Витрати подвійного призначення — що принципово змінилося з набуттям чинності розділом ІІІ ПК?

Витрати подвійного призначення — що принципово змінилося з набуттям чинності розділом ІІІ ПК?

З 1 квітня 2011 року набув чинності розділ ІІІ «Податок на прибуток» ПК. Як і колишній Закон про прибуток (п. 5.4), цей розділ містить спеціальні норми про особливості визнання витрат подвійного призначення — п. 140.1. Основна їх суть полягає в тому, що до витрат платника податку належать не всі понесені «подвійні» витрати, а тільки ті, що відповідають певним умовам та обмеженням.

Чому така дискримінація «подвійних» витрат? Тому що теоретично вони вважаються тільки частково пов’язаними зі здійсненням господарської діяльності.

Нижче наведемо основну інформацію про сучасні «подвійні» витрати порівняно з колишніми.

Олександр Золотухін, консультант

 

Забезпечення спецодягом тощо

 

Перелік спецодягу та інших засобів захисту дещо розширився.

Наразі до спецодягу, спецвзуття, продуктів спецхарчування додалися миючі та знешкоджуючі засоби, засоби індивідуального захисту, необхідні для виконання професійних обов’язків. А замість поняття «обмундирування» застосовується поняття «Спеціальний (формений) одяг», хоча в цілому ці поняття близькі.

Узагалі ж нічого революційного оновлена норма не містить. Адже й раніше витрати на миючі та знешкоджуючі засоби, засоби індивідуального захисту відносилися на валові витрати як витрати на забезпечення охорони праці.

Як і раніше, витрати платника податку на забезпечення власних працівників спецзасобами належать до витрат платника податку тільки в тому випадку, якщо вони передбачені відповідним переліком, установленим КМУ (для банківських установ він доповнюється переліком, затвердженим НБУ).

Досі КМУ такого переліку не затверджував. Зате він видав розпорядження від 21.08.97 р. № 462-р, де зазначалося, що з податковою метою застосовуються відповідні переліки та норми, встановлені чинними нормативно-правовими актами.

Такими актами, у першу чергу, є Положення № 53 та Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затверджений постановою КМУ від 27.06.2003 р. № 994.

Згідно з п. 1.4 Положення № 53 засоби захисту видаються за нормами видачі, установленими нормативно-правовими актами. Таких актів для різних галузей видано близько сорока.

Таким чином, у період дії Закону про прибуток витрати на забезпечення підприємством працівників засобами захисту включалися до валових, якщо вони вписувалися в зазначені норми.

Мабуть, і після набуття чинності розділом ІІІ ПК нічого в цьому питанні не зміниться. Як і раніше, продовжують діяти зазначені норми видачі. Але є одне «але». На виконання ПК КМУ ще не затверджував відповідний перелік. Швидше за все, це буде документ, аналогічний розпорядженню № 462-р, що відсилатиме до переліків і норм, установлених чинними нормативно-правовими актами.

На сьогодні такого документа немає. Чи можна в такому разі застосовувати розпорядження № 462-р? Згідно з п. 10 підрозд. 10 розд. ХХ ПК раніше прийняті акти з питань оподаткування застосовуються в частині, що не суперечить ПК, до прийняття нових актів.

Отже, на наш погляд, розпорядження № 462-р та інші нормативні акти діятимуть і ними можна буде користуватися відповідно до ПК .

 

«Медпунктні» витрати

 

Раніше «медпунктні» витрати (витрати на організацію, утримання та експлуатацію медпунктів, надання безоплатної медичної допомоги та профілактику працівників) належали до валових витрат згідно з

пп. 5.4.9 і 5.4.10 Закону про прибуток. Зараз належать до витрат платника податкузгідно з абз. 2 п.п. 140.1.1 ПК.

Формулювання нової та старих норм дещо різняться, нова прописана повніше — прямо згадуються медикаменти, медичне обладнання, інвентар, а також витрати на заробітну плату найманих працівників. Але революційно нічого не змінилося. Раніше «медпунктні» витрати належали до валових, якщо наявність медпунктів зумовлювалась законодавством або колективними договорами. А тепер йдеться про витрати, здійснені в порядку, установленому законодавством.

Єдина принципова зміна: досі витрати на забезпечення основної діяльності медпункту належали до валових витрат у розмірі 50 % (

п. 5 «Перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.2004 р. № 1957-IV). Зараз такого обмеження немає.

 

Витрати з науково-технічного забезпечення господарської діяльності

 

З 1 квітня регламентуються п.п. 140.1.2 ПК. Раніше — абз. 1 п.п. 5.4.2 Закону про прибуток.

Загальне правило щодо «науково-технічних» витрат сформульовано в першому абзаці зазначених норм. У цілому формулювання не змінилося. Тільки два уточнення:

1) тепер до податкових витрат уключаються витрати з нарахування роялті. Раніше це були виплати роялті. Подібне формулювання давало підстави податковим органам говорити про виникнення права на валові витрати з роялті за датою їх виплати, а не нарахування (див., наприклад, лист ДПАУ від 11.03.2008 р. № 4516/7/15-0217). На даний момент це однозначно дата нарахування;

2) раніше наголошувалося, що «науково-технічні» витрати відносяться на витрати незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку. Зараз цього уточнення немає. Але навряд чи це щось змінило. Адже «науково-технічні» витрати мають бути пов’язані з господарською діяльністю. А господарська діяльність за своїм визначенням спрямована на отримання доходу (див. п.п. 14.1.36 ПК). Така спрямованість зовсім не означає, що доходи обов’язково мають бути отримані. Хоча для фіскалів тут, на жаль, відкривається дещо більший простір.

Оновлений п.п. 140.1.2 ПК містить низку обмежень щодо включення до податкових витрат нарахування роялті.

Наприклад, не включається до складу витрат нарахування роялті на користь нерезидентів в обсязі, що перевищує 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції попереднього податкового року.

Інші обмеження щодо віднесення нарахованого роялті до складу витрат платника податку в результаті оглядового характеру цієї статті ми тут не аналізуємо. Хоча вони існують.

 

Витрати на придбання літератури, проведення аудиту

 

Раніше зазначені «подвійні» витрати регламентувалися

абз. 2 п.п. 5.4.2 Закону про прибуток.

Очевидно, ці витрати більше не вважаються подвійними і регламентуються в загальному порядку. Тобто якщо відповідні понесені платником витрати пов’язані з господарською діяльністю, вони належать до витрат платника податку, а підставою для цього є, відповідно,

п.п. «г» п.п. 138.10.2 і п.п. «в» п.п. 138.10.4 ПК.

 

Витрати на професійну підготовку, перепідготовку, навчання, підвищення кваліфікації фізичних осіб

 

Див.

п.п. 140.1.3 ПК і абз. 3 — 6 п.п. 5.4.2 Закону про прибуток.

Зараз уже немає обмеження щодо віднесення «навчальних» витрат на валові в розмірі до 3 % фонду оплати праці звітного періоду. До податкових витрат такі витрати належать у повному розмірі. Звичайно, якщо вони вписуються в обмеження «навчальної» норми.

У своїй же основі нова «навчальна» норма така сама, як і колишня. Хоча не обійшлося й без деяких змін.

«Навчальна» норма містить три групи витрат:

Згідно з п.п. 5.4.2 Закону про прибуток	Згідно з п.п. 140.1.3 ПК
витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку	витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі, якщо законодавством передбачено обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації
Різниця між старими і новими нормами така:  — уже не згадуються витрати на навчання, а тільки на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації;  — зараз зазначається, що до податкових витрат належать «навчальні» витрати, «якщо законодавством передбачена обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації». За логікою це звучить як певний виняток із загального правила, де йдеться про працівників робочих професій (раніше дозволялося включати витрати за всіма категоріями працівників). Тобто торкатися воно повинне саме службовців, керівних працівників. Однак про це слід було сказати прямо в цьому абзаці, чого зроблено не було.
витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років	витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи в трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років
За другою групою різниця між старими та новими нормами полягає ось у чому:  — додатково дозволено включати до складу витрат платника податків витрати на перепідготовку або підвищення кваліфікації;  — зараз навчальний заклад може бути будь-яким, а не тільки вищим або професійно-технічним;  — зараз навчальний заклад може бути не тільки вітчизняним, а й закордонним;  — п.п. 140.1.3 ПК містить досить специфічне обмеження: витрати на навчання в закладах освіти належать до витрат платника податку, «якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності» тощо. Схоже, йдеться тут про таке. Припустимо, для того щоб фізична особа могла обіймати у платника певну посаду, їй обов’язково потрібний освітній сертифікат (наприклад, аудитора); платник податку за рахунок власних коштів навчає фізичну особу; фізична особа після закінчення навчання отримує сертифікат і працює у платника. За таких умов витрати на навчання платник відносить до витрат, що включаються при обчисленні об’єкта оподаткування. Якщо ж для того, щоб обіймати певну посаду, сертифікат не потрібний, то і витрати на навчання до витрат платника податку не належать. Було б доречно, аби податкова прояснила цей момент — про всяк випадок;  — зараз ідеться про навчання фізичних осіб незалежно від того, чи перебувають такі особи у трудових відносинах з платником податку. Тобто це можуть бути як працівники, так і непрацівники. Головне, щоб вони уклали з платником податку письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення навчання та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років. Раніше йшлося тільки про осіб, які не перебувають з платником податків у трудових відносинах;  — зараз передбачені санкції за розірвання договору (контракту) про зобов’язання відробітку — нарахування пені. Детальніше про пеню див. у п.п. 140.1.3 ПК.
Третя група витрат порівняно із Законом про прибуток узагалі не піддалася змінам і формулюється так: витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах

　

«Гарантійні» витрати

 

Відображення в податковому обліку «гарантійних» витрат регламентоване

п.п. 140.1.4 ПК (раніше — п.п. 5.4.3 Закону про прибуток).

Нова норма майже дослівно повторює стару. Принципово змінилося тільки те, що зараз відсутні обмеження розміру «гарантійних» витрат, які можна відносити до витрат платника податку. Раніше таке обмеження було: «

не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, які були продані та за якими не минув строк гарантійного обслуговування».

Відповідні витрати, якщо вони відповідають умовам

п.п. 140.1.4 ПК, у повній сумі належать до витрат платника податку.

На виконання

п.п. 140.1.4 ПК розроблено Порядок обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затверджений наказом ДПАУ від 28.02.2011 р. № 112.

На виконання

п.п. 140.1.4 ПК КМУ має також визначити порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування. Раніше відповідний Порядок було затверджено постановою КМУ від 11.04.2002 р. № 506. У цьому випадку КМУ вчинив просто: своєю постановою від 02.02.2011 р. № 103 вніс зміни до старого Порядку, додавши посилання на ПК і таким чином актуалізувавши цей документ. Інші зміни незначні. Порядок тільки доповнено пунктом 9¹ такого змісту:

«

9¹. У разі здійснення гарантійної заміни товарів платник податку зобов’язаний вести облік покупців, яким було здійснено таку заміну товару або надано послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому Державною податковою службою.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість заміни».

 

«Рекламні» витрати

 

Відображення в податковому обліку «рекламних» витрат регламентовано

п.п. 140.1.5 ПК (раніше — п.п. 5.4.4 Закону про прибуток).

Зараз усі витрати платника податку на рекламу в повній сумі включаються до витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.

 

«Природоохоронні» витрати

 

Старому п.п. 5.4.5 Закону про прибуток зараз у ПК відповідає абз. «є» п.п. 138.10.6. Тобто знаходиться цей підпункт не в «подвійному» п. 140.1 ПК. Нинішні «природоохоронні» витрати належать до складу інших витрат.

На наш погляд, це досить істотно. Адже раніше, якщо якісь із природоохоронних витрат не вписувалися в норми п.п. 5.4.5 Закону про прибуток, їх не можна було відносити до валових. А тепер, швидше за все, можна, якщо витрати пов’язані з господарською діяльністю, тому що склад витрат зі ст. 138 є орієнтовним, а не чітко встановленим, як це прийнято для витрат подвійного призначення.

У цілому «природоохоронна» норма залишилася колишньою.

Щоправда, додалися нові витрати на придбання у сторонніх організацій послуг зі збору, перевезення, знешкодження, видалення відходів від виробничої діяльності. Натомість зникли з цієї норми витрати на придбання у сторонніх організацій послуг з переробки та ліквідації.

Крім того, раніше йшлося про відходи господарської діяльності, а тепер — виробничої. Але розшифровки поняття виробничої діяльності ПК не містить. Мабуть, доведеться застосовувати загальноприйняте поняття виробничої діяльності як діяльності з виробництва продукції.

Отже, відходи адміністративної діяльності цієї норми не торкаються. Але це зовсім не означає, що відповідні витрати забудуть шлях до податкових витрат. Напевне, такі витрати будуть віднесені до податкових витрат у складі адміністративних витрат згідно з п.п. 138.10.2 ПК.

 

Витрати зі страхування

 

Норма

ПК про страхування (п.п. 140.1.6) у цілому аналогічна «страховій» нормі Закону про податок на прибуток (п.п. 5.4.6). Принципових змін дві:

—

по-перше, у ПК відсутня норма, згідно з якою розмір витрат на страхування, що належать до складу витрат платника податку, обмежується п’ятьма відсотками. Таким чином, якщо відповідні страхові витрати належать до витрат у принципі, то вони відносяться у повному розмірі;

—

по-друге, перелік видів страхування, витрати на які можна віднести до витрат платника податку, доповнено двома позиціями:

— страхуванням ризиків, пов’язаних з випуском національних фільмів (у розмірі не більше 10 % вартості випуску національного фільму);

— страхуванням об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного або комунального майна за умови, що це передбачено договором.

Останній вид страхування стосується орендаря будь-якого майна за договором фінансового лізингу, державного або комунального майна за договором оперативного лізингу і концесіонера державного або комунального майна за договором концесії — за умови, що страхування орендарем або концесіонером передбачено відповідним договором.

 

Витрати на придбання ліцензій та інших дозволів

 

Знову ж таки, як і у випадку «природоохоронних» витрат, у Законі про прибуток ці витрати є «подвійними» (п.п. 5.4.7), а в ПК вони належать до складу інших витрат (п.п. 138.10.6).

Ці норми цілком ідентичні, за винятком одного — витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, вартість і строк використання яких відповідають ознакам, установленим для основних засобів розділом I ПК, підлягають амортизації у складі нематеріальних активів.

Раніше подібного обмеження не було, вартість усіх ліцензій та інших дозволів відносилася на валові витрати.

Отже, виходячи з визначення основних засобів (див. п.п. 14.1.138 ПК), якщо вартість ліцензії або іншого дозволу перевищує 2500 грн. (у 2011 р. — 1000 грн., згідно з п. 14 підрозд. 4 розд. ХХ ПК) і строк їх використання перевищує один рік (або операційний цикл, якщо він довший року), такі витрати підлягають амортизації як нематеріальні активи, а не належать до витрат платника податку.

Про особливості амортизації нематеріальних активів див. у першу чергу п.п. 145.1.1 ПК.

 

Витрати на відрядження

 

Старому

п.п. 5.4.8 Закону про прибуток зараз у ПК відповідає п.п. 140.1.7.

З 1 квітня 2011 року в цьому питанні відбулися певні досить важливі зміни.

По-перше

, змінилася сума добових, які платник податків має право включати до своїх витрат. Згідно з абз. 4 п.п. 140.1.7 ПК у межах
території України гранична сума таких витрат становить

«не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу».

Оскільки на 1 січня 2011 року розмір мінімальної зарплати складав 941 грн., сума «українських» добових з метою включення до складу витрат платника податків у 2011 році не повинна перевищувати

188,20 грн. (0,2 х 941), а «закордонних» — 705,75 грн. (0,75 х 941).

Граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/других транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, установлені

постановою КМУ від 02.02.2011 р. № 73. Фактично вони повторюють норми витрат, наведені в ПК.

Суми і склад витрат на відрядження держслужбовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансованими) за рахунок бюджетних коштів, установлені

постановою КМУ 02.02.2011 р. № 98.

Зрозуміло, що конкретний розмір добових має встановлювати підприємство (наказом керівника або іншої відповідальної особи).

По-друге

, змінився склад документів для визначення суми добових:

« — у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

— до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює».

Таким чином, тепер для отримання права на включення добових до складу витрат платника податків посвідчення про відрядження вже не потрібне. Наприклад, для «українських» відряджень достатньо мати наказ про відрядження і відповідні первинні документи, що підтверджують понесені у відрядженні витрати.

По-третє

, уточнено склад витрат на відрядження, що відшкодовуються працівнику, і склад підтверджуючих первинних документів.

Зараз відшкодовуються витрати на бронювання транспортних квитків, на проїзд, у тому числі на орендованому транспорті. Однак зі складу витрат, що відшкодовуються, зникли витрати на усний та письмовий переклад.

Відшкодовуються витрати на страхування життя або здоров’я особи, яка відряджається, або її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), якщо обов’язок зі страхування встановлено законодавством країни, куди відряджається працівник, або транзитної країни.

До складу можливих підтверджуючих документів віднесено електронні квитки за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, у тому числі чартерних рейсів; документи на бронювання місць у місцях проживання.

Щоправда, з електронними квитками й раніше проблем не було, хоча вони й не були зазначені в

Законі про прибуток (див., наприклад, лист Мінфіну від 25.05.2010 р. № 31-18030-07-21/12414).

По-четверте

, зараз такі витрати включаються до витрат платника податку, якщо є підтверджуючі документи про зв’язок відрядження з господарською діяльністю платника. А раніше було — з основною.

 

«Соціально-інфраструктурні» витрати

 

Відображення у податковому обліку «соціально-інфраструктурних витрат» регламентоване

п.п. 140.1.8 ПК (раніше — п.п. 5.4.9 Закону про прибуток).

У цілому ця норма також не зазнала істотних змін.

Витрати за відповідними об’єктами визнаються, якщо об’єкти не використовуються з метою отримання доходу і знаходилися на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року.

Витрати на

забезпечення основної діяльності об’єктів соціальної інфраструктури вже не належать до витрат платника податку. Залишилися тільки витрати на утримання та експлуатацію. Нагадаємо, що податківці їх зазвичай розділяли: наприклад, зарплату прибиральниці або слюсаря вважали витратами на утримання та експлуатацію, а зарплату виховательки — витратами на забезпечення основної діяльності.

Зникли з цієї норми медпункти. Але «медпунктні» витрати зараз регламентуються

абз. 2 п.п. 140.1.1 ПК. Ми про них писали вище.

Як і раніше, витрати визнаються, зокрема, за такими об’єктами, як спортивні зали, майданчики, клуби, будинки культури. Додалися ще спортивні комплекси.

Раніше ця норма не поширювалася на будинки відпочинку, туристичні бази та інші подібні заклади. Зараз такого винятку немає. Однак навряд чи за такими об’єктами визнаватимуться витрати. Адже у спортивні об’єкти клуби та будинки культури, будинки відпочинку, туристичні бази та інші подібні заклади ніяк не вписуються.

Щоб визнавати витрати за об’єктами житлового фонду, більше не потрібне документально оформлене рішення платника про передачу на баланс місцевих рад.

Зараз до складу наших об’єктів належать дитячі табори відпочинку і оздоровлення. Раніше були тільки табори відпочинку.

З’явився новий об’єкт, за яким можуть бути визнані витрати, — установи соціального захисту громадян (будинки-інтернати, будинки для престарілих). Але такі установи повинні були утримуватися платниками станом на 1 липня 1997 року.

Раніше «соціально-інфраструктурні» витрати відносились до складу валових у частині 50 %. Зараз подібного обмеження

ПК не передбачає.

 

Витрати за

п.п. 5.4.10 Закону про прибуток

 

У

п.п. 5.4.10 Закону про прибуток ішлося, зокрема, про обмеження можливості врахувати у зменшення оподатковуваного прибутку деякі соціальні, «житлово-фондові» та «легко-автомобільні» витрати. Аналогічних норм ПК не містить, крім «медпунктних» витрат, про які ми вже говорили. Отже, інші зазначені в п.п. 5.4.10 Закону про податок на прибуток витрати відображаються в податковому обліку в загальновстановленому порядку без «подвійних» обмежень.

Найбільш популярними в цьому підпункті були «легкові» витрати: не включалися до валових витрат платника

«витрати, пов’язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів і оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку таких витрат з його господарською діяльністю».

Зараз усі ці витрати можуть уключатися до витрат платника податку (див. нижче витяг з

п.п. 138.10.2 ПК) за наявності документального їх підтвердження і зв’язку з господарською діяльністю. Наприклад, повинні в загальновстановленому порядку виписуватися та оформлятися подорожні листи легкового авто із зазначенням «службового» маршруту, мають бути документи на заправку ПММ тощо. Підпункт 138.10.2 ПК, зокрема, говорить:

«138.10. До складу інших витрат включаються: …138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: …в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона)».

　

Використані нормативні документи

ПК —

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про податок на прибуток —

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (втратив чинність частково).

Положення № 53 — Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 р. № 53.