висновок документа
Якщо агропідприємство не перерахувало спецрежимний ПДВ на спецрахунок, то ця сума є податковим боргом та підставою для відмови у переході на сільгоспЄП
Щоб юрособа була платником сільгоспЄП, у неї, в тому числі, не повинно бути податкового боргу станом на 1 січня базового (звітного) року (п.п. 291.51.3 ПКУ)*.
* Про вимоги до претендентів на сільгоспЄП читайте у «Податки та бухгалтерський облік», 2020, № 5, с. 2.
Враховуючи це, у підприємства, в якого в інтегрованій картці платника (ІКП) на 1 січня є недоїмка із сплати суми ПДВ, що залишається у розпорядженні агропідприємства згідно зі ст. 209 ПКУ, виникло запитання: чи може така юрособа стати платником сільгоспЄП?
Податківці дали відповідь на нього у листі, що коментується. У ньому вони заявили, що такий аграрій бути платником сільгоспЄП не може.
Аргументи: відповідно до п.п. 14.1.175 ПКУ податковий борг — сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.
Недоїмка виникла саме через те, що аграрій не сплатив спецрежимний ПДВ на свій спецрахунок. Тому, на думку фіскалів, така недоїмка є саме податковим боргом та підставою для відмови у переході на сільгоспЄП.
На наш погляд, такі висновки податківців неправомірні. Річ у тому, що за правилами спецрежиму з ПДВ, що були визначені у ст. 209 ПКУ (втратила чинність з 01.01.2017 р.), позитивна різниця між податковими зобов’язаннями ПДВ, нарахованими сільгосппідприємством при постачанні сільгосптоварів чи послуг, і сумою податкового кредиту, пов’язаного з таким постачанням, не підлягала сплаті до бюджету. Ці кошти (див. п. 209.2 ПКУ у тогочасній редакції):
— до середини 2015 року повністю залишалися в розпорядженні такого підприємства. Аграрій сам перераховував їх зі свого поточного рахунку на спецрахунок;
— з 16.07.2015 р. аграрію лишалася тільки частина цих коштів у пропорції, прописаній у ст. 209 ПКУ. При цьому, щоб кошти потрапили на спецрахунок, аграрій мав перерахувати їх на спочатку на один (потім три) додатковий електронний ПДВ-рахунок, з якого кошти протягом операційного дня автоматично перераховувалися на спецрахунок аграрія.
Про те, що спецрежимні кошти, які опинилися на спецрежимному рахунку, є коштами аграрія і не підлягають вилученню до державного бюджету, прямо йшлося у п. 4 Порядку № 11**.
** Порядок акумулювання сільгосппідприємствами сум ПДВ на спецрахунках…, затверджений постановою КМУ від 12.01.2011 р. № 11.
Враховуючи такий механізм роботи спецрежиму з ПДВ, ми вважаємо, що коли аграрій не сплатив кошти на спецрахунок (з 16.07.2015 р. — не перерахував їх на електронний додатковий ПДВ-рахунок, з якого вони мали потрапити на спецрахунок), то у нього податковий борг із сплати спецрежимного ПДВ не виник.
Річ у тому, що податковим боргом, як було сказано вище, вважається саме не сплачена сума узгодженого грошового зобов’язання. А грошовим зобов’язанням вважається відповідно до п.п. 14.1.39 ПКУ сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію. Спецрежимні суми ПДВ, як ми з’ясували вище, до бюджету не зараховуються, а лишаються у розпорядженні аграрія, а тому вважати такі суми податковим боргом не слід.
А якщо не сплачені суми спецрежимного ПДВ не є податковим боргом, то наявність в ІКП недоїмки з такого платежу на 1 січня не може позбавити аграрія, який дотримався інших вимог, необхідних для перебування на сільгоспЄП, права бути агроспрощенцем.
З цим погоджується і суд (див. постанову Сумського окружного адмінсуду від 06.06.2017 р. у справі № 818/569/17 // reyestr.court.gov.ua/Review/67123102). Слуги Феміди вважають, що твердження податкового органу про віднесення до податкового боргу не сплаченої на спецрахунок суми ПДВ, що залишається в розпорядженні аграрія відповідно до ст. 209 ПКУ, є безпідставним і не повинно перешкоджати аграрію, щоб стати платником сільгоспЄП.
