Певні обмеження із цього приводу передбачені п. 6 Порядку № 1246. У ньому говориться про РК до ПН, складених до 01.02.2015 р., які не підлягали реєстрації відповідно до п. 11 підрозд. 2 розд. XX ПКУ. Таку ПН можна зареєструвати в ЄРПН тільки з урахуванням строків давності зі ст. 102 ПКУ. Тобто зараз зареєструвати її вже не вийде. Відповідно немає можливості зареєструвати й РК до неї. На інші випадки положення п. 6 Порядку № 1246 не поширюються. Отже, в інших випадках проблем з реєстрацією РК бути не повинно. Але на практиці зареєструвати абсолютно будь-який РК до ПН старше 1095 днів не виходить. Податківці відмовляють у їх реєстрації із зазначенням відповідної причини: дата ПН не може бути раніше 1095 днів від дати складання РК. Чи є законні підстави для такої причини відмови?
Фіскальний «лайфхак». Фіскали, зазвичай, посилаються на ст. 256 і 257 ЦКУ, де говориться про позовну давність і встановлено її загальний строк — 3 роки або ж 1095 днів. На їхню думку, після закінчення цього строку платник уже не може відкоригувати ПЗ, навіть якщо кошти і товар реально повернені. Таку операцію із взаємного повернення вони пропонують відображати як зворотне постачання (див. БЗ 101.15). Тобто продавець повинен викупити назад свої товари і відобразити з їх придбання податковий кредит, а покупець зобов’язаний відобразити продаж, скласти податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН.
До речі, податківці визнають, що норми ПКУ не встановлюють строку, протягом якого платник може скласти РК (див. інше роз’яснення з БЗ 101.15). А ось його реєстрацію обмежують трирічним строком і пізніше повернення пропонують відображати ось таким специфічним способом.
Чи варто говорити, що цивільний строк позовної давності до реєстрації РК жодного відношення не має? Тим паче, що цей строк може бути продовжений сторонами. Та і його відлік починають тільки тоді, коли права однієї зі сторін договору порушено. Більше того, навіть якщо строк позовної давності сплив, але операція, що є підставою для коригування ПЗ і складання РК (повернення грошей/товару), здійснена, РК усе одно має бути складений і зареєстрований у ЄРПН. Це беззастережний обов’язок платника, передбачений ст. 192 ПКУ.
Відмовляючи в реєстрації РК, податківці також можуть посилатися на ст. 102 ПКУ і вже згаданий нами п. 6 Порядку № 1246. Але ці норми, як ми вже сказали, працюють тільки у випадку, якщо:
1) РК складається до ПН, складеної до 01.02.2015 р.;
2) така ПН не зареєстрована в ЄРПН.
Якщо хоча б одна з цих умов не виконана — платник повинен мати можливість зареєструвати РК.
Заборони немає. Підтвердив це і суд. У постанові ВС від 05.12.2019 р. у справі № 820/3401/17 (reyestr.court.gov.ua/Review/ 86162053) звучить такий висновок: норми податкового законодавства, на які посилається податковий орган, не передбачають обмежень у часі коригування кількісних і вартісних показників, а тому дії щодо відмови в прийнятті РК до реєстрації є протиправними.
Предметом спору в цій справі стали взаємовідносини сторін за договором доручення, укладеним у 2011 році. У 2013 році поручитель перерахував гроші повіреному. А у 2017 році гроші були повернені і поручитель направив на реєстрацію РК. Проте отримав відмову в прийнятті РК до реєстрації. Обґрунтовуючи відмову, податківці послалися на ст. 102 ПКУ і п. 6 Порядку № 1246. Суд відхилив посилання на ці норми, оскільки ПН хоч і складені до 01.02.2015 р., але зареєстровані в ЄРПН, що було встановлено судами попередніх інстанцій.
Аналогічного висновку дійшов і Окружний адмінсуд м. Києва в рішенні від 01.08.2019 р. у справі № 826/9363/17 // reyestr.court.gov.ua/Review/83441459.
