(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
10/13
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Квітень , 2016/№ 32

Облік витрат допоміжних виробництв

У попередніх розділах ми детально описали облік витрат основних виробничих цехів підприємства. Але до складу великих промислових підприємств нерідко входить цілий комплекс цехів, дільниць і служб так званого допоміжного виробництва. Багато питань щодо організації обліку витрат допоміжного виробництва (наприклад, облік прямих витрат, загальновиробничих витрат, виробничих втрат) вирішуються приблизно так само, як і в основному виробництві. Але, звичайно ж, є і нюанси, викликані специфікою роботи таких підрозділів. Давайте про все по черзі.

9.1. Організація обліку витрат допоміжних виробництв

Допоміжні виробництва за суттю та своїм економічним змістом є службами, діяльність яких спрямована на обслуговування основного виробництва підприємства. Сюди відносять, наприклад, енергетичне, транспортне, ремонтне господарство, цехи з виготовлення інструментів, штампів, запасних частин, холодильне господарство тощо.

Допоміжне виробництво виділяють в окремий вид та об’єкт калькулювання в тих випадках, коли допоміжні підрозділи виконують значний обсяг робіт

Наприклад, ремонт верстатів здійснюється не всередині основного цеху, а силами ремонтного цеху, доставка матеріалів здійснюється не сторонньою транспортною компанією, а власним автогосподарством тощо. Якщо ж виробництво невелике і витрати незначні, то їх можна обліковувати безпосередньо у складі відповідних накладних (загальновиробничих) витрат основного виробництва.

Якщо допоміжні виробництва на підприємстві виділені в окремий вид, виникає необхідність розраховувати собівартість одиниці обсягу їх робіт. Витрати допоміжного виробництва на випуск продукції, виконання робіт і надання послуг розподіляють і (залежно від функціонального призначення витрат) прямо включають до собівартості відповідних видів продукції (робіт, послуг) основного виробництва, відносять до складу загальновиробничих або адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності. Причому такий розподіл здійснюється не пропорційно якійсь умовній базі (як це робиться для загальновиробничих витрат), а прямим рахунком, тобто множенням натурального обсягу спожитих ресурсів на собівартість цих ресурсів.

Для організації обліку витрат допоміжного виробництва на підприємстві встановлюють:

— перелік допоміжного, підсобного та інших видів виробництв, за якими ведуть роздільний облік витрат;

— перелік статей обліку витрат і склад витрат, що включаються до кожної статті за кожним виробництвом;

— способи включення витрат допоміжного виробництва до витрат основного виробництва підприємства.

Організація обліку виробничих витрат починається з визначення складу основного і допоміжного виробництва на підприємстві, вибору об’єктів калькулювання та методів обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції в кожному з цехів (детально про ці методи див. у розділі 5 на с. 29). При цьому в різних виробництвах можуть застосовуватися різні методи.

Для визначення собівартості продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв необхідно знати загальні вартісні витрати на їх випуск та обсяг виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у кількісному вимірі в цілому і за напрямами. Так, у паросилових, компресорних, енергетичних та інших подібних цехах обсяг виробленої та відпущеної продукції визначають за показаннями лічильників, а в разі їх відсутності — на підставі технічних розрахунків. Обсяг виконаних робіт ремонтно-механічного цеху визначають за даними актів приймання робіт, а транспортного — за даними маси вантажу та відстані перевезень. Кількість продукції, виготовленої інструментальним цехом, установлюють за накладними, якими оформляють надходження інструментів і пристосувань на склад.

Собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжного виробництва (цеху) розраховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:

— матеріали (за вирахуванням зворотних відходів);

— паливо та енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата робітників виробництва;

— додаткова заробітна плата робітників виробництва;

— відрахування на соціальне страхування;

— загальновиробничі витрати.

Підприємство на власний розсуд може вносити зміни до цього переліку з урахуванням особливостей технології та організації допоміжних виробництв і питомої ваги витрат у собівартості продукції.

Відпуск продукції (робіт, послуг) допоміжними виробництвами іншим підрозділам підприємства здійснюють за фактичною виробничою собівартістю

Собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, якщо вони повністю використовуються для власних потреб цеху, окремо не калькулюють, а витрати на їх виробництво (матеріали, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування) уключають до загальновиробничих витрат.

9.2. Особливості калькулювання собівартості залежно від виду виробництва

Ми вже згадували, що до цехів допоміжного виробництва відносять інструментальні (виготовлення інструментів, пристосувань, моделей, штампів тощо), ремонтні (ремонтно-механічні, електроремонтні, ремонтно-будівельні тощо), енергетичні (котельні, електростанції, компресорні тощо), транспортні (залізничні, автомобільні тощо), лісопилки та інші подібні цехи.

Залежно від технології виробництва та складу продукції (робіт, послуг) допоміжні виробництва підрозділяють на дві основні групи:

1) що виробляють однорідну продукцію, роботи, послуги (енергетичні, транспортні тощо). Цикл виробництва у них короткий і НЗВ відсутній, оскільки вся продукція щомісячно повністю розподіляється між споживачами;

2) що виробляють різнорідну продукцію, виконують різні роботи і надають різні послуги (ремонтні, інструментальні, деревообробні, тарні цехи). Характерна особливість таких допоміжних структурних підрозділів — наявність НЗВ.

Залежно від відмінностей в організації і технології допоміжного виробництва, а також від характеру продукції, що виготовляється (виконуваних робіт, послуг, що надаються), у допоміжних виробництвах застосовуються різні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Наприклад:

у ремонтних та інструментальних підрозділах використовують позамовний метод з елементами нормативного обліку;

у лісотарних і деревообробних цехах попередільний метод з елементами нормативного обліку;

в енергетичних виробництвах та внутрізаводському транспорті однопередільний метод із застосуванням елементів нормативного обліку.

Давайте розглянемо основні особливості калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів у розрізі їх видів.

Енергетичні виробництва

Енергетичні виробництва — це парові котельні, електростанції, компресорні, станції водопостачання, кисневі та газорозподільні станції тощо. Енергетичне господарство забезпечує безперебійне постачання основних цехів та інших підрозділів підприємства електроенергією, парою, стиснутим повітрям, водою та іншими видами енергії.

Собівартість різних видів енергії калькулюється з урахуванням таких виробничих особливостей, загальних для більшості енергетичних цехів і продукції, що виробляється ними:

— на виробництві поєднується переробка та розподіл енергії, що отримується зі сторони, з власним виробітком енергії;

— суттєву частину витрат енергетичних цехів становлять витрати на утримання та експлуатацію відповідних заводських комунікацій (мереж), за якими цей вид енергії підводиться до заводських споживачів;

— частина виробленої окремими цехами енергії використовується всередині цеху для власних виробничих потреб.

У зв’язку з цим до витрат енергетичних цехів уключають, разом з витратами на власний виробіток енергії, витрати на її трансформацію та транс­портування енергетичними комунікаціями. При цьому витрати на утримання та експлуатацію заводських енергетичних комунікацій (мереж) відносять на собівартість відповідного виду енергії.

Що стосується придбаної енергії, то її вартість також може бути включена до витрат енергетичного цеху. Проте не виключається й інший варіант, коли вартість придбаної енергії безпосередньо розподіляють між споживачами. Зрозуміло, що в такій ситуації у витрати енергетичного цеху вона не потрапить (за винятком енергії, спожитої самим цехом).

В енергетичних цехах, як правило, НЗВ немає. Про що це свідчить? Перш за все, про те, що

собівартість продукції енергетичного цеху дорівнює виробничим витратам за звітний період

У свою чергу, собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх витрат на кількість виробленої продукції.

При частковому споживанні енергетичним цехом частини енергії, що виробляється, собівартість її одиниці визначається як відношення виробничих витрат і обсягу енергії, що відпускається іншим цехам, тобто за вирахуванням внутрішнього споживання.

Кількість відпущеної споживачам електро­енергії визначається за показаннями контрольно-вимірювальних приладів (лічильників). Якщо такі відсутні, розподіл відпущеної енергії між споживачами здійснюється на підставі технічного розрахунку.

Одиницями калькуляції в енергетичних цехах є:

— при виробництві електроенергії та транс­формації — 1000 кВт · год;

— при виробництві пари і тепла — 1 тонна нормальної пари або 1 Мкал тепла;

— при виробництві стиснутого повітря — 1000 нормальних куб. м (коли тиск дорівнює атмосферному);

— при виробництві генераторного газу — 1000 куб. м сухого газу стандартної калорійності;

— при виробництві кисню — 1000 куб. м газоподібного кисню;

— при виробництві води — 1000 куб. м;

— при виробництві карбіду — 1 тонна стандартного карбіду.

Ремонтне господарство

До ремонтних цехів підприємств належать ремонтно-механічний, ремонтно-енергетичний, ремонтно-будівельний тощо.

Ремонтне господарство проводить поточні та капітальні ремонти, модернізацію, дообладнання, реконструкцію необоротних активів підприємства. Основні завдання ремонтних цехів:

— підтримка в робочому стані виробничого обладнання, будівель і споруд;

— збільшення тривалості роботи обладнання;

— підвищення якості ремонту та зменшення витрат на нього.

У зв’язку з тим, що ремонтні цехи підприємств виконують досить різноманітні роботи (ремонти обладнання, будівель і споруд, виробництво запасних частин, виготовлення нестандартного обладнання тощо), аналітичний облік витрат цих цехів має бути диференційований, а саме:

— облік витрат на виробництво запасних частин ведуть (залежно від масовості їх виготовлення) або за окремими найменуваннями, або за групами однорідних виробів;

— для обліку витрат на ремонти та модернізацію обладнання відкривають індивідуальні замовлення на кожен ремонтований (модернізований) об’єкт;

— для обліку витрат на дрібні роботи з поточного ремонту застосовують постійно діючі (річні) замовлення, що відкриваються на кожного замовника. При цьому на підприємстві має бути розроблена та затверджена номенклатура видів робіт дрібного ремонту, витрати за якою можуть обліковуватися за річними замовленнями.

Об’єктом калькулювання при цьому є окремі разові або постійно діючі (плановані підприємством на рік) виробничі замовлення. Фактичну виробничу собівартість виконаних ремонтними цехами робіт визначають за замовленнями, повністю закінченими у звітному місяці. Підставою для закриття разових замовлень слугують накладні на вироби, здані на склад, або акти, що підтверджують виконання ремонтних робіт. Фактичні витрати за річними замовленнями списуються на виробництво щомісячно незалежно від строку їх закінчення згідно з напрямом призначення виконаних робіт.

Інструментальний цех

Інструментальний підрозділ (цех), як правило, створюється на підприємствах машинобудування та займається виготовленням як звичайного, так і спеціального технологічного оснащення: спеціального ріжучого та вимірювального інструменту, спеціальних пристосувань, штампів, прес-форм, моделей. Разом з виготовленням інструментального оснащення для поточних потреб виробництва на інструментальні цехи покладається виробництво цього оснащення для освоєння нових видів продукції та вдосконалення технологічного процесу. Крім того, інструментальний цех може проводити ремонт і відновлення інструментів, що були у використанні.

Звичайний інструмент зараховується до складу запасів за фактичною виробничою собівартістю на ті самі рахунки обліку, які використовуються для купівельного інструменту

А ось спеціальні інструменти та обладнання є напівфабрикатами власного виробництва, виробнича собівартість яких уключається до складу виробничої собівартості цеху — замовника таких спецінструментів у розрізі замовлень, для яких призначається такий інструмент.

Виробництво в інструментальних цехах, як правило, дрібносерійне. Інструменти виготовляють невеликими партіями, виробництво яких протягом року може повторюватися. Крім того, інструментальні цехи виготовляють окремі види оснащення в одиничній кількості (штампи, пристосування тощо).

До початку виробничого процесу розробляють технологію виготовлення інструменту, норми витрати матеріалів, заробітної плати тощо, які закладають у планові калькуляції.

Облік витрат в інструментальних цехах здійснюють:

— на спеціальне оснащення позамовним методом на підставі попередньо складених кошторисів;

— на звичайний інструмент нормативним (позамовним з елементами нормативного) методом.

В умовах виробництва інструменту широкої номенклатури калькулюється собівартість не кожного типорозміру, а окремих груп інструменту.

Транспортна служба (цех)

З назви вже зрозуміло, що транспортна служба (цех) надає іншим підрозділам підприємства різні види транспортних послуг, зокрема послуги з:

— перевезення деталей усередині цехів і між ними;

— перевезення матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів усередині складів та зі складів у цехи;

— вивезення та доставки заготовок;

— перевезення інструменту, штампів, пристосувань тощо.

Облік і визначення собівартості робіт і послуг транспортних цехів здійснюються окремо для кожного виду транспорту:

— залізничного (електровози, паровози, мотовози тощо);

— безрейкового (автомобілі, трактори, електрокари тощо);

— водного (буксири, баржі тощо);

— гужового тощо.

При цьому витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загального для всіх видів транспорту, і загальновиробничі витрати розподіляють за видами робіт і послуг пропорційно сумам основної заробітної плати робітників виробництва транспортного цеху.

Об’єкт калькулювання визначають виходячи з особливостей і характеру виконаних робіт:

— для перевезень вантажним автотранспортом підприємства — 1 тонно-кілометр (для підприємств з незначним вантажообігом і обмеженою дальністю перевезень калькуляційною одиницею може слугувати 1 тонна перевезеного вантажу без урахування відстані перевезення);

— для обмеженої дальності перевезень — 1 машино-година;

— для спеціальних машин (автокарів, автонавантажувачів, автокранів) — 1 машино-година;

— для вантажних перевезень залізничним транспортом підприємства — 1 тонна перевезеного вантажу.

Собівартість одиниці робіт і послуг визначається як відношення загальної суми виробничих витрат на утримання та експлуатацію кожного виду транспорту і під’їзних шляхів з усіма їх спорудами та кількості наданих послуг окремо за кожним об’єктом калькулювання транспортного господарства.

Тарна дільниця

Тарне господарство (цех, дільниця) забезпечує виготовлення тари для упаковки готової продукції, виробленої на підприємстві, проведення ремонту зворотної тари. Витрати на виробництво тари обліковують за її видами (бочкова, ящична, картонна тощо).

Об’єктом калькулювання продукції тарного цеху є типовий розмір кожного виду тари

Для визначення собівартості тари одного виду, але різних розмірів спочатку здійснюється її переведення в умовну тару. При цьому один розмір береться за базовий, а всі інші за допомогою відповідних коефіцієнтів переводяться в умовні (коефіцієнт базового розміру дорівнює 1).

Собівартість умовної одиниці тари визначають як відношення загальної суми витрат з цього виду тари до загальної кількості переведених умовних одиниць. Потім шляхом множення певної собівартості умовної одиниці тари окремого виду на коефіцієнти переведення тари різних розмірів в умовну визначають виробничу собівартість одиниці тари кожного розміру окремого виду.

Очисні споруди

Очисні споруди використовуються підприємствами для очищення стічних вод і викидів в атмосферу.

Витрати на утримання таких очисних споруд за вирахуванням вартості отриманих при цьому продуктів розподіляють між окремими виробництвами, що користуються послугами очисних споруд, виходячи із загального обсягу знезаражуваних стічних вод, викидів, а також ступеня їх забруднення.

Сушильний цех

У складі допоміжного виробництва в меблевих та інших деревообробних виробництвах можуть обліковуватися витрати на експлуатацію та утримання сушильного цеху. Цей цех надає послуги основному виробництву із штучного сушіння лісоматеріалів до стану технологічної вологості.

Витрати сушильного цеху, як і інших допоміжних цехів, формують за скороченою номенклатурою статей витрат і розподіляють між продукцією основного виробництва пропорційно нормативним витратам на сушіння.

При цьому до складу прямих витрат відносять заробітну плату і відрахування на соціальні заходи робітників виробництва, а також вартість спожитої енергії: теплової — для калориферів і електричної — для вентиляторів при примусовій циркуляції повітря.

Вартість пиломатеріалів, що підлягають сушці, до калькуляції не входить.

При природному сушінні до складу прямих витрат відносять заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи робітників, зайнятих штабелюванням і перекладанням пиломатеріалів.

Якщо сушильна дільниця працює у складі деревообробного цеху, він є частиною основного виробництва, а не допоміжного. При цьому витрати з сушіння деревини включають до виробничої собівартості основної продукції, для якої таке сушіння проводиться.

9.3. Вплив однорідності продукції, що випускається, на розрахунок собівартості

У допоміжних виробництвах, що випускають однорідну продукцію, витрати обліковують тільки за калькуляційними статтями.

Собівартість одиниці продукції в таких цехах визначають як відношення суми витрат на виробництво за місяць і кількості одиниць виробленої продукції

При цьому із загальної кількості продукції (кожного виду) виключають спожиту протягом місяця продукцію на власні потреби.

Таким чином, у цьому випадку застосовують однопередільний (простий) метод калькулювання.

Цей метод обліку витрат і калькулювання собівартості може використовуватися, наприклад, в енергетичних цехах. При цьому враховуйте, що в енергетичних цехах промислових підприємств є, як правило, декілька дільниць (відділень), що виробляють певний вид енергії. Облік витрат ведуть окремо за кожною з таких дільниць. Витрати на утримання заводських енергетичних комунікацій (мереж) відносять на собівартість відповідного виду енергії.

Вартість послуг допоміжних цехів, виконаних для інших підрозділів підприємства, має бути відповідним чином розподілена. Розподіл послуг допоміжних виробництв здійснюють на підставі обраної бази. Наведемо приклад такого розподілу.

Приклад 9.1. Витрати на утримання електропідстанції становлять 90552 грн. за місяць.

За базу розподілу прийнято кількість спожитої цехами електроенергії, що була отримана від сторонніх організацій.

Усього за місяць отримано електроенергії 1565 тис. кВт · год. Спожито на потреби самої електропідстанції 95 тис. кВт · год. Собівартість передачі 1 тис. кВт · год електроенергії становить: 90552 : (1565 - 95) = 61,60 (грн.).

Інформація про кількість електроенергії, спожитої для потреб основного та допоміжного виробництва, а також інших підрозділів підприємства, представлена в табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Показники діяльності енергетичного цеху за місяць

Найменування показників

Кількість, тис. кВт · год

Витрати електропідстанції, грн.

1. Спожито в основному виробництві, у тому числі:

998,3

61495,28

— механічний цех

411,6

25354,56

— складальний цех

282,2

17383,52

<...>

<...>

<...>

2. Відпущено допоміжним цехам, у тому числі:

431,4

26574,24

— інструментальний цех

187,8

11568,48

— транспортний цех

80

4928,00

— ремонтно-механічний цех

126,3

7780,08

<...>

<...>

<...>

3. Спожито непромисловими господарствами

12,4

763,84

4. Витрачено на адміністративні потреби

27,9

1718,64

5. Відпущено на сторону

­ —

Разом

1470

90552,00

Розподілені витрати допоміжних виробництв групують у відомостях за споживачами продукції. Приклад складання такої відомості наведемо в табл. 9.2.

Таблиця 9.2. Відомість розподілу витрат допоміжних виробництв за споживачами

Рахунок (субрахунок) бухгалтерського обліку

Цех

Шифр замовлення або номер статті витрат

Собівартість продукції, робіт і послуг з видів допоміжних виробництв, грн.

кисень

пара

<...>

разом

Відхилення (+, -)

план

факт

план

факт

план

факт

231

4

220/16

20350

20300

69900

70100

<...>

446900

445500

-1400

91

2

4

9980

9720

12300

12450

<...>

150800

150900

+100

92

5

15250

14900

<...>

21850

21750

-100

Разом

30330

30020

97450

97450

<...>

619550

618150

-1400

За даними відомості розподілу роблять записи щодо списання витрат допоміжних виробництв на рахунках бухобліку:

Дт 231 — Кт 232 в сумі 445500 грн.;

Дт 91 — Кт 232 в сумі 150900 грн.;

Дт 92 — Кт 232 в сумі 21750 грн.

Якщо в допоміжних цехах виробляють різнорідну продукцію (виконують різні роботи), то облік витрат ведуть за видами продукції або окремими роботами, а всередині них — за статтями витрат.

У ремонтно-механічних цехах облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції, як правило, здійснюють позамовним методом у розрізі замовлень за статтями витрат. Замовлення відкривають на кожен ремонтований об’єкт. При цьому методі обліку собівартістю продукції (робіт) є сума витрат, облікованих за замовленням.

На деяких підприємствах в обліку капітального ремонту обладнання успішно застосовують принципи нормативного методу, оскільки велика кількість замовлень на ремонти не завжди забезпечує правильність віднесення на кожен з них витрат на матеріали та заробітну плату. Нормативну собівартість ремонту механічного обладнання (металоріжучого, підйомно-транс­портного тощо) установлюють на одиницю ремонтної складності, а енергетичного — на відповідні об’єкти ремонту (електроустаткування верстатів, кранів тощо). Відхилення фактичної собівартості ремонту від нормативної відносять тільки на закінчені об’єкти, а НЗВ оцінюють за нормативною собівартістю. Фактичні витрати за місяць за річним замовленням на виконання ремонтних робіт щомісячно (навіть якщо роботи повністю не завершені) списують на витрати цеху-замовника.

Облік витрат на виробництво в інструментальних цехах організовують за позамовним або нормативним методом. Окремі замовлення відкривають або на кожну партію інструменту та пристосувань, або на серію інструменту, що виготовляється.

Зведений облік витрат на виробництво в інструментальних цехах ведуть за групами однорідних виробів і статтями витрат з підрозділом на витрати за нормами та відхиленнями від норм. Фактичну собівартість обчислюють шляхом множення планової (нормативної) собівартості на коефіцієнт (індекс) відхилень, установлений за групами виробів і статтями витрат.

9.4. Облік витрат допоміжних виробництв при взаємному обслуговуванні

Допоміжні виробництва на промислових підприємствах, як правило, пов’язані між собою наданням зустрічних послуг. Так, транспортний цех надає послуги з перевезень усім цехам допоміжних виробництв, а сам користується послугами і продукцією ремонтно-механічного, енергетичного та інших цехів.

Взаємне обслуговування цехів допоміжних виробництв ускладнює процес обчислення собівартості їх продукції, робіт і послуг. У цих випадках загальні витрати та собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) того чи іншого цеху можна визначити тоді, коли буде заздалегідь визначена собівартість взаємних послуг. Наприклад, при взаємозв’язку «транспортний цех — ремонтний цех» для обчислення собівартості робіт ремонтного цеху необхідно знати собівартість послуг з транспортування, а для визначення собівартості транспортних послуг — собівартість виконаних робіт ремонтного цеху.

При цьому можливе застосування таких методів проведення калькулювання: 


1) методу послідовного розподілу;

2) методу одночасного розподілу.

Якщо використовується метод послідовного розподілу, калькулювання витрат починають з тих цехів, які найменше споживають послуги інших основних і допоміжних виробництв, а потім калькулюють витрати цехів, що споживають витрати цих (уже «прокалькульованих») цехів.

При використанні методу одночасного розподілу виникає необхідність складання та вирішення систем алгебраїчних рівнянь з двома невідомими. Ураховуючи складність такого роду розрахунків, оцінку взаємних послуг одного з взаємозв’язаних виробництв здійснюють умовно за плановою собівартістю звітного року або за фактичною собівартістю попереднього року (місяця).

Існує декілька варіантів застосування планових показників при формуванні витрат допоміжних цехів. Припустимо, транспортний і ремонтний цехи надають один одному послуги. У цьому випадку планові показники можуть установлюватися одним із таких способів:

1. Установлення планової (нормативної) вартості послуг, що надаються цехом. Тобто до складу загальновиробничих витрат, наприклад, ремонтного цеху, уключається планова собівартість послуг транспортного цеху.

2. Установлення планової (нормативної) собівартості одиниці послуг, що надаються. У цьому випадку вартість послуг, що надаються транс­портним цехом ремонтному, визначатиметься виходячи з фактичної кількості та планової (нормативної) собівартості.

3. Установлення планового відсотка (або планової суми) загальновиробничих витрат по цеху, який надає послугу. Тобто вартість послуг транспортного цеху формується виходячи з фактичної суми прямих витрат і планової суми загальновиробничих витрат.

Розрахунок витрат допоміжних виробництв при взаємному обслуговуванні способом установлення планової собівартості одиниці послуг, що надаються, покажемо на прикладі.

Приклад 9.2. Фактичні витрати ремонтно-механічного цеху (без вартості послуг транспортного цеху) у звітному періоді склали 241460 грн., витрати транспортного цеху (без вартості послуг ремонтно-механічного цеху) за цей самий період — 302984 грн.

Вироблені роботи ремонтно-механічним цехом — 9000 ремонто-годин, у тому числі 500 ремонто-годин для транспортного цеху.

Виконано робіт транспортним цехом в обсязі 11255 машино-годин, з них для ремонтно-механічного цеху — 55 машино-годин. Планова собівартість 1 машино-години становить 28 грн.

Розраховувати та списувати собівартість робіт за взаємним обслуговуванням виробництв будемо в такому порядку:

1. Списуємо вартість послуг транспортного цеху, вироблених для ремонтно-механічного цеху за плановою собівартістю в сумі 1540 грн. (55 машино-годин х 28 грн.).

2. Визначаємо загальну фактичну собівартість ремонтних робіт у сумі 243000 грн. (241460 грн. + 1540 грн.). Виходячи з цього фактична собівартість 1 ремонто-години дорівнює 27 грн. (243000 грн. : 9000 ремонто-годин).

3. Списуємо за фактичною собівартістю вартість ремонтних робіт, відпущених:

а) транспортному цеху — 13500 грн. (27 грн. х х 500 ремонто-годин);

б) іншим цехам — 229500 грн. (27 грн. х х (9000 ремонто-годин - 500 ремонто-годин), або 243000 грн. - 13500 грн.).

4. Розраховуємо та списуємо фактичну собівартість робіт, виконаних транспортним цехом для інших цехів, — 314944 грн. (302984 грн. - 1540 грн. + + 13500 грн.). Таким чином, фактична собівартість 1 машино-години робіт — 28,12 грн. (314944 грн. : (11255 машино-годин - 55 машино-годин)).

9.5. Бухоблік операцій допоміжних виробництв

Ви, звичайно ж, пам’ятаєте, що для узагальнення інформації про витрати на виробництво Інструкція № 291 рекомендує використовувати рахунок 23. Для обліку витрат допоміжних виробництв до цього рахунка рекомендуємо відкривати окремий субрахунок 232 «Допоміжні виробництва».

Наприкінці місяця субрахунок 232, як правило, закривають, а всі витрати, зібрані за дебетом цього рахунка, без залишку розподіляють. Дебетове сальдо (НЗВ) може залишатися тільки за субрахунками ремонтно-механічного, ремонтно-енергетичного, ремонтно-будівельного та інструментального цехів.

Аналітичний облік за субрахунком 232 ведуть за кожним окремим цехом (дільницею, виробництвом). При цьому з метою аналітичного обліку витрат допоміжних виробництв до цього субрахунку дозволено відкривати субрахунки другого порядку.

На окрему згадку заслуговує облік загальновиробничих витрат у допоміжних цехах.

Отже, допоміжні цехи, що виробляють однорідну продукцію, обліковують загальновиробничі витрати безпосередньо на аналітичних субрахунках, що відкриваються для кожного з таких виробництв до субрахунку 232. Рахунок 91 у цьому випадку не використовується, оскільки такі витрати тут є прямими. А ось у допоміжних виробництвах, що виробляють різнорідну продукцію, загальновиробничі витрати відображають згідно з установленою підприємством номенклатурою на рахунку 91 і наприкінці місяця списують у порядку розподілу на субрахунок 232.

Відображення в бухобліку господарських операцій з формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв див. у табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Бухоблік операцій з формування собівартості продукції допоміжних виробництв

№ з/п

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1

Відображено вартість сировини та матеріалів, купівельних напівфабрикатів, палива та інших запасів, використаних для виробництва продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

80*

20, 22, 28

232 (91)**

80

2

Розподілено ТЗВ, що припадають на використані сировину та матеріали, напівфабрикати, паливо

80

20, 22, 28

232 (91)

80

3

Списано вартість робіт і послуг, виконаних сторонніми організаціями для допоміжних виробництв

809

63, 68

232 (91)

809

4

Зменшено вартість переданих у виробництво виробничих запасів на суму невикористаних на кінець місяця матеріалів (методом «червоне сторно»)

80

20, 22, 28

232

80

5

Нараховано заробітну плату робітникам, зайнятим у допоміжному виробництві

81

661

232

81

6

Відображено нарахування ЄСВ на оплату праці робітників, зайнятих у допоміжних виробництвах

821

651

232

821

7

Нараховано амортизацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, що використовуються при виготовленні продукції (виконанні робіт, наданні послуг) допоміжних виробництв

83

13

232 (91)

83

8

Виявлено остаточний непоправний брак (за фактичною собівартістю браку) у допоміжних виробництвах

24

232

9

Віднесено до складу виробничої собівартості допоміжних виробництв втрати внаслідок технічно неминучого браку

232 (91)

24

10

Віднесено до складу виробничої собівартості допоміжних виробництв витрати на виправлення технічно неминучого браку

232 (91)

24

11

Уключено до виробничої собівартості загальновиробничі витрати допоміжних цехів у частині змінних та постійних розподілених загальновиробничих витрат

232

91

12

Віднесено частину нерозподілених постійних загальновиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

901 (903)

91

13

Оприбутковано зворотні відходи допоміжних виробництв (передано на склад)

209, 201

232

Одночасно методом «червоне сторно»

801

801

14

Відображено оприбуткування напівфабрикатів власного виробництва, вироблених допоміжними цехами (якщо застосовується напівфабрикатний варіант калькулювання)

25

232

15

Відображено оприбутковування готової продукції допоміжних виробництв за фактичною виробничою собівартістю

26

232

16

Списано фактичну виробничу собівартість робіт і послуг допоміжних виробництв, спожитих:

— цехами основного виробництва

231 (91)

232

— цехами допоміжного виробництва

232 (91)

— загальногосподарськими (адміністративними) підрозділами

92

— відділом збуту

93

— об’єктами соцкультпобуту

949

17

Оприбутковано виготовлені:

— тару в тарному цеху

204***

232

— інструмент в інструментальному цеху

22***

232

18

Списано витрати на ремонт тари до складу витрат на збут

93

232

19

Списано фактичну собівартість реалізованих допоміжними виробництвами стороннім організаціям:

— продукції

901

26

— робіт (послуг)

903

232

* Підприємства, що використовують тільки рахунки класу 9, наведені тут і далі кореспонденції відображають без попереднього групування на рахунках класу 8 і одразу відносять витрати до дебету субрахунку 232 або рахунка 91.

** Зверніть увагу! Тут і далі зазначені витрати відносяться до дебету субрахунку 232 за наявності прямого зв’язку з об’єктом виробництва. Якщо такі витрати не можна віднести до конкретного виду продукції, що виготовляється, робіт і послуг допоміжних виробництв, їх відображають у складі загальновиробничих витрат допоміжного виробництва (за дебетом рахунку 91) з подальшим розподілом в установленому порядку пропорційно обраній підприємством базі.

*** Урахуйте: при подальшому використанні виготовленої тари та інструменту на підприємствах, що використовують в обліку рахунки класу 8, формування елемента «Матеріальні витрати» (рахунок 80) не здійснюється, оскільки таке групування витрат виконане при формуванні виробничої собівартості тари, що виготовляється, та інструментів. За наявності в підприємства купівельних тари та інструментів доцільно до наведених субрахунків відкрити субрахунки другого порядку, припустимо 2042 «Тара власного виробництва», 222 «Інструмент власного виробництва».

Ну ось, ми й розібралися з нюансами розрахунку і бухобліку собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв.

А тепер перейдемо до опису особливостей інвентаризації та обліку незавершеного виробництва.

висновки

  • Допоміжне виробництво виділяють в окремі об’єкти калькулювання тільки в тому випадку, якщо вони виконують значний обсяг робіт.

  • Допоміжні цехи здійснюють відпуск своєї продукції (робіт, послуг) в основне виробництво або іншим цехам допоміжного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.

  • У допоміжних виробництвах, що випускають однорідну продукцію, застосовують однопередільний (простий) метод обліку витрат і калькулювання собівартості.

  • У допоміжних виробництвах, що випускають різнорідну продукцію, застосовують, як правило, позамовний або нормативний методи обліку витрат і калькулювання собівартості.

  • Бухгалтерський облік витрат допоміжних виробництв ведуть на субрахунку 232.

допоміжне виробництво, витрати додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті