Відсутність додаткових підтвердних документів — ще один привід засумніватися в тому, що операція була насправді здійснена. Особливо якщо йдеться про придбання платником маркетингових, консультаційних і тому подібних послуг, та ще в якимось чином пов’язаних з платником осіб (наприклад, у ФОП, який одночасно є працівником платника).
Радує, що суди в цьому питанні часто стають на бік платника. Мотивація в них така.
Законодавством не встановлено ступінь деталізації опису господарської операції в первинному документі
Незаповнення в первинці окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджають прийняттю цих документів до обліку і не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів дійти висновку про те, що витрати фактично понесені.
Та й узагалі первинним для суду є факт здійснення операції, а не деталізованість первинних документів.
Аргументи контролерів про нереальність послуг, придбаних у ФОП-працівників, суди розглядають критично, якщо, звичайно, посадові обов’язки (згідно з посадовою інструкцією) працівників повністю не збігаються з їх договірними зобов’язаннями як підприємців (постанова ВС від 20.12.2019 р. у справі № 806/4126/14//reyestr.court.gov.ua/Review/86504649).
Практика показує, що суди звертають увагу на наявність у первинних документах основних реквізитів, таких як: найменування сторін, зміст наданої послуги, її ціна, підписи сторін та відбиток печатки.
А ось наявність документів, що підтверджують рух товару від виробника/первісного продавця, його транспортування, а також наявність у контрагентів умов для здійснення госпдіяльності на момент здійснення спірних операцій — це важлива, але вже другорядна інформація. Звичайно, за умови наявності в самого платника реальної можливості здійснити операцію.
Суди критично ставляться до висновків фіскалів, якщо вони їх дійшли не на підставі аналізу первинних документів, а на підставі аналізу зібраної податкової інформації.
Вони говорять: податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів суб’єкта господарювання по ланцюжку постачань, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, у тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носять виключно інформаційний характер і не можуть бути належним доказом у розумінні процесуального закону (постанова ВС від 02.04.2020 р. у справі № 160/93/19 // reyestr.court.gov.ua/Review/88575619).
Якщо фіскали не витребують документи, які підтверджують обґрунтованість понесених витрат, а доходять висновку про їх нереальність виключно на підставі даних акта перевірки — це теж привід для суду визнати такі висновки необґрунтованими (постанова ВС від 15.04.2020 р. у справі № 240/5420/18 // reyestr.court.gov.ua/Review/88814680).
Не може бути підставою нереальності й те, що платник протягом декількох років підряд декларує витрати на рівні 99,4 — 99,5 % від доходу (див. постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020 р. у справі № 824/1042/19-а // reyestr.court.gov.ua/Review/88884104).
