висновок документа
Платник податку на прибуток — резидент, який повторно виплачує нерезиденту доходи у зв’язку з відхиленням банком-кореспондентом платіжного доручення при першій виплаті, повинен утримати податок на доходи нерезидента під час повторного перерахування
У листі, що коментується, фіскали розглядають доволі цікаву ситуацію. Резидент України — платник податку на прибуток здійснює виплату на користь нерезидента за надані цим нерезидентом агентські послуги. Відповідно до п.п. «з» п.п. 141.4.1 ПКУ агентська винагорода, отримана нерезидентом від резидента України за агентські послуги, надані такому резиденту на території України, належить до доходів нерезидента із джерелом їх походження з України.
Відтак, при виплаті агентської винагороди резидент зобов’язаний утримати із зазначеної виплати податок на репатріацію. Він це зробив. Банк цього резидента прийняв до виконання платіжне доручення з перерахування на рахунок нерезидента вже оподаткованої агентської винагороди. Однак банк нерезидента (банк-кореспондент) відхилив платіжне доручення, у зв’язку із чим резиденту довелося вдруге перераховувати ту ж саму агентську винагороду за новою платіжкою.
Виникає запитання: чи повинен резидент при повторному перерахуванні нерезиденту тієї ж самої виплати знову утримувати податок на репатріацію? Фіскали наполягають, що повинен. Таке прочитання ґрунтується на тому, що податок згідно з п.п. 141.4.2 ПКУ утримується власне при здійсненні виплати нерезиденту. А надійшла ця виплата на рахунок нерезидента чи не надійшла — це вже фіскалів не цікавить. Здійснюєш повторну виплату? Даєш своєму банку повторну платіжку на переказ коштів на рахунок нерезидента? Тож утримуй повторно податок на репатріацію та повторно сплачуй його до бюджету.
А ту обставину, що фактично податок буде утримано двічі з однієї й тієї самої виплати, фіскали пропонують виправити через механізм повернення переплат. Якщо податок утримано за ставкою 15 % на підставі п.п. 141.4.2 ПКУ, то в цьому резиденту допоможе механізм, передбачений ст. 43 ПКУ (див. також лист ДФСУ від 30.11.2018 р. № 5057/6/99-99-15-02-02-15/ІПК)*.
* Докладно про цей механізм ви можете прочитати у «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 85, с. 10.
А от якщо до виплати застосовано норми міжнародного договору, ситуація складніша. В цьому випадку фіскали наполягають, що повертати переплату з податку на репатріацію резидент повинен за механізмом, що його прописано у пп. 103.11–103.14 ПКУ. Тобто у цьому випадку не обійтися без заяви від нерезидента з підтвердними документами та без перевірки щодо відповідності цих документів фактичним даним та умовам міжнародного договору (див. лист ОВП ДФС від 18.05.2017 р. № 258/ІПК/28-10-01-03-11).
Проблема такого підходу в тому, що згідно з п. 103.11 ПКУ переплату може бути повернуто у разі, якщо нерезидент вважає, що з його доходів було утримано більше податку, ніж належить сплатити відповідно до правил міжнародного договору. Тобто пп. 103.11–103.14 ПКУ прямо стосуються ситуації, коли нерезидент внаслідок переплати податку на репатріацію недоотримав свої доходи. А у нашій ситуації нерезидент якраз отримав усю суму доходів, яка йому належить. Тож наведені фіскалами норми його не стосуються, і він формально не має права заявляти про переплату у порядку, що його визначено п. 103.11 ПКУ.
Сподіваємося, що фіскали все-таки змінять своє формальне трактування і будуть виходити із того, що згідно з п.п. 141.4.1 ПКУ податком на репатріацію оподатковуються тільки отримані нерезидентом доходи. Тож якщо дохід було отримано один раз, то й оподатковувати його потрібно лише один раз.
