Платники
Платниками збору, як і раніше, є громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які прибувають на територію адмінодиниці, де встановлений турзбір. Проте далі уточнено, що це особи — які тимчасово розміщуються в місцях проживання (ночівлі), визначених у п.п. 268.5.1 ПКУ. Отже, щоб зрозуміти — є платником турзбору конкретна особа чи ні, потрібно спочатку розібратися з місцем її проживання (ночівлі).
Місця проживання (ночівлі). Порівняно зі старою редакцією вони неабияк доповнені — див. їх у новій редакції п. 268.5.1 ПКУ. Там (у пп. «а» і «б») зазначені тепер дві групи таких місць (об’єктів):
а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;
б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).
Тобто коло місць проживання стало набагато ширшим — переважно воно поповнилося об’єктами, що ввійшли до групи з п.п. «б», які найчастіше перебувають у веденні звичайних фізосіб.
Неплатники. У переліку осіб, що не є платниками збору (повний перелік див. у п.п. 268.2.2 ПКУ), дві важливі зміни.
Перше: як і раніше, турзбір не повинні платити особи, які прибули у відрядження, але тепер — тільки з числа резидентів! Крім того, турзбір не повинні сплачувати особи-резиденти, які розміщуються в місцях проживання, зазначених у п.п. «б» п. 268.5.1 ПКУ (див. вище), що належать виключно фізособам на праві власності або користування.
Тобто майже всі нерезиденти — що зупиняються як у місцях проживання у фізосіб (окрім близьких родичів «хазяїна» — див. нижче), так і в будь-яких інших місцях проживання потрапляють у платники і зобов’язані сплачувати турзбір
Друге: до неплатників віднесені члени сім’ї фізособи першого і другого ступеня споріднення* (хто це — див. у п.п. 14.1.261 ПКУ), які тимчасово розміщуються такою фізособою в місці проживання, зазначеному в п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, що належить такій фізособі (на праві власності або користування).
* Включаючи і нерезидентів!
Водночас якщо до фізособи приїжджають далекі родичі або друзі тощо, то турзбір з них утримувати теж не потрібно (оскільки вони неплатники — див. вище). А ось якщо до фізособи («хазяїна») приїдуть нерезиденти, то платниками збору з них не будуть — тільки першого або другого ступеня споріднення.
Крім того, тут нагадаємо читачам, що згідно з постановою КМУ від 15.03.2006 р. № 297 фізособи — власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення можуть надавати послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності. У зв’язку із цим також зазначимо, що звичайних фізосіб немає і в переліку податкових агентів (про цих читайте нижче).
Ставки і база стягнення збору
У цій частині все істотно змінилося.
Якщо до 2019 року ставка турзбору являла собою «вилку» від 0,5 до 1 % від бази, якою була вартість усього періоду проживання (без ПДВ), то тепер базою стягнення турзбору є загальна кількість діб тимчасового розміщення в місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 ПКУ (див. вище).
До речі, незрозуміло, як при розрахунку суми турзбору бути з неповною добою проживання платника — чи то рахувати будь-який часовий «шматок» доби як цілу, чи то рахувати пропорційно кількості часу з неповної доби, чи то ще якось?..
А ось ставки збору тепер диференційовані щодо видів «туризму» та обчислюються фіксовано* — від розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за кожну добу тимчасового розміщення:
* Тобто в чіткій сумі — незалежно від розміру плати за проживання.
— до 0,5 відсотка (для внутрішнього туризму);
— до 5 відсотків (для в’їзного туризму).
(У 2019 році 0,5 % від МЗП становитиме 20,87 грн., а 5 % — 208,65 грн.)
Визначення цих видів «туризму» (спеціально для цілей стягнення турзбору) наведене в новому п.п. 14.1.277 ПКУ.
«Внутрішній туризм» визначений як переміщення в межах України громадян та/або осіб, що постійно мешкають в Україні.
«В’їзний туризм» — прибуття на територію України та/або переміщення в межах України (у будь-яких цілях) осіб, які постійно не мешкають на її території.
Тобто, кажучи по-простому, застосування конкретної ставки залежить від факту: розміщувана фізособа — «рез» чи «нерез». Виходить, щоб податок стягувався за зниженою, «резидентною», ставкою, платник (тобто особа, яка поселяється, — «турист»), мабуть, повинен буде пред’являти податковому агентові документ, що підтверджує його українське «резидентство»: наприклад, паспорт або спеціальне посвідчення (для іноземців).
Як бачимо, для нерезидентів (які майже всі тепер потрапляють у платники!) гранична ставка — у 10 разів вища. Тобто максимальні ставки турзбору за добу розміщення однієї особи (особливо — «нереза») зовсім не маленькі!
Водночас звертаємо увагу, що ставки турзбору, як і раніше, повинні встановлюватися за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, створеної відповідно до закону і перспективного плану формування територіальних громад. Тому тут розмір та співвідношення між собою ставок турзбору для «резів» і «нерезів» залежатиме від рішень місцевих рад.
Податкові агенти — не завжди «розміщуючі особи»
Податковими агентами зі стягнення турзбору (згідно з рішеннями місцевих рад) п.п. 268.5.2 ПКУ визначає такі три категорії осіб:
а) юрособи, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи юросіб відповідно до п.п. 268.7.2 ПКУ**, ФОП, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1;
** Згідно з цим підпунктом юрособа, яка має підрозділ, що надає послуги з тимчасового розміщення в місцях проживання, зобов’язана зареєструвати такий підрозділ як податкового агента турзбору за місцезнаходженням цього підрозділу.
б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб з метою їх тимчасового розміщення в місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, що належать фізособам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юрособи, уповноважені сільською, селищною, міською радою або радою об’єднаної територіальної громади стягувати турзбір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Перелік податкових агентів та інформація про них розміщуються та оприлюдняться на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади
Але водночас, думаємо, що факт неопублікування на сайті місцевої ради такого переліку (чи незазначення в ньому конкретного податкового агента) навряд чи звільнить податкового агента від його обов’язків стягувати збір і сплачувати його до бюджету.
«Розміщуючі особи». Зазначимо, що нові норми ПКУ, які стосуються турзбору, крім «платників» і «податкових агентів», фактично оперують (див. п.п. 268.6.2 ПКУ) ще ширшим поняттям, умовно назвемо його «розміщуючі особи».
Причому такі особи можуть як бути податковими агентами (обов’язково будучи при цьому юрособою, у тому числі її підрозділом, або ФОП), так і не бути ними.
Зокрема, у переліку податкових агентів відсутні звичайні фізособи (не ФОП), але при цьому вони можуть тимчасово розміщувати громадян у місцях проживання (ночівлі), зазначених у п.п. «б» п.п. 268.5.1 ПКУ, які належать їм на праві власності або користування. Тому якщо така фізособа діє не через податкового агента, а домовляється з громадянином («туристом») безпосередньо, і якщо при цьому «турист» — нерезидент (який не є їй ріднею першого та другого ступеня — див. вище про неплатників), то поселити його можливо тільки після пред’явлення документа про сплату турзбору (п.п. 268.6.2 ПКУ). Крім того, «розміщуючим» фізособам, які здають житло, не варто забувати про ПДФО і ВЗ та про свій обов’язок задекларувати такі доходи (зрозуміло, якщо житло надається на платних умовах)…
Порядок стягнення і строки сплати
У цій частині теж без див не обійшлося.
У п.п. 268.6.1 ПКУ передбачено, що платники збору («туристи») сплачують збір авансом перед їх тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які стягують збір, за ставками, встановленими відповідними місцевими радами.
Як така сплата здійснюватиметься та який документ податковий агент зобов’язаний видати платникові («туристові») на підтвердження оплати збору, абсолютно незрозуміло. Оскільки оплата збору не є оплатою за товари/роботи/послуги, то проводити її через РРО з видачею платнику касового чека не обов’язково (але якщо дуже хочеться, то можна й провести)...
Мабуть, коли збір платитиметься готівкою, то прийняття збору податковими агентами здійснюватиметься через касу з видачею платникові прибуткового касового ордера (ПКО)*. Якщо ж оплату турзбору платник проведе безготівково (із застосуванням ПК тощо), то тут документ, який підтверджує сплату збору, платник повинен «організувати» собі сам, узявши виписку банку тощо.
* Податкові агенти-ФОП у Книзі обліку доходів такі суми, мабуть, відображати не повинні (оскільки турзбір у них у доходи не включається — див. БЗ, 107.04). Водночас, тут може постати питання щодо оприбутковування сум турзбору...
А для чого він потрібен — читаємо в наступній нормі — п.п. 268.6.2 ПКУ, де зазначено: особа здійснює тимчасове розміщення платника збору в місцях проживання (ночівлі), що належать такій особі на праві власності або на праві користування, виключно за наявності у платника збору документа, що підтверджує сплату нею турзбору відповідно до ПКУ та рішенням місцевої ради.
Тобто ця норма прописана вже явно не для податкових агентів, яким жодний підтвердний документ не потрібен — адже вони самі повинні авансом прийняти від платника турзбір. Тому якщо податковий агент також є і «розміщуючою особою» (такі агенти перелічені в п.п. «а» п.п. 268.5.2 ПКУ — див. вище), то йому жодних «підтвердних» документів від платника не потрібно**. Але, як ми вже зазначили, коло «розміщуючих осіб» набагато ширше за коло податкових агентів. Тому якщо «розміщуюча особа» не є податковим агентом, то вона може розмістити «туриста»-нерезидента (оскільки резиденти звільнені — див. вище) тільки за наявності в нього документа, що підтверджує сплату турзбору податковому агентові.
** Проте видати відповідний документ про оплату турзбору (при розрахунку готівкою) він «туристові» зобов’язаний.
До речі, у такій ситуації, при продовженні часу проживання платник-нерезидент, імовірно, повинен «добровільно» піти доплатити податковому агентові суми турзбору і пред’явити документ про таку доплату «розміщуючій особі».
А ось якщо платник авансом сплатив багато, але хоче відбути раніше, то в п.п. 268.6.3 ПКУ зазначено, що у разі дострокового відбування платника збору
сума надмірно сплаченого збору підлягає поверненню такій особі у встановленому цим Кодексом порядку
Воно-то все добре, але порядок повернення надмірно сплаченого податку для такої ситуації (коли оплата через податкового агента) ПКУ не передбачений. Тому, доки не з’явиться порядок, ані податковий агент, ані бюджет турзбір платникам повертати, швидше за все, не будуть.
Утім, може, тут мався на увазі порядок, установлений у ст. 43 ПКУ? Але він сюди взагалі не клеїться, оскільки логічно, щоб гроші повертав податковий агент. Адже навряд чи якийсь охочий виїхати «турист» піде в місцеву податкову (з підтверджуючим сплату їм турзбору документом) подавати заяву про повернення та ще й чекати 5 днів реакції податківців.
До того ж, не маючи інформації від податкового агента і поки податковий агент не перерахує цей турзбір до бюджету, податківці ніякої переплати не підтвердять і грошей «туристу» не повернуть. Так що поки тут буде «гра в одні ворота». Загалом, це питання потребує нормативного врегулювання (чи хоча б роз’яснень)...
На цьому тлі гасне навіть позначена нами вище (див. про базу оподаткування) проблема з обчисленням податку, коли платник мешкатиме не повну добу...
Крім того, незрозумілий також і той факт: чи повинен авансом сплачуватися турзбір при бронюванні платником місць? На нашу думку, ні, оскільки фразу «сплачується «перед розміщенням» ми схильні розуміти, як безпосередньо «перед». Утім, цей момент теж потребує додаткових роз’яснень...
Сплата податковими агентами. Базовий звітний період — квартал. Для податкових агентів є два варіанти сплати збору — або за підсумками квартальної декларації (у стандартний 10-денний строк), або авансовими платежами до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому — до 28 (29) включно). Податкові агенти, які платитимуть турзбір авансами, відображають у декларації за звітний квартал суми нарахованих щомісячних авансових внесків. При цьому остаточна сума збору, обчислена відповідно до декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансів), сплачується ними в строки, визначені для квартального податкового періоду.
Але зазначимо: оскільки там (у п.п. 268.7.1 ПКУ) є приписка «на підставі рішення місцевих рад», то, мабуть, варіант сплати збору буде не за вибором податкового агента, а один із цих двох варіантів повинна установити місцева рада у своєму рішенні.
Перехідний період
Зверніть увагу! Щоб новий турзбір розпочали нормально стягувати з 01.01.2019 р., місцеві ради повинні встигнути до цієї дати винести відповідні рішення про його введення на їх «підконтрольній» території і про встановлення ставок і порядку стягнення, хоча формально до 01.01.2019 р. Закон № 2628 не діє… (Крім того, у місцевих рад ще є обов’язок оприлюднити перелік податкових агентів, про що — див. вище.)
Але доки таке рішення прийнято не буде, стягнення турзбору на відповідній території з 01.01.2019 р. буде протизаконним
І річ тут навіть не в принципі стабільності податкового законодавства, строках прийняття, оприлюднення та набрання чинності рішень місцевих органів («напередодні», а не «після»), адже законодавець тут перестрахувався і Законом № 2628 до 31.12.2019 р. деактивував пп. 4.1.9, 12.3.3 – 12.3.4, 12.4.3 і п. 12.5 ПКУ.
Головне питання в тому, за якою ставкою слід платити збір, якщо місцеве рішення не прийняте?
Застосування норми п.п. 12.3.5 ПКУ, у якій зазначено, що якщо місцева рада не прийняла рішення про встановлення відповідного податку-збору, то такі податки до прийняття рішення стягуються виходячи з норм ПКУ із застосуванням їх мінімальних ставок, нічого не дасть. Адже мінімальні ставки для турзбору не встановлені. Передбачені тільки максимальні ставки. Вважати максимальну ставку мінімальною жодних підстав немає. Тому для цілей застосування цієї норми п.п. 12.3.5 ПКУ можна говорити, що мінімальна ставка становить 0 гривень, у зв’язку з чим, ми вважаємо, що до прийняття місцевими радами спеціальних рішень і встановлення ставок у 2019 році турзбір стягувати незаконно.
А прийняти рішення про встановлення турзбору місцева рада може в будь-який час — навіть після початку бюджетного періоду, адже принцип стабільності (див. вище) не діє. Утім, нам до цього не звикати…☹
Адмінштраф-new та інше
Серйозність намірів законодавців щодо впровадження нового виду турзбору підтверджує введення ними з 01.01.2019 р. достатньо суворої адмінвідповідальності за порушення правил його сплати і стягнення.
До КпАП додана ст. 16317, ч. 1 якої за несплату турзбору платником («туристом») йому передбачено адмінштраф у розмірі 50 нмдг (850 грн.). Накладати цей штраф повинні адмінкомісії при виконкомах на підставі протоколів представників органів внутрішніх справ (Нацполіції). Тобто, мабуть, поліцейські ходитимуть по «нічліжках» і перевірятимуть — чи сплатив «турист» турзбір, і якщо в нього документа про сплату немає — то отримуй адмінштраф 850 грн. ☹
Крім цього, ч. 2 і 3 ст. 16317 КпАП передбачено штрафи, причому як до податкових агентів, так і до «розміщуючих осіб», за порушення порядку та/або особливостей стягнення та/або сплати турзбору, встановленого ПКУ і рішенням місцевої ради.
Зазначимо, що в цій нормі не конкретизовано: якщо це будуть юрособи (а не ФОП) — до яких фізосіб повинен застосовуватися штраф. Утім, навряд чи на цій підставі можна буде від нього відбитися... Швидше за все, у юросіб штрафуватимуть керівника.
Розмір цього штрафу — 100 нмдг (1700 грн.), а якщо протягом року знову впіймають, то штраф уже буде подвійним — 200 нмдг (3400 грн.). Накладати ці адмінштрафи (виносити рішення) повинні суди — на підставі протоколів, складених податківцями. Тобто податкових агентів і «розміщуючих осіб» «адмін-щучити» повинні фіскали — при перевірках питань стягнення турзбору.
Водночас завжди пам’ятайте, що коли штрафовані порушення будуть не триваючими, то строки давності за ними становитимуть: для штрафу з ч. 1 ст. 16317 — 2 місяці, а для штрафу з ч. 2 і 3 цієї статті — 3 місяці з моменту порушення. Тож комусь, може, вдасться і проскочити...
Інші штрафи. При цьому податкові агенти (як юрособи, так і ФОП) не повинні забувати й про штрафи, передбачені ПКУ, які вони теж можуть відловити від фіскалів — за ст. 120 (неподання звітності), 126 (несвоєчасна сплата) і 127 (ненарахування/неутримання/неперерахування) ПКУ.
Тому якщо набешкетуєте з турзбором, у результаті (разом з адмінштрафом) може «намалюватися» чимала сума санкцій.
Звітність
Зазначимо, що у зв’язку з оновленням турзбору з майбутнього року вже стане непридатною діюча форма декларації з турзбору (затверджена наказом Мінфіну від 09.07.2015 р. № 636). Востаннє декларація за цією формою має бути подана за звітний період — 2018 рік (за строком не пізніше 11.02.2019 р.).
Таким чином, щоб податкові агенти змогли нормально відзвітувати за підсумками першого кварталу 2019 року, Мінфін повинен затвердити її форму вже в грудні цього року (див. п. 46.6 ПКУ). Це малоймовірно з тієї причини, що Закон № 2628 запрацює лише з 1 січня.
Тому тут, швидше за все, податківці просто «порекомендують» податковим агентам звітувати за турзбором за перший квартал 2019 року за новою формою декларації (яку Мінфін, ймовірно, у перших місяцях наступного року таки затвердить). Але, зауважимо, при цьому ними свідомо буде порушена норма п. 46.6 ПКУ...
Сподіваємося, ми вам прояснили деяку частину питань щодо нового турзбору, а ось як утрясеться ще купа проблемних моментів, які ми позначили вище, — покаже «розтин». Тож чекаємо на нові «турзбірні» рішення місцевих рад і виправлення (роз’яснення) того, що «накосячили» законотворці.
Але пам’ятайте, що адмінштрафи за ст. 16317 КУпАП можуть застосовувати вже з 1 січня нового року!