Екоподаток за розміщення відходів
Платниками екологічного податку згідно з п. 240.1 ПК є підприємства/підприємці, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах, крім розміщення окремих відходів як вторинної сировини.
Щоб з'ясувати, чи потрапляє суб'єкт господарювання до цих платників, перш за все з'ясуємо, що розуміють під відходами.
Порядок поводження з відходами регулює Закон про відходи. Згідно зі ст. 1 Закону про відходи до відходів уключаються будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, які повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не мають подальшого використання за місцем утворення або виявлення і від яких їх власник має намір або повинен позбавитися шляхом утилізації або знищення.
Тобто під відходи потрапляє все, що надалі не використовуватиметься підприємством і чого воно
позбавляється шляхом утилізації або знищення. Причому до відходів уключаються як відходи, утворені у процесі виробництва (залишки сировини та матеріалів, непридатні люмінесцентні лампи, відпрацьовані акумулятори, автомобільні шини тощо), так і тверді побутові відходи (сміття). Детальний перелік об'єктів, що належать до відходів, наведено в Державному класифікаторі відходів ДК 005-96.
Екоподаток за побутові відходи (сміття)
У діяльності практично будь-якого суб'єкта утворюються тверді побутові відходи (сміття). Згідно з
Правилами № 1070 побутові відходи — відходи, які утворюються у процесі життя та діяльності людини в житлових і нежитлових будинках (крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємства) і не використовуються за місцем їх накопичення.Виходячи
з п.п. 240.1.3 ПК сплачувати екоподаток за побутові відходи потрібно тільки тим підприємствам/підприємцям, які здійснюють розміщення таких відходів. При цьому одразу зазначимо, що розміщення відходів та їх утворення — це абсолютно різні речі.Під
розміщенням відходів згідно з п.п. 14.1.223 ПК розуміють зберігання (тимчасове зберігання до утилізації або видалення) та поховання відходів у спеціально відведених для цього місцях або об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.Отже, під розміщенням відходів розуміють їх зберігання та утилізацію
у спеціально відведених для цього місцях (полігонах, ділянках). На таке розміщення потрібно мати спеціальний дозвіл. Одразу зазначимо, що такі дозволи видаються тільки спеціалізованим підприємствам, діяльність яких пов'язана з розміщенням відходів у спеціально відведених для цього місцях. Видачу дозволів на зберігання побутових відходів у контейнерах або на контейнерних майданчиках для побутових відходів законодавством не передбачено.Виходячи з цього, можна зробити висновок, що розміщувати відходи можуть виключно спеціалізовані підприємства, діяльність яких спеціально спрямовано на розміщення відходів. Тому, якщо суб'єкт господарювання уклав договір з таким спеціалізованим підприємством, що своєчасно вивозить сміття (тобто на підприємстві відходи не розміщуються), то сплачувати екоподаток повинно саме спеціалізоване підприємство. Така ж думка наводиться і в коментарях до
ПК під редакцією М. Азарова:«
У суб’єкта, внаслідок діяльності якого утворилися відходи, не виникає податкового обов’язку стосовно екологічного податку за розміщення відходів за умови укладання договору з організацією зі збору (прийому) відходів і яка має ліцензією на здійснення цих операцій»*.* Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: у 3 т./кол. авторів [заг. редакція М. Я. Азарова]. — К.: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010.
!
Проте останнім часом ДПАУ неодноразово у своїх роз'ясненнях наполягає на тому, що будь-яке підприємство, в якого утворюються побутові відходи, здійснює і їх розміщення (листи ДПАУ від 01.07.2011 р. № 17870/7/15-0817, від 06.05.2011 р. № 12789/7/15-0817). Головним аргументом податківців є широке трактування терміна «розміщення відходів», під яке підпадає і «тимчасове розміщення до утилізації або видалення».Тобто податківці наполягають на тому, що зберігання відходів з моменту їх утворення до моменту передачі спеціальній установі, яка їх утилізує або видаляє (вивозить),
є тимчасовим розміщенням відходів і підпадає під термін «розміщення відходів», а тому суб'єкти господарювання, які здійснюють таке тимчасове розміщення (з логіки листів випливає, що це практично кожен суб'єкт господарювання), вважаються платником екоподатку.При цьому ще раз зазначимо, що такі аргументи ДПАУ безпідставні. Адже:
—
по-перше, розміщення відходів включає два обов'язкові етапи:1) тимчасове зберігання відходів;
2) поховання відходів.
Тому, якщо підприємство/підприємець не займається похованням відходів, то воно не розміщує їх у розумінні
п.п. 14.1.223 ПК;—
по-друге, якщо дотримуватись вимоги ДПАУ, то за одні й ті самі відходи екоподаток сплачуватиметься двічі: особою, в якої утворилися відходи, та особою, яка утилізувала відходи і розміщує їх у спеціально відведених для цього місцях розміщення відходів (полігонах, звалищах тощо).Більше того, незрозумілий і сам механізм розрахунку екоподатку «звичайним» підприємством. Адже щоб розрахувати екоподаток, потрібно знати клас небезпеки відходів. Клас небезпеки відходів визначається в лімітах на їх утворення. Водночас згідно з
пп. 8 і 15 Порядку № 1218 власники побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільнені від необхідності мати ліміти (і дозволи) на розміщення відходів (пп. 8 і 15 Порядку № 1218).Узявши на озброєння наведені вище аргументи, сміливі платники податків можуть не сплачувати екоподаток. Усім іншим платникам, які не хочуть доводити справу з податківцями до суду, радимо сплатити екоподаток за побутові відходи. Суми таких платежів, швидше за все, будуть мізерними. Можливо, масове подання звітності з екоподатку з копійчаними значеннями, змусить ДПАУ переглянути свою позицію. А поки що детально зупинимося на тому, як розрахувати екоподаток за побутові відходи.
Виходячи з формули, наведеної в
п. 249.6 ПК для розрахунку екоподатку за побутові відходи важливо визначити:1) обсяг відходів;
2) клас їх небезпеки.
Обсяг відходів.
Обсяг відходів слід визначати виходячи з мінімальних норм надання послуг з вивезення побутових відходів, що наведені в Додатку 2 до Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою КМУ від 10.12.2008 р. № 1070. Так, наприклад, для підприємства побутового обслуговування мінімальна добова норма на одне робоче місце становить 0,75 кг або 3,4 л.Клас небезпеки.
Від класу небезпеки залежить ставка податку. Як уже ми зазначали, клас небезпеки відходів указується в лімітах на їх утворення та розміщення. Але на побутові відходи, якщо підприємства уклало договір зі спеціалізованим підприємством, ліміти отримувати не потрібно (п. 8 Порядку № 1218). У такому разі, вважаємо, що потрібно виходити з того, що тверді побутові відходи розглядаються СЕС як малонебезпечні, тобто IV класу небезпеки. Тому ставка податку у 2011 році становитиме 1,25 грн. (2,5 грн./т х 50 %) за тонну (зменшення на 50 % передбачено п. 2 підрозд. 5 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК).Крім того, при розрахунку екоподатку слід урахововувати, що згідно з
п. 246.5 ПК, якщо відходи розміщуються в межах населеного пункту або на відстані менше 3 км від таких кордонів, то сума податку збільшується втричі.
Екоподаток за відходи виробництва
До відходів виробництва належать усі ті відходи, що утворюються на підприємстві, але не належать до побутових. Такими відходами, зокрема, є залишки сировини та матеріалів, відпрацьовані люмінесцентні лампи, шини, відпрацьовані акумулятори, батареї свинцеві тощо. При цьому перш за все зазначимо, що згідно зі ст. 32 Закону про відходи здійснювати будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без отримання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади
лімітів не можна.Зверніть увагу
, ліміти потрібно отримувати на сам факт утворення відходів. Тобто навіть якщо надалі підприємство передаватиме їх спеціалізованим організаціям, отримання ліміту все одно необхідне. Згідно з п. 8 Порядку № 1218 від цього обов'язку звільнено власників відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, і власники відходів, які отримали ліцензію на збір та заготівлю окремих видів відходів як вторсировини.Процедуру видачі лімітів регламентовано Порядком № 1218. Для отримання лімітів власники відходів, які їх утворюють на своїй території, повинні до 1 червня поточного року подати до органів Мінекоресурів на місцях
заяву на отримання дозволу на розміщення відходів наступного року. До заяви додаються документи, перелік яких наведено в п. 12 Порядку № 1218. Як правило, ліміт установлюється строком на один рік і доводиться до власника відходів до 1 жовтня поточного року (п. 18 Порядку № 1218).Платником екоподатку буде тільки той суб'єкт, який
розміщує відходи. При цьому підприємство може обрати один із таких способів розміщення відходів або:1) розміщувати самостійно (наприклад, у підприємства є свій полігон). Для цього потрібно отримати відповідний дозвіл спеціально уповноваженого органу виконавчій владі у сфері поводження з відходами. І в цьому випадку підприємство буде повноцінним платником екоподатку;
2) передавати їх для утилізації спеціалізованим підприємствам. При цьому важливо враховувати, що небезпечні відходи суб'єкт господарювання повинен передавати спеціалізованим підприємствам, які мають ліцензію у сфері поводження з небезпечними відходами. Перелік небезпечних відходів затверджено постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120. Його умовно поділено на Жовтий і Зелений перелік. Зокрема, небезпечними відходами можуть бути ті відходи, що наведені:
а)
у розділі А Жовтого переліку, якщо вони мають одну з більш небезпечних властивостей, наведених у Переліку № 165;б)
у Зеленому переліку, за умови, що вони містять матеріали, наведені в додатку 2 до Положення № 1120, у таких кількостях, що можуть проявляти небезпечні властивості, наведені в Переліку № 165.До небезпечних відходів, зокрема, належать відпрацьовані люмінесцентні лампи. Зберігати небезпечні відходи на території підприємства без отримання ліцензії можна
не більше 6 місяців (лист Мінприроди від 02.04.2003 р. № 2798/26-8).Розглядаючи вище екоподаток за побутові відходи, ми вже зазначали, що виходячи з норм п.п. 240.1.3 ПК платниками екоподатку за розміщення відходів є ті суб'єкти господарювання, які здійснюють
розміщення відходів. У свою чергу, під розміщенням відходів розуміють їх зберігання (тимчасове розміщення до утилізації або видалення) і поховання відходів у спеціально відведених для цього місцях або об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Тобто платникам екоподатку за розміщення відходів, як побутових, так і виробничих, є спеціалізовані підприємства, виробнича діяльність яких зумовлює необхідність отримання дозволу на спеціальні місця зберігання відходів від власної діяльності (полігони, сховища тощо). Раніше цю позицію підтримували і податківці. Так, у листі від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215 податківці прямо вказують на те, що платником екозбору (на сьогодні — екоподатку) є тільки той суб'єкт господарювання, який своєчасно (на кінець кварталу) не передав відходи спеціалізованим підприємствам (організаціям) у встановлені договором строки і здійснює їх розміщення на своїй території.Цю ж позицію підтримували і Мінприроди (листи від 14.05.2003 р. № 4914-к/26-11/115-11, від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08) указуючи, що відходи, передані на договірних началах іншим суб'єктам господарської діяльності, більше не є власністю суб'єкта, який передав їх, тому й не повинні враховуватися в розрахунках збору за розміщення відходів (зараз — екоподатку).
Але з 01.01.2011 р. позиція податківців у цьому питанні кардинально змінилася. У своїх роз'ясненнях (листи ДПАУ від 06.05.2011 р. № 12789/7/15-0817, від 01.07.2011 р. № 17870/7/15-0817, ЄБПЗ) податківці говорять про те, що
об'єктом і базою щоквартального оподаткування виступають відходи (уключаючи відходи виробництва та побутові відходи), які тимчасово розміщуються (зберігаються), у тому числі на кінець звітного кварталу, на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб'єкту господарювання). Інакше кажучи, платником екоподатку є будь-який суб'єкт господарювання, у діяльності якого утворюються відходи. Виняток, з урахуванням прямої норми ПК (п. 240.5), ДПАУ готова зробити тільки для спеціалізованих підприємств, які займаються заготівлею вторсировини.Така позиція податківців не безперечна. Наші аргументи на користь цього див. у підрозділі «Екоподаток за побутові відходи». Тому, на нашу думку, сплачувати екоподаток за виробничі відходи повинні тільки ті суб'єкти господарювання, які своєчасно не передали відходи іншим спеціалізованим підприємствам у встановлені договором строки. Проте такий підхід можна запропонувати тільки сміливим платникам, які готові сперечатися з позицією податківців. Для тих, хто не бажає сперечатися з податківцями, детально зупинимося на порядку розрахунку екоподатку за розміщення виробничих відходів.
Згідно з п. 249.6 ПК суми податку, що справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючого коефіцієнта за формулою:
| Прв = |
| (Нпiх Млiх Ктх Ко) |
де
Нпi — ставки податку в поточному році за тонну i-го виду відходів у гривнях з копійками;Млі
— обсяг викидів i-го виду в тоннах (т);Кт
— коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів та який наведений у п. 246.5 ПК;Ко
— коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується в разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.Як визначити обсяг відходів i-го виду?
Вести облік виробничих відходів потрібно за допомогою типової форми № 1-ВТ «Облік відходів і пакувальних матеріалів і тари» , форму та інструкцію щодо заповнення якої затверджено наказом Мінприроди від 07.07.2008 р. № 342. Типова форма обов'язкова до застосування всіма юридичними особами (підприємствами, установами, організаціями) усіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, а також фізособами-підприємцями, у процесі діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали і тара. Отже, обсяг відходів беремо з форми № 1-ВТ.Як обрати ставку податку?
Ставки податку за розміщення відходів наведено у ст. 246 ПК:— для обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з ыонызуючим випромінюванням, —
431 грн. за одиницю;— для люмінесцентних ламп —
7,5 грн. за одиницю.При цьому слід ураховувати, що згідно з п. 2 підрозд. 5 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК ставки екоподатку за розміщення відходів:
—
з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно застосовуються в розмірі 50 % ставок, установлених ПК;—
з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно — 75 %;—
з 1 січня 2014 року — 100 %.Тобто наприклад, для люмінесцентних ламп ставка податку у 2011 році становить 3,75 грн. за одиницю.
Ставки на розміщення інших видів відходів установлюються залежно від класу небезпеки.
Ставки екоподатку за розміщення відходів, що встановлюються залежно від класу небезпеки
| Клас небезпеки відходів | Ставка податку, грн. за 1 т | ||
| 01.01.2011 р. — 31.12.2012 р. | 01.01.2013 р. — 31.12.2013 р. | з 01.01.2014 р. | |
| I клас — надзвичайно небезпечні | 350 | 525 | 700 |
| II клас — високонебезпечні | 12,75 | 19,12 | 25,50 |
| III клас — помірно небезпечні | 3,20 | 4,80 | 6,40 |
| IV клас — малонебезпечні | 1,25 | 1,88 | 2,50 |
| малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості | 0,13 | 0,19 | 0,25 |
Клас небезпеки відходів зазначено в лімітах на їх освіту та розміщення. Якщо суб'єкту господарювання не встановлено ліміт, то для визначення класу небезпеки відходів слід звернутися за відповідними роз'ясненнями до СЕС. Інакше потрібно буде застосовувати ставку податку, установлену за розміщення відходів I класу небезпеки (п. 246.3 ПК).
Коригуючі коефіцієнти.
За розміщення відходів, що не забезпечують повне виключення забруднюючих речовин атмосферного повітря або водних об'єктів ставки податку збільшуються втричі (п. 246.4 ПК). Крім того, коефіцієнт 3 встановлюється до ставки екологічного податку в разі розміщення відходів у межах населеного пункту або на відстані менше 3 км від нього. Якщо ж відстань від місця розміщення відходів до населеного пункту становить від 3 км і більше, то до ставки екологічного податку застосовується коефіцієнт 1 (п. 246.5 ПК).
