Закон — сателіт Податкового кодексу: коментарі до змін
Нижче ми пропонуємо вашій увазі деякі коментарі до Закону від 2 грудня 2010 року № 2756-VІ, який супроводжує ПК і вносить зміни до 64 законодавчих актів, що стосуються (або стосувалися) питань оподаткування.
Дмитро Михайленко, член редакційної колегії
Як з’ясувалося, податкова складова так чи інакше знайшла відображення в нормативних актах загального характеру, типу
ЦК, ГК тощо аж до Закону про рекламу. Слід зазначити, що метою цих змін було узгодження українського законодавства з Податковим кодексом. Однак через останні пропозиції Президента, квапливо прийняті парламентом, простежуються певні логічні розриви. Спробуємо розібратися в цих питаннях.
Фіктивні підприємства
Наш законодавець вирішив, що час уже десь у законодавстві врегулювати статус фіктивного підприємства і наслідку у вигляді скасування його державної реєстрації. А то досі вся практика трималася на роз’ясненнях судів та регуляторних актах і методичних рекомендаціях органів податкової служби, що не дуже узгоджується з принципом законності. У результаті в тексті
ГК з’явилася стаття 551 «Фіктивна діяльність суб’єкта господарювання»:«1. Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:
зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
незареєстровано у державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачено законодавством;
зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників».
Слід зазначити, що перелік обставин, які дають право на визнання підприємства фіктивним, став дещо ширшим порівняно з джерелами, що існували раніше. Зокрема, додалася ситуація, описана в останньому абзаці
ст. 551, коли підприємство було зареєстроване/перереєстроване без відома засновників і керівників. Як ця ситуація доповнює вже існуючі підстави, відображені в попередніх абзацах ст. 551 (як узагалі можна зареєструвати/перереєструвати без відома інакше як шляхом підробки документів), — покаже практика. Можливо, тут робиться спроба врахувати перекуплені підприємства, тобто створені реальними людьми для ведення цілком чесної господарської діяльності, але згодом покинуті ними шляхом продажу корпоративних прав якимсь невідомим негідникам.
Антисоціальні угоди
Урегулювавши статус фіктивних підприємств, законодавець вирішив закрити ще одне, близьке до описаного вище, питання. Як відомо, у тексті
ЦК прямо не знайшли відображення угоди, що суперечать інтересам держави та суспільства. Стаття 228 ЦК, що досі закривала цю прогалину, говорить про угоди, що порушують публічний порядок, а ст. 207 — 208 ГК описують недійсність господарських ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.У результаті змін від 2 грудня 2010 року
ст. 228 доповнилася звичним з радянських часів формулюванням про недійсність угод, що суперечать інтересам держави та суспільства. Безумовно, за традицією, під її дію підпадатимуть угоди, спрямовані на ухилення від сплати податків.Чи є для платників податку щось позитивне у цій новелі?
Мабуть, так.
Частина 3 ст. 228 ЦК прямо говорить, що антисоціальні угоди «можуть бути визнані» (а не є) недійсними, причому таке визнання здійснюється судом. Отже, має зазнати певних змін сучасна практика, коли суди не приймають позови про визнання угод недійсними, керуючись тим міркуванням, що про це взагалі приймати рішення суд не уповноважений. Ось про стягнення коштів у дохід держави за антисоціальними угодами — будь ласка, тоді у процесі судового засідання буде розглянуто питання (і відображено в мотивувальній частині), чи є угода нікчемною.У результаті цієї практики працівники податкових служб почали робити висновки про недійсність угод прямо в актах перевірок, посилаючись на те, що суд все одно не бере до розгляду позови про їх недійсність. А платник податків, мовляв, нехай оскаржить рішення органів податкової служби, тоді й буде розглянуто питання, дійсна чи недійсна спірна угода.
У результаті зміщення акцентів ми очікуємо, що реставруватиметься практика, що існувала до 2004 року, коли орган податкової служби не повинен робити висновки про недійсність угоди в акті перевірки, а має подати позов до суду. Причому саме такий позов, наслідком якого може бути стягнення всього отриманого за угодою до доходу держави, тобто за фактом угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків.
Тут доречно розглянути ще одне питання: а чи залишилися ці повноваження на подання таких позовів у податківців? Це питання досить цікаве. Справа в тому, що з тексту
ПК ці повноваження були прибрані на підставі пропозиції Президента. Так що? Податківці нічого не можуть: ані в акті написати, ані до суду сходити?На жаль, залишився один нормативний акт, що дає їм повноваження звертатися до суду. Це «невмирущий»
Закон про держподатслужбу, в якому скасували цілі статті, але зберегли у ст. 10 таку функцію податківців:«11) подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна».
До речі, говорячи про повноваження органів податкової служби накладати стягнення, слід пригадати ще одну важливу новелу. У
ст. 250 ГК, що дуже заважала їм застосовувати санкції до платників податків, у тому числі у вигляді стягнення до бюджету отриманого за антисоціальними угодами, через наявність у ній присікальних строків (півроку з дня виявлення порушення/рік з дня здійснення порушення), ці самі строки вирішили для податківців і митників скасувати:«Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи».
Кримінальна відповідальність
У тексті
ст. 212 КК (ухилення від сплати податків) передбачили діяльне розкаяння для діянь, описаних у третій частині статті:«3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна».
Нагадаємо, що діяльне розкаяння є своєрідною амністією і таким чином трактується
Верховним Судом у постанові від 08.10.2004 р. № 15:«19. Відповідно до диспозиції ч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила діяння, відповідальність за які передбачена частинами 1 і 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності,
якщо вона до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого і пред’явлення їй обвинувачення сплатила в повному обсязі податки, збори, інші обов’язкові платежі, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)».Тобто якщо сплатити податки до висунення звинувачення — то пробачають. Тепер навіть за особливо тяжкі…
Відсутність за місцезнаходженням
Законодавець спрощує процедуру визнання державним реєстратором підприємства відсутнім за місцезнаходженням і внесення відповідного запису. Якщо раніше
ст. 19 Закону про держреєстрацію вимагала, щоб пошта повернула лист реєстратора з відміткою відділення зв’язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, то тепер умову про наявність цієї відмітки виключено.Мабуть, це зроблено з метою спрощення анулювання ПДВ-реєстрації: нагадаємо, що запис реєстратора про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням є підставою для дереєстрації платника ПДВ і за старим
Законом про ПДВ, і за ПК (п. 184.1 «ж»).Тому, знову ж таки, слід закруглятися з місцями масової реєстрації та уважніше працювати з поштарями. Особливо якщо пригадати деякі сентенції із самого
ПК. Наприклад:«42.3. Якщо платник податків протягом чотирьох днів з дня надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання».
Податок на рекламу
Із
Закону про рекламу прибрали згадку про податок на рекламу. У цьому ми бачимо зайве підтвердження, що цей податок «умертвили» досить надійно.
Реєстратори розрахункових операцій
Щодо доволі широких змін до
Закону про РРО ми зазначимо два моменти.По-перше, автори
Закону явно припустилися помилки, коли написали в преамбулі, що зазначення підстав для незастосування РРО в інших Законах, крім ПК, не допускається. Притому, що в ПК нічого із цього приводу не сказано, крім п. 177.10:«177.10. Фізичні особи — підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
А в
Законі про РРО, конкретно у ст. 9, підстави для невикористання РРО як були, так і залишилися, у тому числі для приватних підприємців на єдиному податку. Більше того, переписали небагато, утім, не на шкоду єдиноподатникам.Так навіщо ж тоді написали таке в преамбулі? Народ заплутувати?
По-друге, автори
Закону вкрай переписали систему штрафів, у тому числі в ліберальному ключі. Наприклад, п’ятикратний штраф за різноманітні порушення порядку використання РРО (п. 1 ст. 17) структурували залежно від повторності цих порушень. У результаті за перше порушення протягом календарного року штраф становить 1 гривню, за повторне — 100 відсотків вартості проданих з порушеннями товарів (послуг), а за кожне наступне порушення — уже у п’ятикратному розмірі.
Вилучення документів
Автори
Закону продовжили основні ідеї ПК про те, що оригінали фінансово-господарських, бухгалтерських документів можуть вилучатися тільки за рішенням суду у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Ці поправки проведено у ст. 178 КПК, а також у Законі про бухгалтерський облік, про оперативно-розшукову діяльність, про боротьбу з організованою злочинністю.
Використані нормативні документи
ПК — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
ЦК —
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГК —
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.КК —
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III.КПК —
Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60 р.Закон про рекламу —
Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.Закон про ПДВ —
Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (втратив чинність).Закон про держподатслужбу —
Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII.Закон про РРО —
Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.
