(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
9/12
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Травень , 2017/№ 38

Турагент, який «забагато знав»...

На сайті туроператора наведено асортимент турпродуктів із зазначенням їх ціни, але передача турпродукту турагентам оформляється за меншою ціною, що включає деяку невелику фіксовану суму, що оформляється як винагорода турагента. При цьому турпродукт реалізується туристу турагентом саме за тією ціною, що зазначена на відповідний турпродукт на сайті туроператора, причому сума «вершка» частенько оформляється турагентом як плата туриста за інформаційно-консультаційні послуги, надані самим турагентом.

Для наочності умовно «оцифруємо» описану в запитанні читача ситуацію.

На сайті туроператора певний турпродукт виставлено за ціною 12 000 грн. Для наочності припустимо, що туроператор і турагент — неплатники ПДВ. Розмір агентської винагороди зазначено в договорі між ними у фіксованій сумі — скажімо, це 12 грн.

«Чесний» варіант

Інакше кажучи, аби було все по-чесному, згідно з договором на туристичне обслуговування (ст. 20 Закону про туризм), укладеним від імені туроператора турагентом з туристом, останній сплатив би турагенту зазначені 12000 грн. До речі, про особливості таких розрахунків див. на с. 20 цього номера.

Усю цю суму за таким договором турагент перерахував би туроператору, після чого отримав би від нього перерахування на суму своєї агентської винагороди (зрозуміло, при такому варіанті вона значно перевищувала б смішні 12 грн., а становила б цілком реальні 2000 грн.).

Не переказуючи статтю на с. 11, зауважимо, що якщо оператор працює на загальній системі оподаткування, то за такою операцією він визнав би дохід від реалізації в сумі 12000 грн., а у прибутковому обліку сума агентської винагороди — хоч 12, а хоч 2000 грн. — була б із доходів відмінусована (див. там же). Але якщо туроператор таки платник ПДВ, то вартість поставленого турпродукту для цілей розрахунку бази ПДВ визначалася б виходячи із суми 12000 грн. (див. статтю на с. 3).

Якщо туроператор — єдиноподатник третьої групи, то дохід він визнав би теж у сумі 12000 грн. (ЄП 5 % із цієї суми — 600 грн.).

«Живий» варіант

В описаній у запитанні читача комбінації з як би двох правочинів фактична агентська винагорода встановлюється згідно з агентським договором між туроператором і турагентом у фіксованому розмірі 12 грн. Безпосередньо турпродукт за договором на туробслуговування реалізується туристу за ціною 10000 грн. А на суму 2000 грн. турист купує в турагента так звані інформаційно-консультаційні послуги.

Отже, турист змушений сплатити турагенту у підсумку за той самий турпродукт ті самі 12000 грн., але двома частинами:

(1) 10000 грн. — за власне турпродукт (що реалізується від імені туроператора), причому в цій сумі «сидять» і 12 грн. агентської винагороди;

(2) 2000 грн. — за інформаційно-консультаційні послуги (що реалізуються від імені турагента).

Ну і в чому тут «прикол» — запитаєте ви?

Економія

Якщо говорити мовою грошей:

— для турагента — це 2012 грн. виручки, тільки «у профіль»: 2000 грн. (отримані за інформаційно-консультаційні послуги від туриста) + 12 грн. (отримані від туроператора як агентська винагорода);

— для туроператора-загальносистемника — це визнаний дохід від реалізації: 10000 грн. (з якого при розрахунку податку на прибуток мінусується виплачена агентська винагорода 12 грн.). Як бачите, з податку на прибуток база практично збігається з «чесним» варіантом, тобто жодної економії по суті немає. А от якщо туроператор — платник ПДВ, то у зв’язку зі зменшенням бази цього податку на 2000 грн. економія на сплаті ПДВ досить істотна;

— якщо туроператор — єдиноподатник третьої групи, то його база для ЄП виходить меншою на 2000 грн., що порівняно з «чесним» варіантом при ЄП-ставці 5 % дає такому турператору економію 100 грн. Хоча що ж це за туроператор-єдиноподатник, який здатний укластися в мізерний річний ліміт доходів (згідно з п.п. 3 п. 291.4 ПКУ для третьої групи — 5 млн грн.)?

Цілі туроператора загалом зрозумілі.

Турагент — один, послуг — дві

Повернемося до ст. 20 Закону про туризм і навіть для більшої наочності процитуємо її:

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується оплатити його

Як бачите, сторонами цього договору виступають туроператор і турист, а турагент тільки бере участь в його укладенні від імені туроператора. Нагадаємо, що агентські відносини між господарюючими суб’єктами врегульовано у гл. 31 ГКУ.

Що ж до так званих інформаційно-консультаційних послуг, то їх надання туристу у принципі можливе на підставі договору на надання послуг ( ст. 901 ЦКУ), але, по-перше, виникає запитання, хто конкретно їх надає туристу ( ст. 902 ЦКУ) — туроператор чи турагент?

Якщо туроператор, то будучи зазначеними як предмет основного договору на туристичне обслуговування (нехай окремого), — вони, а точніше їх вартість увійшла б до загальної його ціни, а це суперечить сформульованим цілям «живого» варіанта.

Якщо турагент, то йому доведеться укласти з туристом окремий договір на надання таких послуг — причому не від імені туроператора, а від свого. Але тут виникає декілька проблем. Перша — банальна проблема наявності в єдиноподатника відповідного «інформаційного» кода КВЕД — наприклад, 63.9 «Надання інших інформаційних послуг». Друга — оскільки ціна подібних послуг, що надаються різним туристам, сильно «гуляє», то, щоб уникнути причіпок перевіряючих, добре було б мати прейскурант таких послуг і кошторис... ☹ Ну, і зрозуміло, на такі суми з туристами треба оформляти відповідні акти, що «закривають» договори з ними.

По-друге, узагалі-то поступливий турист не стане особливо чіплятися до папірців, якими турагент «закриває» ціну турпродукту: якщо тільки остання відповідає зазначеній на сайті туроператора. Не більше грошей беруть? — І добре...

Але найголовніше — згідно з абзацом п’ятим частини другої ст. 24 Закону про туризм, суб’єкти турдіяльності прямо зобов’язані надавати туристам всіляку інформацію. А отже, турагенту треба постаратися придумати, яку інформацію і які консультації надати туристу за плату? Причому така інформація має бути туристам необхідна — інакше вони можуть розцінити її надання як нав’язану послугу. А це може викликати неприємний інтерес з боку Держспоживслужби... ☹

А що стосується туроператора, то очевидне «вигодонабуття» завдяки описаній схемі укладення договорів, що дозволяє зекономити на сплаті ПДВ, цілком може зацікавити фіскалів, які керуючись ст. 235 ЦКУ, стануть доводити в суді удаваність подібних правочинів і наполягати на відповідному донарахуванні ПДВ. І якщо вже вони за це візьмуться, і якщо суд визнає удаваність схеми з двох «окремих» правочинів, то «паровозиком», мабуть, фіскалам захочеться довести й фіктивність договорів між турагентом і туристом на надання інформаційно-консультаційних послуг (адже так звана безтоварність — це їх улюблена тема)...

Але рядового турагента ці неприємності навряд чи дістануть... Найголовніше: свої податки він сплачує повністю — тож які до нього запитання?.. ☺

турагент, інформаційно-консультаційні послуги, договір на туристичне обслуговування додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті