(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
7/10
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Лютий , 2015/№ 15

Бухгалтеру про договір. 5. Аналіз тексту договору (ч. 1)

5.1. Назва та преамбула договору

Досить часто бухгалтери встановлюють суть господарської операції за назвою договору, а не за його змістом. І це в корені невірно!

Дійсно, в ідеалі назва договору вказує на його вид: договір поставки, договір оренди, договір позики тощо. Точна назва договору має допомогти зрозуміти, які правовідносини він визначає. Проте насправді назва договору вирішального значення не має. Як би не було названо договір, необхідно виходити з його змісту. Тому цілком припустимо, якщо в назві буде зазначено тільки «Договір».

Безпосередньо за назвою договору вказують його номер, місце і дату складання.

Далі у преамбулі договору наводять:

— найменування сторін, які укладають договір;

— посади, прізвища, імена та по батькові представників сторін (для юридичних осіб);

— документи, на підставі яких представникам надано повноваження укладати договори (статут, положення, довіреність тощо);

— скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Постачальник», «Покупець», «Замовник» тощо).

У цій частині договору зазначають повне найменування суб’єктів господарювання, які укладають договір. Нагадаємо: найменування юридичної особи містить також його організаційно-правову форму. Наприклад, до договору вписують: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спарта» або Фізична особа — підприємець Сидорчук Іван Павлович. Найменування суб’єкта господарювання є сенс наводити повністю, без скорочень, тобто так, як воно зафіксовано в ЄДР.

Далі йдуть назва посади та прізвище, ім’я і по батькові особи, уповноваженої підписати договір. Документами, що підтверджують повноваження, є:

статут юридичної особи. У ньому має бути закріплено право керівника підприємства або інших посадових осіб брати участь в укладенні правочинів і підписувати договори від імені підприємства;

довіреність. Її видають у тій формі, в якій відповідно до вимог законодавства укладають сам договір (ч. 1 ст. 245 ЦКУ). Тому якщо це, скажімо, договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості, то довіреність має бути нотаріально посвідчена.

Від імені юрособи довіреність видає її орган* або інша уповноважена на це установчими документами особа (ч. 1 ст. 246 ЦКУ)

* Під органом юридичної особи розуміють її найвищі органи управління (наприклад, загальні збори учасників або загальні збори акціонерів) та виконавчі органи (правління, дирекція тощо).

Переконайтеся також, що договір підписує саме та особа, реквізити якої зазначені в довіреності, і що строк її не сплив.

У деяких випадках (це характерно для господарських товариств) для укладення окремих видів договорів або договорів на визначену суму керівник підприємства має отримати дозвіл загальних зборів учасників товариства, підтверджений протоколом.

Щоб бути упевненими в належному представнику контрагента, краще все ж таки, за можливості, ознайомитися з його установчими документами. Це дозволить переконатися, що особа, яка підписує договір, може без довіреності представляти інтереси підприємства.

Також уважно поставтеся до договору, що укладається від імені підприємства його філією. Нагадаємо, що філія не є юридичною особою і не може від свого імені укладати договори. Керівник філії підписує договір від імені головного підприємства (тобто стороною у преамбулі зазначають головне підприємство). Діє він на підставі положення про філію та довіреності, виданої органом юридичної особи або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами.

А тепер наведемо для прикладу декілька формулювань назви та преамбули договору.

 

 

Рис. 5.1. Назва та преамбула договору комісії на купівлю товару

 

 

Рис. 5.2. Назва та преамбула договору про надання послуг

 

Рис. 5.3. Назва та преамбула договору позики

5.2. Предмет договору

Предмет договору є однією з його істотних умов (ч. 3 ст. 180 ГКУ, ч. 1 ст. 638 ЦКУ). У цій час­тині договору описують дію або сукупність дій, які визначають тип і характер умов правочину, що укладається.

За основними видами договорів їх предмет ЦКУ визначає таким чином (див. табл. 5.1):

Таблиця 5.1. Предмет договору залежно від його виду

Вид договору

Предмет договору

Стаття ЦКУ

1

2

3

Купівлі-продажу

Продавець зобов’язується передати покупцю товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, отриманий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу також можуть бути майнові права або право вимоги (якщо вимога не має особистого характеру)

Ст. 656

Роздрібної купівлі-продажу

Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його

Ст. 698

Поставки

Продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму

Ст. 712

Міни

Кожна із сторін зобов’язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший товар

Ст. 715

Дарування

Одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому

Ст. 717 і 718

Оренди (найму)

Наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно (річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні) у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму також можуть бути майнові права

Ст. 759 і 760

Прокату

Наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк для задоволення побутових невиробничих потреб

Ст. 787 і 788

Лізингу

Одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживана річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних засобів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом

Ст. 806 і 807

Позички

Одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку

Ст. 827

Підряду

Одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу

Ст. 837

Будівельного підряду

Підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх

Ст. 875

Про надання послуг

Одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Ст. 901

Перевезення вантажу

Одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

Ст. 909

Транспортного експедирування

Одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено таке:  
— обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням;  
— надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо)

Ст. 929

Зберігання

Одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути цю річ у схоронності

Ст. 936

Страхування

Одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з:
1) життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)

Ст. 979 і 980

Доручення

Одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя

Ст. 1000

Комісії

Одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента

Ст. 1011

Позики

Одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості

Ст. 1046

Ліцензійний

Одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними

Ст. 1109

Про створення на замовлення і використання об’єкта права інтелектуальної власності

Одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк

Ст. 1112

Про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності

Одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах

Ст. 1113

 

Як приклад наведемо витяги з текстів декількох договорів (див. рис. 5.4, 5.5 і 5.6).

 

 

Рис. 5.4. Предмет договору комісії на купівлю товару

 

Рис. 5.5. Предмет договору про надання послуг

 

 

Рис. 5.6. Предмет договору позики

 

Вам як бухгалтеру в першу чергу слід проаналізувати предмет договору у світлі питання про те, чи є витрати за цим договором пов’язаними з господарською діяльністю підприємства. Якщо так, то ПДВ (за його наявності) платник цього податку зможе віднести до податкового кредиту.

 

5.3. Ціна договору

Які особливості потрібно врахувати при аналізі ціни договору? Тут вам важливо звернути увагу:

— на можливість у подальшому обґрунтувати, що ціна є звичайною в розумінні п.п. 14.1.71 ПКУ. Враховуйте: наведене у ньому визначення не поширюється на контрольовані операції (див. ст. 39 ПКУ);

— чи відповідає встановлена в договорі ціна вимогам законодавства про державне регулювання цін, якщо воно поширюється на продукцію, товари, роботи, послуги, що є предметом договору;

— виражена ціна в гривнях чи в іноземній валюті;

— чи передбачена можливість зміни ціни договору.

Далі розглянемо найцікавіші питання, які можуть виникнути під час аналізу положень цього пункту договору. Почнемо зі встановлення ціни в договорах підряду.

 

Ціна в договорах підряду

 

Ціна роботи за договором підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч. 3 ст. 843 ЦКУ). Сам ЦКУ як спосіб визначення ціни пропонує кошторис. Кошторис складає підрядник. Після його затвердження замовником він стає складовою частиною договору підряду (ч. 1 ст. 844 ЦКУ). Кошторис може бути твердим або приблизним.

Якщо сторони не зазначили в договорі інше, кошторис вважається твердим. Це означає, що зміни до нього можуть бути внесені тільки за угодою сторін. З одного боку, у разі його перевищення усі додаткові витрати несе підрядник (ч. 3 ст. 844 ЦКУ). З іншого — замовник не має права зменшувати кошторис (ч. 5 ст. 844 ЦКУ).

Водночас ЦКУ передбачає можливість для підрядника збільшити кошторис, якщо після укладення договору сталося істотне зростання вартості:

— матеріалу або обладнання, які повинен був надати підрядник;

— послуг, які надавалися йому іншими особами.

При відмові замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

А як бути, якщо сторони зазначили в договорі, що ціна робіт визначається відповідно до приблизного кошторису

Коли виникає необхідність провести додаткові роботи і у зв’язку з цим відбувається істотне перевищення приблизного кошторису, у підрядника з’являється можливість погоджувати із замовником таке перевищення. У цьому випадку підрядник зобов’язаний своєчасно попередити замовника про перевищення затвердженого кошторису. Не попередив? Зробив це уже тоді, коли замовник не міг відмовитися від робіт, що призвели до перевищення кошторису? Тоді доведеться виконувати договір за встановленою в ньому ціною.

Зауважте: навіть при встановленні ціни у приблизному, а не твердому кошторисі замовник, якщо він не згоден з перевищенням кошторису, має право розірвати договір підряду. Підрядник у разі такого розвитку подій може вимагати оплати виконаної частини роботи.

На практиці ціну робіт визначають також шляхом установлення періодичної твердої ціни. Цей спосіб застосовують у договорах підряду, що передбачають поетапне здавання робіт. Тверду ціну встановлюють на певний обсяг робіт за договором. Після їх приймання та оплати для подальшого обсягу робіт її переглядають.

Зверніть увагу! ЦКУ називає кошторис можливим способом визначення ціни робіт за договором підряду. При цьому Кодекс не зобов’язує використовувати саме його. Тому сторони можуть передбачити ціну договору без складання кошторису. До того ж можна просто обмежитися зазначенням критеріїв і порядку розрахунку вартості робіт після їх остаточного виконання.

Проте вас не повинна вводити в оману ч. 2 ст. 843 ЦКУ. Згідно з її нормами, якщо в договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, вона встановлюється за рішенням суду на підставі цін, які зазвичай застосовують за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Річ у тім, що для договорів, які укладаються суб’єктами господарювання, ГКУ називає ціну договору однією з його істотних умов (ч. 3 ст. 180, ч. 2 ст. 189 ГКУ).
Тобто ціна договору має бути погоджена в обов’язковому порядку. А положення ч. 2 ст. 843 ЦКУ застосовують виключно до випадків вирішення переддоговірних спорів, коли укладення договору обов’язкове для сторін (див. постанову ВГСУ від 30.11.2006 р. № 4/79-21/12).

Якщо виконуються складні та тривалі роботи, а також у разі неможливості визначення одразу при укладенні договору всього необхідного комплексу робіт, у ньому зазначають спосіб установлення ціни роботи

Зокрема, це може бути кошторис.

Ми розглянули загальні правила. Щодо договорів будівельного підряду вони деталізовані у ст. 877 — 879 ЦКУ, ст. 321 ГКУ. Також існує низка підзаконних нормативних актів, що закріп­люють правила визначення вартості будівництва. Серед них Правила визначення вартості будівництва (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013), затверджені наказом Мінрегіонрозвитку від 05.07.2013 р. № 293.

Крім того, постановою КМУ від 01.08.2005 р. № 668 затверджено Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві. Їх обов’язково потрібно враховувати при укладенні та виконанні договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників). Договірна ціна згідно із Загальними умовами є ціною, установленою на підставі кошторису, погодженою сторонами та застереженою в договорі підряду. При цьому розрахунки проводять згідно з документами про обсяг виконаних робіт та їх вартість (п. 99 Загальних умов). До останніх відносять журнали виконання робіт, акти та довідки про виконані роботи, акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, матеріали перевірок тощо.

 

Інвалютна ціна в договорі між резидентами

 

Тепер зупинимося на такому проблемному питанні, як установлення ціни в прив’язці до іноземної валюти в договірних відносинах між резидентами України. Це досить поширений спосіб, який суб’єкти господарювання використовують, щоб захистити себе від наслідків коливання курсу національної валюти та інфляційних втрат.

Якими нормативно-правовими актами при цьому потрібно керуватися? Перш за все — це ЦКУ. У його ч. 1 ст. 524 зафіксовано, що зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України — гривні. Водночас ч. 2 ст. 524 ЦКУ констатує:

сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті

Тим часом виконано грошове зобов’язання має бути тільки у гривні* (ч. 1 ст. 533 ЦКУ).

* Ця вимога не поширюється на розрахунки із суб’єктами господарювання, розташованими на території Криму, оскільки вони прирівнюються до нерезидентів.

Важливо! Якщо для зобов’язання встановлено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то суму, що підлягає сплаті у гривнях, визначають за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день платежу. Так діють за умови, що інший порядок не встановлено договором чи законом (або іншим нормативно-правовим актом).

Одночасно з цим за приписами ст. 189 і 198 ГКУ ціни в договорах і грошові зобов’язання учасників господарських відносин мають бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Іноземну валюту у грошових зобов’язаннях можна використовувати тільки у випадках, коли суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. Водночас ГКУ прямо не забороняє встановлювати грошовий еквівалент в іноземній валюті в договорі між суб’єктами господарювання.

Як зазначив Верховний Суд, чинне законодавство не містить заборони на (див. лист ВСУ від 01.04.2012 р.):

вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті;

— визначення грошового еквівалента в іноземній валюті;

здійснення перерахунку грошового зобов’язання у разі зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Цьому питанню присвячено також оглядовий лист ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 22, і постанову ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14. Згідно із зазначеними документами вираження в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

А що стосується обмежень, установлених ГКУ, то, на думку ВГСУ, його ст. 198 регулює тільки відносини з виконання зобов’язань (див. постанову від 15.02.2007 р. № 4/644-12/105).

З тим, що визначити ціну договору сторони можуть як еквівалент в іноземній валюті, погоджувалося Мінекономіки (див. листи від 20.10.2009 р. № 3804-25/544 і від 19.12.2006 р. № 89-24/103)). Аналогічної позиції дотримувався Держкомпідприємництва (див. лист від 21.12.2007 р. № 9563). Водночас вони наголошували, що використовувати іноземну валюту при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається тільки у випадках, порядку та на умовах, установлених законодавством.

Не заперечували проти такого підходу і податківці. Вони вимагали тільки, щоб самі розрахунки між резидентами проходили виключно у валюті України (див. лист ДПАУ від 11.03.2005 р. № 2045/6/23-5315).

Усе це дозволяло сподіватися, що представники офіційних органів мають бути не проти встановлення інвалютного еквівалента цціни в будь-яких внутрішньоукраїнських договорах, але за умови проведення розрахунків за ними у гривнях. Між тим з недавнього листа Мін­економрозвитку від 02.09.2014 р. № 3723-08/30327-07 можна зробити висновок, що договірна ціна між резидентами має бути встановлена виключно в національній валюті , тобто у гривні. Аналогічну точку зору наведено в листі НБУ від 28.08.2014 р. № 18-315/47707.

ООднак жирну крапку в цій дискусії поставив ВСУ. На його думку, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов’язковість застосування нацвалюти при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквівалента зобов’язань в іноземній валюті (див. постанову від 07.10.2014 р. № 3-133гс14).

І тут зверніть увагу на один нюанс. Він пов’язаний з можливістю нарахування інфляційних при порушенні умов договорів, в яких ціна виражена в іноземній валюті. Із цього питання ВГСУ має таку позицію (див. п. 10 оглядового листа від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 22, а також п. 8.1 постанови від 17.12.2013 р. № 14):

якщо ціна зобов’язання виражена в іноземній валюті, то при його порушенні інфляційні розрахунку та стягненню не підлягають

Адже офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України (тобто зменшення купівельної спроможності гривні), а не іноземної валюти.

Якщо ж за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, на день виникнення грошового зобов’язання перераховується у гривні й надалі на день фактичної сплати коштів не змінюється (залишається гривневою), то в цій ситуації інфляційні застосовують (п. 8.2 постанови від 17.12.2013 р. № 14). Тобто з моменту перерахунку боржник зобов’язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов’язання.

Детальніше про можливість установлення в договорі між резидентами України ціни в інвалюті читайте в журналі «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 20, с. 13.

Про податкові наслідки її подальшого перерахунку у гривні ви можете дізнатися з журналу «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 22, с. 7.

 

Перегляд ціни після виконання договору

 

Припустимо, у сторін договору вже після виконання зобов’язань за ним виникла необхідність внести зміни до договору в частині загальної суми платежів. Зокрема, вони хочуть переглянути ціну в бік зменшення або збільшення. З такою ініціативою нерідко виступають орендодавці. Вони надсилають орендарям пропозицію внес­ти зміни до договору, за якими орендна плата збільшується заднім числом.

Здавалося б, рішення має бути простим, адже питання лежить у площині договірних відносин і полягає тільки в тому, чи можна зменшити або збільшити ціну з ініціативи однієї з його сторін. Оскільки сторони вільні у визначенні умов договору, отже, за наявності їх взаємної згоди ціна може бути змінена? Усе далеко не так однозначно.

Згідно з нормами ст. 632 ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1). Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом (ч. 2).

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч. 3 ст. 632 ЦКУ)

Як бачимо, ЦКУ прямо вказує на неможливість зміни ціни договору після його виконання. Проте наведена норма вимагає додаткової конкретизації. Розглянемо можливі ситуації.

1. Зміна ціни в разі порушення договору. Згідно з приписами ст. 599 ЦКУ зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов’язання порушено (не виконано або виконано неналежним чином), воно продовжує існувати, навіть якщо закінчився строк дії договору. У цьому випадку одним із наслідків його порушення якраз і може стати перегляд ціни з ініціативи тієї сторони, на чию користь зобов’язання підлягало виконанню (п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦКУ).

Тому на ситуацію, коли ціну переглядають у зв’язку з порушенням умов договору, установлена ч. 3 ст. 632 ЦКУ заборона на її зміну не поширюється. Адже за таких обставин договір не вважається виконаним. Більше того, якщо порушення договору полягало в постачанні товару неналежної якості, законодавство навіть пропонує можливі варіанти зміни його умов. Серед них — зміна ціни.

Звідси висновок: у разі порушення умов договору ціна може бути змінена. Заборона на її перегляд на такі ситуації не поширюється.

2. Зміна ціни за домовленістю сторін. Ціна договору — одна з його істотних умов. У зв’язку з цим питання про можливість її зміни не можна розглядати без урахування загальних правил, згідно з якими повинні вноситися зміни до договору.

У свою чергу, загальне правило можна сформулювати так:

зміни можуть бути внесені за угодою сторін або в односторонньому порядку, але тільки на підставах, прямо передбачених договором чи законом

Але, як ми вже зазначали, із цього правила зроблено виняток у вигляді заборони на зміну ціни після виконання договору. Чи йдеться тут про неприпустимість будь-якого перегляду ціни (у тому числі за домовленістю сторін)? Чи мається на увазі тільки зміна в односторонньому порядку?

На наш погляд, цей припис слід вважати забороною на зміну ціни як з ініціативи однієї зі сторін, так і за їх взаємною домовленістю. Такий висновок випливає з того, що законодавець не передбачає щодо цього жодних винятків. Тоді як, наприклад, розглядаючи питання про можливість зміни ціни договору після його укладення, ч. 2 ст. 632 ЦКУ прямо зазначає, що така зміна можлива тільки у випадках і на умовах, установлених договором чи законом.

Проте це не все. Щоб з’ясувати повною мірою, як повинна діяти ця заборона на практиці, розберемося, що розуміється під виконанням договору. Зокрема, чи означає ця заборона, що ціна договору купівлі-продажу не може бути змінена, якщо обидві сторони — і продавець, і покупець — виконали свої зобов’язання? Чи мається на увазі у тому числі неможливість зміни кожного із зобов’язань окремо, якщо воно вже виконано?

Заборона на зміну ціни договору після його виконання має застосовуватися щодо кожного окремого зобов’язання, що припинилося виконанням

Інакше кажучи, якщо зобов’язання виконала тільки одна із сторін договору (припустимо, покупець оплатив товар), то до моменту, коли друга сторона теж виконає свій обов’язок (до постачання товару), можливість переглянути ціну зберігається. Переглянути ціну можна і в тому випадку, якщо сторони або одна із сторін виконали свої зобов’язання частково, наприклад покупець не повністю розрахувався за поставлений товар (див. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2009 р. у справі № 33/304-09).

Ще одна ситуація. Припустимо, договір передбачає виконання декількох зобов’язань (щомісячне постачання партій товару з їх попередньою або подальшою оплатою). Договір вважатиметься виконаним сторонами тільки після виконання всіх передбачених у ньому зобов’язань. Чи можна у зв’язку з цим змінювати ціну за поставленою партією товару після її оплати, але до закінчення строку договору?

Якщо договір, укладений на рік, передбачає щомісячне постачання товару з оплатою кожної його окремої партії, ціна не може бути переглянута щодо вже поставлених та оплачених партій, незважаючи на те, що договір ще продовжує діяти. Договір залишається діючим тільки щодо тих зобов’язань, які ще не виконано.

Підіб’ємо підсумок. Ціна може бути переглянута в бік збільшення або зменшення в таких випадках:

1) одна із сторін порушила умови договору. Її контрагент у зв’язку з цим може ініціювати пере­гляд ціни, а в разі отримання відмови — вимагати її зміни в судовому порядку;

2) виникли обставини, прямо передбачені законом або договором як підстава для перегляду ціни договору (подорожчання матеріалів, зміни в законодавстві тощо). При цьому зміна ціни можлива тільки в тому випадку, якщо такі обставини мали місце до виконання сторонами своїх зобов’язань за договором (ціни на необхідні для виконання договору підряду комплектуючі збільшилися до їх закупівлі підрядником тощо).

А ось якщо взаємні зобов’язання сторін у межах договору (постачання товарів / передача результатів робіт / надання послуг — їх оплата) виконано, перегляд умов їх виконання (у тому числі ціни) неможливий навіть за наявності згоди обох сторін і навіть за умови, що строк дії самого договору ще не закінчився.

Для наочності представимо на схемі випадки, коли може бути переглянута ціна договору у бік збільшення або зменшення (див. рис. 5.7).

 

Рис. 5.7. У яких випадках можна переглянути ціну договору

 

5.4. Умови платежу

У розділі договору про умови платежу вам треба приділити увагу формі здійснення розрахунків.

Так, якщо ваше підприємство — єдиноподатник, то не можна допускати негрошової форми розрахунків з контрагентами. При цьому негрошовими розрахунками визнають (див. консультації в підкатегоріях 108.05 і 107.04 БЗ*):

— бартер;

— отримання в оплату векселя;

— залік зустрічних грошових вимог;

— здійснення розрахунків через електронні платіжні системи, у тому числі через систему WebMoney.

* База знань, розміщена на офіційному сайті ДФСУ: http://zir.minrd.gov.ua.

Наприклад, не можна встановлювати в договорі, що посередник-єдиноподатник утримує винагороду із зарахованих на його рахунок транзитних сум. Також рекомендуємо уникати ситуа­ції, коли посередник утримує свою винагороду з належної єдиноподатнику виручки (унаслідок чого на поточний рахунок єдиноподатника надходитиме вже зменшена на винагороду сума коштів).

Укладаючи договір, за яким оплату за отримані товари, роботи, послуги контрагент вноситиме готівковими грошовими коштами, потрібно потурбуватися про наявність у підприємства реєстратора розрахункових операцій (у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР).

Якщо немає можливості відмовитися від розрахунків готівкою, а купувати РРО недоцільно, є сенс у договорі зазначити, що оплата здійснюється готівкою на рахунок підприємства через касу банку. Нагадаємо: згідно з п. 2.5 Положення № 637 якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки шляхом унесення готівки до банків для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки:

— для платників коштів вважаються готівкою;

для одержувачів коштів є безготівковими.

Зверніть увагу! Пункт 2.3 Положення № 637 передбачає, що підприємства (підприємці) мають право розраховуватися готівкою між собою або з фізособами протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами тільки в установлених межах. Такі обмеження запроваджені постановою № 210 і складають при розрахунках готівкою:

— підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня — 10 тис. грн.;

— звичайної фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) — 150 тис. грн.;

— фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, — 150 тис. грн.

Важливо! Кількість підприємств/підприємців і фізосіб, з якими здійснюють готівкові розрахунки протягом дня, не обмежена (п. 2.3 Положення № 637). Готівковий ліміт застосовують за кожним контрагентом окремо.

Виходить, декілька підприємств (підприємців) вільно можуть розплатитися з підприємством (підприємцем) готівкою в один день по 10 тис. грн. Те саме стосується і 150-тисячної межі — в один день ви можете здійснювати розрахунки з необмеженим числом звичайних фізосіб! Тобто кількість контрагентів у підприємства (підприємця) протягом дня може бути будь-якою.

Головне, щоб сума готівкового розрахунку з кожним із них не перевищила граничну величину

Не обмежується також кількість платіжних документів, якими оформляють готівкові розрахунки одного контрагента з іншим. Тобто зовсім не обов’язково, щоб це був один платіжний документ. Їх цілком може бути декілька. Важливо, щоб загальна сума за всіма документами при готівкових розрахунках з однією особою за день не перевищила межу, встановлену постановою № 210 (10 або 150 тис. грн.).

Дотримуватися обмежень готівкових розрахунків у зазначених розмірах потрібно з 01.09.2013 р. (тобто з дати набуття чинності постановою № 210) незалежно від дати укладення договору, за яким вони здійс­нюються (див. лист НБУ від 16.08.2013 р. № 11-116/2874/10064 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 74, с. 12).

До положень договору про порядок розрахунків слід підходити особливо уважно, якщо йдеться про зовнішньоекономічні контракти.

Згідно зі ст. 7 Декрету № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обігу як засіб платежу може використовуватися іноземна валюта або гривня. Такі розрахунки здійснюють виключно через уповноважені банки.

Також важлива умова зовнішньоекономічного договору — строки розрахунків.

Нагадаємо: за приписами ст. 1 Закону № 185 виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується (виписки вивізної МД). У разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності відлік здійснюють з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, — Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, якщо таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, також потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону № 185).

Увага! НБУ має право на строк до 6 місяців вводити інші строки розрахунків, ніж 180-денний, установлений ст. 1 і 2 Закону № 185.

Своїм правом регулятор скористався — на сьогодні такий строк становить 90 календарних днів

Зазначений скорочений строк установлено п. 1 постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 01.12.2014 р. № 758.

Порушення встановлених законодавством строків розрахунків (за відсутності висновку Мінекономрозвитку) зумовлює справляння* пені за кожен день прострочення в розмірі 0,3 % від суми неотриманої виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за курсом НБУ на день виникнення заборгованості (ст. 4 Закону № 185). При цьому загальний розмір нарахованої пені обмежено сумою недоотриманої виручки (вартістю недопоставленого товару).

* Крім суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення.

Ваше підприємство за договором здійснює оплату вартості робіт, що імпортуються, послуг** або прав інтелектуальної власності, які передаються нерезидентами? Урахуйте такі особливості.

** У тому числі послуг з продажу товарів у кредит, передачі майна в оренду, лізинг, надання в користування прав інтелектуальної власності.

Якщо оплата за договором перевищує 50 тис. євро або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на день укладення договору, то для переведення інвалюти нерезиденту знадобиться акт цінової експертизи

Згідно з приписами п. 4 постанови № 597 такий акт видає Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків. Він засвідчує відповідність контрактних цін на роботи, послуги, права інтелектуальної власності, що є предметом договору, кон’юнктурі ринку.

Зазначена вимога стосується не тільки перерахування грошових коштів нерезиденту, але і здійснення операцій із заліку зустрічних однорідних вимог, а також платежу за векселем, яким оформлено заборгованість.

Важливо! Послуги (роботи) вважають придбаними за одним договором, якщо протягом календарного року суб’єкт господарювання придбаває їх за договорами, які укладено з однією й тією самою особою і предметом яких є послуги (роботи), що належать згідно з Класифікатором послуг до:

— одного підкласу;

— одного класу, якщо клас не ділиться на підкласи;

— однієї групи, якщо група не ділиться на класи;

— одного розділу, якщо розділ не ділиться на групи.

Таку норму містить п. 3 постанови № 597.

Зауважимо: вимога про надання акта цінової експертизи не поширюється на низку договірних відносин (п. 6 постанови № 597). Серед них операції:

— з оплати резидентами фінансових, туристичних, транспортних і комунікаційних послуг за наявності у них ліцензій (дозволів) на здійснення госпдіяльності у сфері послуг, які оплачуються;

— з оплати транспортних послуг резидентами-експедиторами;

— здійснювані резидентами за дорученням і за рахунок коштів нерезидентів, за умови, що нерезидент до проведення операції забезпечив резидента коштами, потрібними для виконання доручення;

— на здійснення яких резидентом або нерезидентом отримана індивідуальна ліцензія НБУ;

— інвестора (представництва іноземного інвестора на території України) за угодою про розподіл продукції, які здійснюються для потреб такої угоди, тощо.

У зовнішньоекономічних контрактах важливо також зазначити положення про те, за чий рахунок відбувається оплата комісійних винагород, які утримують банки-нерезиденти за перерахування валютних коштів, — за рахунок їх відправника або одержувача. Це необхідно для того, щоб у підприємства-резидента не виникла ситуація з недоотриманням валютної виручки.

Виручка вважатиметься отриманою в повному обсязі при оплаті резидентом комісійних винагород, утриманих банками-нерезидентами, якщо це передбачено експортним, імпортним договорами та/або підтверджено відповідним банківським документом (п.п. «е» п. 1.8 Інструкції № 136).

Підтвердження не вимагається, якщо оплата комісійної винагороди передбачена договором і за кожним окремим платежем не перевищує 50 євро (або еквівалент цієї суми в іншій інвалюті)

У тому випадку, якщо за умовами договору валюта ціни відрізняється від валюти платежу, у ньому слід чітко прописати, який курс (НБУ, банку країни нерезидента тощо) і на яку дату (оформлення МД, отримання або перерахування платежу тощо) має застосовуватися для перерахунку однієї валюти в іншу. Якщо в договорі не буде відомостей, що дозволяють однозначно визначити крос-курс перерахунку однієї валюти в іншу, то банк з метою зняття операції з валютного контролю використовує:

а) офіційний курс гривні до іноземних валют, установлений НБУ на дату платежу, якщо однією з валют є гривня;

б) курс, що склався на Московській міжбанківській валютній біржі або встановлений центральним банком країни СНД чи Балтії на дату платежу, якщо одна з валют є валютою країни СНД чи Балтії, а інша — не є гривнею;

в) курс на останню дату опублікування у «FINANCIAL TIMES», що передує даті платежу, зазначеній у договорі, — у всіх інших випадках.

 

5.5. Перехід права власності та пов’язаних з ним ризиків

При вивченні тексту договору особливу увагу приділіть моменту переходу права власності на товари, що реалізуються (придбаваються), і пов’язаних з ним ризиків і вигод. Від цього, нагадаємо, залежить порядок відображення таких операцій в обліку підприємства.

Так, одним з основних критеріїв визнання в бухгалтерському обліку продавця доходу (виручки) від реалізації товару є перехід ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на нього (п. 8 П(С)БО 15).

Право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦКУ). Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦКУ).

У загальному випадку право власності переходить до особи, яка придбаває майно за договором, з моменту його передання такій особі (ч. 1 ст. 334 ЦКУ)

При цьому переданням майна вважається його вручення набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо для відправлення або пересилання. До передання майна прирівнюють вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Цікаво, що в самому договорі сторони можуть застерегти інший момент переходу права власності. Скажімо, ви можете передбачити, що право власності на річ переходить тільки після повного розрахунку за договором.

Зауважте: це не є перешкодою для майбутнього власника (якщо відповідної заборони немає в договорі) укласти, наприклад, договір купівлі-продажу майна, право на яке в нього виникне в майбутньому. Таку норму прямо передбачено ч. 1 ст. 656 ЦКУ. Договором навіть можна закріпити можливість використовувати майно особою, в якої право власності на це майно ще не виникло. Тоді договір може або встановлювати окрему плату за таке користування, або воно вважатиметься здійсненим безоплатно.

А якщо договір, за яким передається майно, підлягає нотаріальному посвідченню? У цій ситуації право власності в нового власника виникне не раніше, ніж договір буде нотаріально посвідчено. При цьому сторони можуть застерегти в договорі пізніший момент переходу права власності на майно, що передається.

В окремих випадках законодавець установлює особливі правила визначення моменту переходу права власності, від якого сторони не можуть відхилитися. Наприклад, якщо йдеться про придбання об’єкта нерухомості, то право власності в нового власника виникне тільки з моменту державної реєстрації такого права.

Наведемо пам’ятку про момент переходу права власності в табл. 5.2.

Таблиця 5.2. Момент переходу права власності на майно, що передається

№ з/п 

Вид майна

Момент переходу права власності

Нормативний акт

1

2

3

4

1

Майно, що передається за договором

З моменту передання майна особі, яка придбаває його за договором

Ч. 1 ст. 334 ЦКУ

Це правило діє тільки в разі передання права власності за договором (а не, наприклад, у порядку спадкування, виконання рішення суду, отримання через пряму вказівку закону) і тільки за умови відсутності спеціального застереження про інший момент переходу права власності в самому договорі або в нормативно-правових актах.
Найпоширеніші види договорів, за якими може передаватися право власності, — договір купівлі-продажу (поставки), договір дарування.

2

Майно, що передається за договором із спеціальним застереженням про момент переходу права власності

З моменту, визначеного сторонами в договорі

Ч. 1 ст. 334 ЦКУ

У договорі може бути застережено, що право власності на майно переходить з моменту укладення договору, або з моменту повної оплати його вартості, або через певний проміжок часу після фактичного передання тощо.
У таких випадках виникає часовий розрив між моментом передання майна набувачеві і моментом переходу права власності.
Тому до договору доцільно включити умову про те, що майно не використовуватиметься його набувачем до переходу права власності.
Також можна визначити окрему оплату періоду використання майна до моменту переходу права власності на нього.

3

Майно, що передається за бартерним договором

Одночасно в обох сторін договору після виконання зобов’язань з передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом

Ч. 4 ст. 715 ЦКУ

4

Майно, що передається за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню

З моменту, застереженого в договорі, але не раніше нотаріального посвідчення договору або набрання чинності рішенням суду про визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально

Ч. 3 ст. 334 ЦКУ

Це правило діє у разі, коли законодавством не встановлено іншого моменту переходу права власності на окремі види майна.

5

Об’єкти нерухомості

З моменту державної реєстрації права власності

Ч. 4 ст. 334 ЦКУ

Об’єктами нерухомості вважають об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення.

6

Земельні ділянки

З моменту державної реєстрації права власності

Ст. 125 ЗКУ

Договори купівлі-продажу, міни, дарування земельної ділянки, як і інших об’єктів нерухомості, підлягають нотаріальному посвідченню. Проте через пряму норму право власності на земельну ділянку виникне тільки з моменту державної реєстрації такого права.

7

Об’єкти незавершеного будівництва, права на які підлягають держреєстрації

З моменту державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва

Ч. 2 ст. 331 ЦКУ

8

Майнові права

З моменту, зазначеного в договорі, якщо спеціальне правило переходу майнових прав не застережене в законі

Ч. 1 ст. 334 ЦКУ

9

Цінні папери

Права на цінний папір та права за цінним папером на пред’явника, який існує:  
у документарній формі в паперовому вигляді, переходять шляхом вручення такого цінного папера іншій особі;  
у документарній формі як електронний документ, переходять у порядку, визначеному НБУ — для фінансових банківських векселів і КМУ — для фінансових казначейських векселів;  
у бездокументній формі, переходять у порядку, визначеному для переходу прав на іменні цінні папери.
Права на іменний цінний папір та права за іменним цінним папером переходять до іншої особи в порядку, установленому законодавством про депозитарну систему України, тобто в момент здійснення облікового запису на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі.
Право власності на ордерний цінний папір переходить іншій особі шляхом вчинення на ньому передавального запису (індосаменту)

Ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV

 

Саме з переходом права власності, як правило, пов’язаний перехід ризиків і вигод щодо товарів. Проте договором може бути встановлено інший порядок. Як передбачено ст. 323 ЦКУ, ризики несе власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Момент переходу ризиків і вигод можна окремо не прописувати, якщо сторони домовилися про застосування базових умов поставки, установлених Інкотермс. На сьогодні діють Інкотермс у редакції 2010 року. Ці правила захищені авторським правом (див. http://incoterms.zed.ua). Організацією, уповноваженою Міжнародною торговою палатою з питань продажу в Україні офіційного видання «Інкотермс 2010. Правила ICC з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», є Асоціація експортерів і імпортерів «ЗЕД». Тому за придбанням Інкотермс треба звертатися саме до неї.

Інкотермс:

визначають основні обов’язки сторін договору купівлі-продажу, порядок переходу ризиків від однієї сторони до іншої;

регулюють питання перевезення, страхування, моменту передання товару від продавця до покупця і розподілу витрат.

Водночас вони не регламентують перехід права власності на товар або можливі наслідки порушення умов договору

Інкотермс не належать до міжнародних договорів, не є обов’язковими для дотримання і застосування. Вони мають рекомендаційний характер. Сторони договору мають право самі вирішувати, використовувати Інкотермс чи ні (ч. 4 ст. 265 ГКУ).

Інкотермс застосовують шляхом унесення відповідних умов до текстів договорів, предметом яких є товари (продукція), виражені в матеріальній формі. Інакше кажучи, ці правила не поширюються, наприклад, на операції з передання майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності (нематеріальні активи), такі, зокрема, як програмне забезпечення.

Правила Інкотермс передбачають викорис­тання 11 термінів. Їх, у свою чергу, можна згрупувати у два окремі класи (див. табл. 5.3).

Таблиця 5.3. Терміни Інкотермс та їх значення

Термін

Що означає

Правила для будь-якого виду чи видів транспорту

EXW

Ex Works

Франко-завод

FCA

Free Carrier

Франко-перевізник

CPT

Carriage paid to

Перевезення оплачено до

CIP

Carriage and Insurance Paid to

Перевезення та страхування оплачено до

DAT

Delivered at Terminal

Постачання на терміналі

DAP

Delivered at Place

Постачання в місці призначення

DDP

Delivered Duty Paid

Постачання з оплатою мита

Правила для морського і внутрішнього водного транспорту

FAS

Free Alongside Ship

Франко уздовж борта судна

FOB

Free on Board

Франко-борт

CFR

Cost and Freight

Вартість і фрахт

CIF

Cost Insurance and Freight

Вартість, страхування і фрахт

 

Перша група включає 7 термінів. Вони можуть бути використані незалежно від погодженого способу перевезення і кількості видів транспорту, що використовуються. Ця група включає терміни EXW, FCA, СРТ, CIP, DAT, DAP і DDP.

До другої групи входять 4 терміни — FAS, FOB, CFR і CIF. Їх застосовують у випадках, коли пункт постачання і місце, до якого здійснюється перевезення товару покупцеві, є портами.

Якщо умови договору і положення Інкотермс не збігаються, пріоритет мають умови договору

Отже, сторони договору поставки можуть встановлювати додаткові умови постачання і навіть ті, що змінюють Інкотермс. Саме вони будуть обов’язковими до виконання в межах цього договору.

Зверніть увагу! При відображенні в бухгалтерському обліку доходів від реалізації товарів потрібно пам’ятати таке. Не завжди їх визнають в обліку у момент переходу права власності на товар.

Так, продавець може зберігати юридичне право власності на товар виключно з метою гарантії отримання певної суми в установлені договором строки. За таких обставин, якщо всі ризики, пов’язані з подальшим використанням товару, передані покупцю (що зазначається в договорі), дохід у бухгалтерському обліку продавця визнають у момент передання ризиків і вигод, пов’язаних з володінням товаром. Тоді момент переходу права власності значення не має.

Це випливає з норм п. 8 П(С)БО 15, а також параграфа 17 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід».

 

5.6. Права та обов’язки сторін

Договірні відносини можуть будуватися за однією з двох класичних моделей:

1) кожна із сторін наділена і правами, і обов’язками (так званий двосторонній договір). Наприклад, у договорі купівлі-продажу покупець має право вимагати від продавця передати йому товар у встановлений у договорі строк і зобов’язаний заплатити за нього. У свою чергу, продавець має право вимагати повної оплати та зобов’язаний передати товар покупцю;

2) одна сторона переймає на себе обов’язок вчинити певні дії, а друга сторона наділяється тільки правом вимагати вчинення таких дій. При цьому у другої сторони не виникають зустрічні обов’язки щодо першої сторони (односторонній договір). Так, у договорі дарування дарувальник переймає на себе обов’язок передати у власність другій стороні договору певне майно. Обдаровуваний же жодних зустрічних зобов’язань на себе не бере. Водночас він отримує право вимагати від дарувальника виконання ним передбаченого договором обов’язку з передання майна.

При формулюванні умов про права сторони договору можуть почуватися досить вільно. А що ж із пунктами договору про обов’язки сторін? Тут будьте пильні.

Фіскальні органи та суди наполягають на тому, що вирішальне значення для податкового обліку має реальність здійснення госпоперації

Тобто первинне значення має, чи була вона здійснена насправді (див. лист ДФСУ від 11.09.2014 р. № 285/2/99-99-10-04-02-10).

Щоб зробити висновок про реальний характер господарської операції, разом з первинними документами фіскали аналізуватимуть положення договору, в яких прописано обов’язки сторін.

ВАСУ в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 49, с. 11) наводить орієнтовний перелік обставин, які можуть вказувати на відсутність реального характеру здійснених господарських операцій.

Зокрема, ВАСУ зобов’язав суди враховувати фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції:

— наявність кваліфікованого персоналу, основних засобів (у тому числі транспортних засобів) для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

— можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням строку його придатності, доступності на ринку тощо;

— наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, необхідних для ведення певного виду господарської діяльності.

Особливу увагу судів привертають так звані «операції без ділової мети», наприклад:

— подальші продажі придбаного товару за ціною нижче за ціну придбання;

— купівля товару в посередників за наявності прямих контактів з виробниками;

— «тимчасові» постачання товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах безпосередньо постачальнику або через ланцюг посередників) тощо.

Пропонуємо вашій увазі приблизні формулювання тих розділів договорів, що присвячені правам та обов’язкам сторін (див. рис. 5.8 і 5.9).

 


Рис. 5.8. Права та обов’язки сторін договору комісії на купівлю товару

 

 

Рис. 5.9. Права та обов’язки сторін договору про надання бухгалтерських послуг

договір додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті