Відеоспостереження, прослуховування та інші заходи: чи законно?

Відеоспостереження, прослуховування та інші заходи: чи законно?

Віталій Смердов, податковий експерт

Головна мета відеоспостереження — безпека, причому в найширшому розумінні. Так, відеокамери в торговельному залі, фронт-офісі, ресепшені тощо можуть використовуватися для того, щоб стежити за порядком у зазначених приміщеннях, припиняти крадіжки та інші протиправні дії. Але іноді предметом зазначених заходів є не тільки відвідувачі, а й працівники. Їх завдання схожі — це контроль за дотриманням трудової дисципліни та забезпечення безпеки (у тому числі виявлення фактів крадіжок або псування майна). При цьому важливо, що в обох випадках отримані в такий спосіб відеоматеріали можуть бути доказами в суді (ч. 2 ст. 65 ЦПКУ). Щоправда, за умови, що вони зібрані правомірно (ч. 1 ст. 59 ЦПКУ).

Що ж таке відеоспостереження? Великою мірою, це один зі способів збору інформації. При цьому вільний збір та використання інформації — ваше конституційне право (ст. 34 Конституції України, ч. 1 ст. 5 Закону про інформацію). Але пам’ятайте: воно не безмежне. Це право закінчується там, де такі дії починають зачіпати права та свободи інших осіб. Щоб переконатися в цьому, подивіться таку таблицю:

Звісно, ви можете заперечити: мовляв, стежу я не за відвідувачами/працівниками, а за своїм майном. Але це, на жаль, не аргумент. Під час зйомки до об’єктиву камери потрапляє не лише майно, але й люди: фіксується їх одяг, поведінка, те, з ким вони були і спілкувалися, де затримувалися тощо. Така інформація, як зазначалося, є конфіденційною.

Водночас, зверніть увагу: це не означає, що здійснювати відеоспостереження зовсім не можна. Просто для цього вам доведеться дотримуватись певних вимог. Їх перелік залежить від того, хто є предметом спостереження: відвідувачі чи працівники.

Із правилами в цій частині ви можете ознайомитися у ст. 307 ЦКУ. Головне з них полягає в тому, що в загальному випадку фізособу можна записати на відеоплівку тільки за її згодою*. Але щоб зрозуміти це правило, вам доведеться врахувати декілька нюансів.

Якщо запис здійснюється на цифровий носій. Буквально ч. 1 ст. 307 ЦКУ стосується тільки запису на відеоплівку. Але на сьогодні такий запис — швидше, виняток, ніж правило. Частіше з цією метою використовують цифрові носії. При цьому, на нашу думку, зазначене правило має поширюватися і на такий запис.

Коли згоду на відеозйомку отримувати не потрібно. Вважається, що особа дає таку згоду (презумпція згоди), якщо її знімають відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (ч. 1 ст. 307 ЦКУ). На жаль, ЦКУ не повідомляє, що це за заходи. Але, судячи з усього, обслуговування клієнтів у торговельному залі або фронт-офісі під це визначення не підпадає**.

Разом із тим, якщо об’єктив камери спрямований на вулицю перед цими приміщеннями, то зазначена умова «спрацьовує» (адже в ній називалася і вулиця). Тобто таку зйомку можна проводити. Головне, щоб вона була відкритою. Тільки-от ЦКУ не уточнив, що вважати відкритою зйомкою. На нашу думку, щоб виконати цю умову, зовні приміщення достатньо помістити попередження про здійснення відеоспостереження*** (непрямо цей вис­новок підтверджує п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону № 4616).

Як отримати згоду на відеозйомку. Зйомка вулиці перед приміщеннями — це лише невелика частина того, що потрібне для досягнення цілей, зазначених на початку статті. Адже необхідно ще зафіксувати те, що відбувається усередині, у тому числі поведінку відвідувачів. Але для цього, як ми вже говорили, потрібно буде отримати їх згоду. Як це зробити?

Зрозуміло, що отримати згоду від кожного відвідувача окремо технічно неможливо

І в цій ситуації рятує те, що ЦКУ не встановлює вимог до форми такої згоди. Це означає, що ви можете отримати його в усній, письмовій формі або навіть у формі дій, які підтверджують таку згоду (їх ще називають конклюдентними діями). Перший і другий варіанти для нашого випадку не підходять, а от третій (у формі дій) — навіть дуже. Що це за дії?

Відповімо на це запитання за допомогою прикладу. Якщо відвідувач торговельного залу попереджений про те, що усередині ведеться відео­спостереження, і при цьому заходить до нього, то він, великою мірою, дає відповідну згоду (для підтвердження цього висновку іноді посилаються на ч. 2 ст. 205 ЦКУ, хоча безпосередньо зазначені відносини ця норма не регулює). Отже, вам залишається лише попередити його. Зробити це можна за допомогою письмового оголошення, що адресоване кожному відвідувачу і розміщене на видному місці: краще недалеко від входу або безпосередньо на вхідних дверях. Як сформулювати попередження — ваша особиста справа. Наприклад, можете зробити це так: «Увага, у приміщенні ведеться відеоспостереження».

При цьому додатково наказом по підприємству доведеться затвердити положення про відеоспостереження (назва може бути будь-якою, головне — це його зміст). У ньому потрібно зафіксувати мету відеоспостереження та інші відомості, з якими ви ознайомитеся трохи далі, — у частині, присвяченій захисту персональних даних. Таке положення потрібно розмістити на видному загальнодоступному місці.

Зйомка в окремих приміщеннях (виняток із правил). Зверніть увагу: зазначені вище правила не є абсолютними! Вони справедливі тільки для тих випадків, коли огляд камери охоплює приміщення загального користування: зокрема, торговельні зали, ресепшн, коридори готелів або місця, в яких безпосередньо надаються послуги.

Що стосується місць особистого користування (наприклад, кімната в готелі, роздягальня або санвузол), то в них камери розміщувати не можна

Причому навіть у разі, якщо ви здійснюєте відео­спостереження без запису. Прямої заборони на це в ЦКУ або інших законах ви не знайдете, проте такі дії суперечитимуть меті відеоспостереження. Крім того, їх можна розцінювати як приниження гідності людини (ст. 297 ЦКУ) або втручання в її особисте життя (ст. 301 ЦКУ).

Захист персональних даних. Не забудьте: записи з камер відеоспостереження, на яких містяться дані про фізосіб, можуть вважатися персональними даними (ст. 2 Закону № 2297). Про це свідчить і лист ДСЗПД від 02.04.2012 р. № 10/1106-12.

Але тоді виникає запитання: на підставі чого ви збираєте й обробляєте такі персональні дані? Як ми вже зазначали, коли особа попереджена про те, що в приміщенні ведеться відеоспостереження, і заходить до нього, то вона тим самим дає згоду на це. Отже, підставою для збору подібних персональних даних можна вважати згоду суб’єкта персональних даних (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону № 2297). На жаль, цей висновок не стикується з п. 2.8 Типового порядку обробки персональних даних, затвердженого наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 08.01.2014 р. № 1/02-14 (далі — Типовий порядок). Водночас викладений нами підхід свого часу підтверджувався роз’ясненням ДСЗПД*. Причому навіть незважаючи на те, що тоді його висновки теж йшли в розріз із формальними вимогами про обов’язкове отримання згоди.

Таким чином, вважаємо, що сьогодні ви можете продовжувати керуватися зазначеним роз’ясненням ДСЗПД**. При цьому в такому разі в положенні про відеоспостереження (про нього читайте вище — у частині, присвяченій отриманню згоди на зйомку) доведеться зафіксувати:

1) попередження про факт відеоспостереження;

2) назву і реквізити володільця бази персональних даних, який здійснює відеоспостереження. Як правило, це ваше найменування;

3) мету відеоспостереження. Тут усе залежить від вас. Такою метою можуть бути забезпечення охорони майна, порядку в торговельному залі, підвищення безпеки відвідувачів тощо;

4) контактні дані для пред’явлення вимог про зміну або знищення певних персональних даних. Тут також варто зафіксувати або дані підприємства, або дані структурного підрозділу, відповідального за відеоспостереження;

5) адресу та реквізити Уповноваженого ВРУ з прав людини (далі — Уповноважений), куди суб’єкт персональних даних може звернутися в разі порушення його прав. Це м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, 01008.

Але це ще не все.

Обробка зазначених персональних даних підпадає під особливий ризик, а тому про це доведеться повідомити Уповноваженого

Щоб переконатися в цьому, подивіться на п. 1.2 Порядку повідомлення. У ньому серед «ризикових» названі відомості, зокрема, про місцезнаходження та/або шляхи пересування особи. Про те, що вважати такими відомостями, читайте в роз’ясненні Уповноваженого, розміщеному за адресою: www.ombudsman.gov.ua/images/stories/rozyasnennya__3.pdf.

За загальним правилом повідомити Уповноваженого потрібно протягом 30 робочих днів із дня початку обробки (ч. 1 ст. 9 Закону № 2297). Але для тих, хто здійснював таку обробку на 1 січня 2014 року, передбачено «пільговий» строк. Таким особам на це надано 6 місяців (п. 2 підрозд. II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних» від 03.07.2013 р. № 383-VII // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 62, с. 5). Отже, їм повідомити Уповноваженого потрібно не пізніше 30 червня. Форма заяви і правила повідомлення містяться в Порядку повідомлення.

Відеоспостереження здійснює охоронна фірма. Якщо об’єкт охороняє стороннє підприємство, то проблем із відеоспостереженням не виникає. Персоналу таких підприємств дозволено проводити відкриту відеозйомку, але з обов’язковим розміщенням інформації про це на об’єкті, що охороняється (п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону № 4616). При цьому суб’єкт охоронної діяльності зобов’язаний забезпечити належне зберігання отриманих відеоматеріалів протягом 1 року з можливістю їх використання виключно у службовій діяльності. Після закінчення цього строку такі матеріали потрібно знищити. Таке знищення здійснюється комісією у складі трьох представників суб’єкта охоронної діяльності зі складанням відповідного акта.

Як бачите, у цій частині вимоги прописані чіткіше. Причому турбуватися про отримання згоди на зйомку в цьому випадку, судячи з усього, не потрібно. Цей висновок підтверджується ч. 3 ст. 307 ЦКУ.

Відеоспостереження без запису. Якщо дані з камер не записуються на відеоплівку та/або цифровий носій, то більшості зазначених вище вимог, у тому числі в частині захисту персональних даних, можна взагалі не дотримуватись. Причому цей висновок відповідає як букві закону, так і його духу. Адже в подібному випадку інформація про фізособу не збирається, не використовується і не поширюється. Винятком із цього висновку є відеоспостереження в місцях особистого користування (див. вище). Його, як ми вже говорили, проводити не можна.

Щодо відеоспостереження за працівниками вимоги схожі з тими, які ми виклали вище. На працівників, як і на інших осіб, поширюються норми ст. 307 ЦКУ. Тому від них доведеться отримати згоду. Причому її краще отримати в письмовій формі (в окремому документі чи журналі) або прописати факт відеоспостереження в правилах внутрішнього трудового розпорядку. При цьому зверніть увагу: на нашу думку, відеоспостереження не є умовою праці, а тому застосовувати при його впровадженні правила ст. 32 та/або п. 1 ч. 1 ст. 29 КЗпП не потрібно.

У процесі відеоспостереження за працівниками також формуються відповідні персональні дані. Причому тут діють ті самі правила, про які ми говорили вище. У тому числі в частині обов’язковості отримання згоди. Річ у тім, що необхідність отримання подібних відомостей не прописана в законодавстві, а тому звільнення, передбачені в пп. 2 і 5 ч. 1 ст. 11 Закону № 2297, у цьому випадку не працюють. Звісно, можна «підтягнути» звільнення з пп. 4 і 6 ч. 1 Закону № 2297 (адже відеоспостереження встановлюється, у тому числі, і для забезпечення безпеки співробітників), але краще не ризикувати. При цьому згоду найбезпечніше отримати від кожного працівника окремо (див. вище) — адже в цьому випадку така можливість у вас є, отже, згадане вище роз’яснення ДСЗПД може вже не врятувати. Про обробку таких персональних даних доведеться повідомити Уповноваженого*. Строки для цього ті самі, про які ми говорили вище.

Відеоспостереження — це лише один із можливих способів збору інформації. На практиці часто ведеться запис телефонних розмов за корпоративними телефонами, контроль електронного листування та інші заходи. Давайте подивимося, чи законні такі дії, і якщо так — то яких вимог при цьому дотримуватись.

Запис телефонних розмов. У цьому випадку «спрацьовує» вже інше право. А саме на таємницю телефонних розмов. Винятки з цього правила можуть установлюватися лише судом у випадках, передбачених законом (ст. 31 Конституції України, ч. 1 ст. 306 ЦКУ).

Отже, виходить, що записувати та/або прослухувати телефонну розмову взагалі не можна?

Не зовсім. Річ у тім, що в зазначеній нормі йдеться саме про таємницю телефонних розмов. Якщо ж особи попереджені про те, що їх розмова буде записана та/або прослухана, то згадана вище заборона припиняє діяти, оскільки, продовжуючи розмову після такого попередження, особи, великою мірою, дають згоду на відповідний запис. Цей підхід відповідає ч. 2 ст. 306 ЦКУ: про те, що листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися лише за згодою адресата й особи, яка їх надіслала. Але вас при цьому може збентежити, що:

1) у зазначеній нормі йдеться тільки про кореспонденцію й ані слова не зазначено про телефонні розмови. Але насправді, поняття «кореспонденція» в ч. 2 ст. 306 ЦКУ охоплює, у тому числі, і телефонні розмови. Про це свідчать формулювання ч. 1 згаданої статті, а також підхід Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у рішенні у справі Копланд проти Сполученого Королівства (про те, як використовувати практику ЄСПЛ у своїй повсякденній діяльності, читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 4);

2) ця норма посилається тільки на використання кореспонденції, не згадуючи про її збирання. На нашу думку, це лише неточність, і вона не повинна впливати на загальний висновок. Тим більше, погодьтеся: використовувати кореспонденцію, попередньо не зібравши її, навряд чи можливо.

Що важливо, зазначений висновок відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема, згаданого вище рішення, а також рішення у справі Хелфорд проти Сполученого Королівства. При цьому в будь-якому разі при організації запису телефонних розмов вам доведеться врахувати декілька нюансів.

По-перше, вам варто видати наказ по підприємству, в якому вказати мету запису телефонних розмов. Нею може бути, наприклад, підвищення якості обслуговування клієнтів.

По-друге, попередити про це потрібно обидві сторони розмови. У зв’язку з цим, якщо ви проводите запис розмови:

1) між працівниками та іншими особами, у тому числі клієнтами, то краще використовувати голосове попередження. Прикладом може бути попередження на «гарячій лінії» Міндоходів;

2) між працівниками (наприклад, у межах внутрішнього корпоративного зв’язку), то можна зафіксувати це в правилах внутрішнього трудового розпорядку або повідомити письмово кожного з них.

Зібрані в такий спосіб відомості можна розцінювати як персональні дані. У зв’язку з цим стосовно них потрібно враховувати відповідні вимоги щодо збирання, обробки, зберігання та знищення (передбачені Законом № 2297 і Типовим порядком). Причому зверніть увагу: якщо зібрана в такий спосіб інформація не вважається «ризиковою» в розумінні п. 1.2 Порядку повідомлення (зокрема, відомості про стан здоров’я, місцезнаходження, політичні або релігійні переконання тощо), то повідомляти про таку обробку Уповноваженого не потрібно.

Контроль електронного листування. Кожному гарантується таємниця листування, телеграфної та іншої кореспонденції. Це право передбачають ст. 31 Конституції України та ч. 1 ст. 306 ЦКУ. Причому зверніть увагу: воно стосується, у тому числі, смс- і електронного листування (наприклад, за ICQ). Отже, за загальним правилом стежити за тим, про що спілкуються працівники (у тому числі читати лог листування за ICQ), не можна. Але якщо ви все-таки хочете мати доступ до цієї інформації, можете скористатися тим же правилом, про яке ми говорили вище. Тобто працівників та їх співрозмовників потрібно попередити про те, що їх листування буде прочитане. Про те, як попередити працівників, читайте вище. Що стосується їх співрозмовників (не працівників), то для цього можна використовувати ICQ-автовідповідачі або ж покласти обов’язок із такого попередження на самих працівників. Вимог до форми такого попередження немає, тому головне, щоб воно було зафіксоване, у тому числі в лозі ICQ.

Зібрані в такий спосіб дані, як і інші, підпадають під визначення персональних даних. У зв’язку з цим при їх збиранні, обробленні, зберіганні та знищенні доведеться врахувати вимоги Закону № 2297 і Типового порядку. Повідомляти про таку обробку Уповноваженого не потрібно, якщо, звісно, ви не цілеспрямовано збираєте відомості, перелічені в п. 1.2 Порядку повідомлення.

Як бачите, немає нічого страшного в тому, щоб встановити в офісах/інших приміщеннях відеокамери з метою стеження за поведінкою клієнтів/співробітників або організувати запис розмов за корпоративними телефонами/електронного листування. Головне, надати цим заходам належну правову форму.

	висновки
	Здебільшого записувати клієнтів/співробітників на відео можна лише за їх згодою. Щоб отримати згоду клієнта на відеозапис, на нашу думку, достатньо попередити його про факт відеоспостереження у приміщенні. Запис телефонних розмов та електронного листування можна також здійснювати лише після отримання згоди сторін. У процесі збирання зазначеної інформації у вас утворюються персональні дані. При цьому в деяких випадках про таке збирання доведеться повідомити Уповноваженого.

Документи статті

1. ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

2. ЦПКУ — Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.

3. КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

4. Закон про інформацію — Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 р. № 2657-XII.

5. Закон № 4616 — Закон України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 р. № 4616-VI.

6. Закон № 2297 — Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI.

7. Порядок повідомлення — Порядок повідомлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, про структурний підрозділ або відповідальну особу, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці, а також оприлюднення вказаної інформації, затверджений наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08.01.2014 р. № 1/02-14.