Купівля-продаж валюти: правила — нові, облік — старий

Купуємо валюту за новими правилами

Перше, про що потрібно обов’язково пам’ятати: купити валюту підприємство може тільки через банк на валютному ринку. Такий висновок випливає з положень ч. 1 і 3 ст. 6 Закону про валюту. Само собою зрозуміло, купити валюту в простому обміннику не вийде.

Для купівлі валюти підприємство подає до обслуговуючого банку заяву на купівлю валюти в довільній формі (п. 7 Положення № 2, п. 10 Положення № 5). Банк має право купити інвалюту без заяви від клієнта — за його дорученням. При цьому порядок та умови проведення таких операцій визначають у договорі банківського рахунку / іншому договорі, укладеному між банком і клієнтом.

Крім того, будьте готові до того, що разом із заявою потрібно буде надати банку відповідні документи, що підтверджують цілі її придбання. Адже, як зазначено в п. 4 Положення № 5, клієнти здійснюють операції з купівлі безготівкової інвалюти за наявності підстав/зобов’язань для проведення таких операцій, підтверджених відповідними документами.

* Єдине, це звільнення від подання підтвердних документів не «працює» в тому випадку, якщо валютна операція має ознаки дроблення сукупності пов’язаних фінансових операцій (детальніше про дроблення операцій див. на с. 12).

Щоправда, і в цьому випадку банк може вимагати відповідні документи на власний розсуд (абзац другий п. 5 Положення № 5).

Придбану валюту, у тому числі в незначному розмірі, ви зобов’язані використати за цільовим призначенням протягом 10 робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок (не пізніше за 2 робочі дні, якщо валюта куплена для виконання зобов’язань перед уповноваженим банком-кредитором за кредитним договором)**. Такі строки встановлені п. 44 Положення № 5. Ну а в разі їх порушення, банк зобов’язаний продати придбану інвалюту протягом 5 робочих днів на валютному ринку (п. 47 Положення № 5).

** Правило цільового використання валюти у встановлений строк не поширюється на випадки купівлі валюти для виконання підприємством власних боргових зобов’язань перед нерезидентом за кредитним договором (п. 45 Положення № 5), а також купівлі валюти в незначному розмірі клієнтами-фізособами (п. 58 Положення № 5).

Бухгалтерський облік

Придбану валюту зараховують на баланс (Дт 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті») за курсом НБУ на дату її оприбутковування (п. 5 П(С)БО 21). Одночасно у складі доходів/витрат доведеться показати різницю між комерційним курсом валюти на валютному ринку (тобто курсом купівлі валюти) й офіційним курсом НБУ на дату її оприбуткування. При цьому якщо:

— «ринковий» курс валюти вищий за курс НБУ (поширеніший випадок) — визнаємо інші операційні витрати (Дт 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти»);

— «ринковий» курс нижчий за курс НБУ (явище вкрай рідкісне, але раптом) — показуємо інші операційні доходи (Кт 711 «Доходи від купівлі-продажу іноземної валюти»).

Крім того, на дату балансу, а також на дату операції з валютою вам належить визначати «звичайні» курсові різниці за правилами п. 8 П(С)БО 21. При цьому додатна курсова різниця (при зростанні курсу валют) збільшує доходи підприємства (Кт 714 «Дохід від операційної курсової різниці»), а від’ємна — витрати (Дт 945 «Втрати від операційної курсової різниці»).

Ну й нарешті, сума комісійної винагороди банку за купівлю валюти не що інше, як адміністративні витрати підприємства (п. 18 П(С)БО 16), тому її списуємо в Дт 92 «Адміністративні витрати».

Приклад 1. Підприємство для оплати своїх зобов’язань за імпортним договором купує $10000. Комерційний курс долара США до гривни на дату:

— подання заяви про купівлю валюти — 28,5 грн./$ (тут і далі курс — умовний);

— придбання валюти — 28,0 грн./$.

Офіційний курс НБУ на дату:

— первісного визнання валюти (дату її зарахування на баланс) — 27,5 грн./$;

— балансу (31.03.2019 р.) — 27,0 грн./$.

Комісія банку становить 0,2 % від вартості купівлі.

Таблиця 1. Облік придбання валюти

Правила обов’язкового продажу валюти

Правила обов’язкового продажу валюти* під новий Закон про валюту прописані в розд. III Положення № 5.

* Разом з обов’язковим продажем валютне законодавство регламентує правила продажу валюти банками за дорученням клієнтів. Проте в сьогоднішній статті ми зупинимося саме на обов’язковому продажу, якого не уникнути практично всім суб’єктам ЗЕД. Поготів, що правила обліку і в тому, і в іншому випадку практично не відрізняються.

Як і раніше, під обов’язковий продаж потрапляють валютні надходження з-за кордону, а також з території України (з поточних рахунків юросіб-нерезидентів, крім інвестиційних) на користь юросіб-резидентів, які не є банками, і фізосіб-підприємців (п. 24 Положення № 5).

На щастя, ця вимога стосується не всіх валют. Обов’язковому продажу підлягають надходження в інвалюті 1 групи Класифікатора і в російських рублях (п. 27 Положення № 5).

Ще один, безумовно, позитивний для суб’єкта ЗЕД момент — обов’язковий продаж поширюється тільки на частину валютних надходжень. До 28.02.2019 р. (включно) під обов’язковий продаж потрапляло 50 % валютних надходжень, а з 01.03.2019 р. — 30 %. Інша частина валюти залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними з урахуванням положень валютного законодавства (п. 25 Положення № 5).

Крім того, «звільняючий» п. 26 Положення № 5 установлює цілу низку операцій, валютні надходження за якими не підлягають обов’язковому продажу. Перелік достатньо великий, аж із 17 пунктів. Але ми згадаємо лише деякі з них. Так, правило обов’язкового продажу валюти не «працює» щодо надходжень:

— за кредитами, позиками, що залучають відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ або від МФО (п. 2);

— у вигляді грошового забезпечення (гарантійний внесок, застава, завдаток, депозит, гарантія) з метою участі нерезидента в аукціонах/торгах/тендерах (п. 8);

— для здійснення іноземних інвестицій в Україну (п. 9);

— на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами, що підлягають подальшому перерахуванню власникам коштів. А ось уже банки, які обслуговують власників коштів, здійснюють обов’язковий продаж валютних надходжень (п. 12);

— у вигляді благодійної допомоги на користь її набувачів (п. 13);

— які повернені за ініціативою іноземного банку-одержувача/посередника за умови, що (п. 14):

(1) переказ був здійснений за рахунок власних (некуплених) коштів клієнта;

(2) кошти клієнта, куплені ним на валютному ринку України, були повернені протягом 7 днів після дня їх переказу банком;

— у вигляді помилкового переказу (п. 15).

Як відбувається обов’язковий продаж валюти?

Суму надходжень, що належать підприємству, на які поширюється вимога про обов’язковий продаж, банк попередньо зараховує на розподільчий рахунок.

Як бачите, жодних заяв на обов’язковий продаж банком валюти оформляти не потрібно. Про це говорить і п. 7 Положення № 2.

Інші 70 % інвалюти, що надійшла, банк зараховує на поточний валютний рахунок підприємства. Вони залишаються у вашому розпорядженні, і ви можете використовувати їх на власний розсуд (звісно, з дотриманням усіх вимог валютного законодавства).

Бухгалтерський облік

Бухоблік операцій обов’язкового продажу частини валютних надходжень ведуть, звісно ж, з урахуванням вимог П(С)БО 21.

Зарахування валюти на розподільчий рахунок. Валютні кошти, отримані на розподільчий рахунок, обліковують на субрахунку 316 «Спеціальні рахунки в іноземній валюті». При цьому суму валюти, що «впала» на цей транзитний розподільчий рахунок, перераховують у гривні за курсом НБУ на дату зарахування коштів до складу активів (дату отримання).

Продаж валюти на валютному ринку. Як відомо, грошові кошти на рахунках у банку — це монетарна стаття балансу. Крім того, не секрет, що за монетарними статтями балансу підприємство визначає курсові різниці за правилами п. 8 П(С)БО 21: на дату балансу і на дату здійснення операції.

Отже, за правилами пп. 28 — 29 Положення № 5 обов’язковий продаж частини валютних надходжень банк здійснює виключно на наступний робочий день (!) після дня зарахування коштів на розподільчий рахунок. Оскільки на дату продажу валюти НБУ, напевно, встановить уже інший курс валют, ніж на дату її оприбуткування, то на цьому етапі потрібно перерахувати балансову вартість валюти і визначити курсову різницю. Додатна курсова різниця потрапляє до складу бухдоходів (Кт 714), а від’ємна — до складу витрат (Дт 945).

Крім того, при продажу валюти підприємство відображає доходи/витрати від купівлі-продажу іноземної валюти. Виникають вони через відмінність між курсом НБУ на дату продажу (за яким ви обліковуєте валюту на балансі) і комерційним курсом валютного ринку (за яким банк продає валюту). При цьому якщо:

— «ринковий» курс вищий за курс НБУ (найчастіше саме так і буває) — виникає дохід від продажу валюти, який відображають за Кт 711;

— «ринковий» курс нижчий за курс НБУ — показують витрати від продажу валюти (Дт 942).

Приклад 2. На розподільчий рахунок підприємства 06.03.2019 р. надійшла попередня оплата вартості товарів від покупця-нерезидента в сумі $10000. Наступного дня (07.03.2019 р.) банк без доручення клієнта здійснює обов’язковий продаж 30 % отриманих валютних надходжень. Інші 70 % перераховано на валютний рахунок підприємства. Комісія банку становить 500 грн.

Офіційний курс НБУ на дату:

— зарахування валюти на розподільчий рахунок — 27,0 грн./$ (тут і далі — курс умовний);

— продажу валюти — 26,90 грн./$. Комерційний курс на цю дату — 28 грн./$;

— балансу (31.03.2019 р.) — 27,5 грн./$.

Таблиця 2. Облік обов’язкового продажу частини валютних надходжень

Податковий облік купівлі-продажу валюти

Податковоприбутковий облік операцій купівлі-продажу інвалюти нічим не примітний. Хіба що своєю простотою. Адже жодних податкових різниць для них ПКУ не передбачає. А це означає: в обліку такі операції відображають виключно за бухгалтерськими правилами. Тобто все, що в бухобліку потрапило на рахунки обліку доходів, збільшує ваш фінрезультат до оподаткування. Ну а витрати — фінрезультат зменшують.