кількість штатних працівників перевищує 50 осіб. Це означає, що такий єдиноподатник взагалі не потрапляє під визначення суб’єкта малого підприємництва (ч. 3 ст. 55 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV). Тому він навіть теоретично не може вести спрощений бухоблік.

Але це ще не все. Додамо до цієї об’єктивної перешкоди ще й суб’єктивну. Навіть якщо єдиноподатник шостої групи є суб’єктом малого підприємництва, то формально він усе одно не має права на ведення спрощеного бухобліку. Адже П(С)БО 25 передбачає, що складати Спрощений фінансовий звіт можуть лише єдиноподатники, які відповідають критеріям п.п. 4 п. 291.4 ПКУ, тобто четверта група (п. 2 розд. І П(С)БО 25).

Тож згадку про використання даних спрощеного бухобліку не слід сприймати як імперативну

Інакше кажучи, якщо єдиноподатник шостої групи не має права вести спрощений бухоблік, він складає декларацію на підставі даних бухобліку звичайного. Зрештою, вести спрощений облік — це взагалі-то право, а не обов’язок суб’єкта малого підприємництва (п. 9 розд. І П(С)БО 25). Тим більше, йдеться не просто про «зменшену» фінансову звітність (форми № 1-м і № 2-м), а саме про спрощену (форми № 1-мс і № 2-мс) (див. також лист Мінфіну від 12.04.2011 р. № 31-08410-06-5/9545).

Тож інформація для складання Декларації юр­особи-єдиноподатника береться безпосередньо із облікових регістрів. Тут слід ураховувати також, що єдиноподатники-безПДВшники, які мають право на спрощений бухгалтерський облік, можуть вес­ти такий спрощений облік навіть без подвійного запису (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV і п. 9 розд. I П(С)БО 25). Відповідні Методичні рекомендації щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, що визначають систему регістрів та порядок узагальнення в них інформації без використання подвійного запису, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2011 р. № 720.

Але навряд чи навіть у цьому випадку єдиноподатникам слід користуватися такою «ведмежою послугою». Адже ведення обліку без подвійного запису разом з тим не звільняє суб’єктів малого підприємництва від складання фінансової звітності. А заповнювати фінансову звітність без подвійного запису доволі складно. У зв’язку з цим звертаємо увагу, що ведення обліку без застосування подвійного запису є все-таки правом, а не обов’язком.

Підсумовуючи, зауважимо: на нашу думку, при складанні декларації використовуються не обов’язково дані спрощеного бухобліку. Якщо такий облік на підприємстві не ведеться, згодяться і регістри обліку звичайного.

На це слід звернути особливу увагу, оскільки в «докодексний» період у юросіб-єдиноподатників була спеціальна Книга. Саме вона й була джерелом інформації для складання «єдиноподаткової» звітності. З набранням чинності ПКУ цю почесну функцію було покладено на регістри бухгалтерського обліку.

Оскільки єдиним податком обкладається не прибуток, а саме дохід, для складання декларація вам знадобиться лише інформація про доходи єдиноподатника. Відомості про них узагальнюються в податковій звітності, що подається єдиноподатниками.

Розібравшися із питанням джерела, перейдемо власне до порядку складання звітності юр­особи-єдиноподатника. Для початку наведемо приклад заповнення декларації єдиноподатника четвертої групи.

Приклад 1. Платник єдиного податку (група 4, ставка 3 %) протягом 2013 року реалізував товарів на 120000 грн. (у тому числі ПДВ) і надав послуг на 30000 грн. (у тому числі ПДВ).

Відобразимо ці доходи у відповідному розділі декларації єдиноподатника за 2013 рік.

II. Розрахунок податкового зобов’язання для платників єдиного податку IV групи

(фрагмент)

Нагадаємо, що ставки єдиного податку визначає спеціальна ст. 293 ПКУ. Для єдиноподатників четвертої групи основні ставки — 3 % + ПДВ або 5 % без ПДВ. Для єдиноподатників шостої групи основні ставки — 5 % + ПДВ або 7 % без ПДВ.

У яких же випадках ці основні ставки єдиного податку збільшуються удвічі? Відповідно до п. 293.5 ПКУ ставки єдиного податку для платників четвертої та шостої груп встановлюються у подвійному розмірі у тих випадках, коли єдиноподатник певним чином порушив умови перебування на спрощеній системі. Для того, аби краще зрозуміти, як відображається такий дохід у декларації, погляньмо на таблицю.

У подальшому сума єдиного податку, відображена у рядках 7.3 і 22.3, включається до загальної суми єдиного податку — у рядках 7 і 22 декларації.

Для наочності викладеної вище інформації наведемо приклад заповнення декларації єдиноподатника.

Приклад 2. Платник єдиного податку четвертої групи (ставка — 5 %) отримав у 2013 році дохід 5,3 млн. грн. Окрім цього, він отримав 20 тис. грн. доходу від реалізації товарів через систему Web Money.

Заповнимо декларацію єдиноподатника за 2013 рік (наводимо лише її відповідний фрагмент на с. 24).

Впевнені, що після цього порядок, у якому відображається у декларації «подвійний» єдиний податок, буде вам зрозумілим. Переходимо до більш неоднозначних питань.

Нагадаємо: обов’язок нараховувати авансові внески на суму виплачених дивідендів покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом. Цей обов’язок не залежить від того, чи є такий емітент (або отримувач дивідендів) платником податку на прибуток (п.п. 153.3.2 ПКУ). Детально читайте про це у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 32, с. 18.

У Декларації юрсоби-єдиноподатника не передбачено рядків, аби відображати в них авансові внески.

II. Розрахунок податкового зобов’язання для платників єдиного податку IV групи

(фрагмент)

Отже, відображати «дивідендні» авансові внески у «єдиноподатковій» декларації не потрібно

Згодні з цим також і податківці у своїй консультації із БЗ, розд. 108.08. Вони рекомендують суми «дивідендних» авансових внесків відображати у доповненні до декларації єдиноподатника (відповідно до п. 46.4 ПКУ).

Щоправда, із роз’яснення податкових органів незрозуміло, яку функцію буде виконувати таке доповнення. Адже авансовий внесок неможливо зарахувати в рахунок оплати єдиного податку. Тож сплата таких авансових внесків як була, так і залишиться прямим збитком від застосування спрощеної системи оподаткування. А пропоноване податківцями доповнення швидше за все матиме статус формальності.

Ну, а ми рухаємося далі!

Нагадаємо: виплата доходу на користь нерезидента оподатковується особливим «різновидом» податку на прибуток (п. 160.2 ПКУ). Це так званий податок на репатріацію, про який ви докладно можете прочитати у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 72, с. 4.

Донедавна цим податком обкладалася виплата доходу на користь нерезидента від будь-яких юросіб (це стосувалося зокрема і юросіб-єдиноподатників). Але Законом № 657 змінено визначення резидента для цілей розд. ІІІ ПКУ (п.п. 14.1.213 ПКУ). Відтепер (а точніше, з 1 січня 2014 року) резидентами для цілей «прибуткового» розд. III ПКУ вважаються лише особи, визначені у п. 133.1 ПКУ. Зрозуміло, що юросіб-єдиноподатників серед цих осіб немає. Докладно про це читайте у тематичному номері, присвяченому Закону № 657, у підрозділі «Податок на прибуток» («Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 95).

Отже, з 2014 року юрсособи-єдиноподатники звільнені від обов’язку утримувати податок на репатріацію із доходів, які вони виплачують нерезидентам

Це, в свою чергу, означає, що подавати декларацію з податку на прибуток у зв’язку з виплатою нерезиденту єдиноподатнику відтепер також не потрібно.

Щоправда, позиція податкових органів поки що інакша. За класичною формулою «свідомість відстає від буття» вони стверджують, що юрособа-єдиноподатник, як і раніше, має утримувати податок на репатріацію. Аргументація суто формальна: п. 297.1 ПКУ не включає податок на репатріацію до переліку податків і зборів, від яких звільнені єдиноподатники (див. консультацію у БЗ, розд. 108.08).

Сподіваємося, що скоро податкові органи змінять формальний підхід до цього питання на більш сутнісний. І визнають, що для цілей розд. ІІІ (а отже, й п. 160.2 ПКУ) єдиноподатники резидентами більше не є, а отже, їх ця норма з 01.01.2014 р. не стосується.

Тож «прибуткова» декларація при виплаті нерезидентам юрсобою-єдиноподатником подаватися більше не буде. А що ж у «єдиноподатковій» декларації? У вищезазначеній консультації із БЗ, розд. 108.08 податкові органи роз’яснювали: у декларації платника єдиного податку — юрособи виплати нерезиденту не відображаються. Навіть про «доповнення» (як у випадку із авансовими внесками) податкові органи тут не згадують. Що ж, тим краще!

На цьому завершуємо огляд неоднозначних запитань складання Декларації юрсоби-єдиноподатника. Але тільки на сьогодні! Гадаємо, що у майбутньому ми ще обов’язково повернемося до цієї проблеми. Фіскали своїми роз’ясненнями примусять…

	висновки
	Джерелом інформації для податкової звітності юрособи-єдиноподатника є його бухгалтерський облік. Це не обов’язково спрощений облік, адже деяким юрособам-єдиноподатникам вести спрощений облік взагалі заборонено. За подвійними ставками оподатковується дохід, отриманий юрособою-єдиноподатником з порушенням правил перебування на спрощеній системі (наприклад, при застосуванні негрошових форм розрахунку). Такий дохід і сума нарахованого на нього єдиного податку відображаються у спеціальних рядках «єдиноподаткової» декларації. «Дивідендні» авансові внески у «єдиноподатковій» декларації не відображаються. Податкові органи радять наводити суми таких авансових внесків у доповненні до декларації відповідно до п. 46.4 ПКУ. Податок на репатріацію юрособи-єдиноподатники з початку 2014 року більше не утримують. Виплати нерезидентам у «єдиноподатковій» декларації не відображаються.

Документи статті

1. ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

2. Закон № 657 — Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» від 24.10.2013 р. № 657-VII.

3. П(С)БО 25 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39.

4. Декларація юрсоби-єдиноподатника — Декларація платника єдиного податку — юридичної особи, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 21.12.2011 р. №1688.