Є два пояснення. Перше — культурно-історичне. Узагалі-то, свята людям потрібні не просто так або щоб зайвий вихідний день отримати. Будь-яке свято — це віха, воно відділяє те, що було, від того, що буде. При цьому свято — віха колективна. Його значущість розділяється всіма членами соціальної групи, спільності. Адже навіть день народження прийнято справляти в компанії людей, а не одному. Свята встановлені для того, щоб відокремити одні форми колективної діяльності від інших. Наприклад, давньослов’янське свято Рожаниць, День урожаю, в українській традиції Мала Пречиста, означало завершення польових робіт.
Друге пояснення — глибинно-психологічне. У дитинстві, коли людина особливо чутлива до емоцій та почуттів інших людей, вона помічає, що у свята багато що в поведінці дорослих змінюється. Тут і без алкоголю, звичайно, не обходиться, але дитина ще не пов’язала причину та наслідок. Загалом, дорослі стають емоційнішими, вони відчувають радість і збудження, збираються разом, спілкуються, галасують, співають пісні тощо. Похмурий дядько Василь чи втомлений батько раптом перетворюються на балагурів і жартівників. Сувора мама дозволяє дитині більше, ніж зазвичай. Цим настроєм і заражається дитина. Причому в дитинстві, повторимося, ми переживаємо всі емоції значно інтенсивніше і потім, уже зростаючи, прагнемо повернутися до тих самих чудових, казкових і дивних переживань, ось тільки виходить не завжди…
Не можна викреслити з психології свята і момент отримання подарунків. Подарунок матеріалізує, робить відчутними і без того сильні почуття дитини, стаючи для неї не тільки новою іграшкою, що вже саме по собі чудово, а й деяким символом, знаком свята.
І ще одне. Будь-яке свято, починаючи з дитинства, є вибухом повсякденності. Режим життя на деякий час змінюється. Ось мама і татко не ходять на роботу, а сама дитина — до школи, змінюються навіть страви на столі, а у квартирі з’являються ялинка та святкові прикраси.
Отже, свято пов’язується у свідомості людини з низкою культурних приписів, традицій, властивих тій соціальній спільноті, до якої вона належить, а також емоціями, пережитими нею в дитинстві. Усе це, на жаль, може призводити й до того, що свято для людини зовсім не радість, а навпаки — тягар.
Так, наприклад, переконання з приводу Нового року «Як Новий рік зустрінеш — так його і проведеш» може досить сильно давити на людину. Адже виходить, що не можна зустрічати Новий рік одному, не можна в Новий рік посваритися, у ліфті застрягти — взагалі катастрофа.
Та напруга, яку людина може відчувати з приводу свята, пов’язана, як правило, із завищеними очікуваннями і дуже великим значенням, що приписується йому. Такий стан психологи називають синдромом свята. У найяскравішому випадку людина із синдромом свята стверджує, що вона свята дуже любить, вона до них інтенсивно готується, старається, щоб усе вдалося, але в саме свято така людина затухає, адже все йде не так, як би їй хотілося. Ну не виходить у неї пережити ті самі дитячі емоції, про які ви читали вище, а так хотілося б…
У принципі з синдромом свята, так чи інакше, стикався кожен із нас. Наприклад, ви хотіли провести Новий рік по-особливому, піти ось до того чудового ресторану з найближчими людьми. А в результаті виявилось, що всі столики зайняті ще з минулого Нового року, а близьким людям узагалі не до того. Казка не виходить… Прикро? Узагалі-то, так…
При цьому ми пам’ятаємо, що свято має не тільки емоційне значення радості. Воно ще й віха, тобто час подумати про те, як прожито цей період життя. І тут знову людина із синдромом свята може зажуритися: «Що ж я так бездарно прожив цей рік? Що ж у мене з усіх планів — схуднути або хоча б не погладшати, завести сім’ю або хоча б кота, почати займатися спортом або хоча б робити гімнастику для очей — нічого не вийшло?».
Отже, свято, незважаючи на все чудове, що в ньому є, погане таким: завищеними та нереалістичними очікуваннями («Новий рік — це чари, казка, щось незвичайне»), суворими соціальними стереотипами з приводу його святкування, що інколи давлять («Як же я зустріну Новий рік без пари», «Треба підбити підсумки свого життя»).
А те, що свято — це вибух повсякденності, з порушенням графіка роботи, сну, а в наших культурних умовах ще і з підвищенням кількості алкоголю, що вживається, призводить і до виникнення постсвяткового синдрому, коли людині важко повертатися до свого звичного життя з усієї цієї «казки». Причому, чим менше вона дозволяла собі відпочинок поза святами, чим більш стресові умови життя собі створила, тим складніше їй опісля…
Що ж робити, щоб свята і справді приносили радість? Так, насправді, незважаючи на все зазначене вище, автор щиро вірить, що свята можуть приносити радість, як і все життя в цілому.
Перш за все, не будуйте завищених очікувань з приводу свята. Воно пройде так, як пройде, головне — подбати про свій комфорт, щоб вам було добре. Сюди ж — не наділяйте свято особливим значенням. Насправді це такий самий день, як і всі. Дозвольте собі просто веселитися. Чим менш ідеальне ваше свято, тим більше в ньому тепла і прийняття світу та інших людей, та й самого себе, таким як є.
Наступне. Не дозволяйте нікому, навіть автору цієї статті, нав’язувати вам якісь правила, принципи та стереотипи святкування. Це означає, що якщо вам хочеться подумати про життя у свято, подумайте… Нібито в усі інші дні року ви цим не займалися! А якщо не хочеться, то й не думайте. Узагалі проведіть це свято так, як хочеться саме вам.
І останнє. Щоб не зіткнутися з постсвятковим синдромом, з негативними переживаннями, які супроводжують людину після повернення з круїзу до країни мрій, потрібно піклуватися про свій відпочинок і розслаблення, розрядку не тільки у свята, а й увесь рік. Якщо тішите себе приємними дрібничками протягом життя, щодня, то не доводиться навішувати на свято тягар відповідальності, уже не буде сенсу «відриватися як востаннє».
На цьому все! Дбайте, будь ласка, про свою радість і її буде багато. З Новим роком та Різдвом!
