Відпустка за свій рахунок: знайомимося зі змінами

Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) поділяє відпустки без збереження заробітної плати (або як їх ще називають — відпустки за свій рахунок) на два види.

1 вид: відпустки без збереження зарплати, що надаються роботодавцями в обов’язковому порядку. Скористатися такою відпусткою можуть окремі категорії працівників при настанні подій, перелічених у ст. 25 Закону про відпустки.

2 вид: відпустки без збереження зарплати, що надаються за угодою (домовленістю) сторін на підставі ст. 26 Закону про відпустки. Щоб отримати таку відпустку, самого тільки бажання працівника і наявності в нього певних причин недостатньо. Має бути ще й згода роботодавця.

Крім того, відпустки без збереження зарплати можуть бути передбачені іншими законодавчими актами. Приклад — Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136).

Саме до Закону про відпустки та Закону № 2136 були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 № 3494-IX (далі — Закон № 3494), що пов’язані з наданням відпустки без збереження зарплати.

Зазначені зміни набрали чинності з 24.12.2023. Розглянемо їх.

Післявоєнна відпустка без зарплати

Частину 1 ст. 25 Закону про відпустки доповнено новим п. 20. Ним установлюється обов’язок роботодавця надати відпустку без збереження зарплати за бажанням працівника, який приступив до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації. Тривалість такої відпустки — до 60 календарних днів.

Зверніть увагу, що період такої безоплатної відпустки буде включатися до пенсійного стражу працівника. Відповідні зміни внесені до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

А ось до лікарняного страхового стажу період відпустки, що надана на підставі п. 20 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки, потрапить виключно за умови сплати ЄСВ за місяці, на які вона припала.

А тепер поміркуймо:

Відповідь — ні. Чому? Бо звільнення відбувається і не у зв’язку з закінченням особливого періоду, і не у зв’язку з демобілізацію, а з інших підстав, зазначених у ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII.

Що стосується визначення особливого періоду та демобілізації, то їх знаходимо у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII.

Відповідно до цієї норми особливий період охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Наразі особливий період все ще триває. Також триває загальна мобілізація.

А ось демобілізація — це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, держорганів, ОМС, підприємств на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а ЗСУ, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати мирного часу. Поки що говорити про демобілізацію зарано.

Тож будьте уважні! Якщо до вас сьогодні звертається працівник, звільнений з військової служби, з проханням надати відпустку без збереження зарплати на підставі п. 20 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки, поясніть йому, що це неможливо, й запропонуйте обрати іншу підставу для її надання, наприклад, відпустку за свій рахунок за угодою сторін. До речі, норми, які регулюють надання такої відпустки, також зазнали змін. Розповідаємо.

За угодою сторін за свій рахунок

Законодавець збільшив з 15 до 30 максимальну кількість календарних днів на рік для відпустки без збереження зарплати, що надається за угодою сторін за сімейними обставинами та з інших причин. Відповідні зміни було внесено Законом № 3494 до ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.

Крім того, ч. 3 ст. 26 Закону про відпустку виклали в новій редакції, зафіксувавши, що на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, установлених законодавством, а також у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного ч. 1 цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Зауважимо, що надання відпустки за свій рахунок у період дії воєнного стану регулюється ч. 3 ст. 12 Закону № 2136. Так, протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки. Отже, у разі надання неоплачуваної відпустки у період дії воєнного стану, як і раніше, треба керуватися саме цим положенням Закону № 2136, а не оновленою ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки.

А тепер ложка дьогтю.

Це стосується всіх відпусток за свій рахунок, що надаються на підставі ст. 26 Закону про відпустки (див. нову ч. 4 ст. 26 цього Закону), у тому числі й добре знайомої відпустки у зв’язку за сімейними обставинами та з інших причин.

Зазначимо, що також не потрапляє до відпускного стажу період відпустки без збереження зарплати на період воєнного стану, наданої відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 2136.