* Див. на сайті ДФСУ (zir.sfs.gov.ua) у розділі «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс».
висновок документа
При виконанні договору зберігання, якщо зберігач дав власнику письмову відмову в поверненні товару, або минув строк зберігання і зберігач без пояснень не повертає товар, то вважається, що відбулося постачання товару, і на дату такої письмової відмови або неповернення у власника товару виникають ПЗ з ПДВ
Як бачимо, податківці ситуацію з неповерненням поклажодавцю** (власнику) речі, переданої зберігачу за договором зберігання, інтерпретують як постачання товару, оподатковуване ПДВ. Датою виникнення ПЗ при цьому вони вважають дату неповернення або письмової відмови в поверненні.
** Так власника речі в межах договору зберігання іменує ЦКУ — див. гл. 66 «Зберігання».
До речі, такі думки фіскали вже озвучували (див., наприклад, «Вісник Міністерства доходів та зборів», 2014, № 44, с. 16). Наскільки коректні такі висновки про ПДВшні наслідки неповернення товару?
Почнемо з того, що хоча консультація відповідає на запитання, за якою датою в такій ситуації виникає ПЗ, у нас з’явились сумніви вже щодо того, чи можна вважати таке неповернення товару «постачанням» для цілей оподаткування ПДВ.
Підпункт 14.1.32 ПКУ під відповідальним зберіганням розуміє госпоперацію, що передбачає передачу матцінностей за договором зберігання іншій фіз- або юрособі без права їх використання у госпобороті такої особи з подальшим поверненням цих цінностей без зміни їх якісних або кількісних характеристик. Відповідно до п.п. 196.1.2 ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з передачі майна на відповідальне зберігання, а також з повернення майна з відповідального зберігання його власнику.
Тепер зауважимо, що п.п. 14.1.13 ПКУ до безоплатно наданих товарів відносить у тому числі товари, передані юридичній або фізичній особі на відповідальне зберігання та використані нею. Але незважаючи на це, сам «ПДВшний» термін «постачання товарів», наведений у п.п. 14.1.191 ПКУ, на нашу думку, не охоплює такі операції «примусового відібрання»/неповернення зберігачем товарів. Адже передачі права власності (зокрема, шляхом дарування) у цьому випадку не було — а мала місце операція розпоряджання зберігачем чужим товаром без згоди на те поклажодавця. Тому ми вважаємо, що тут відсутній такий об’єкт оподаткування ПДВ, як операція з постачання.
На нашу думку, тут фіскали могли б вести мову про факт використання товарів в операціях, що не є госпдіяльністю поклажодавця, і на цій підставі наполягати на нарахуванні «компенсуючого» ПЗ згідно з п.п. «г» п. 198.5 ПКУ. Адже сума відшкодування збитків за неповернені товари, яке згідно зі ст. 951 ЦКУ зберігач повинен здійснити в розмірі вартості товарів, вважається іншими доходами поклажодавця, а не доходом від постачання.
Водночас, можливо, платникам у такій ситуації буде вигідно погодитися з висновками фіскалів. Тобто поклажодавцю нарахувати з вартості неповернених товарів (за базою, обчисленою згідно з п. 188.1 ПКУ***) ПЗ з ПДВ як з постачання, а зберігачу відобразити суму цього ПДВ у складі ПК. Про всяк випадок (щоб у зберігача не було проблем з ПК) ми б радили розірвати в частині неповернених товарів договір зберігання, замінивши його договором купівлі-продажу.
*** Не нижче за собівартість або звичайну ціну (якщо зберігалася власна продукція).
Що ж до дати виникнення ПЗ, про яку пишуть фіскали в консультації, то (якщо прийняти їх логіку, що тут таки сталося постачання) у нас немає особливих заперечень щодо того, яку дату вони запропонували вважати датою відображення ПЗ. Якщо ж схилятися в цій ситуації в бік нарахування ПЗ згідно з п. 198.5 ПКУ, то датою нарахування «компенсуючого» ПЗ, мабуть, логічно було б вважати ту саму дату письмової відмови/неповернення товару.
