«Finita la comedia», або Ліквідація — це...

«Finita la comedia», або Ліквідація — це…

Віталій Смердов, податковий експерт

Загального визначення терміна «ліквідація юридичної особи», придатного для всіх випадків і організаційно-правових форм юросіб, у законодавстві немає*. Але це не біда ☺, ми з вами зможемо вивести його самостійно. Для цього пригадаємо, що юрособа припиняється в один із двох способів: або ліквідацією, або реорганізацією (злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням).

Різниця між ними в тому, що при реорганізації майно, права та обов’язки юрособи передаються його правонаступникам. А от при ліквідації такого правонаступництва за загальним правилом немає (див. роз’яснення Мін’юсту за адресою: www.minjust.gov.ua/4881).

Інакше кажучи, ліквідація юрособи — це її остаточне припинення, за якого її права та обов’язки припиняються (звичайно, це тавтологія, але без неї тут не обійтися)

При цьому, перш ніж радіти припиненню обов’язків, зверніть увагу: до того, як юрособа буде ліквідована, кредитори зможуть пред’явити їй свої вимоги. Погашати їх доведеться за рахунок майна такої юрособи. І тільки після цього майно, яке залишилося, передається учасникам/власникам (якщо інше не передбачено установчими документами/законом).

Але майна юрособи для задоволення вимог кредиторів може і не вистачити. Виникає резонне запитання: чи можуть відповідні обов’язки перекласти на учасників/засновників? За загальним правилом ні. Це пов’язане з тим, що учасники/засновники за зобов’язаннями юрособи, як правило, не відповідають (ч. 3 ст. 96 ЦКУ). Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом та установчими документами**. Зокрема, такий виняток передбачено для товариств з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ). Нагадаємо: учасники такого товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу (ч. 2 ст. 151 ЦКУ).

Чим підтверджується ліквідація юрособи? Зрозуміло, що для цього недостатньо одного лише рішення учасників/власників.

Так, факт припинення юрособи, у тому числі шляхом її ліквідації, обов’язково заноситься до Єдиного держреєстру (ч. 2 ст. 17 Закону № 755)

Цей процес ще називають держреєстрацією припинення юрособи. Причому запам’ятайте! Незалежно від підстав для ліквідації юрособи (з ними ви ознайомитеся далі), ліквідованою вона буде лише із дня включення до Єдиного держреєстру запису про це (ч. 2 ст. 104 ЦКУ, ч. 2 ст. 33 Закону № 755). Якщо точніше, то запису «припинена». До цього моменту, у тому числі після призначення ліквідаційної комісії/ліквідатора й початку процедури ліквідації, юрособа вважається такою, що діє.

І майте на увазі ще одне: ліквідовуватися можуть не тільки юрособи, а також їх відокремлені та структурні підрозділи. Тож ототожнювати ці процеси один з одним не можна! Такі підрозділи не є юрособами, а тому ліквідовувати їх набагато простіше.

У процесі ліквідації юрособи використовується чимало нормативних актів. Багатьох це збиває з пантелику. Щоправда, якщо їх систематизувати (так, як у табл. 1), усе це перестає бути таким вже страшним ☺.

Цими документами керуються при ліквідації більшості юросіб. Але майте на увазі: цей перелік далеко не повний. В окремих випадках до ліквідації «підключаються» й інші нормативно-правові акти. Зокрема:

1) при ліквідації в межах процедури банкрутства — Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011 р. № 4212-VI (далі - Закон № 4212);

2) при ліквідації банків — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. № 4452-VI;

3) при ліквідації «особливих» юросіб — наприклад, при ліквідації благодійних організацій це Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 р. № 5073-VI.

Загалом можна виділити два види ліквідації: добровільну та примусову. Вони відрізняються, головним чином, тим, хто приймає відповідне рішення.

Добровільна ліквідація. У цьому випадку рішення приймають учасники або орган юрособи, уповноважений на це установчими документами (п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦКУ). Про це ж свідчать ч. 1 ст. 59 ГКУ і ч. 1 ст. 33 Закону № 755.

Але це все загальні норми. Якщо ж говорити конкретніше, то у приватних підприємствах таке рішення приймає власник (власники). Причому майте на увазі: йому, по суті, ніщо не забороняє наділити подібним повноваженням виконавчий орган, зафіксувавши це у статуті.

Якщо ж ліквідується товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), ТДВ або акціонерне товариство (далі — АТ), то рішення про ліквідацію приймають загальні збори. І зверніть увагу: в цьому випадку це їх виключне повноваження. У межах ТОВ, ТДВ це прямо зазначено в п. 8 ч. 4 ст. 145 ЦКУ, а в частині АТ — у п. 23 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ. Така виключність означає, що передати це повно­важення іншим органам не можна (ч. 4 ст. 145 ЦКУ, ч. 3 ст. 33 Закону про АТ).

Більше того, щоб прийняти таке рішення, простої більшості голосів буде недостатньо

Для цього буде потрібна кваліфікована більшість — у загальному випадку не менше 3/4 голосів (ч. 2 ст. 98 ЦКУ), а для АТ — навіть більше 3/4 голосів* (ч. 5 ст. 42 Закону про АТ).

Обов’язково врахуйте ці положення! Їх порушення може стати підставою для того, щоб визнати відповідне рішення незаконним. Наприклад, якщо таке рішення прийме неуповноважений орган (див. п. 9 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. № 02-5/334) або ж його приймуть за відсутності необхідної кількості голосів.

Що стосується підстав для його прийняття, то закон до них відносить (п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦКУ):

1) закінчення строку, на який створювалася юрособа;

2) досягнення мети, для якої створювалася юрособа;

3) інші підстави, передбачені в установчих документах.

Щоправда, пам’ятайте, що саме по собі настання відповідної підстави — не привід для автоматичної ліквідації юрособи. Не можна в такому разі вимагати її ліквідації й у судовому порядку. Для цього в будь-якому разі буде потрібне рішення уповноваженого органу (про це ви прочитали вище). Причому таке рішення зовсім не обов’язково повинне містити вказівку про ліквідацію. У разі настання зазначених вище подій можна чекати хіба що вимоги учасника товариства включити питання про ліквідацію до порядку денного загальних зборів. Для учасників ТОВ таке право прописане у ст. 60 Закону № 1576, а для АТ — у ст. 38 Закону про АТ.

І ще один нюанс. Як бачите, зазначений перелік є вичерпним. При цьому в частині інших підстав ЦКУ вказує на те, що вони мають бути зафіксовані в установчих документах. Тому ось наша порада: до них краще включити невичерпний перелік таких підстав або, наприклад, таку підставу, як «За рішенням загальних зборів».

Примусова ліквідація. Це питання не є предметом цієї статті, тому його розглянемо стисло. Рішення про таку ліквідацію має право прийняти тільки суд**. Отже, жоден інший орган цього зробити не може. Але хто може подати відповідний позов? Відповідь на це запитання залежить від підстав для його подання. Тут же потрібно мати на увазі, що такі підстави бувають трьох видів. Давайте подивимося на них.

По-перше, підстави, пов’язані з банкрутством. Такий позов може подати кредитор (кредитори), безспірні вимоги якого сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку*. Процедура ліквідації в цьому випадку регулюється Законом № 4212. Нагадуємо, що з цим питанням ви могли ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 93, с. 35.

По-друге, підстави, не пов’язані з банкрутством. У такому разі юрособу можна ліквідувати:

1) якщо при створенні юрособи допущені порушення, які неможливо виправити. У такому разі позивачем може бути учасник юрособи або відповідний орган державної влади (зокрема, податківці — п.п. 20.1.37 ПКУ);

2) в інших випадках, установлених законом, — позивачем може бути тільки відповідний орган державної влади (ним також можуть виступити податкові органи на підставі все того ж п.п. 20.1.37 ПКУ). Що це за випадки? Вони перелічені, зокрема, у ч. 2 ст. 38 Закону № 755. Це провадження діяльності, яка суперечить установчим документам або заборонена законом, невідповідність мінімального статутного капіталу юрособи вимогам закону, неподання протягом року податківцям декларацій, документів фінансової звітності згідно із законом тощо.

При цьому майте на увазі кілька нюансів. Так, коли з метою примусової ліквідації юрособи до суду звертається орган державної влади, ідеться про застосування адміністративно-господарської санкції (ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 247 ГКУ). Чому це так важливо знати? Тому що строк застосування таких санкцій обмежено. У загальному випадку їх можуть застосувати протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік із дня відповідного порушення (ч. 1 ст. 250 ГКУ). І ще одне: ліквідацію в цьому випадку потрібно від­окремлювати від таких заходів, як обмеження або зупинення діяльності, які можуть застосовуватися на підставі ст. 246 ГКУ. В останніх двох випадках юрособа не припиняється!

По-третє, підстави, пов’язані з кримінальною відповідальністю (п. 3 ч. 1 ст. 96⁶ Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III, далі — КК). Це «новинка» поточного року. Причому нагадаємо: первісно її планували запустити лише восени, але це сталося раніше. Підставою для ліквідації юрособи в цьому порядку є скоєння її посадовою особою будь-якого злочину, названого в ч. 1 ст. 96⁹ КК: зокрема, передбаченого ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 113 (диверсія) тощо.

Тепер, коли ви познайомилися із загальними положеннями про ліквідацію, пропонуємо вам розібратися з тим, як її здійснювати.

	висновки
	При ліквідації юрособи немає правонаступництва. Її права та обов’язки припиняються. Юрособа вважається ліквідованою з моменту внесення запису про це до Єдиного держреєстру. Рішення про ліквідацію в добровільному порядку мають право прийняти учасники або орган юрособи, уповноважений на це установчими документами.