6.1. Хто може бути водієм
Водій — професія дуже відповідальна. Тому до осіб, які можуть бути допущені до водіння автотранспорту, законодавство висуває певні вимоги.
Розглянемо їх саме зараз.
Вимоги за віком
Керувати автомобілем дозволено тільки з певного віку (ч. 2 ст. 15 Закону № 3353). Ви можете ознайомитися з віковими обмеженнями для водіїв у табл. 6.1.
Таблиця 6.1. Вікові вимоги до водіїв
| Транспортний засіб | Категорія | Мінімальний вік водія* |
| Автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кг (7700 фунтів), а кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, — не більше 8 | B | 18 |
| Призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кг (від 7700 до 16500 фунтів) | C1 | 18 |
| Призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кг (16500 фунтів) | С | 18** |
| Призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16 | D1 | 21 |
| Призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16 | D | 21 |
| Состав транспортних засобів з тягачем категорій B, C1, C, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів | BE, C1E, CE | 19 |
| Состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів | D1E, DE | 21 |
| * Мінімальний вік — вік, при досягненні якого дозволено керувати транспортним засобом відповідної категорії. ** Автомобілями, призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, дозволяється керувати особам, які досягли 19-річного віку. | ||
Кваліфікаційні вимоги
Ваш потенційний водій відповідає віковим вимогам, наведеним у табл. 6.1 на с. 99? Чудово! Але це не єдиний бар’єр, що виникає на шляху у майбутнього водія.
Так, професійні водії повинні відповідати ще й певним кваліфікаційним характеристикам. Вони зазначені у Випуску № 69 Довідника кваліфікаційних характеристик. Наведемо їх у табл. 6.2.
Таблиця 6.2. Кваліфікаційні характеристики для водіїв
| Кого стосуються | Характеристики |
| Загальні характеристики | |
| Водіїв автомобілів усіх категорій | Необхідні: — повна загальна середня освіта; — професійно-технічна освіта (навчальний заклад з підготовки водіїв транспортних засобів); — спеціальна підготовка за типовими навчальними планами і програмами підготовки водіїв транспортних засобів відповідної категорії і пройдена кваліфікаційна атестація |
| Додаткові характеристики | |
| Водіїв автомобілів категорій С1* і С | Для здійснення перевезень небезпечних вантажів потрібні: — стаж роботи не менше 3 років на транспортному засобі відповідної категорії; — спеціальна підготовка за типовими навчальними планами і програмами підготовки водіїв до перевезення небезпечних вантажів відповідного класу |
| Водіїв транспортних засобів категорій BE, C1E, CE, D1E, DE | |
| Безперервний річний стаж** керування транспортним засобом категорій B, C1, C, D1, D | |
| Водіїв транспортних засобів категорії D1 | Безперервний 3-річний стаж керування автомобілем категорії В та/або С1 |
| Водіїв транспортних засобів категорії D | Безперервний 3-річний стаж керування транспортним засобом категорій B, C1, C, D1 або декількох із них |
| * Відповідність категорій керованим автомобілям див. у табл. 6.1 на с. 99. ** Безперервним вважається стаж з максимально допустимою перервою, що не перевищує одного місяця. Стаж підтверджується витягом із трудової книжки або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює водієм, марки закріпленого автотранспортного засобу та його номерного знака. | |
Також пам’ятайте: для допуску водія до роботи у нього має бути водійське посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії (п. 2 Положення № 511). Крім того, професійний водій обов’язково повинен знати правила, що стосуються керування автомобілем і поводження з ним, Правила дорожнього руху, правила перевезення вантажів (у тому числі небезпечних і негабаритних), порядок та умови перевезення пасажирів і багажу тощо.
6.2. Обов’язкові медогляди
Водії належать до тієї категорії працівників, стан здоров’я яких повинен постійно контролюватися, оскільки їх робота вимагає підвищеної уваги та напруження. З метою перевірки стану здоров’я водіїв проводять медичні огляди. Види медоглядів, а також особливості їх проведення встановлюють Положення № 65/80, Порядок № 1465 і Порядок № 1238. Наведену в цих документах інформацію систематизовано в табл. 6.3.
Таблиця 6.3. Види медоглядів та особливості їх проведення
| Вид медогляду | Коли проводиться | Де і ким проводиться | Чим підтверджується проходження медогляду | Хто оплачує |
| Попередній | Перед отриманням права на керування транспортним засобом відповідної категорії | У закладі охорони здоров’я медичною комісією | Медична довідка про придатність до керування транспортним засобом (далі — Медична довідка) | Як правило, кандидат на посаду водія |
| Форму Медичної довідки наведено в додатку 1 до Положення № 65/80. У ній, серед іншого, медична комісія вказує здатність водія керувати транспортним засобом відповідної категорії і строк її дії. При прийнятті на посаду водія особа повинна пред’явити цю довідку роботодавцю. | ||||
| Періодичний | Для водіїв: — віком до 55 років (включно) — 1 раз на 10 років; — віком від 56 до 75 років (включно) — 1 раз на 3 роки; — віком від 76 років — 1 раз на рік; — які перевозять пасажирів і вантажі (незалежно від віку) — 1 раз на рік | У закладі охорони здоров’я медичною комісією | Медична довідка | Роботодавець |
| Щозмінний передрейсовий | Перед виїздом у рейс водія, працевлаштованого у перевізника | У спеціально відведеному для цього приміщенні лікарями лікувального профілю та/або молодшими медпрацівниками з освітою за спеціальностями «сестринська справа», «лікувальна справа» | Медпрацівник вносить результати проведеного медогляду: — до Журналу за формою № 137-2/о, наведеною в додатку 3 до Положення № 65/80; — до подорожнього листа (у разі його наявності) | Роботодавець |
| Щозмінний післярейсовий | У разі виявлення у водія, працевлаштованого у перевізника, ознак хвороби протягом зміни | |||
| Передрейсові та післярейсові медогляди проводять в індивідуальному порядку. Сторонні особи бути присутніми на них не повинні. Якщо під час проведення передрейсового медогляду медпрацівник виявляє у водія ознаки непрацездатності, підвищення або зниження артеріального тиску, частоти скорочень серця або значні відхилення від індивідуальної норми такого водія, до керування транспортним засобом його не допускають. Звичайно, не можна допустити до керування автомобілем і водія, який перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість його реакції. Водіїв, які були усунені від роботи за станом здоров’я, направляють для дообстеження до закладу охорони здоров’я. Якщо ж під час медогляду у водія було виявлено ознаки захворювань чи вади, перелічені в Переліку № 299, то його за поданням медпрацівника роботодавець направляє на позачерговий медичний огляд (п. 4.7 Положення № 65/80). | ||||
| Позачерговий | За направленням роботодавця-перевізника на підставі медичних даних про постійне погіршення стану здоров’я водія або при виявленні ознак захворювання чи вади з Переліку № 299 | У закладі охорони здоров’я медичною комісією | Медична довідка | Роботодавець |
| Психіатричний | Попередній — перед прийняттям на роботу. Періодичний — 1 раз на 2 роки | У державних і комунальних психіатричних закладах (закладах охорони здоров’я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети) за місцем проживання водія лікарем- психіатром | Медична довідка про проходження обов’язкових попереднього і періодичного психіатричних оглядів за формою № 122-2/о, наведеною в додатку 3 до Інструкції № 12 | Як правило, попередній огляд оплачує кандидат на посаду водія, періодичний — роботодавець |
| Якщо в результаті обстеження в особи виявлено ознаки психічного захворювання (розладу), наведеного в Переліку № 1465, або якщо вона страждала на тяжкий психічний розлад у минулому (не менше 5 років тому), а також у разі незгоди особи з результатами психіатричного огляду, вона повинна пройти додаткове психіатричне обстеження амбулаторно або в умовах стаціонару (п. 6 Порядку № 1465). Після додаткового психіатричного обстеження рішення про наявність психіатричних протипоказань приймає лікарсько-консультаційна комісія. | ||||
| Наркологічний | Первинний — перед прийняттям на роботу. Періодичний — 1 раз на 2 роки | У наркологіч- ному закладі за місцем проживання водія | Сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду | Як правило, первинний огляд оплачує кандидат на посаду водія, періодичний — роботодавець |
| Якщо в результаті профілактичного наркологічного огляду в особи виявлено ознаки наркологічного захворювання або особа не згодна з результатами такого огляду, ця особа повинна пройти додаткове наркологічне обстеження, психологічне тестування і медичне лабораторне обстеження в умовах стаціонару. Рішення про наявність наркологічного захворювання в такому разі приймає лікарсько-консультаційна комісія (п. 5 Порядку № 1238). | ||||
Майте на увазі: проходження медичних, у тому числі психіатричного та наркологічного, оглядів є обов’язковим для всіх водіїв.
Якщо при проходженні попереднього, періодичного або позачергового медичного огляду в обстеженого водія виявлено захворювання або ваду відповідно до Переліку № 299, йому протипоказано керувати транспортним засобом відповідної категорії.
У період проходження медичних оглядів за працівником зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток
На це вказують ст. 123 КЗпП і ч. 4 ст. 17 Закону про охорону праці.
А якщо водій відмовляється проходити обов’язковий медогляд? У такому разі роботодавець може притягнути його до дисциплінарної відповідальності на підставі ст. 147 — 152 КЗпП. Крім того, такого водія потрібно усунути від роботи (ст. 46 КЗпП). При цьому оформляють відповідний наказ (розпорядження). Час, протягом якого працівник, який ухиляється від проходження обов’язкового медогляду, не виконував свої трудові обов’язки, не оплачується.
6.3. Присвоєння класу водію
Керування автомобілем вимагає від людини певної майстерності. Зрозуміло, що у водіїв рівень цієї майстерності може відрізнятися. Щоб розмежувати водіїв з різним професійним рівнем, їм присвоюють кваліфікацію певного класу. Так, у загальному випадку новоприйнятий працівник вважається водієм III класу. У процесі роботи на підприємстві класність водія може підвищуватися. Про те, як присвоюють відповідний клас і до чого це приводить, ви дізнаєтеся далі.
Порядок присвоєння класу
Порядок присвоєння класності водіям у чинних нормативно-правових документах чітко не прописано. А це означає, що підприємство може самостійно його розробити і затвердити у вигляді внутрішнього документа (локального акта роботодавця), наприклад, Положення про присвоєння класності водіям. При цьому слід ураховувати вимоги до кваліфікації водіїв, установлені у примітці до п. 4 розд. II Випуску № 69 Довідника кваліфікаційних характеристик. Так, для присвоєння:
— II класу — у посвідченні водія має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій B, BE, C, CE або DE (D), а також безперервний стаж роботи водієм III класу на цьому підприємстві не менше 3 років;
— I класу — потрібен дозвіл на керування транспортними засобами категорій B, BE, C, CE, D, DE, а також безперервний стаж роботи водієм II класу на цьому підприємстві не менше 2 років.
Важливо! До безперервного стажу, який слід ураховувати при присвоєнні класності водію, уключається робота водія на автотранспортному засобі саме в цього роботодавця, а не весь період керування автотранспортним засобом відповідної категорії.
Водночас роботодавець може залишити за водієм клас, присвоєний йому на попередньому місці роботи. Проте це не є його прямим обов’язком (див. лист Мінсоцполітики від 07.09.2012 р. № 197/10/137-12). Для таких випадків слід прописати процедуру збереження (підтвердження) працівникам класності в Положенні про присвоєння класності водіям.
На присвоєння водію кваліфікації II і I класів можуть впливати також його показники в роботі, дотримання ним трудової та виробничої дисципліни, відсутність порушень Правил дорожнього руху, правил технічної експлуатації транспортних засобів і техніки безпеки.
Присвоює класність водію створена на підприємстві кваліфікаційна комісія під час кваліфікаційної атестації
Порядок функціонування такої комісії та її повноваження слід прописати в Положенні про присвоєння класності водіям. Склад комісії затверджують відповідним наказом (розпорядженням).
У загальному випадку процедура присвоєння класу водію виглядає таким чином (див. рис. 6.1 на с. 105):
Зверніть увагу: у період роботи на підприємстві класність водія може бути не тільки підвищена, а й знижена. Але однієї волі керівника на те замало. Для цього потрібні достатні підстави. Їх слід чітко прописати в Положенні про присвоєння класності водіям. Так, наприклад, кваліфікація працівника II (I) класу може бути знижена на один клас рішенням кваліфікаційної комісії в разі систематичного порушення водієм Правил дорожнього руху та/або недотримання трудової дисципліни.
Приємним бонусом до підвищення класності, як правило, є надбавки до заробітної плати. Про них і поговоримо далі.
Надбавки за класність
Поширеною є практика, коли за класність роботодавці встановлюють водіям щомісячні надбавки до заробітної плати. Розмір таких надбавок госпрозрахункові підприємства визначають самостійно в колективному договорі (Положенні про оплату праці) виходячи зі своїх фінансових можливостей. Але зауважте: при цьому обов’язково мають бути дотримані норми та гарантії, передбачені законодавством, генеральною та галузевими угодами.
На сьогодні мінімальні розміри надбавок за класність визначено Генугодою на 2010 — 2012 роки, що продовжує діяти до прийняття нової. Її положеннями визначено такі розміри надбавок за класність водіям легкових, вантажних автомобілів та автобусів:
— водіям I класу — 25 % тарифної ставки за відпрацьований водієм час;
— водіям II класу — 10 % тарифної ставки за відпрацьований водієм час.
Слід зауважити, що такі самі розміри надбавки за класність передбачені і багатьма галузевими угодами.
Цікавий момент. Положення Генугоди безпосередньо діють і є обов’язковими для тих суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які її підписали (ст. 9 Закону про колдоговори). При цьому Мінсоцполітики суб’єктами, що підпадають під дію Генугоди, вважає підприємства, які при її укладенні були представлені уповноваженими представниками зі сторони роботодавця і зі сторони працівників* (див., зокрема, лист від 31.07.2013 р. № 8422/0/14-13/18). Отже, усі інші підприємства самостійно вирішують питання встановлення водіям доплат за класність і їх розмірів у колективному договорі або іншому документі, що регулює оплату праці на підприємстві.
* Інтереси працівників при цьому представляє профспілка, що має статус всеукраїнської, а інтереси роботодавця — відповідне об’єднання роботодавців зі всеукраїнським статусом в особі уповноваженого ним органу.
Водночас Держнаглядпраці і Федерація профспілок України висловлювали протилежну точку зору (див. лист від 07.02.2008 р. № 013-0184-01, № 07/01-16/275). Вони наполягали, що мінімальних гарантій, визначених генеральною угодою, повинні дотримуватися абсолютно всі суб’єкти господарювання, які використовують найману працю, оскільки це норма спеціального закону у сфері оплати праці.
Зважаючи на такі суперечливі позиції державних органів, обережним роботодавцям рекомендуємо дотримуватися приписів чинної Генугоди і встановлювати водіям надбавки за класність у розмірах, установлених цим документом (25 % і 10 %).
Зауважте:
виплату водіям надбавки за класність здійснюють за час, відпрацьований в якості водія
При цьому, на думку Мінсоцполітики (див. лист від 19.09.2013 р. № 805/13/155-13), під часом, відпрацьованим в якості водія, слід розуміти час, протягом якого водій безпосередньо керував транспортним засобом. А отже, якщо водій у робочий час перебував на роботі, але не виїжджав (не керував автомобілем), надбавка за класність за ці години не виплачується, оскільки при виконанні інших видів робіт кваліфікація II або I класу водія не вимагається.
Розглянемо приклад, що стосується виплат надбавок водію за класність.
Приклад 6.1. Водію автомобіля встановлено оклад у сумі 3200,00 грн. і надбавку за ІI клас кваліфікації в розмірі 10 % окладу за відпрацьований водієм час. У червні 2016 року водій був зайнятий безпосередньо керуванням автомобіля 136 годин зі 159, передбачених графіком роботи.
Таким чином, за червень 2016 року водію, крім заробітної плати у розмірі 3200,00 грн., необхідно нарахувати надбавку. Для того щоб розрахувати її суму, потрібно спочатку визначити розмір заробітної плати водія за години, які він був на виїзді:
3200,00 грн. : 159 год х 136 год = 2737,11 грн.
Тепер уже з цієї суми розраховуємо 10 % надбавки:
2737,11 грн. х 10 % : 100 % = 273,71 грн.
6.4. Режим роботи і відпочинку
Основні положення щодо норм робочого часу прописані в головному «трудовому» документі — КЗпП. Проте зважаючи на специфіку трудової діяльності водіїв, норми робочого часу і часу відпочинку для цієї категорії працівників додатково викладено в окремому Положенні № 340. При цьому зверніть увагу: зазначене Положення поширюється виключно на автомобільних перевізників і водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та/або вантажів колісними транспортними засобами.
Робочий час водіїв
Потрібно розуміти, що робота водія полягає не тільки у «крутінні баранки». Так, до його робочого часу входять (п. 2.1 Положення № 340):
— змінний період керування. У загальному випадку змінний період керування, уключаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин, а при перевезенні важковагових, та/або великогабаритних, та/або небезпечних вантажів — 8 годин (пп. 3.1 і 3.2 Положення № 340). При цьому тривалість керування водія на тиждень, уключаючи надурочні роботи, не повинна перевищувати 48 годин. Зауважте: збільшити тривалість змінного періоду керування (не планового, а фактичного) дозволено тільки у випадках виникнення непередбачених обставин (технічної несправності транспортного засобу, несприятливих погодних умов тощо);
— підготовчо-заключний період. Склад робіт підготовчо-заключного періоду і час їх виконання встановлює роботодавець за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)* (п. 2.6 Положення № 340);
* Якщо на підприємстві немає профспілкової організації (профспілкового представника), питання режиму роботи і відпочинку працівників-водіїв необхідно погоджувати з уповноваженим представником трудового колективу (див. лист Мінсоцполітики від 27.03.2012 р. № 98/13/116-12).
— час простоїв не з вини водія;
— час простоїв у пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки і висадки пасажирів;
— час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) і після повернення;
— час проведення робіт з усунення технічних несправностей транспортного засобу на маршруті (у рейсі);
— час охорони транспортного засобу з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих і проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень, якщо такі обов’язки передбачені трудовим договором, укладеним із водієм. Час охорони транспортного засобу з вантажем або без нього зараховується водію в розмірі 1/3 робочого часу (п. 2.7 Положення № 340);
— половина часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на транспортному засобі, обладнаному спальним місцем;
— інший час, передбачений чинним законодавством України.
Конкретну тривалість часу проведення медоглядів, охорони транспортних засобів і присутності на робочому місці водія, коли він не керує автомобілем при направленні в рейс двох водіїв, що зараховується до робочого часу, установлює роботодавець за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Облік робочого часу залежно від умов роботи водія може бути поденний, щотижневий або підсумований
Його здійснюють на основі табеля обліку використання робочого часу.
На підприємстві щомісячно складають графік змінності водіїв, а також ведуть відомість обліку робочого часу і часу відпочинку водія. У такій відомості за кожною робочою зміною зазначають планові та фактичні дані про маршрут, час початку та закінчення робочої зміни.
Нормальна тривалість робочого часу
Тривалість робочого часу водіїв визначається відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку з урахуванням законодавчо встановлених норм. Нормальна тривалість робочого часу, регламентована законодавством, представлена в табл. 6.4 на с. 108.
Таблиця 6.4. Нормальна тривалість робочого часу
| Період | При 5-денному робочому тижні | При 6-денному робочому тижні |
| У тиждень* | Не більше 40 годин | |
| У день (зміну) | Визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, що затверджуються роботодавцем за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), з дотриманням установленої тривалості робочого тижня | Не більше 7 годин, напередодні вихідних — не більше 5 годин |
| У день (зміну) напередодні святкових і неробочих днів** | Скорочується на одну годину від установленої тривалості робочого часу на день | |
| У зміну при роботі в нічний час*** | ||
| У день (зміну) у разі підсумованого обліку робочого часу**** | Не більше 10 годин за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період не перевищує нормальну кількість робочих годин | |
| * Тиждень — період часу з 00:00 у понеділок до 24:00 у неділю. ** Перелік святкових і неробочих днів установлено ст. 73 КЗпП. *** Нічний час — період доби з 22:00 до 06:00. **** Підсумований облік робочого часу застосовують, якщо за умовами роботи не може бути дотримана встановлена для водіїв щоденна або щотижнева тривалість робочого часу. Більше про підсумований облік робочого часу див. на с. 110. | ||
Зауважте: для водіїв автобусів, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення, з їх згоди може бути встановлено робочий день (зміну) з розподілом на дві частини. При цьому пам’ятайте:
кожна така частина не повинна перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки (ст. 60 КЗпП, п. 2.9 Положення № 340)
Перерва між частинами зміни має бути не менше 2 годин без урахування часу на відпочинок і харчування. Час перерви між двома частинами зміни в робочий час не включається.
Ненормований робочий день
Ненормований робочий день буває не тільки в царів (пригадаємо трохи класики радянського кінематографа), а й у простих трудяг-водіїв. Але тут законодавство приписує певні обмеження.
Так, установити ненормований робочий день можна тільки при одночасному дотриманні таких умов:
1) працівник є водієм легкового автомобіля (крім таксі);
2) неможливо нормувати час трудового процесу.
При цьому запам’ятайте: робота понад нормальну тривалість для таких водіїв не є надурочною, а отже, і оплата перепрацьованого часу не здійснюється.
Майте на увазі: роботодавець повинен вказати перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день, у колективному договорі (див. лист Мінсоцполітики від 24.09.2013 р. № 825/13/156-13).
На водіїв, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу
Тому роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють у такому режимі, до роботи понад установлену тривалість робочого часу (див. п. 4 Рекомендацій № 7, лист Мінпраці від 26.08.2010 р. № 265/13/116-10). Кількість годин перепрацьованого часу в умовах ненормованого робочого дня визначають у колективному договорі, укладеному на підприємстві (абзац перший п. 2.10 Положення № 340).
Для водіїв із ненормованим робочим днем передбачено законодавчий бонус у вигляді гарантованого надання їм щорічної додаткової відпустки тривалістю до 7 календарних днів (абзац другий п. 2.10 Положення № 340, п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки). Конкретну тривалість такої відпустки зазначають у колективному або трудовому договорі.
Робочий час водіїв з ненормованим робочим днем обліковують у робочих днях (крім роботи у святкові дні, що обліковується у годинах).
Надурочні роботи
Надурочними вважають роботи понад установлену тривалість робочого дня. Але просто взяти і «нагородити» водія додатковими годинами роботи не можна. Роботодавець має право залучати працівників до надурочних робіт тільки у виняткових випадках, визначених ч. 3 ст. 62 КЗпП та іншими законодавчими актами.
Зокрема, надурочні роботи допускаються:
— за необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення та призначення;
— у разі потреби невідкладного ремонту;
— при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків.
Щоб водій попрацював надурочно, потрібно отримати дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації.
Крім того, пам’ятайте: деякі категорії працівників (зокрема, інваліди, батьки, які виховують дітей до 14 років без матері) можуть бути залучені до надурочних робіт тільки з їх згоди. А окремі категорії (наприклад, жінок, які мають дітей до 3 років) узагалі заборонено залучати до таких робіт (ст. 63 і 1861 КЗпП).
Не вважається надурочною робота водія:
— з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня (абзац другий п. 16 постанови № 13);
— з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входить до переліку його обов’язків (абзац третій п. 16 постанови № 13);
— відпрацювання днів відпочинку, що надаються членам неправославних релігійних громад для святкування їх релігійних свят відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП;
— що виконується понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період — при підсумованому обліку робочого часу;
— що виконується на підставі трудового договору в порядку сумісництва (див. лист Мінсоцполітики від 20.01.2012 р. № 21/13/116-12).
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного водія 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік
Це встановлено ч. 1 ст. 65 КЗпП і п. 2.11 Положення № 340. Винятком є випадки настання непередбачених обставин (технічної несправності автомобіля, зупинки руху автомобіля в рейсі (на маршруті), несприятливих погодних умов тощо).
Робота у вихідні, святкові та неробочі дні
Робота у вихідні, святкові та неробочі дні, як правило, не допускається. Але в законодавчих «засіках» таки припасена норма, що у виняткових випадках дозволяє таку роботу.
Так, залучити водія до роботи у вихідні дні можна у випадках, установлених ч. 2 ст. 71 КЗпП, а саме:
1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
3) для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення до роботи у вихідні дні здійснюють за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Але «діяти самотужки» роботодавець не може. Йому потрібно отримати дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Робота у святкові та неробочі дні допускається у випадках, якщо припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), для здійснення робіт, пов’язаних із необхідністю обслуговування населення (ч. 4 ст. 73 КЗпП). Крім того, у ці дні можливе залучення до роботи в порядку та у випадках, передбачених ст. 71 КЗпП (тобто як і у вихідні дні). Наприклад, водія можуть викликати для виконання невідкладних ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт, усунення наслідків стихійних лих, виробничих аварій тощо.
Але знову ж таки залучити водія до роботи у святковий день можна тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Запам’ятайте: якщо на підприємстві ведеться підсумований облік робочого часу водіїв, то передбачена графіком змінності робота у святкові та неробочі дні включається до розрахунку норми робочого часу облікового періоду (абзац другий п. 5.5 Положення № 340).
Підсумований облік робочого часу
Раніше ми неодноразово згадували про підсумований облік робочого часу. Давайте розберемося, що він собою являє.
Підсумований облік робочого часу запроваджується у випадках, коли за умовами роботи не може бути дотримана встановлена для водіїв щоденна або щотижнева тривалість робочого часу (ст. 61 КЗпП і п. 2.3 Положення № 340). При цьому тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормальної кількості робочих годин.
Але пам’ятайте: установити підсумований облік можна тільки за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
При підсумованому обліку роботодавець складає графіки змінності водіїв (п. 2.4 Положення № 340). У них зазначають тривалість щоденної роботи (зміни), кількість робочих днів (змін) і вихідних. Форму цього графіка можна знайти в додатку 1 до Положення № 340. Графік складають на весь обліковий період, що дорівнює, як правило, місяцю, і доводять до відома кожного водія не менше ніж за 2 тижні до початку такого облікового періоду.
Нормальна тривалість щоденної роботи (зміни) водія при підсумованому обліку не повинна перевищувати 10 годин
Проте якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі періоди простою, чекання в автомобілі чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати можливість доїхати до певного місця відпочинку, тривалість робочого дня (зміни) може бути збільшена до 12 годин. Але майте на увазі: час безпосереднього керування автомобілем протягом робочого дня (зміни) при цьому не повинен перевищувати 9 годин.
А як визначити норму робочого часу за обліковий період при підсумованому обліку робочого часу? Дуже просто! Потрібно норму тривалості робочого часу, установлену законодавством для водіїв транспортних засобів (з урахуванням її скорочення напередодні святкових і неробочих днів), помножити на кількість робочих днів за календарем 5-денного робочого тижня, що припадають на обліковий період. Такий порядок розрахунку прописано в п. 6.5 Положення № 340. Години роботи, що перевищують передбачений в обліковому періоді робочий час, вважаються надурочними і оплачуються відповідними чином*.
* Про оплату надурочної роботи див. у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 50, с. 26.
Режим відпочинку
Діло, як вчить нас відоме прислів’я, звісно, передусім, але й для забави має бути час. Під забавою ми зараз маємо на увазі відпочинок водія автотранспорту. Так, законодавством для водіїв передбачено перерви в роботі. Також вони мають право на щоденний (міжзмінний) відпочинок, щотижневий відпочинок, відпочинок у святкові та неробочі дні і, звичайно ж, право на відпустку. Про всі зазначені види відпочинку, крім відпустки**, див. у табл. 6.5.
** Про відпустку див. на с. 113.
Таблиця 6.5. Відпочинок водіїв
| Вид відпочинку | Коли водій має право на відпочинок | Тривалість відпочинку | Примітка |
| Перерва в роботі для відпочинку та харчування | Через кожні 4 години керування транспортним засобом | Не менше 45 хвилин | Можлива заміна такої перерви перервами тривалістю не менше 15 хвилин кожна, розподіленими протягом періоду керування або одразу після нього, але з урахуванням загальновстановлених вимог (п. 4.2 Положення № 340). Якщо після 4-годинного керування автомобілем настає період щоденного (міжзмінного) відпочинку водія (див. нижче), перерва в роботі для відпочинку та харчування не встановлюється. Час початку і конкретну тривалість перерви для відпочинку та харчування встановлюють у правилах внутрішнього трудового розпорядку |
| Щоденний (міжзмінний) відпочинок | Протягом будь-якого 24-годинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни) | Не менше 10 послідовних годин | Конкретна тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіком змінності водіїв |
| Не менше 8 послідовних годин — якщо протягом робочої зміни транспортним засобом керують два водії | |||
| Не менше 8 послідовних годин — в окремі періоди при підсумованому обліку робочого часу | Робочий час протягом облікового періоду не повинен перевищувати норму робочого часу, установлену законодавством. Невикористані години щоденного (міжзмінного) відпочинку підсумовуються і надаються водію у вигляді додаткових вільних від роботи протягом облікового періоду годин у порядку, передбаченому графіком змінності | ||
| Щотижневий відпочинок | Протягом тижня | 2 вихідні дні — при 5-денному робочому тижні | Загальним вихідним днем є неділя (ст. 67 КЗпП). А ось другий вихідний день при 5-денному робочому тижні визначається графіком роботи підприємства за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). На безперервно діючих підприємствах вихідні дні надають у різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з графіком змінності. Тривалість щотижневого відпочинку водія має бути не менше 45 послідовних годин (п. 5.4 Положення № 340) |
| 1 вихідний день — при 6-денному робочому тижні | |||
| Відпочинок у святкові (неробочі) дні | Під час святкових (неробочих) днів, установлених ст. 73 КЗпП | Повний святковий (неробочий) день | Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним, то останній переноситься на наступний після святкового або неробочий день |
Як ви могли помітити, у табл. 6.5 ми не згадали про відпустку. Це тому, що вона заслуговує детальнішого розгляду, до якого ми зараз і приступимо.
Водій, як і будь-який інший працівник, має право на щорічну основну відпустку. Тривалість такої відпустки у водіїв стандартна — не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня укладення трудового договору з працівником (ч. 1 ст. 75 КЗпП, ч. 1 ст. 6 Закону про відпустки).
Крім того, в окремих випадках для такої категорії працівників передбачено ще й додаткову відпустку. Щорічну додаткову відпустку водій має право отримати за:
1) роботу із шкідливими та важкими умовами праці (п. 1 ч. 1 ст. 76 КЗпП, ст. 7 Закону про відпустки). Право на цей вид відпустки мають водії, зайняті на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, відповідно до списку, наведеного в додатку 1 до постанови № 1290. Тривалість такої відпустки — до 35 календарних днів;
2) особливий характер праці (п. 2 ч. 1 ст. 76 КЗпП, ст. 8 Закону про відпустки). Право на цей вид відпустки мають:
— водії, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, за списком, наведеним у додатку 2 до постанови № 1290. Тривалість відпустки в такому разі — до 35 календарних днів;
— водії з ненормованим робочим днем відповідно до списку посад і професій, визначених колективним договором (угодою). Тривалість відпустки таких працівників може досягати 7 календарних днів.
Конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки, що надається водіям відповідно до ст. 76 КЗпП, ст. 7 і 8 Закону про відпустки, установлюють у колективному або трудовому договорі.
6.5. Порушення ПДР: чия відповідальність?
Керування автомобілем — справа неабияка. Адже дорога — це завжди місце підвищеної небезпеки. Тому кожен водій зобов’язаний неухильно дотримуватись законодавчо встановлених правил дорожнього руху (далі — ПДР). Будь-яке порушення цих правил карається. При цьому міра відповідальності залежить від тяжкості правопорушення.
Існують 3 види відповідальності, які можуть загрожувати у разі порушення ПДР:
1) адміністративна;
2) кримінальна;
3) цивільно-правова.
Про найгірший результат — кримінальну відповідальність — ми сьогодні говорити не будемо. Зупинимося на більш розповсюджених видах покарання.
Адміністративна відповідальність
Адміністративна відповідальність виникає, якщо водій допустив порушення, зазначене в КУпАП або інших законах, що передбачають адмінвідповідальність. Але врахуйте: адміністративна відповідальність настає тільки в тому випадку, якщо порушення ПДР відповідно до закону не призводить до кримінальної відповідальності (ст. 9 КУпАП). Із цього випливає, що
притягнути особу одночасно і до адміністративної, і до кримінальної відповідальності за одне правопорушення не можна
А хто ж притягується до адмінвідповідальності? У більшості випадків за свої прогрішення на дорозі доведеться розплачуватися самому водію-порушнику.
Але й роботодавцю не завжди удасться вийти сухим із води. Так, за правопорушення, передбачені ч. 1 — 3 ст. 122 і ч. 1 ст. 123 КУпАП, що зафіксовані в автоматичному режимі*, відповідальність несе юридична або фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб (ч. 1 ст. 142 КУпАП, ч. 1 ст. 531 Закону № 3353).
* За допомогою технічних засобів, які дають можливість здійснювати фотозйомку чи відеозапис і функціонують відповідно до законодавства про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.
Тобто, якщо власником транспортного засобу є роботодавець, йому і відповідати за вказані правопорушення. Крім того, роботодавець відповідатиме за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, які були вчинені його працівником на транспортному засобі, отриманому роботодавцем у користування за договором оренди (лізингу, прокату тощо). На це вказує ч. 5 ст. 142 КУпАП.
У свою чергу, роботодавець у разі притягнення до адмінвідповідальності має право зворотної вимоги до працівника, який керував транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (ст. 531 Закону № 3353).
Крім того, законодавством передбачено випадок, коли роботодавець — власник (орендар) транспортного засобу може бути звільнений від адмінвідповідальності за порушення ПДР, зафіксоване в автоматичному режимі, що було вчинено його працівником. Це може статися, якщо протягом 14 днів із моменту отримання постанови про накладення адмінстягнення такий працівник-порушник звернеться до уповноваженого підрозділу Національної поліції з відповідною заявою про визнання зазначеного факту адмінпорушення і згоду на притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 2793 КУпАП).
Зверніть увагу:
при притягненні до адмінвідповідальності водія транспортного засобу роботодавець не зобов’язаний йому нічого компенсувати
Тепер стисло про саму процедуру притягнення до адмінвідповідальності. Вона залежить від того, чи передбачає склад правопорушення складання протоколу.
Якщо протокол складається. При порушенні ПДР адмінпротоколи, за деяким винятком, складають уповноважені посадові особи органів Національної поліції (абзац другий п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП).
Протокол про адміністративне правопорушення складають у двох примірниках, один з яких під підпис вручають водію (ст. 254 КУпАП). Другий примірник протоколу надсилають органу або посадовій особі, уповноваженій розглядати таку справу. Як правило, справи про порушення ПДР, які протоколюються, розглядає суд (ст. 221 КУпАП).
Розгляд справи зазвичай відбувається за місцем вчинення правопорушення. Проте справи про порушення ПДР, вчинені на автотранспорті, можуть розглядатися також за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника (ст. 276 КУпАП).
Після закінчення розгляду справи про адміністративне правопорушення виноситься постанова. Її копію протягом 3 днів вручають або надсилають винному водію (ч. 1 ст. 285 КУпАП).
Сплатити адмінштраф необхідно не пізніше ніж через 15 днів із дня вручення постанови особі, яка притягується до адмінвідповідальності (ст. 307 КУпАП). Оплата здійснюється через банк.
Варто зауважити, що водій може оскаржити рішення уповноваженого органу. Якщо оскарження не увінчалося успіхом, штраф має бути сплачено протягом 15 днів із дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Якщо протокол не складається. Така ситуація має місце при вчиненні порушень ПДР (ч. 2 ст. 258 КУпАП):
1) розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції (див. ст. 222 КУпАП). У такому разі уповноважені посадові особи органів (підрозділів) Нацполіції виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення. Копію постанови вручають водію.
Справляння штрафу може здійснюватися прямо на місці вчинення правопорушення. При цьому порушнику видається квитанція встановленого зразка (ч. 1 ст. 309 КУпАП).
Зверніть увагу: справляння штрафу на місці вчинення порушення ПДР здійснюється виключно в безготівковій формі (ч. 3 ст. 309 КУпАП). Якщо порушник не сплатив штраф на місці, він зобов’язаний це зробити в загальному порядку, тобто протягом 15 днів із дня вручення йому постанови;
2) зафіксованих в автоматичному режимі. У такому разі постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягується до адмінвідповідальності (ч. 7 ст. 258, ч. 2 ст. 2791 КУпАП). Справи про такі адмінпорушення розглядають за місцем їх обробки і обліку (ч. 4 ст. 276 КУпАП). Копії постанови та матеріалів, зафіксованих за допомогою спеціальних технічних засобів, що працюють в автоматичному режимі, надсилають особі, яка притягується до адмінвідповідальності, протягом 3 днів із дня винесення такої постанови.
Якщо власник транспортного засобу сплатить 50 % розміру штрафу протягом 5 банківських днів із дня вручення йому постанови, така постанова вважатиметься виконаною (ч. 1 ст. 3001 КУпАП).
При несплаті штрафу протягом 30 днів із дня отримання постанови нараховується пеня в подвійному розмірі штрафу
Якщо штраф і пеня не сплачені протягом 30 днів із дня виникнення підстав для справляння останньої, постанова підлягає примусовому виконанню.
Якщо особа оскаржить постанову про накладення адмінстягнення у вигляді штрафу, перебіг зазначених вище строків призупиняється до розгляду скарги.
Цивільно-правова відповідальність
У загальному випадку особа, яка своїми неправомірними діями завдала шкоди майну чи немайновим правам фізичних або юридичних осіб, повинна відшкодувати її в повному обсязі (ч. 1 ст. 1166 ЦКУ). Проте якщо внаслідок ДТП, в якій винен ваш працівник, нанесені пошкодження іншому автомобілю, слід ураховувати норми ст. 1187 ЦКУ. Її застосовують для випадків відшкодування шкоди, нанесеної джерелом підвищеної небезпеки, до яких належить і автомобіль. Відповідно до ч. 2 цієї статті таку шкоду відшкодовує особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Але й це ще не все. За кермом перебуває працівник підприємства, тому включається спеціальна норма ЦКУ. Згідно зі ст. 1172 цього Кодексу шкоду, завдану працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, відшкодовує його роботодавець. На це неодноразово звертали увагу й суди (див. лист ВССУ від 01.02.2012 р., п. 6 постанови № 4). А отже, нести відповідальність цілком і повністю доведеться роботодавцю.
Зверніть увагу:
відповідальність роботодавця настає тільки в тому випадку, якщо водій-працівник завдав шкоди при виконанні ним посадових обов’язків
Якщо ж працівник використовує автомобіль роботодавця в особистих цілях, відшкодування шкоди здійснює працівник на підставі ст. 1187 ЦКУ.
А ось якщо працівник потрапив у ДТП на автомобілі, що належить йому, але використовується в господарській діяльності підприємства (про таку можливість ми говорили в підрозділі 5.1 на с. 76), відшкодовувати шкоду все одно доведеться роботодавцю. Адже ст. 1172 ЦКУ прив’язується саме до трудових відносин, а не до відносин власності.
Водночас роботодавець має право звернутися з регресною вимогою до працівника (ч. 1 ст. 1191 ЦКУ, п. 6 постанови № 4). Але врахуйте: сума відшкодування працівником шкоди в цьому випадку не може перевищувати його середньомісячного заробітку (ст. 132 КЗпП, постанова ВССУ від 05.06.2013 р. у справі № 6-12182св13). Проте якщо водій-працівник підпадає під повну матеріальну відповідальність відповідно до ст. 134 КЗпП, шкоду він повинен відшкодувати в повному розмірі. Наприклад, таке може статися, якщо вчинення водієм ДТП призвело до кримінальної відповідальності.
Як відомо, на території України заборонена експлуатація транспортних засобів без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 21.1 Закону № 1961)*. Тому якщо ДТП, в яку потрапив працівник, є страховим випадком, шкоду в межах, передбачених договором страхування, повинен відшкодувати страховик. Якщо страховка повністю не покриває розмір завданої шкоди, роботодавець зобов’язаний погасити різницю між фактичною шкодою та сумою страхового відшкодування, виплаченою страховиком.
* Більше про автострахування див. у розділі 2 на с. 14.
висновки
- Для допуску до керування автомобілем особа повинна відповідати віковим і кваліфікаційним вимогам, установленим законодавством для водіїв транспортних засобів відповідних категорій.
- Водії зобов’язані проходити медичні, психіатричні та наркологічні огляди перед прийняттям на роботу, а також у період роботи на підприємстві.
- Новоприйнятий працівник вважається водієм III класу. У процесі роботи на підприємстві водію може бути присвоєно кваліфікацію II, а потім і I класу.
- У загальному випадку змінний період керування водія, уключаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин, а при перевезенні важковагових, та/або великогабаритних, та/або небезпечних вантажів — 8 годин.
- За порушення працівником-водієм ПДР під час виконання ним службових обов’язків роботодавцю може загрожувати адміністративна та цивільно-правова відповідальність.
