«Це вам не фанера!»: ціни в інвалюті між резидентами України

договірні відносини

«Це вам не фанера!»: ціни в інвалюті між резидентами України

Наталія Дзюба, Максим Нестеренко, податкові експерти

Почнемо із законодавчої бази і звернемося до основних нормативних актів, які регулюють ці питання. І перший із основних — Цивільний кодекс України. Частина перша ст. 524 ЦКУ встановлює, що зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України — гривні. Проте ч. 2 цієї ж статті повідомляє, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Незалежно від установлення інвалютного еквівалента, виконання зобов’язання має здійснюватися тільки у гривні

Таке положення міститься в ч. 1 ст. 533 ЦКУ. Друга частина цієї ж статті уточнює: якщо для зобов’язання встановлено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором або законом (або іншим нормативно-правовим актом).

Що говорить другий із основних — Господарський кодекс України? Згідно зі ст. 189 і 198 ГКУ ціни в договорах і грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені та підлягати оплаті у гривнях. Іноземна валюта у грошових зобов’язаннях є допустимою лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті.

Може здатися, що «дозвільні» норми ЦКУ поширюються лише на цивільно-правові відносини (відносини між суб’єктом господарювання і звичайним громадянином-фізособою), водночас господарсько-правові відносини (відносини між суб’єктами господарювання) підпадають під обмеження ч. 2 ст. 198 ГКУ, де вказується, що грошові зобов’язання повинні виражатися лише у гривні.

Але це не зовсім так. Щоб якось розмежувати сферу дії ГКУ і ЦКУ, звернемося до ст. 175 ГКУ. У ній зазначено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. А от зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — громадянами, до сфери дії ГКУ не потрапляють.

Тобто виходить, що норми ЦКУ передбачають можливість установлення грошового еквівалента в іноземній валюті в договорі між суб’єктами гос­подарювання, а положення ГКУ не містять прямої заборони на їх застосування.

Такий же висновок можна зробити з науково-практичного коментаря до ст. 524 ЦКУ, в якому зазначено: «частина 2 статті, що коментується, дозволяє сторонам зобов’язання визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, тобто фактично зафіксувати ціну договору (зобов’язання) в доларах США, євро та іншій іноземній валюті». Єдина умова, що висувається для застосування цієї норми: незалежно від фіксації грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, виконання такого зобов’язання можливе виключно у гривнях. Для перерахунку застосовуємо офіційний курс іноземної валюти на день платежу (якщо інший порядок не встановлено сторонами в договорі або не закріплено нормативно-правовими актами).

Більше того, судова практика поширює правило ст. 533 ЦКУ і на господарські зобов’язання незважаючи на те, що ст. 198 ГКУ передбачає, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Суди посилаються на положення ст. 179 ГКУ, згідно з якою господарські договори укладаються за правилами, установленими ЦКУ, а ГКУ лише обумовлює особливості, які враховуються ЦКУ.

Тому можна говорити про законність таких формулювань у господарських договорах між резидентами щодо визначення ціни договору: «Вартість товарів за цим договором становить 119850 грн. (у тому числі ПДВ — 19975 грн.), що на момент укладення договору еквівалентно $15000. Оплата здійснюється у гривнях, при цьому сума, що підлягає оплаті, визначається за офіційним курсом, установленим НБУ на момент платежу».

Про інші варіанти договірних формулювань, у тому числі й у кредитних договорах, ви могли дізнатися з недавньої публікації в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 1 — 2, с. 33.

Хоча ціна і буде виражена в гривнях, але зі зміною курсу валюти, установленої в договорі, вона перераховується

Адже коли в договорі зазначено еквівалент ціни в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним валютним курсом на момент платежу (якщо інше не передбачено договором або законом).

Ще один документ — постанова КМУ № 1998. У п. 1 цієї постанови зазначено, що формування, установлення і застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці.

Формально постанова КМУ № 1998 чинна і наразі, хоча суди неодноразово висловлювалися фактично проти практичного застосування цієї норми як у перші роки її дії, так і у практиці останніх років (п. 6 Оглядового листа ВГСУ від 27.11.2001 р. № 01-8/1289, п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 29.08.2001 р. № 01-8/935; п. 8 листа Вищого арбітражного суду України від 11.06.2001 р. № 01-8/677, постанови ВСУ від 15.04.2002 р. і від 21.01.2003 р., а також постанови ВГСУ від 16.05.2012 р. у справі № 7/277; від 05.07.2012 р. у справі № 23/79пд/2011 та від 16.05.2012 р. у справі № 11/267). Суди, як правило, доходять висновку про неможливість їх застосування внаслідок того, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України статус іноземних валют може встановлюватися виключно законами.

Крім того, в окремих випадках вони роблять висновки про те, що встановлення ціни в іноземній валюті не суперечить зазначеній постанові (постанова ВГСУ від 06.09.2011 р. № 16/23пд/2011).

Проте деякі держоргани, незважаючи на судові рішення, досить довго посилалася на цю норму і наполягали на тому, що встановлювати ціни в інвалюті в договорах між собою резиденти не можуть (див. лист Мінекономіки від 03.10.2001 р. № 27-22/605 і лист Держцінінспекції від 03.12.2009 р. № 200/7-6/6148).

Водночас у деяких інших роз’ясненнях Мін­економіки все ж визнає, що при встановленні ціни договору сторони можуть визначити її як еквівалент в іноземній валюті (див. листи Мін­економіки від 20.10.2009 р. № 3804-25/544 і від 19.12.2006 р. № 89-24/103). Аналогічний висновок робить також Держкомпідприємництва (див. лист від 21.12.2007 р. № 9563).

ВГСУ неодноразово вказував на можливість установлення зобов’язань у господарських відносинах в іноземній валюті, що, загалом, відповідає його традиційній позиції (див. постанови ВСУ від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11; від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11, лист ВСУ від 01.04.2012 р. // «Вісник Верховного Суду України», 2012, № 5, с. 19, оглядові листи ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 22; від 17.12.2013 р. № 14 // «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 43).

Верховний Суд зазначає, що чинне законодавство не містить заборони на вираження в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, на визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання в разі зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Зверніть увагу! Усі перелічені постанови відповідно до ст. 111²⁸ ГПКУ є обов’язковими для всіх судів України. На їх роз’яснення повинні спиратися і податківці. Детальніше див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 4.

Який же висновок? Представники офіційних органів мають бути не проти встановлення інвалютної ціни в будь-яких внутрішньоукраїнських договорах, але за умови здійснення розрахунків за ними у гривнях.

Прийняття в новій редакції Закону про ціни на порядку встановлення ціни в еквіваленті інвалюти ніяк не позначилося (про ці зміни див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 65, с. 37). Хоча тут сумніви може викликати норма, згідно з якою ціни на товари, призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, встановлюються виключно у валюті України, крім випадків, передбачених міжнародними договорами, ратифікованими Україною, або постановами КМУ (ч. 2 ст. 10 Закону про ціни). Утім, судячи з усього, ця норма ситуації, що нами розглядається, не стосується. Суть зазначеної норми найімовірніше, зводиться до того, щоб заборонити встановлення цін в інвалюті на цінниках та в рекламі, тобто, по суті, повторити вимогу ч. 8 ст. 8 Закону про рекламу. Додатково в цьому переконує те, що вже є судові рішення, які не вважають зазначену норму Закону про ціни перешкодою для встановлення еквівалента зобов’язання в інвалюті (див. наприклад, рішення Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 07.11.2012 р. у справі № 1019/2187/12).

Інфляційні нараховуються в разі порушення боржником грошових зобов’язань (у тому числі, якщо ті виникають у межах корпоративних відносин або на підставі рішення суду). Зверніть увагу: їх стягнення — це спосіб захисту майнових прав/інтересів кредитора. Детальніше про їх нарахування див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 43.

Тож ВГСУ (див. п. 10 Оглядового листа від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 22, а також п. 8.1 Оглядового листа ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14) щодо нарахування інфляційних за договорами, вираженими в іноземній валюті, навів таку позицію:

Якщо ціна зобов’язання виражена в іноземній валюті, то в разі його порушення інфляційні за таким зобов’язанням розрахунку та стягненню не підлягають

Це пов’язано з тим, що інфляція є знеціненням грошей, яке супроводжується зростанням цін на товари і послуги. При цьому індекс інфляції, що визначається Державною службою статистики України, розраховується виключно за національною валютою України. Тому визначити інфляційні за договорами, вираженими в іноземній валюті, неможливо. Установлюючи в договорі ціну зобов’язання в іноземній валюті, його сторони тим самим уже захищають себе від ризику знецінення національної валюти (і ця позиція не нова — див. п. 1 Оглядового листа ВГСУ від 26.07.2002 р. № 01-8/870).

Але майте на увазі! Якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, на день виникнення грошового зобов’язання перераховується у гривни і надалі в день фактичної сплати коштів відповідно до такого перерахунку не змінюється (залишається гривневою), то в цій ситуації інфляційні можна застосувати. Як уточнив ВГСУ в п. 8.2 Оглядового листа від 17.12.2013 р. № 14, із моменту перерахунку боржник згідно з ч. 2 ст. ЦКУ зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов’язання.

Тепер ви знаєте, що ціну договору між «своїми» можна визначати в еквіваленті іноземної валюти. А наступного разу з’ясуємо, як «нестійкість» курсу за договорами, прив’язаними до іноземної валюти, «закріпити» в податковому та бухгалтерському обліку.

	висновки
	У договорі між резидентами не можна безпосередньо вказати ціну в іноземній валюті. В іноземній валюті можна визначити грошовий еквівалент вартості договору. ВГСУ вважає правомірним установлення інвалютної ціни в будь-яких внутрішньоукраїнських договорах, але за умови здійснення розрахунків за ними в гривнях. У разі порушення умов договору, вираженого в іноземній валюті, а саме несвоєчасної сплати грошових зобов’язань, інфляційні не нараховуються.

Документи статті

1. ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

2. ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

3. ГПКУ — Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.

4. Закон про рекламу — Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.

5. Закон про ціни — Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-VI.

6. Постанова № 1998 — постанова КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.98 р. № 1998.