ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ НА ВИМОГУ: СПРОБА УРЕГУЛЮВАННЯ
Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну від 11.08.94 р. № 69 (далі — Інструкція № 69), — один із найстаріших і найзаслуженіших документів, що діють на сьогодні у сфері бухобліку. При цьому змін до неї вносилося на диво небагато, та й ті переважно стосувалися термінологічних нововведень та уточнення посилань на інші нормативно-правові акти.
Нові зміни, внесені до Інструкції № 69 наказом Мінфіну від 08.09.2011 р. № 1116, не є суто термінологічними. Вони зачіпають таку істотну для бухгалтера сферу, як проведення інвентаризації на вимогу податківців та інших контролюючих органів.
Олексій Кузнєцов, консультант
У п. 3 Інструкції № 69, де подано перелік випадків обов’язкової інвентаризації, змінився п.п. «д». Замість розпливчастого «за приписом судово-слідчих органів» з’явилося більш визначене:
«за рішенням суду або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації».
При цьому чітко визначено, що інвентаризація повинна початися у строк, зазначений у належним чином оформленому документі відповідних органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.
Інвентаризація на вимогу, як і всі інші, проводиться силами самого підприємства, але посадові особи органу-ініціатора (за їх згодою) тепер можуть бути присутніми при проведенні інвентаризації відповідно до нового абз. 2 п. 11.1 Інструкції № 69. Зверніть увагу: саме бути присутніми, а не брати участь у роботі інвентаризаційної комісії. Тим більше — не проводити інвентаризацію самостійно.
Два роки тому це питання досить активно обговорювалося у пресі. Зокрема, Мінфін, відповідаючи на запитання про те, чи зобов’язане підприємство включати до складу інвентаризаційної комісії податкового інспектора, обережно зазначив у листі від 02.12.2009 р. № 31-21020-04-10/32859:
«Інструкція № 69 не містить вимог щодо включення до складу комісії осіб інших, ніж зазначені у пп. 11.1, 11.2 цієї Інструкції.* Разом з тим відсутня також норма щодо заборони для керівників підприємств проводити інвентаризації у присутності представників контролюючих органів».
* У зазначених підпунктах йдеться про те, що до складу постійно діючих інвентаризаційних комісій входять керівники структурних підрозділів і головбух на чолі з керівником підприємства або його заступником, а до складу робочих інвентаризаційних комісій — інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери та інші досвідчені працівники, які добре знають об’єкт інвентаризації, ціни та первинний облік, на чолі з представником керівника підприємства, який призначив інвентаризацію.
Податківцям же завжди хотілося більшого. На їхню думку, висловлену в листі ДПАУ від 25.01.2010 р. № 616/6/10-5015/193, якщо інвентаризація проводиться за ініціативою уповноваженого представника органу ДПС, то ініціатор повинен бути присутнім під час процесу, оскільки це, мовляв, «доцільно». Жодних законодавчих підстав для підкріплення своєї позиції вони, однак, тоді не знайшли. Тепер же, як бачимо, такі підстави з’явилися.
Поглянемо, які ж органи і в яких випадках мають право вимагати інвентаризації.
Держподатслужба
Таке право податківців, яке раніше ґрунтувалося на ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні», зараз установлене п.п. 20.1.5 ПК, згідно з яким органи держподатслужби можуть:
«вимагати від платників податків, які перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб чи осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, чи ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені ст. 94 цього Кодексу».
Згадана у другому абзаці ст. 94 ПК регулює процедуру адміністративного арешту майна. Слід зауважити, що з цією статтею пов’язано один законодавчий недолік. Звернувшись до тексту статті, ми не виявимо в ній такої підстави для накладення адмінарешту, як відмова від проведення інвентаризації на вимогу контролюючих органів. Причому відмову від інвентаризації навіть за найбільшого бажання неможливо вписати до жодної з перелічених у п. 94.2 ПК підстав.
Однак будувати свій захист тільки на цій законодавчій прогалині ми б не радили. По-перше, пряме відсилання до ст. 94 наявне у процитованому вище п.п. 20.1.5 ПК, по-друге, ніде не сказано, що у п. 94.2 дається вичерпний перелік підстав для адмінарешту, по-третє, згідно з п.п. 94.19.9 ПК адмінарешт майна припиняється, зокрема, у зв’язку з:
«фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки».
У цьому випадку системне тлумачення законодавства приводить до висновку про те, що відмова від інвентаризації все-таки є підставою для адмінарешту, хоча і зафіксованою не у ст. 94, а в п.п. 20.1.5 ПК. Саме так розуміють ситуацію і податківці, які у п.п. 3.1.8 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1042, у загальному переліку підстав для адмінарешту майна назвали:
«відмову платника податків (його посадових осіб чи осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, яка підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абз. 1 п.п. 20.1.5 Кодексу, чи ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів)».
Однак протидіяти загрозі адмінарешту в цьому випадку все-таки можна, але тільки на суто формальних підставах. Нагадаємо, що відповідно до п. 94.10 ПК обґрунтованість рішення керівника органу держподатслужби (його заступника) про накладення арешту на майно має бути перевірена судом протягом 96 годин. На нашу думку, платник податку в ході такої судової перевірки має шанс, якщо не відбитися від арешту, то принаймні отримати якийсь/певний простір для маневру.
Для цього представникам платника слід уважно вивчити подану до суду документацію, якою податківці оформили своє рішення про накладення арешту, і перевірити точну відповідність цих документів тим формам, які наведені в додатках до вищезазначеного Порядку застосування адміністративного арешту. А там є за що зачепитися. Наприклад, у формі рішення про застосування адміністративного арешту майна (додаток 2 до Порядку) зазначено буквально таке:
«розглянувши звернення та додані до нього матеріали підрозділу органу державної податкової служби, <…> на підставі яких були з’ясовані обставини, передбачені п. 94.2 ПК <…>».
Тим часом, як уже було зазначено, відмова від проведення інвентаризації в п. 94.2 ПК не згадується. Аналогічні відсилання до ст. 94 ПК є і в інших додатках до Порядку.
Другий формальний момент, яким варто скористатися в описаній ситуації, — це сама вимога проведення інвентаризації. В Інструкції № 69 ідеться про «належним чином оформлений документ». Проте жодної типової форми для цього у податківців немає. Більше того, на практиці вимога про інвентаризацію нерідко висувається перевіряючими в усній формі. Тому завдання платника податку — довести суду, що його відмова обумовлена відсутністю такого документа або його «неналежним» оформленням.
Утім, усе сказане — це на крайній випадок. За словами досвідчених бухгалтерів, якщо підприємству з якихось причин дійсно вкрай важко негайно розпочати інвентаризацію (відсутній керівник, усі матеріально відповідальні особи виїхали у відрядження, пожежники опечатали склад тощо), краще домовитися безпосередньо з перевіряючими про призначення більш реалістичних термінів.
Контрольно-ревізійна служба
Згідно з п. 4 ст. 10 Закону «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» органам цієї служби усіх рівнів (зараз вони називаються фінансовими інспекціями) надається право вимагати від керівників підконтрольних установ, що ревізуються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків. У разі відмови ревізори можуть звернутися до суду стосовно спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до прийняття відповідного рішення судом — у присутності понятих і представників підприємств, установ та організацій, які ревізуються, опечатувати каси, касові приміщення, склади й архіви на строк не більше 24 годин.
Порядок опечатування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами кас, касових приміщень, складів та архівів затверджений постановою КМУ від 26.07.2006 р. № 1028. Тут потрібно зазначити, що згідно з п. 2 Порядку опечатування відбувається у випадку відмови керівника підконтрольної установи виконати письмову вимогу посадової особи контролюючого органу провести інвентаризацію.
У цьому випадку ревізор невідкладно складає акт про відмову у проведенні інвентаризації та письмово інформує про це керівника контролюючого органу (його заступника), який приймає рішення про необхідність звернення до суду для забезпечення проведення інвентаризації. Опечатування ж здійснюється після направлення звернення до суду з метою спонукання до проведення інвентаризації.
Для більшої частини підприємств «крушники» не є небезпечними. Адже їх повноваження розповсюджуються виключно на підконтрольні підприємства, установи, організації, до яких, окрім бюджетників, відносяться тільки суб’єкти господарювання державного сектора економіки, а також підприємства й організації, які отримують кошти з бюджетів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно.
Міліція
Органам внутрішніх справ п. 24 ст. 10 Закону «Про міліцію» надане право вимагати від керівників підприємств, установ та організацій пояснення щодо фактів порушення законодавства, перевірка дотримання якого віднесена до компетенції міліції, а також у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводити перевірки за фактами порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції міліції, вимагати проведення інвентаризацій та ревізій відповідних сфер фінансово-господарської діяльності.
Власне, інвентаризація на вимогу міліції — явище досить рідкісне. Зазвичай представники цього відомства воліють не марудитися з усілякими інвентаризаціями, а просто вилучити комп’ютери, документи та інші цікаві для них предмети і матеріали, щоб вивчати їх у зручний для них час та у зручному для них місці (а заразом — домогтися більшої зговірливості тих, кого перевіряють). Тому про те, як протистояти «інвентаризаційним» вимогам міліціонерів, ми і говорити не будемо.
Зауважимо лише, що такими ж повноваженнями наділені й податкові міліціонери (див. ст. 22 Закону «Про державну податкову службу в Україні»).
Звичайно, трьома розглянутими в нашій статті органами не обмежується коло тих, хто може вимагати інвентаризації. Є, скажімо, прокуратура та слідчі органи, але їх повноваження і практика роботи настільки специфічні, що вимагають окремої розмови.
ВИКОРИСТАНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ
ПК — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» — Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 р. № 2939-XII.
Порядок № 1042 — наказ ДПАУ «Про затвердження Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків» від 24.12.2010 р. № 1042.
Інструкція № 69 — Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69.
