Суть справи
Публікувати рішення судів апеляційної інстанції взагалі-то не в наших правилах. Але, погодьтеся, у кожного правила є винятки. І в цьому випадку він якраз перед вами. Чому це рішення таке цікаве, ви зрозумієте прямо зараз.
У 2014 році підприємець звільнив працівника, якого призвали у зв’язку з мобілізацією. Працівник таке звільнення успішно оскаржив (рішення суду винесено у 2015 році) і був поновлений на роботі. Підприємець, як належить, виплатив йому середній заробіток і, у свою чергу, вирішив отримати компенсацію з бюджету згідно зі ст. 119 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі — КЗпП).
Проте, у наданні такої компенсації йому відмовили. Як виявилось, на думку органів соцзахисту, юридичних підстав для цього немає. Підприємець з таким підходом не погодився і звернувся до суду.
Вирішення справи судом
І місцевий, і апеляційний суди прийняли сторону підприємця-роботодавця. Суд, зокрема, зауважив, що:
— гарантії ч. 3 ст. 119 КЗпП поширюються і на осіб, які працюють у підприємців;
— Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабміну від 04.03.2015 р. № 105 (далі — Порядок № 105), поширюється, у тому числі, й на підприємців. А це означає, що органи соцзахисту були зобов’язані надати позивачу компенсацію середнього заробітку, виплаченого мобілізованому працівнику.
Думка редакції
Ну як, здивовані? Ми — так, і дивуватися тут є чому. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що ст. 119 КЗпП містить низку військово-трудових гарантій. Зокрема, ось цю:
За працівниками, призваними на <…> військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період <…> зберігаються місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову <…>
Як бачите, ця стаття КЗпП прив’язується тільки до працівників підприємств, установ та організацій. У свою чергу, працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємцями, у ній не згадані. Виходить, що на таких працівників ці гарантії не поширюються. Інакше кажучи:
— підприємець-роботодавець має право звільнити працівника, що потрапив, зокрема, під мобілізацію;
— якщо він збереже за таким працівником робоче місце і середній заробіток, на отримання компенсації з бюджету можна не розраховувати.
По суті, це ж підтвердило і Мінсоцполітики в листах від 19.08.2015 р. № 1067/13/84-15* та від 16.06.2015 р. № 325/13/155-15. Причому чиновники повідомили, що для врегулювання цієї проблеми вони вже готують відповідний законопроект.
* Крім того, у цьому листі чиновники також зазначили, що вказані гарантії не розповсюджуються на працівників, які працюють у фермерських господарствах та сільськогосподарських виробничих кооперативах.
Ну-ну… Поки вони це роблять, уже почала формуватися судова практика. Причому деякі судові рішення дуже незвичайні, у тому числі й сьогоднішнє. З нього випливає, що суди готові займати позицію, протилежну тій, з якою ви ознайомилися вище. Простіше кажучи, вони готові визнати:
— право працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємцями, на збереження місця роботи, посади та середнього заробітку;
— право підприємців на отримання компенсації середнього заробітку за такими працівниками з бюджету*.
* Зауважте: цей висновок не залежить від системи оподаткування, на якій перебуває підприємець. Тобто він може бути як загальносистемником, так і єдиноподатником.
Скажете, що висновки судів суперечать закону? А ось ми б не були так упевнені. Усе залежить від того, як читати ст. 119 КЗпП і Порядок № 105 (так-так, буває й таке ☹). Якщо читати їх системно, тобто в ув’язці один з одним і загальними нормами КЗпП — підхід судів виглядає цілком обґрунтованим. Давайте поглянемо на аргументи, які назвав суд:
— згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, а також осіб, які працюють за трудовими договорами з фізособами;
— згідно зі ст. 7 КЗпП особливості регулювання праці осіб, які працюють за трудовими договорами з фізособами, установлюються законодавством;
— із системного аналізу зазначених вище статей випливає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій, а також осіб, які працюють за трудовими договорами з фізособами, крім особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законом;
— ст. 119 КЗпП не містить застережень щодо непоширення відповідних гарантій на осіб, які працюють у підприємців. Як результат, ці гарантії повинні діяти і щодо таких осіб;
— Порядок № 105 — тільки підзаконний нормативно-правовий акт, а тому не може суперечити нормативно-правовому акту, юридична сила якого вища, — у цьому випадку КЗпП. Крім того, Порядок № 105 не містить застережень з приводу його непоширення на підприємців і осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах;
— підприємець вимагав компенсації середнього заробітку, у тому числі за 2014 рік. Водночас, Законом про держбюджет на 2014** рік не було передбачено відповідної програми. Але й це не стало аргументом для судів, оскільки за фактом компенсація за 2014 рік має бути виплачена у 2015 році***;
— посилання чиновників на лист Мінсоцполітики, в якому було зазначено, що ст. 119 КЗпП на підприємців не поширюється (мабуть, це лист від 16.06.2015 р. № 325/13/155-15, що вже називався), суди не взяли до уваги. Зокрема, через необґрунтоване звуження прав підприємців порівняно з правами підприємств, установ, організацій.
** Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII.
*** Цей аргумент дуже цікавий, оскільки може виявитися актуальним і для підприємств.
Як бачите, суд своє рішення мотивував ґрунтовно. Цікаво при цьому, що його аргументи виходять за межі буквального прочитання ст. 119 КЗпП. Причому частина з них підходить і для інших ситуацій — у тому числі для підприємств, установ, організацій. До речі, саме таке застосування закону відповідає принципу верховенства права, що проголошений у ст. 8 Конституції України. Але це тільки один бік медалі.
Другий же бік — посилання суду на те, що ст. 119 КЗпП повинна поширюватися й на підприємців, хоча не згадує про них, на жаль, не безперечне ☹. Тому передбачити підхід ВССУ або ВСУ до такої позиції складно (тим паче, що на кону бюджетні кошти). Не виключаємо, що вища інстанція підійде до цього питання стриманіше. Але це ще покаже час.
Тепер же, упевнені, вам не терпиться дізнатися: яка ж вам користь від цього рішення? А це залежить від конкретної ситуації:
— ви підприємець і при цьому зберігали за працівниками, яких мобілізували, місце роботи, посада і середній заробіток. Це рішення суду свідчить про те, що ви можете розраховувати на отримання компенсації середнього заробітку (у тому числі за 2014 рік). Щоправда, «вибивати» його, швидше за все, доведеться через суд. Тобто спочатку треба буде подати відповідний звіт, погоджений з військовим комісаріатом. Якщо на нього вам дадуть відмову, таку відмову можна буде оскаржити в суді. При цьому, коли формулюватимете позов, використовуйте аргументи, з якими ознайомилися вище, і пошліться на рішення, яке ми зараз розглядаємо, — це надасть вашому позову додаткової ваги. Зауважте: якщо суд буде на вашому боці, то ви, в ідеалі, зможете перерахувати ПДФО, ВЗ і ЄСВ. Інша справа, що податківців це не порадує, тому в такому разі з ними теж доведеться сперечатися в суді;
— ви підприємець, але не зберігали за працівниками, яких мобілізували, місце роботи, посаду і середній заробіток (формально звільнити працівника ФОП міг лише з 11.06.2015 р.). Тобто діяли так, як радили чиновники. Штрафи від Держпраці вам у такому разі не загрожують (ураховуючи зазначений лист Мінсоцполітики). Проблема в іншому. У цьому випадку колишній працівник може звернутися до суду з вимогою поновити його на роботі. Якщо рішення винесуть на користь працівника, вам доведеться поновити його і виплатити середній заробіток. Потім, звичайно, ви зможете вимагати компенсацію такого середнього заробітку на підставі Порядку № 105. Але, як ви вже, напевно, зрозуміли: робити це доведеться через суд. З ПДФО, ВЗ і ЄСВ ситуація така сама, як і вище.
І останнє зауваження. Це судове рішення буде корисним і для підприємств. Особливо, висновки про те, що Порядок № 105 не може суперечити ст. 119 КЗпП (цікаво в частині отримання компенсації за «строковиками», «контрактниками» і мобілізованими, строк служби яких перевищує 1 рік — подробиці див. на с. 32), а також про компенсацію середнього заробітку за 2014 рік.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
від 11 серпня 2015 року у справі № 739/716/15-а
(витяг)
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду <…> розглянувши <…> апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення, сім’ї та праці <…> на постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення, сім’ї та праці <…> про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
<…>
Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.
<…>
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення, сім’ї та праці <…> — без задоволення, а постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2015 року — без змін, виходячи з наступного.
<…>
Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції від 08 червня 2014 року) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України
<…>
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 7 КЗпП України передбачено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
Як вірно визначено судом першої інстанції, з системного аналізу вказаних правових приписів вбачається, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством.
Оскільки положення статті 119 КЗпП України, якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків, не містять жодних застережень щодо непоширення даних гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб-підприємців за трудовими договорами, то на ОСОБА_3, який працював у позивача, як фізичної особи-підприємця, і був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303, поширювалися гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зі змінами, внесеними Законом України № 1275-VII, зокрема щодо компенсації з бюджету середнього заробітку, але не більше одного року.
З метою визначення механізму виплати компенсації, Кабінетом Міністрів України постановою від 04 березня 2015 року № 105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі — Порядок № 105).
Колегія суддів вважає слушними зауваження суду першої інстанції про те, що вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на основі та відповідно до статті 119 КЗпП України і спрямована на виконання правових приписів, що містяться в статті 119 КЗпП України. Відповідно її зміст не може протирічити змісту нормативно-правового акта вищої юридичної сили, яким є Кодекс законів про працю України, зокрема й щодо дії за колом осіб, на яких він поширюється, до того ж даний підзаконний нормативно-правовий акт не містить жодних застережень щодо його непоширення на фізичних осіб-підприємців та осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах.
З викладеного вбачається, що дія Порядку № 105 щодо виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюється не лише на підприємства, установи та організації, а й на фізичних осіб-підприємців, які зобов’язані здійснити виплату працівникам, що перебувають з ними в трудових відносинах, середнього заробітку за період їхнього перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період та мають право на отримання компенсації цих виплат з державного бюджету.
<…>
Отже суд першої інстанції вірно визнав безпідставними доводи відповідача щодо існування суперечностей в трактуванні положень статті 119 КЗпП України та Порядку № 105 в частині поширення дії даних положень на фізичних осіб-підприємців та відповідно невизнання права даних осіб на отримання компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період <…>.
<…>
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги відповідачем наведено, що дія Порядку виплати компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який був прийнятий у 2015 році, не поширюється на виплати за 2014 рік. Проте колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними та поділяє в цій частині висновки суду першої інстанції. Зокрема, як зазначалося вище, Порядок № 105 є лише підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, яка, в свою чергу, встановлює гарантії для працівників відповідно до змін, внесених у 2014 році.
<…>
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення, сім’ї та праці <…> міської ради <…> області — залишити без задоволення.
Постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2015 року — без змін.
<…>
Головуючий суддя О. Пилипенко
