Щодо окремих питань застосування положень ПКУ
Лист Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 р. № 464/5/99-99-19-01-01-10
(витяг)
<…>
Щодо можливості фізичній особі — платнику єдиного податку, яка перебуває на 2 групі, надавати послуги з проживання в готелі іноземцям, які проживають в Україні нетривалий час
<…>
Відповідно до п.п. 291.4.1 п. 291.4 ст. 291 ПКУ фізичні особи — підприємці — платники єдиного податку, які провадять господарську діяльність із надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб, обсяг доходу не перевищує 1000000 грн., мають право обрати другу групу.
При цьому поняття «населення» в розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не є специфічним, а використовується в загальному значенні.
Населення — сукупність людей, які перебувають у межах цієї держави та підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни цієї держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством.
Обмеження щодо можливості платнику єдиного податку — фізичній особі — підприємцю, який перебуває на 2 групі, надавати послуги з проживання в готелі іноземцям, що проживають в Україні нетривалий час, Кодексом не встановлені.
| коментар редакції |  |
Міндоходів визнало іноземних постояльців у готелях «населенням»
Давайте разом згадаємо історію цього доволі цікавого питання. Стосується воно підприємців — платників єдиного податку другої групи. Такі єдиноподатники можуть надавати послуги лише іншим платникам єдиного податку та/або населенню (п.п. 2 п. 294.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI; далі — ПКУ).
Припустимо, що підприємець-єдиноподатник другої групи прийняв рішення організувати готель і надавати послуги із проживання у ньому. Чи порушить такий підприємець правила перебування на спрощеній системі оподаткування, якщо у його готелі проживатиме іноземець, який тимчасово завітав до України? Чи входить такий іноземець до категорії «населення»?
У листі, що коментується, податкові органи повторюють свою позицію, раніше озвучену у консультації із БЗ, розд. 107.12. Термін «населення», як вони роз’яснюють, використовується у загальному значенні. Тобто до «населення» належать (1) громадяни України, (2) іноземні громадяни, які живуть в Україні тривалий час, (3) особи без громадянства та (4) особи з подвійним і більше громадянством.
Водночас є й одна нова принципова деталь: податкові органи визнають, що ПКУ не встановлює обмежень на надання послуг проживання у готелях іноземцям, які живуть в Україні нетривалий час.
Ми з цією позицією, певна річ, згодні, а наші аргументи на її користь читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 44, с. 45. Тут лише нагадаємо: на нашу думку, вирішальним у віднесенні тієї чи іншої особи до «населення» є не тривалість її проживання в Україні, а момент, на який ми це визначаємо. Оскільки на момент проживання у готелі іноземець перебуває на території України — він належить до її населення. А отже, єдиноподатник другої групи не порушить умов перебування на спрощеній системі, надавши такому іноземцю послугу із проживання.
Щодо включення суми грошової компенсації за земельну ділянку, яка придбавалася для суспільних потреб, і будівлю, розміщену на цій земельній ділянці, отриманої платником єдиного податку — юридичною особою, до його доходу та відображення цієї господарської операції в податковому обліку
Що стосується визначення доходу платника єдиного податку, то згідно з п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом для юридичної особи є будь-який дохід, уключаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ.
Водночас відповідно до п. 292.2 ст. 292 ПКУ при продажу основних засобів юридичними особами — платниками єдиного податку дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.
| коментар редакції | |
Викуп для суспільних потреб — стандартний «єдиноподатковий» дохід
Ідеться про викуп будівель та земельних ділянок у порядку, встановленому Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 р. № 1559-VI.
У листі, що коментується, податкові органи роз’яснюють: «єдиноподатковий» дохід у цьому випадку відображається у стандартному порядку — за правилом продажу основних засобів (п. 292.2 ПКУ). Таким чином, при відображенні викупу будівлі до «єдиноподаткового» доходу включається додатна різниця між сумою, що надійшла за будівлю, та залишковою балансовою вартістю цієї будівлі на день викупу. Що стосується земельної ділянки, то слід зауважити, що земля не підпадає під «податкове» визначення основних засобів (п.п. 14.1.138 ПКУ).
Раніше, у «докодексні» часи, можна було спиратися на «бухобліковий» статус землі як об’єкта основних засобів. Тепер така паралель навряд чи є доречною. Ураховуючи це, вважаємо, що єдиноподатнику безпечніше включити до доходу від продажу земельної ділянки не різницю між сумою отриманих за неї коштів та балансовою вартістю ділянки, а всю суму отриманих від реалізації цієї земельної ділянки грошових коштів. Детальніше про нашу позицію читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 38, с. 44.
Щодо відображення господарських операцій, здійснених за межами України, на підставі первинних документів, а також складання первинних документів
Форми фінансової звітності підприємств та порядок їх заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері статистики.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II ПКУ.
<...>
Листом від 26.08.2011 р. № 31-08420-07-25/21247 Міністерство фінансів України роз’яснило обов’язковість такого реквізиту, як місце складання первинного документа, та зазначило, що місцем складання первинного документа є населений пункт, у якому заповнюється такий документ.
Якщо первинний документ оформляють за межами населеного пункту, як місце, у якому здійснена господарська операція, слід указати відповідну адміністративно-територіальну одиницю.
У разі оформлення первинним документом господарської операції, здійсненої за межами України, також зазначається назва країни.
Отже, відсутність такого реквізиту спричинює втрату статусу первинного документа.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.
Слід зауважити, що особливості складання первинних документів про надання певних послуг встановлені галузевим законодавством, зокрема щодо житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку (п. 1 ст. 32 розділу IV Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», абзац другий п. 68 постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг»).
Заступник Міністра А. Ігнатов
| коментар редакції | |
Нема місця складання — документ не первинний?!
Податкові органи наполягають на тому, що будь-який первинний документ обов’язково має містити реквізит «Місце складання». Відсутність такого реквізиту, на їх думку, має наслідком втрату статусу первинного документа. А отже, витрати, відображені за таким документом, вважатимуться не підтвердженими.
Ця проблема не є новою. Дійсно, формально такий реквізит, як «Місце складання», вважається обов’язковим для будь-якого первинного документа (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV).
Проте на практиці цей реквізит вважається доволі незначним. Такого ж підходу зазвичай дотримуються і суди. Так, ВАСУ зауважує, що відсутність реквізиту «Місце складання» в первинному документі є несуттєвим недоліком, який не позбавляє такий документ статусу первинного та не зменшує його значення як такого, що підтверджує здійснення тієї чи іншої господарської операції (див. постанови ВАСУ від 30.08.2011 р. № К-38259/10, від 13.12.2011 р. № К/9991/48451/11).
Більше того, окремі форми первинних документів, у тому числі й накладна на відпуск матеріалів (типова форма № М-11, затверджена наказом Мінстату від 21.06.96 р. № 193), не містять такого реквізиту, як «Місце складання», що може стати додатковим, нехай і непрямим, аргументом у спорі з податковими органами. Докладно наші аргументи на користь такого підходу читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 42, с. 21.
Максим Нестеренко
