«Тарне» запитання та його причина
Підприємство зберігає пальне виключно для власних потреб та має більше двох десятків ліцензій на зберігання пального у різних місцях. Воно звернулось до ДПСУ із низкою питань, які стосуються ліцензування операцій зі зберігання власного пального «в призмі» нових норм Закону № 3817*.
Підприємство запитало у ДПС: яка різниця між термінами «споживча тара», «тара споживача» та «поворотна тара» (із зазначенням прикладів)?
Звідки «ростуть ноги» у цього запитання, нам зрозуміло. Але перш ніж коментувати відповіді фіскалів, проведемо для читачів «тарний» лікнеп.
Справа в тому, що ліцензія на право зберігання пального і, зокрема, — на зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (далі — спрощена ліцензія) видається на кожне місце зберігання пального. А в п. 49 ч. 1 ст. 1 Закону № 3817 визначено термін «місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки». Це —
«місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), які належать суб’єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб’єктом господарювання»
Тож ті місця, де пальне зберігається в споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна з якої об’ємом не перевищує 60 літрів, не є місцями зберігання пального виключно (!) для власних потреб. Виходить, що на такі місця отримувати ліцензію не треба. Але тут є нюанси…
Якщо пальне зберігається не тільки для власних потреб, то цей виняток не діє. І для таких випадків є термін «місце зберігання пального» (див. п. 48 ч. 1 ст. 1 Закону № 3817). Водночас і для випадків зберігання чужого пального в Законі є цікавий момент щодо зберігання у споживчий тарі (див. нижче).
Чому в ст. 28 тільки «споживча тара»?
Суть проблеми. Однак тут збиває з пантелику норма ч. 5 ст. 28 Закону № 3817, де визначено, що госпсуб’єкти зберігають пальне виключно для власних потреб у споживчій тарі кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії:
на право зберігання пального (1);
на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (2).
Чому в ч. 5 ст. 28 відсутні «тара споживача» та «поворотна тара»? Нам не надто зрозуміло. Це просто чергова недбалість законодавців чи якийсь глибокий задум?..
Наша думка. Єдине пояснення цього зменшення видів тари ми знаходимо в тому, що згідно з цією нормою зберігання пального «у споживчій тарі кожна об’ємом до 60 літрів включно» не вимагає наявності обох видів: не тільки спрощеної ліцензії, а й звичайної («повноцінної») ліцензії на зберігання (див. вище)!
Отже, коли саме в споживчій (!) тарі (кожна об’ємом не більше 60 л) зберігається пальне виключно для власних потреб, «повноцінна» ліцензія на зберігання теж не потрібна! Однак коли пальне зберігається виключно для власних потреб, то у загальних випадках необхідна спрощена, а не «повноцінна» ліцензія?! Що ж саме тут мається на увазі?..
Нам спало на думку тільки те, що тут мова йде про ті місця, в яких платник пального акцизу, що використовує пальне взагалі не тільки для власних (!) потреб, зберігає в до60-літровій (виключно споживчій) тарі пальне, призначене тільки для його власних потреб. І от саме на такі «специфічні» місця зберігання платником акцизу власного пального «повноцінна» ліцензія на зберігання не потрібна.
Але якось це дивнувато і, скоріш за все, тут має місце законодавча «похибка»… ☹
Тара і безоплатна ліцензія
Ще одне цікаве нам місце в Законі № 3817, де згадується тара, знаходимо в ст. 53, в якій визначаються розміри плати за ліцензії. У ч. 2 цієї статті зазначено, що спрощена ліцензія на зберігання пального «в ємностях та/або споживчій тарі (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), за умови що місткість кожної такої ємності не перевищує 250 літрів та загальна місткість таких ємностей та/або споживчої тари не перевищує 500 літрів включно, є безоплатною».
Частина 2 ст. 53 додатково підтверджує той факт, що спрощена ліцензія не потрібна на зберігання пального не тільки в споживчій тарі, але і в тарі споживача, і в поворотній тарі (звісно, коли місткість кожної окремої не перевищує 60 л)
Тож майте на увазі: у випадках, коли об’єм конкретних ємностей перевищує 60 л, за певних умов можна отримати спрощену ліцензію безоплатно!
Питання щодо поворотної тари
До речі, виникає ось таке запитання й щодо поворотної тари: цей вид тари згадані норми охоплюють широко чи вузько? Тобто слова в дужках «газові балони» обмежують цей вид тари лише ними? Чи законодавці просто окремо про газбалони нагадали, щоб не забули і про них?..
От вже назріло й запитання до законодавців: можна якось уточнити, що в цій нормі малось на увазі? Бо прописана ця норма нечітко та незрозуміло.
Тому й важно розібратися із цією тарою «по поняттях», точніше, по термінах…
Тара споживча, тара споживача та поворотна: яка різниця
Відповідь податкової про «тарні» терміни. Відповідаючи, податківці спиралися переважно на ДСТУ 2890-94 «Тара і транспортування» (ДСТУ 2890-94).
Але згадали також, що в п. 83 ч. 1 ст. Закону № 3817 є визначення терміна «споживча тара». Це — «тара для товару (продукції), вартість якої є складовою частиною вартості такого товару (продукції) для кінцевого споживача».
Причому визначення «споживча тара», яке також наведене фіскалами з п.п. 3.5 п. 3 ДСТУ 2890-94, відрізняється: «тара, яка надходить до споживача з продукцією і не виконує функцій транспортної тари*».
* Транспортна тара (Нд. зовнішня тара; зовнішня транспортна тара; зовнішнє паковання; відправне зовнішнє пакування; транспортне паковання; транспортувальне паковання).
Тара, яка утворює самостійну транспортну одиницю (п.п. 3.2 п. 3 ДСТУ 2890-94).
Від себе ще нагадаємо, що термін «споживча тара» визначено також у Порядку оплати послуг зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженому постановою КМУ від 09.07.99 № 1225 (ср. ).
І він є чимось середнім між двома згаданими вище. Споживча тара (упаковка) — тара (упаковка), яка разом з продукцією (товаром) доходить до кінцевого споживача, є її невід’ємною частиною, включена до вартості продукції (товару).
Водночас вважаємо, для цілей ліцензування, і в першу чергу — для застосування ч. 5 ст. 28 Закону № 3817, орієнтуватись треба на термін «споживча тара», визначений саме в п. 83 ч. 1 ст. 1 цього Закону! А він доволі таки звужує випадки зберігання пального. Тобто при формальному підході це будуть лише випадки зберігання пального в такій тарі, в якій це пальне було для власних потреб придбано чи отримано (або в яку воно було розфасоване / розлите). До такого розуміння в певній мірі підштовхують і визначення цього терміна з ДСТУ 2890-94 (і зі згаданого нами Порядку)...
Крім того, фіскали у відповіді наводять ще такі терміни:
зворотна тара — це тара, яка була у вживанні і використовується повторно (п.п. 3.13 п. 3 ДСТУ 2890-94);
оборот тари — це обіг тари між двома послідовними заповнюваннями (п.п. 3.14 п. 3 ДСТУ 2890-94).
Для чого фіскали навели «оборот тари», ми так і не зрозуміли…
Наш підсумок. Як бачимо, важливі для ліцензування операцій зберігання пального терміни щодо різних видів тари, окрім Закону № 3817, визначені в ДСТУ 2890-94 «Тара і транспортування».
Водночас підприємство на своє запитання отримало від фіскалів голі цитати без будь-яких прикладів. Та й навіть як співвідносити однакові терміни «споживча тара», у відповіді нічого не пролунало…
У зв’язку із цим зазначимо таке. Що стосується третього терміна — «тара споживача», який теж використовує Закон № 3817, то його фіскали не навели й не пояснили. І ми таке визначення ніде не знайшли. Тому
якщо вид вашої тари не впишеться ні в «споживчу», ні в «зворотну» (тим більше, що перший термін фіскали можуть формально звузити, як і другий — звести лише до газбалонів), то стверджуйте, що ваш вид тари є саме «тарою споживача»
І нехай фіскали доведуть, що це не так!
За якої тари ліцензія потрібна / не потрібна?
Підприємство напевно засмутив той факт, що у ч. 5 ст. 28 Закону № 3817 загадана лише «споживча тара», і воно запитало у ДПС: чи можна без ліцензії зберігати пальне виключно для власних потреб у тарі споживача чи поворотній тарі (кожна об’ємом до 60 літрів включно)? А також: чи потрібно йому отримувати спрощені ліцензії за кожним місцем зберігання пального? Якщо ні, то в яких випадках не потрібно отримувати ліцензії?
Процитувавши ч. 2 ст. 28 Закону № 3817, що госпсуб’єкти отримують ліцензію на право зберігання пального на кожне місце (!) зберігання пального, фіскали зазначили: до таких не належать місця (території), на яких пальне зберігається виключно (!) у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно.
Тобто ліцензію необхідно отримувати лише на ті місця зберігання, які не підпадають (за ємністю чи видами тари, що знаходиться в конкретному місці) під цей виняток.
Крім того, фіскали нагадали, що ліцензія на право зберігання пального («повноцінна») чи зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (спрощена) не отримується госпсуб’єктами, зазначеними у ч. 3 та 4 ст. 28 Закону № 3817. Зауважимо, що у висновку фіскали вже не згадали про ч. 5 ст. 28 Закону № 3817, в якій фігурує лише зберігання у «споживчій тарі». Тож, гадаємо, вони не схильні формально звужувати види до 60-літрової тари лише до «споживчої».
Щоби якось систематизувати усю цю «нормативно-тарну» маячню, наведемо своє її бачення у невеличкій таблиці.
Ліцензування зберігання пального виключно для власних потреб
| Види / об’єм тари / ємностей, в яких у конкретному місці зберігається пальне | Ліцензування (вартість ліцензії) | Норма Закону № 3817 |
| Споживча тара (об’ємом не більше 60 літрів кожна одиниця) | Ліцензія на таке місце зберігання не потрібна | п. 49 ч. 1 ст. 1; ч. 5 ст. 28 |
| Тара споживача та/або поворотна тара (газові балони) (об’ємом не більше 60 л/од.) | Ліцензія на таке місце зберігання не потрібна | п. 49 ч. 1 ст. 1 |
| Усі інші види тари / ємностей (об’ємом не більше 60 л/од.); ємності та/або споживча тара (об’ємом більше 60 л, за умови що місткість кожної ємності не перевищує 250 л та загальна місткість ємностей / споживчої тари не перевищує 500 л) | Ліцензія на таке місце потрібна (надається безкоштовно) | ч. 2 ст. 28; ч. 2 ст. 53 |
| Будь-які тара / ємності (якщо місткість окремої ємності / тари перевищує 250 л та/або загальна місткість перевищує 500 л) | Ліцензія на таке місце потрібна (річна вартість ліцензії — 0,15 МЗП) | ч. 2 ст. 28; п. 2 ч. 1 ст. 53 |
Висновки
- Місця, де пальне зберігається в споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна з якої об’ємом не перевищує 60 літрів, не є місцями зберігання пального виключно (!) для власних потреб. Виходить, на такі місця отримувати ліцензію не треба.
- Але не зрозуміло, чому ч. 5 ст. 28 Закону № 3817, де визначено, коли госпсуб’єкти можуть зберігати пальне виключно для власних потреб без отримання ліцензії, згадана лише «споживча тара» (об’ємом до 60 л).
- Якщо конкретний вид тари для пального не вписується в терміни «споживча тара» чи «поворотна тара», на нашу думку, є певні підстави вважати його «тарою споживача».
- Податківці не схильні формально звужувати види до 60-літрової тари лише до «споживчої тари» і вважають, що ліцензія не потрібна також при зберіганні для власних потреб пального у «тарі споживача» і в «поворотній тарі».
