Згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.
Додаткові блага — кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розд. IV ПКУ) (п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.
Статтею 1 Закону України від 3 липня 2004 року № 270/96-ВР «Про рекламу», який визначає засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, визначено, що реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Якщо додаткові блага надаються не у грошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ (п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Враховуючи викладене, візитні картки, виготовлені для працівників, на яких зазначені, зокрема, логотип, реквізити суб’єкта господарювання та особисті дані конкретного працівника, є додатковим благом, отриманим платником податків від роботодавця, та їх вартість включається до загального оподатковуваного місячного доходу, з якого утримується податок за ставкою, встановленою п. 167.1 ст. 167 ПКУ (15 та/або 20 %).
За матеріалами категорії 103.02 БЗ
коментар редакції
Іменні візитки — не розкіш, а засіб реклами підприємства
У наш час візитки має кожна ділова людина. Нерідко ними забезпечує саме роботодавець. А чи знаєте ви, що у разі видачі візиток своїм працівникам вам, можливо, доведеться мати справу з ПДФО? Так-так, саме цієї думки дотримуються податківці в роз’ясненні, що коментується. Вони прирівнюють видачу працівникам візиток, на яких зазначені, зокрема, логотип, реквізити суб’єкта господарювання та особисті дані конкретного працівника, до надання їм додаткового блага відповідно до п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ. Але чи правильні їх міркування? Нам так не здається. На нашу думку, вважати отримані від роботодавця візитні картки додатковим благом не можна.
Звернемося до визначення додаткового блага в ПКУ (воно наведене в роз’ясненні, що коментується). Так, додатковим благом вважаються доходи, що виплачуються платнику податків податковим агентом, якщо вони не є зарплатою і не пов’язані з виконанням обов’язків трудового найму. Проте отримання візиток, в яких зазначено відомості про роботодавця, якраз можна пов’язати з виконанням трудових обов’язків.
Зауважимо: раніше податківці визнавали, що візитка — це рекламний продукт. І в такому підході, безумовно, була логіка. Адже візитка слугує для приваблення потенційних контрагентів/клієнтів/покупців до суб’єкта господарювання через його представника — працівника, якому видано візитні картки. Швидше за все, візитки видаються саме тим особам, до чиїх обов’язків входять пошук та залучення таких контрагентів/клієнтів/покупців. Навряд чи візитками «озброюватимуть» бухгалтера або, наприклад, слюсаря підприємства. Навіщо людині знати дані бухгалтера підприємства, якщо вона хоче, скажімо, придбати в такого підприємства товар? Йому потрібні контакти швидше менеджера з продажів. Логічно? До того ж сам працівник жодних вигод від отримання візитних карток не отримує. Передаючи кому-небудь свою візитку, він діє на користь роботодавця, інформуючи її одержувача про суб’єкта господарювання. А інформація про самого працівника наводиться як контактна. Тобто вона вказує на представника суб’єкта господарювання, до якого слід звернутися в тому чи іншому випадку. Якщо працівник залишив візитну картку потенційному покупцю, не виключено навіть, що обслуговувати останнього буде зовсім інший співробітник (унаслідок хвороби, відпустки, звільнення працівника, який вручив візитну картку). Ну і в чому тут вигода (благо) для працівника?
Звичайно, людина може використовувати такі візитки і в повсякденному житті. Наприклад, щоб не писати свій номер телефону новому знайомому, вона може просто передати йому свою візитну картку з потрібним номером телефону на ній. Але це швидше виняток. Апріорі призначення такої картки інше. А прослідкувати, кому вона фактично була видана, просто неможливо. Тому за умовчанням слід вважати, що візитна картка із зазначенням відомостей про підприємство, видана працівнику, буде використана в межах його трудової діяльності.
Проте судячи з того, що податківці послідовно дотримуються своєї фіскальної думки, викладеної в роз’ясненні, що коментується*, доводити неоподатковуваність виданих працівникам іменних візитних карток доведеться, швидше за все, в суді. Для підкріплення своїх «захисних» аргументів не буде зайвим видати наказ про виготовлення іменних візитних карток тим чи іншим працівникам (із зазначенням у ньому прізвищ таких працівників) для їх використання в межах виконання трудових обов’язків.
* Аналогічна позиція публікувалася в журналі «Вісник Міністерства доходів і зборів України», 2014, № 9, с. 10.
А щоб і зовсім уникнути судової тяганини, радимо видавати працівникам корпоративні візитні картки, які містили б інформацію тільки про суб’єкта господарювання, без даних про конкретних працівників. У зв’язку з тим, що такі картки використовуватимуться неперсоніфіковано, шлях до обкладення ПДФО буде закрито.
Ще один варіант ухилитися від ПДФО — оформити видачу візиток як надання дарунка. Тоді вартість візиток у межах 50 % МЗП (з розрахунку на місяць), установленої на 1 січня звітного податкового року, можна не обкладати ПДФО (п.п. 165.1.39 ПКУ). У 2015 році неоподатковувана частина дарунків становить 609 грн. Тобто вартість виданих працівнику візиток, швидше за все, впишеться в неоподатковувану суму.
