Не вистачає коштів на сплату лізингових платежів: як діяти далі?

Проблеми несплати

Якщо лізингоодержувач своєчасно не сплачує лізингодавцю лізингові платежі, то є великий ризик, що він може втратити об’єкт лізингу. Про це прямо заявляє ч. 4 ст. 17 Закону № 1201*. У ньому йдеться про те, що після отримання лізингоодержувачем об’єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об’єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса:

* Закон України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX.

1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів;

2) за наявності інших підстав, установлених договором фінансового лізингу або законом.

Отже,

Крім втрати самого об’єкта фінлізингу, лізингоодержувач втратить і всі вже сплачені ним лізингові платежі. Про це прямо говорить ч. 7 ст. 17 Закону № 1201. За нормами цієї частини лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінлізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінлізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.

Виняток становлять тільки випадки, коли одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу.

Але в нашому випадку об’єкт фінлізингу уже переданий лізингоодержувачу, тому про повернення лізингових платежів мріяти не слід.

Відтак, щоб не втратити об’єкт, отриманий у фінлізинг, та сплачені лізингові платежі, лізингоодержувачу слід знайти кошти для сплати прострочених лізингових платежів. Де їх взяти?

Варіантів може бути декілька:

1) взяти кредит у банку чи в іншій фінустанові. Але оскільки у підприємства і так скрутне фінансове становище, то навряд чи банк чи фінустанова дасть кошти в кредит;

2) спробувати залучити кошти від засновників, наприклад отримати від них поворотну чи безповоротну фіндопомогу або збільшити розмір статутного капіталу на потрібну суму чи зробити внески без рішення про зміну розміру статутного капіталу.

Якщо ж знайти кошти не вдасться, то у підприємства лишається ще один шанс вийти сухим із води. А саме слід іти і домовлятися із лізингодавцем або:

— про зменшення розміру лізингових платежів. При цьому варто пам’ятати, що для того, щоб змінити розмір лізингових платежів, потрібно, щоб така можливість була прописана у самому договорі фінлізингу (ч. 6 та 7 ст. 14 Закону № 1201);

— про проведення реструктуризації зобов’язань за договором фінансового лізингу. Щоб її отримати, лізингоодержувач має звернутися до лізингодавця з письмовою заявою (ч. 8 ст. 14 Закону № 1201). І якщо лізингодавець ввійде в положення лізингоодержувача і зменшить розмір лізингових платежів або проведе реструктуризацію зобов’язань за договором фінлізингу, то підприємство врятоване.

Якщо ж не вдалося відшукати коштів на сплату лізингових платежів, а також не вдалося домовитися про реструктуризацію зобов’язання, то у підприємства проблеми.

Продаж об’єкта

Багато хто із лізингоодержувачів, які не можуть сплатити лізингові платежі, замислюється про те, щоб вийти з цієї ситуації з найменшими втратами. І от на думку їм спадає варіант із продажем третім особам об’єкта, взятого в лізинг.

Але, на жаль, на наш погляд, просто взяти і продати отриманий у фінлізинг об’єкт не можна.

Річ у тому, що до лізингоодержувача не переходить право власності на об’єкт лізингу до того часу, поки він не виконає всі зобов’язання за договором фінлізингу. Тобто не сплатить лізингові платежі.

На це прямо вказує саме визначення фінлізингу (ч. 1 ст. 1 Закону № 1201). Під цим визначенням розуміють вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінлізингу на строк і за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння і користування як об’єкт фінлізингу майно, яке:

— належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем

або

— спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Також ці правові відносини мають передбачати додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пп. 1 — 4 ч. 1 ст. 5 Закону № 1201.

Отже,

Тобто автоматично перехід права власності на майно після укладання договору фінлізингу і передачі об’єкта лізингу лізингоодержувачу не відбувається.

Таким чином, просто взяти і самостійно продати об’єкт лізингу іншій особі лізингоодержувач не може. Навіть якщо таким чином він зможе відразу виконати всі зобов’язання щодо договору фінлізингу.

Водночас це не говорить про те, що передати третім особам об’єкт фінлізингу не можна. Така передача може відбутися на підставі окремого договору. Що це за договір, ст. 19 Закону № 1201 прямо не говорить. Але з її норм випливає, що йдеться про передачу третім особам об’єкта на підставі договору фінлізингу.

Але не кожний суб’єкт має право передати у фінлізинг третім особам об’єкт, взятий у фінлізинг. Аби це відбулося, потрібно, щоб:

1) лізингоодержувач відповідав вимогам законодавства, встановленим для лізингодавця;

2) лізингодавець дав письмову згоду на передачу лізингоодержувачем об’єкта фінлізингу третій особі;

3) строк договору, відповідно до якого здійснюється передача лізингоодержувачем об’єкта фінлізингу третій особі, не перевищував строку договору фінлізингу.

Тим лізингоодержувачам, які виконають всі вищеописані вимоги, слід також пам’ятати, що вони та особа, яка отримала від них об’єкт фінлізингу, несуть перед лізингодавцем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо належного використання об’єкта фінлізингу.

Отже, як бачимо, продати об’єкт фінлізингу іншій особі і покрити зобов’язання за договором фінлізингу мало кому вдасться. Так що ж тоді робити?

Повернення об’єкта лізингу

Правила повернення. Тим, хто не відшукає коштів на сплату лізингових платежів і не реструктурує зобов’язання за договором фінлізингу, не лишається іншого вибору, як повернути назад лізингодавцю об’єкт фінлізингу. Але самому хватати об’єкт, отриманий у лізинг, і віддавати його лізингодавцю не слід. Правила розірвання договору фінлізингу через прострочку сплати лізингових платежів шукайте у договорі фінлізингу. Зазвичай в ньому вказано, що об’єкт фінлізингу повертається після того, як лізингодавець повідомить лізингоодержувача про розірвання договору і повернення об’єкта лізингу.

Повертаючи об’єкт фінлізингу лізингодавцю, лізингоодержувач має враховувати такі правила (ст. 18 Закону № 1201):

1) лізингоодержувач зобов’язаний повернути об’єкт фінлізингу лізингодавцю у стані, в якому такий об’єкт було отримано від нього, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об’єкт фінансового лізингу;

2) якщо об’єкт фінансового лізингу повертається лізингодавцю в неналежному стані, лізингоодержувач зобов’язаний на вимогу лізингодавця в повному обсязі оплатити ремонт об’єкта фінлізингу або відшкодувати лізингодавцю витрати на ремонт;

3) у разі тимчасової держреєстрації об’єкта фінлізингу за лізингоодержувачем він повинен зняти такий об’єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об’єкт фінлізингу.

Бухоблік. Коли лізингоодержувач буде повертати об’єкт лізингу лізингодавцю через розірвання договору фінлізингу, то в обліку він має спочатку показати звичайний продаж об’єкта ОЗ, а саме:

— списати суму нарахованої амортизації на актив, що буде повертатися (Дт 131 — Кт 10);

— перевести об’єкт, що повертається, до складу необоротних активів, утримуваних для продажу (Дт 286 — Кт 10);

— відобразити дохід від повернення об’єкта фінлізингу (Дт 377 — Кт 712), нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ (Дт 712 — Кт 641/ПДВ, Дт 949 — Кт 641/ПДВ) і списати собівартість поверненого об’єкта (Дт 943 — Кт 286).

Ціна такого об’єкта зазвичай дорівнює сумі лізингових платежів у частині компенсації вартості об’єкта лізингу, не сплачених на момент повернення.

Після цього лізингоодержувач має зарахувати несплачену заборгованість перед лізингодавцем у рахунок заборгованості лізингодавця за повернений йому актив (Дт 611 —Кт 377).

Перед тим як провести такий взаємозалік, слід перевести довгострокову заборгованість за фінлізингом до складу поточної заборгованості (Дт 531 — Кт 611).

Податок на прибуток. Як сказано вище, для лізингоодержувача повернення лізингодавцю об’єкта фінлізингу прирівнюється до продажу такого об’єкта основних засобів (ОЗ).

Тобто для малодохідників, які не визначають податковоприбуткові різниці, усе буде за правилами бухобліку.

А ось у високодохідників і малодохідників-добровольців виникнуть продажні різниці, встановлені ст. 138 ПКУ.

При цьому, оскільки в нашому випадку йдеться про повернення виробничого ОЗ, то високодохідник та малодохідник-доброволець мають у цьому разі фінансовий результат до оподаткування:

— збільшити на суму залишкової вартості об’єкта фінлізингу, що реалізується, визначену за бухгалтерськими правилами (абзац четвертий п. 138.1 ПКУ);

— зменшити на суму залишкової вартості такого об’єкта, визначену за податковими правилами (абзац третій п. 138.2 ПКУ).

На нашу думку, зазначене коригування необхідно здійснити при передачі об’єкта лізингодавцю. При цьому бухгалтерську і податкову залишкові вартості слід визначати на рівні тих сум, які зафіксовано в обліку при переведенні об’єкта до необоротних активів, утримуваних для продажу (тобто на субрахунок 286).

ПДВ. Операція з повернення об’єкта фінансового лізингу згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.191 ПКУ прирівнюється до постачання товарів. А тому:

— така операція є об’єктом оподаткування ПДВ на підставі п.п. «а» п. 185.1 ПКУ. Отже, лізингоодержувач має скласти на лізингодавця податкову накладну (ПН) і зареєструвати її в ЄРПН;

— датою виникнення податкових зобов’язань лізингоодержувача буде дата повернення об’єкта ОЗ з фінлізингу;

— базу оподаткування треба визначати за правилами п. 188.1 ПКУ, тобто виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче залишкової вартості об’єкта лізингу за даними бухобліку, що склалася на початок звітного періоду, в якому здійснюється повернення.

У разі, якщо вартість об’єкта, що повертається лізингодавцю (договірна вартість), є нижчою, ніж його балансова (залишкова) вартість, то лізингоодержувач зобов’язаний скласти другу ПН на суму, розраховану виходячи з перевищення балансової (залишкової) вартості ОЗ над фактичною ціною його постачання (ціною, за якою такий об’єкт повертається лізингодавцю).

На цьому акцентують увагу і фіскали у листі ДПСУ від 30.12.2021 № 4853/ІПК/99-00-21-03-02-06 (ср. ).