Щодо строку видачі дозволу на спеціальне водокористування
Лист Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 17.02.2014 р. № 1457/0/20-14
У зв’язку з надходженням на адресу Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва численних звернень від суб’єктів господарювання щодо надання роз’яснення стосовно строку видачі дозволу на спеціальне водокористування повідомляється наступне.
Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності затверджено Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI (далі — Перелік).
Так, пунктом 70 Переліку передбачено дозвіл на спеціальне водокористування.
Відповідно до статті 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається:
Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями — у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення;
органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями — у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.
Згідно з пунктом 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 321, дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, — в установлені ними терміни.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється, зокрема, строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру.
На сьогодні Водним кодексом України строку видачі відповідного дозволу не встановлено.
Згідно зі статтею 4 1 Закону про дозвільну систему строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
Представницький орган місцевого самоврядування розглядає та приймає на пленарних засіданнях рішення щодо видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання або відмови у видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності протягом місяця з дня одержання від суб’єкта господарювання відповідної заяви.
Отже, під час видачі дозволу на спеціальне водокористування необхідно застосовувати вимоги Закону про дозвільну систему а саме:
10 днів у разі видачі дозволу на спеціальне водокористування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища;
30 днів у разі видачі дозволу на спеціальне водокористування обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Також, зазначаємо, що статтею 16610 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення дозвільним органом строків видачі документа дозвільного характеру, — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того, згідно зі статтею 1 Закону про дозвільну систему принцип мовчазної згоди — це принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Частиною шостою статті 41 Закону про дозвільну систему передбачено, що у разі якщо у встановлений законом строк суб’єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб’єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору або дозвільному органу.
Разом з тим, Міністерством екології та природних ресурсів України на виконання пункту 66.2 Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2013—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12.03.2013 № 128, розроблено проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення у відповідність з вимогами Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги», згідно з яким пропонується встановити, що строк видачі дозволу на спеціальне водокористування або надання письмового повідомлення про відмову у його видачі становить не більше 30 днів з дня надходження заяви та відповідних документів на розгляд.
| коментар редакції |  |
Дозвіл на спецводокористування: хто, кому і в який строк видає
Збір за спеціальне використання води, скажемо чесно, на сьогодні — не найбільш обтяжливий бюджетний платіж для більшості суб’єктів господарювання. На щастя, з 01.07.2012 р., після півторарічного експерименту над усіма водокористувачами, законодавець повернувся до «докодексної» практики стягування цього збору. А це означає, що із зазначеної дати обов’язку його сплати позбавилися ті, хто використовує воду «для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців і платників єдиного податку». Наведена норма наразі міститься в п. 323.2 і п.п. 324.4.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ).
Таким чином, якщо ви належите до вищезазначеної категорії щасливчиків — лист, що коментується сьогодні, точно не для вас. А ось усім іншим, кому за характером своєї виробничої діяльності випало зв’язатися зі спеціальним водокористуванням, цей документ (так само, як і наш коментар) може знадобитися. Причин тут декілька.
По-перше, їм необхідно мати на увазі, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. У ньому встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин.
По-друге, хоча вимога про отримання зазначеного дозволу прописана у Водному кодексі України від 06.06.95 р. № 213/95-ВР (далі — ВКУ), ігнорувати його небезпечно перш за все з податкової точки зору. Адже за відсутності у платника ліміту використання води, зазначеного в такому дозволі, збір за спецводокористування справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті, у п’ятикратному розмірі (п. 327.3 ПКУ). А це, погодьтеся, досить вагомий привід, щоб ознайомитися з основними тезами листа Держпідприємництва, опублікованого в цьому номері, яке якраз і присвячене нюансам отримання такого дозволу.
Отже, видача дозвільного документа на спецводокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням необхідності у воді, узгодженим із різними держорганами залежно від того, використовуються поверхневі чи підземні води або водні об’єкти, віднесені до категорії лікувальних.
При цьому автори листа наголошують: якщо ви використовуєте воду з водних об’єктів загальнодержавного значення*, видати дозвіл вам зобов’язані протягом 10 днів. Якщо ж ви берете воду з місцевих джерел, строк видачі становить 30 днів. Про те, до яких саме органів слід звертатися в обох випадках, зрозуміло із самого листа, тому окремо зупинятися на цьому не варто.
* Класифікація водних об’єктів за критерієм їх значущості (загальнодержавні або місцеві) наведена у ст. 5 ВКУ.
А як бути, якщо той чи інший дозвільний орган у зазначені строки не видає необхідний дозвіл або не приймає рішення з обґрунтуванням відмови в його видачі? Тоді набирає чинності так званий принцип мовчазної згоди — через 10 робочих днів з дня закінчення встановлених строків ви можете вважати, що дозвіл у вас є. Для підтвердження цих обставин достатньо пред’явити копію заяви з відміткою про дату прийняття необхідних документів дозвільним органом.
І нарешті, по-третє, вам напевно буде приємно дізнатися, що, незважаючи на викладені вище «по-перше» і «по-друге», дозвіл на спеціальне водокористування має отримувати тільки первинний водокористувач, тобто перший постачальник води. Це пояснюється тим, що саме він має власні водозабірні споруди та відповідне обладнання для забору води, а отже, відповідно до ст. 48 ВКУ здійснює в цьому випадку безпосереднє спецводокористування.
Вторинні водокористувачі (серед них абоненти такого первинного водокористувача в межах території, яку він забезпечує водопостачанням) не мають таких споруд і відповідного обладнання для забору води, а тому отримувати окремий дозвіл на спецводокористування не повинні. Для вторинних водокористувачів таким дозволом є встановлений у дозволі первинного водокористувача ліміт використання води і договір між ними. Окремим документом дозвіл на спеціальне водокористування для вторинних водокористувачів не оформляється. Такий підхід викладено в листі Мінприроди від 15.03.2011 р. № 5515/16/10-11-МП («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 33).
На завершення коментаря нам залишається тільки нагадати, що відповідно до п. 328.7 ПКУ одночасно з поданням податкової декларації водозбору до податкового органу подаються також копії дозволу на спеціальне водокористування (первинними водокористувачами) і договори на постачання води (вторинними водокористувачами). Детально з нюансами заповнення та подання «водної» звітності ви можете ознайомитися в тематичному номері газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 85.
Ігор Хмелевський
