ВИТРАТИ НА ВІДРЯДЖЕННЯ: ПОГЛЯД МІН'ЮСТУ
Лист Міністерства юстиції України від 13.02.2012 р. № 54-0-2-12/7.2
«Щодо витрат на службові відрядження»
Міністерство юстиції у зв'язку з Вашим зверненням розглянуло звернення <...> щодо надання роз'яснення в частині застосування суб'єктами господарювання при оформленні відрядження положень Податкового кодексу України, Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362), постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», а також можливості передбачення в колективному договорі положення щодо витрат на відрядження і повідомляє, що заявнику, у межах компетенції, надано відповідь листом Мін'юсту від 13 лютого 2012 року за № 54-0-2-12/7.2 такого змісту.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Розділом III Податкового кодексу України (далі — Кодекс) регулюється питання справляння податку на прибуток підприємств.
Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються, зокрема, згідно з підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 цієї статті Кодексу, та інших витрат, визначених, зокрема, згідно з пунктом 140.1 статті 140 цього Кодексу.
Так, підпунктом «б» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат уключаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу.
Згідно з абзацами першим — четвертим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Кодексу при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, а саме витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджається, на проїзд (у тому числі провезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відряджання і назад, так і за місцем відряджання (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також уключених до таких рахунків витрат на харчування або побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на наймання інших житлових приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відряджання, у тому числі будь-які збори та податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку тільки за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадочного талона і документа про сплату за всіма видами транспорту, у тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» уключаються до рахунка згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.
До складу витрат на відрядження належать також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
При цьому абзацом дев'ятим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 зазначеної статті Кодексу передбачено, що суми і склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, установлену абзацом четвертим цього підпункту.
У цілях реалізації зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі — Постанова).
Пунктом 12 Постанови доручено Міністерству фінансів внести зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, що випливають із цієї Постанови (Міністерством фінансів України видано наказ від 17 березня 2011 року № 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 березня 2011 року за № 410/19148. Цим наказом Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, викладено в новій редакції).
Відповідно до пункту 1 цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, які повністю або частково утримуюся (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що положення Податкового кодексу України застосовуються до всіх суб'єктів господарювання, а положення вищезазначеної Постанови й Інструкції — до підприємств, установ, організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Щодо можливості закріплення в колективному договорі положення про витрати на відрядження повідомляємо, що правові основи розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників визначає Закон України «Про колективні договори та угоди» (далі — Закон).
Частиною першою статті 2 Закону передбачено, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Відповідно до статті 7 Закону зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування та оплати праці, установлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо).
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством та угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Одночасно інформуємо, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики, зокрема у сфері трудових відносин, є Міністерство соціальної політики.
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової політики є Міністерство фінансів України.
Міністр О. Лавринович
Коментар редакції
У листі, що коментується, Мін’юст, процитувавши норми Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV та ПК, дав відповіді на кілька запитань стосовно відряджень.
Зокрема, Міністерство справедливо зазначає, що норми ПК поширюються на всіх суб’єктів господарювання, у той час як норми постанови КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 — лише на підприємства, установи та організації, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
У той же час положення цих нормативних документів можуть бути використані іншими підприємствами як орієнтир при регулюванні питань, що стосуються відрядження.
При відповіді на запитання стосовно можливості закріплення в колективному договорі положення про відрядження Мін’юст ухилився від прямої відповіді, звернувши свою увагу на такі моменти.
Правила укладання колективних договорів регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII. Згідно з його положеннями укладання колективних договорів є обов’язковим на всіх підприємствах, що мають права юридичних осіб, і на яких використовується наймана праця. Таким чином, подібний обов’язок поширюється як на бюджетні підприємства, установи та організації, так і на не бюджетні.
Укладаючи колективні договори, сторони повинні передбачати в них положення, що не виходять за межі їх компетенції. Тобто, незважаючи на те, що подібними договорами можна передбачити додаткові гарантії та соціально-побутові пільги, внести до таких договорів пункти, що суперечать чинному законодавству, все одно не вдасться.
Скажімо, ніхто не забороняє встановлювати суми добових витрат більші, ніж дозволяє відносити до складу податкових витрат ПК, проте жоден договір не може передбачити їх відображення у податковому обліку в повному обсязі. Зважаючи на те, що порядок ведення податкового обліку нормами ПК врегульовано досить повно, то підприємству не вдасться якось інакше інтерпретувати положення податкового законодавства шляхом унесення відповідних положень до колективних договорів чи до будь-яких інших внутрішніх документів.
А от зменшувати розмір добових порівняно з розміром, установленим для бюджетників, не можна, бо «бюджетні» норми — це мінімальні гарантії працівникам, і їх виконання є обов’язковим.
Юрій Товстоп'ят
