Щодо віднесення до складу витрат окремих видів виплат та витрат

<…>

Щодо віднесення витрат на оплату винагороди посередникам до складу витрат

Відповідно до пп. 14.1.228 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу — це витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Кодексу).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 ст. 138 Кодексу).

Складові собівартості наведено у п. 138.8 ст. 138 Кодексу. До них, зокрема, належать:

прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп. 138.8.1 ст. 138 Кодексу);

прямі витрати на оплату праці, до яких включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (при виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп. 138.8.2 ст. 138 Кодексу);

амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 ст. 138 Кодексу).

Тобто при розрахунку об’єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

За правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт — за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст. 137 Кодексу). Це означає, що витрати, які впливають на собівартість реалізованих товарів, наданих послуг, виконаних робіт, включаються до складу витрат при розрахунку об’єкта оподаткування одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

При цьому витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат (пп. 139.1.9 ст. 139 Кодексу).

Виходячи з викладеного, у разі якщо витрати на оплату винагород посередникам можна розподілити на окремі об’єкти запасів, такі витрати включаються до собівартості таких запасів.

Відповідно до ст. 553 — 554 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі — ЦКУ) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника (ст. 555 ЦКУ).

Згідно зі ст. 556 ЦКУ після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 558 ЦКУ).

Відповідно до пп. 14.1.31 ст. 14 Кодексу відчуження майна — будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому у користування.

— суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

— витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

— фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

— інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою (п. 146.5 ст. 146 Кодексу).

Щодо погашення боржником заборгованості перед поручителем за товари, то з урахуванням норм п. 153.4 ст. 153 Кодексу така виплата на користь поручителя не відображається у складі витрат в податковому обліку платника податку. Сума винагороди за договором поруки враховується у податковому обліку у складі собівартості відповідних запасів.

У разі придбання основних засобів сума винагороди за договором поруки включається до складу інших витрат.

Щодо віднесення покупцем до складу витрат неустойки за несвоєчасне погашення боргу

Відповідно до пп. 139.1.11 ст. 139 Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку.

Враховуючи положення пп. 139.1.11 ст. 139 Кодексу, до складу витрат покупця не включається сума неустойки за несвоєчасне погашення боргу перед поручителем за договором поруки.

Відповідно до ст. 44 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Згідно зі ст. 18 Декрету Кабінету Міністра України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію», зі змінами та доповненнями (далі — Декрет № 46-93), відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Оплаті підлягають всі види робіт, пов’язані з обов’язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов’язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість. Вартість робіт, пов’язаних з обов’язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем (ст. 19 Декрету № 46-93).

Згідно із п. 138.6 ст. 138 Кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

До складу загальновиробничих витрат включаються суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності» (абзац «ж» пп. 138.8.5 ст. 138 Кодексу).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Кодексу).

Враховуючи викладене, витрати на сертифікацію імпортованої продукції відносяться до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у складі загальновиробничих витрат.

коментар редакції

Первісна вартість активів

Таке враження, що лист, що коментується, податківці писали за мотивами нашої статті «Ця ненаситна первісна вартість» у «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 20, с. 20. Навіть послідовність викладення порушених запитань збігається. І що приємно: висновки в цілому збігаються теж.

Як ви вже здогадалися, ідеться про витрати, що повинні/не повинні формувати первісну вартість (ПВ) запасів/основних засобів у податковому/бухгалтерському обліку. Зрозуміло, що запитання виникли за тими видами витрат, які прямо не зазначені в нормативці (п. 8 П(С)БО 7, п. 9 П(С)БО 9, пп. 138.6 та 146.5 ПКУ), де розписано формування ПВ відповідних активів. При цьому в кожному з переліків витрат ПВ як за запасами, так і за основними засобами (ОЗ), є деякі інші витрати. І ось тут основне завдання бухгалтера— вирішити, чи потрібно включати ті чи інші «спірні» витрати, які тим чи іншим способом пов’язані з конкретним активом, за статтею «інші витрати».

Свого часу ми розібралися з цим запитанням, і логіку міркувань аргументовано виклали у вищезазначеній статті. Щоб не повторюватися, викладемо проміжні висновки, щоб дістатися до основних:

1. Спільне/різне в податковому та бухгалтерському обліку. Незважаючи на відсутність абсолютної схожості норм П(С)БО та ПКУ, що відповідають за формування ПВ активів, усе ж таки можна виходити з того, що:

Про всяк випадок уточнимо, що відмінності все ж таки є, але вони не стосуються витрат, що розглядаються нами, — детальніше про них читайте в зазначеній статті.

2. Інші витрати за запасами ≠ іншим витратам за ОЗ. Для наочності цієї формули наведемо формулювання «інших витрат» з першоджерел.

Отже, неозброєним оком видно, що в інших витрат за запасами охоплення дещо ширше, ніж в інших витрат за ОЗ. Так, інші витрати за запасами мають бути пов’язані «з придбанням та доведенням», а інші за ОЗ — тільки з «доведенням». Ось і виходить, що з розглянутого податківцями переліку витрат усі потрапляють до ПВ запасів, але пролітають повз ПВ ОЗ, осідаючи у витратах періоду.

Для наочності викладене податківцями з урахуванням наших міркувань відобразимо в таблиці.

Табл. Податковий та бухгалтерський облік витрат, пов’язаних/непов’язаних з придбанням запасів/ОЗ

Зрозуміло, це не весь перелік «спірних» витрат, напевно когось зацікавить доля витрат за оплатою послуг митного брокера, на зберігання, на сплату акцизного збору, сплату зборів до ПФУ при купівлі нерухомості/автомобілей, за першу реєстрацію транспортних засобів. Тоді ласкаво просимо ще раз зазирнути до «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 20, с. 20.