висновок документа
Якщо договором позики передбачено надання коштів одній фізичній особі, а перераховані вони були на рахунок іншої фізособи, то юрособа-позикодавець зобов’язана утримати ПДФО, ВЗ із суми такого доходу і відобразити його у формі № 1ДФ
Одним із варіантів взаємовідносин суб’єкта господарювання з фізичними особами є надання їм поворотної фінансової допомоги. Причому підприємство має право позичити гроші як «своїм» (тобто працівникам), так і «стороннім» (особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством).
Видати позику можна:
— готівкою з каси підприємства. Щоправда, в цьому випадку слід пам’ятати про обмеження в 50 тис. грн.;
— шляхом перерахування грошових коштів на особисту (зарплатну) банківську картку позичальника. Заборони тут податківці не вбачають (див. роз’яснення в підкатегорії 109.15 БЗ).
Важливо! Підприємство надає грошову позику (поворотну фінансову допомогу) на поворотній основі. Тому говорити про виникнення у фізособи-позичальника доходу на суму отриманої позики підстав немає. Підтвердження такому висновку знаходимо в п.п. 165.1.31 ПКУ. Тут чітко прописано, що основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платникові податків, не включається до складу його оподатковуваного доходу.
Разом з тим, незважаючи на відсутність доходу у позичальника, підприємство, що видає безвідсоткову позику, зобов’язане відобразити її суму в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ з ознакою доходу «153».
Здавалося б, усе зрозуміло: видаєш поворотну фіндопомогу фізичній особі — не обкладай ПДФО і ВЗ, але відображай у формі № 1ДФ.
Але давайте ускладнимо ситуацію. Припустимо, що позичальником в договорі позики є працівник підприємства, а грошові кошти підприємство-позикодавець фактично перераховує третій особі. У такому разі, на думку ДФСУ, озвучену в листі, що коментується, у третьої особи виникає оподатковуваний дохід. З цього доходу підприємство зобов’язане як з іншого оподатковуваного доходу (п.п. 164.2.20 ПКУ) утримати і сплатити до бюджету ПДФО (18 %) і ВЗ (1,5 %), а також відобразити його у формі № 1ДФ (ознака доходу «127»).
Чи мають фіскали рацію? Вважаємо, що їх висновок може бути правильний лише в одному випадку — якщо у підприємства немає документів, що підтверджують, що таке перерахування (виплата) робилося за дорученням працівника-позичальника. Причому зверніть увагу, при такому розвитку подій працівник може стверджувати, що оскільки гроші йому виплачені не були, то й договір позики з ним не укладений. Отже, повертати підприємству він нічого не зобов’язаний.
Вся річ у тому, що договір позики — це реальний договір, тобто він вважається укладеним з моменту передачі позичальникові грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046, ч. 2 ст. 640 ЦКУ). Тому в цьому випадку недостатньо, щоб сторони просто домовилися про його умови, а важливо, щоб відбулася фактична передача грошових коштів. Тільки після цього договір вважається укладеним і у сторін виникають взаємні права і обов’язки.
Інша справа, якщо перерахування грошових коштів (суми позики) третій особі здійснювалося підприємством-позикодавцем на підставі письмової заяви працівника-позичальника або безпосередньо в договорі позики були вказані реквізити рахунку, на який позичальник бажає отримати фіндопомогу. В такому разі, ми переконані, немає підстав говорити про виникнення оподатковуваного доходу у третьої особи, на чий банківський рахунок «зайшли» грошові кошти. Адже одержувачем позики (неоподатковуваної фіндопомоги) є безпосередньо працівник-позичальник.
Проте, зважаючи на думку фіскалів, наведену в листі, що коментується, не рекомендуємо вам застосовувати на практиці варіант перерахування суми позики третій особі.
