Чим характеризуються кризи? Криза з’являється у зв’язку з якоюсь переломною подією або цілою низкою подій. Зміна місця проживання, роботи, чоловіка (дружини), народження дитини — усе це події, які можуть породжувати кризу. У попередньому реченні ми назвали події, які здаються нам відносно позитивними, але як би не хотілося, а список подій, які можуть призвести до кризи, необхідно продовжити далеко не позитивними: смерть або хвороба родича, розлучення, зрада, хвороба найближчої людини, звільнення тощо.
Важлива ознака кризи — ізоляція. Людина, яка переживає справжню кризу, замикається в собі, припиняє спілкуватися з іншими людьми, намагається не розкриватися і не розмовляти з ними. Іноді помітити ізольованість людини складно. Вона може відповідати на ваші запитання, може навіть посміхатися, ось тільки виникає відчуття, що вона десь не тут, не з вами.
І ось ми дісталися ще однієї важливої ознаки кризи — важкі почуття. У кризі людині доводиться стикатися з переживаннями, про які вона до цього і не гадки не мала, а якщо мала, то, ймовірно, постаралася забути про них. Це почуття горя, втрати, небезпеки, приниження, страху, відчаю. У кризі людина часто бачить себе неповноцінною.
Слід зазначити як ознаку і те, як людина бачить ситуацію. По-перше, вона не сприймає кризу як цілісність, її сприйняття кризи роздроблене. Вона може сказати, що хтось помер, але що далі, як їй після цього живеться, що відбувається, нерідко все це виявляється за межами її свідомості. Часто, правда, і сама смерть близької людини виявляється немов би не до кінця усвідомлюваною. Це означає, що людина продовжує поводитися так, немов її близький живий. Не чіпає речей у його кімнаті, намагається вибудовувати свій день залежно від переваг і планів покійного тощо. Життя продовжує регулюватися тим, кого вже немає.
Як правило, у кризі людина перестає бачити перспективи. Вона не знає, чого вона хоче від життя, яким буде її майбутнє. Людина схильна знецінювати те, що в неї є, усе здається їй безглуздим і нецікавим: «І що б ви мені не запропонували, ви не зможете мені запропонувати!».
І остання ознака — тривалість переживання. Криза, на відміну від сезонного зниження настрою, короткочасного стресу або ще чогось, не може пройти швидко, людині доводиться варитися в цьому до тих пір, поки не зміниться її життя, тобто або зовнішні обставини, або вона сама.
На наш погляд, одним із найважчих переживань, пов’язаних з кризою, є переживання краху власного життєвого світу. Але зрозуміло, що і зберегти стару картинку світу, як фотографію в гаманці, не вийде. Тому основний принцип самопідтримки в кризі — змінюватися, але знаходити точки опори. Про такі точки детальніше.
1. Соціальна підтримка. Людина в кризі, як ви пам’ятаєте, ізолюється, замикається в собі. Робити це категорично небажано. Навпаки, як би важко не було, намагайтеся розмовляти з іншими людьми, з близькими, розповідати їм про своє горе, про переживання.
Насправді не так вже важливо, щоб ця людина була підготовлена заздалегідь. Іноді розповідь про свої труднощі навіть попутникам у потязі або таксистові є такою, що підтримує. Проговорювання переживань, властивих кризі, дозволяє їх виразити і пережити. Тоді можна рухатися далі.
У період кризи прохайте інших побути з вами, обійняти вас, допомогти приготувати вам їжу. Звичайно, частіше за все це родичі, члени родини, ті, хто постійно поруч.
Не бійтеся просити їх підтримки! Вам може здаватися, що вам ніхто не потрібен, що варто просто полежати і поплакати, що всі оточуючі вас дратують. Насправді, це захист психіки, яка намагається уберегти вас і оточуючих від болю, але тим самим не дозволяє болю вийти, закінчитися. Тому, хто переживає кризу, дуже потрібні люди, і, як правило, вони знаходяться, варто тільки розплющити очі, але він так боїться собі в цьому зізнатися.
2. Опора на структуру життя. При кризі життя руйнується, змінюється. Нам здається, що все просто жахливо, що навкруги плещуть хвилі, тріщать льоди, вивергаються вулкани. Проте, це лише переживання. Реальність не змінилася кардинально, багато речей у ній залишилося такими, як були. Сонце так само встає на сході, робочий день так само починається о дев’ятій годині, ваша кава така ж запашна. Так, якась найважливіша частина вашого життя стала іншою, але щось і залишилося тим самим! У кризі важливо знаходити ці зони структурованості, звичності, схожості життя, якісь особливо безпечні місця. Хтось поринає у роботу, хтось читає книги, як у дитинстві, хтось купує цукерки, які завжди допомагають під час стресу… Знаходьте зони стабільності, помічайте, що життя все одно має структуру!
3. Збирання себе по крупинках. У кризу сама людина, її ідентичність є, хотілося написати — руїною, але правильнішим буде образ вулкану. Усе клекоче, реве і тремтить. Але пам’ятайте, що криза не нескінченна і незабаром усе заспокоїться, затихне, але… зміниться. Ландшафт буде дещо іншим. Як же зібрати себе, свою ідентичність знову? Як уникнути особливо сильних руйнувань?
Будьте уважні до своїх почуттів, до своєї тілесності. Нагадуйте собі, що ви живі. Помічайте своє дихання, дотик до своєї шкіри, смак їжі, яку ви вживаєте, яскраві фарби, звуки.
На самому початку нашого розвитку, у той момент, коли ми прийшли у цей світ, у нас були тільки відчуття, лише потім ми зібрали з них системи сприйняття, мислення, пам’яті тощо.
І тепер, у кризі, коли складні системи збоять, щоб зберегти цілісність своєї ідентичності, важливо помічати ті відчуття, які безпосередньо нам дані. Людина, яка опинилася в кризі, постійно прокручує у голові кризову подію, ланцюжок подій, зайнята міркуваннями, складними почуттями, картинками, що миготять у її голові. Замість цього важливо повернутися до простої даності відчуттів: дотиків, кольорів, звуків, дихання.
Криза може бути дуже важкою, але треба пам’ятати, що доки ми живі, ми багато що здатні змінити! Як говорив В. Гжегорчик: «Усе має свій захід, тільки ніч закінчується світанком». Криза закінчується, нове життя починається…
