Грошові кошти на рахунках у банках

грошові кошти на рахунках у БАНКАХ

ОПЕРАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ВАЛЮТІ

Єдиним законним засобом платежу на території України, що приймається без обмеження для оплати будь-яких вимог і зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством, є грошова одиниця України — гривня.

Основним документом, що регулює операції з грошовими коштами на рахунках у банках у національній валюті, є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі — Інструкція № 22).

Згідно з п. 1.4 цієї Інструкції безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученнями підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою до каси банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції № 22 та інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта і встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд (п. 1.6 Інструкції № 22).

Для бухгалтерського обліку наявності та руху безготівкових грошових коштів, що перебувають на поточних рахунках у банках, призначений субрахунок 311 «Поточні рахунки в національній валюті» до рахунка 31 «Рахунки в банках».

Надходження грошових коштів на поточний рахунок підприємства

За дебетом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті» відображається надходження грошових коштів на поточні рахунки підприємства.

Найпоширеніші операції з надходження безготівкової національної валюти на поточні рахунки підприємства в банках представимо в таблиці.

Платежі з поточного рахунка підприємства

Використання безготівкових грошових коштів у національній валюті відображається за кредитом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті».

Найпоширеніші операції з використання безготівкової національної валюти (обороти за кредитом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті») відобразимо в таблиці.

Операції в іноземній валюті

Визначення терміна «іноземна валюта» наведено у ст. 1 Декрету № 15-93.

Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Під терміном «іноземна валюта» розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Згідно з п. 5 П(С)БО 21 операції в іноземній валюті при первинному визнанні відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат).

При цьому під валютним курсом розуміється встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Для обліку безготівкових грошових коштів в іноземній валюті на поточних рахунках у банках Інструкцією № 291 передбачено субрахунок 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті».

Грошові кошти на цьому субрахунку повинні обліковуватися як у грошовій одиниці України, так і в тій іноземній валюті, в  якій здійснюються розрахунки та платежі.

Тому доцільне введення субрахунків нижчого рівня до субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» у розрізі для кожного виду валют, що використовуються, наприклад:

3121 «Поточні рахунки в доларах США»;

3122 «Поточні рахунки в ЄВРО»;

3123 «Поточні рахунки в російських рублях» тощо.

За дебетом субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» відображається надходження грошових коштів в іноземній валюті, за кредитом — їх використання.

Надходження грошових коштів на поточний рахунок підприємства в іноземній валюті

Відображення в бухгалтерському обліку найпоширеніших операцій з безготівковими грошовими коштами в іноземній валюті за дебетом субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» представимо в таблиці.

Платежі з поточного валютного рахунка підприємства

Відображення в бухгалтерському обліку найпоширеніших операцій з безготівковими грошовими коштами в іноземній валюті за кредитом субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» показано в таблиці.

Курсові різниці

Відмітною особливістю обліку валютних операцій є те, що гривнєвий еквівалент іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті часто змінюється. Пов'язано це з постійною зміною валютного курсу. У цьому полягає причина існування в обліку операцій в іноземній валюті особливого об'єкта обліку — курсових різниць.

Бухгалтерський облік. Визначення поняття «курсова різниця» наведено в п. 4 П(С)БО 21. Курсова різниця — це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Тут важливо звернути увагу на те, що під валютним курсом розуміється встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Тобто для визначення курсових різниць важливий саме курс НБУ та його зміна. Різниця, що виникає між вартістю валюти за курсом НБУ та за комерційним курсом (тобто курсом, за яким валюта купувалася фактично на МВРУ), курсовою різницею визнаватися не може.

Основні правила розрахунку курсових різниць:

1. Курсові різниці розраховуються тільки за монетарними статтями балансу . Монетарні статті — статті балансу про грошові кошти, а також про активи та зобов'язання, що будуть отримані або оплачені у фіксованій (чи визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів (п. 4
П(С)БО 21).

Таким чином, монетарними статтями балансу визнаються:

— по-перше — безпосередньо сама іноземна валюта та еквіваленти грошових коштів в іноземній валюті;

— по-друге — заборгованість в іноземній валюті (як дебіторська, так і кредиторська), що погашатиметься грошовими коштами. Наприклад, підприємство відвантажило продукцію іноземному покупцю. Внаслідок цього виникла дебіторська заборгованість покупця перед підприємством. Оскільки таку заборгованість має бути погашено грошовими коштами, вона є монетарною і за нею розраховуються курсові різниці. Якщо ж спочатку підприємство отримує від іноземного покупця попередню оплату (аванс), то кредиторська заборгованість, що виникає, є немонетарною, оскільки погашатиметься шляхом відвантаження товарів, а не грошима. Курсові різниці за немонетарними статтями не визначаються.

2. Згідно з п. 8 П(С)БО 21 визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті здійснюється на такі дати:

— на дату здійснення господарської операції;

— на дату балансу. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону про бухоблік баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу (року). Таким чином, датою звітного балансу є останній день кварталу.

Порядок обчислення курсових різниць можна представити такою формулою:

Курсова різниця = Сума монетарної статті в інвалюті х (К₂ - К₁),

де К₂ — курс НБУ на дату визначення курсової різниці (тобто на дату проведення господарської операції або на дату балансу);

К₁ — курс НБУ на дату попередньої оцінки монетарної статті (тобто на дату пізнішої з подій: первинного визнання, здійснення попередньої операції чи дату балансу за попередній період).

Що стосується відображення курсових різниць у фінансовій звітності, то згідно з П(С)БО 3 курсові різниці, що виникають, умовно необхідно ділити на:

— операційні — виникають від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей, пов'язаних з операційною діяльністю;

— неопераційні — виникають від перерахунку монетарних статей, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Основні правила відображення курсових різниць у бухгалтерському обліку наведено в таблиці.

Податковий облік. У податковому обліку згідно з п.п. 153.1.3 ПК курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості й іноземної валюти визначають згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Таким чином, «податкові» курсові різниці розраховують за тими ж правилами, що і в бухгалтерському обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника (у декларації з податку на прибуток підприємства для цієї мети передбачено рядок 03.19 додатка ІД до декларації і рядок 03 самої декларації) податків, а збиток (від’ємне значення курсових різниць) — у складі витрат платника податків (у звітності з податку на прибуток для цієї мети передбачено рядок 06.4.12 додатка ІВ до декларації та рядок 06.4 самої декларації).

Детально про облік курсових різниць у податковому обліку див. у статті «Валютні операції за правилами ПК» // «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2011, № 21, с. 14.

Купівля валюти

Перш за все зазначимо, що відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Декрету № 15-93 придбавати іноземну валюту суб'єкти господарювання можуть виключно на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) через уповноважені банки та інші фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ на торгівлю іноземною валютою. Купувати іноземну валюту в пунктах обміну валют або касах банку суб'єктам господарювання забороняється.

Для придбання валюти суб'єкту господарювання потрібно подати уповноваженому банку заяву за формою, наведеною в додатку 1 до Положення № 281 і пакет документів, що комплектуються залежно від виду валютної операції, яка проводиться. Перелік таких документів визначено розд. II Положення № 281.

Пункт 3 розд. III Положення № 281 передбачає, що клієнт-резидент зобов'язаний використати іноземну валюту, придбану або обмінену в установленому порядку, не пізніше ніж за десять робочих днів після дня її зарахування на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти. У разі порушення клієнтами-резидентами строків, передбачених абз. 1 п. 3 розд. III Положення № 281, суб'єкт ринку (уповноважені банки, уповноважені фінансові установи) зобов'язаний продати протягом п'яти робочих днів куплену (або обмінену) іноземну валюту (п. 6 розд. III Положення № 281). Позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу перераховується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

За проведення операцій з купівлі іноземної валюти банком справляється комісійна винагорода.

Бухгалтерський облік. Для придбання валюти суб'єкт господарювання подає заяву до банку із зазначенням максимального курсу МВРУ, за яким він згоден придбати валюту. Сума гривень, необхідна для купівлі іноземної валюти, списується з поточного рахунка підприємства за тим курсом, який зазначено в заяві. Списані з поточного рахунка кошти при поданні заяви на придбання валюти обліковуються на субрахунку 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті».

Придбана валюта відображається на субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» за курсом НБУ, що діяв на дату зарахування грошових коштів (п. 5 П(С)БО 21). Тобто, підприємство купує валюту за курсом МВРУ, а в бухобліку повинне відобразити її еквівалент за курсом НБУ на дату зарахування. Тут виникає запитання: куди подіти різницю між вартістю валюти за курсом МВРУ і курсом НБУ? Слід мати на увазі, що ця різниця не є курсовою різницею в розумінні П(С)БО 21, оскільки остання в п. 4 П(С)БО 21 визначена як різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. А валютним курсом П(С)БО 21 вважає саме курс, установлений НБУ.

Якщо курс НБУ на дату зарахування на поточний валютний рахунок підприємства купленої валюти вище за курс, за яким валюту фактично придбано (курс МВРУ), різниця, що утворилася, визнається доходом і відображається за кредитом субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти».

Якщо ж комерційний курс перевищує курс НБУ, така різниця включається до складу витрат підприємства і відображається за дебетом субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти».

Витрати на сплату комісійної винагороди банку в бухгалтерському обліку включаються до складу адміністративних витрат (п. 18
П(С)БО 16) і відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Залишок гривень, не витрачений на купівлю валюти, повертається на поточний рахунок підприємства і відображається на рахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті».

Податковий облік. Правила податкового обліку придбання іноземної валюти встановлено абз. 2 п.п. 153.1.4 ПК. У ньому зазначено, що при придбанні іноземної валюти до складу витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від’ємна різниця між курсом придбання іноземної валюти (тобто курсом МВРУ) і курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

При цьому під балансовою вартістю іноземної валюти п.п. 153.1.4 ПК розуміє вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, на дату звітного балансу. Тобто такою є вартість валюти за курсом НБУ на дату балансу.

У свою чергу, згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 Закону про бухоблік баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу (року). Таким чином, датою звітного балансу є останній день кварталу, тобто 31 березня, 30 червня, 30 вересня і 31 грудня.

Такий порядок визначення сумових різниць при застосуванні зазначених курсів підходить для випадку, коли придбана валюта до дати звітного балансу (тобто до кінця кварталу) не витрачена і продовжує значитися на рахунках платника податків. У цьому випадку до витрат або доходів звітного періоду включатиметься різниця між оцінкою валюти за курсом придбання на МВРУ та курсом НБУ на дату звітного балансу.

А от як бути з валютою, яку придбано та використано для розрахунків у тому самому звітному кварталі, тобто до дати звітного балансу? Невже чекати закінчення звітного періоду, щоб визначити вартість придбаної валюти і відповідно, сумову різницю при застосуванні різних курсів?

На наш погляд, у цьому випадку потрібно виходити з тих правил, що діють і в бухгалтерському обліку, тобто різницю потрібно визначити між курсом, за яким валюту придбано на МВРУ, і курсом НБУ на дату здійснення операції з придбання валюти.

Обчислена різниця відображається у складі витрат або доходів підприємства в періоді купівлі іноземної валюти. При цьому від’ємна різниця включається до доходів як інші доходи (п.п. 135.5.11 ПК) з відображенням в рядку 03.28 Додатка ІД до Декларації з податку на прибуток, а додатна різниця — до витрат як інші операційні витрати (п.п. «а» п.п. 138.10.4 ПК) з відображенням у рядку 06.4.39 Додатка ІВ до Декларації з податку на прибуток.

Водночас, позиція податківців з цього питання доки неясна. Так, в одній із консультацій, розміщеній в ЄБПЗ (розд. 110.13), говориться, що:

«… якщо іноземну валюту придбано та продано до дати звітного балансу (протягом одного кварталу), то операція з придбання іноземної валюти з метою визначення об'єкта оподаткування платником податку не відображається».

Виходить, що в такому разі підприємство взагалі втрачає можливість відобразити витрати/доходи на різницю між вартістю валюти за курсом МВРУ та курсом НБУ на дату її придбання.

У листі від 08.06.2011 р. № 10753/6/15-0315 ДПАУ визнає можливість використання курсу НБУ на дату здійснення операції (тобто на дату придбання валюти), а не на дату балансу:

«… у разі придбання (купівлі) іноземної валюти за гривні до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між сумою гривень, витрачених на придбання іноземної валюти за курсом придбання, та вартістю такої придбаної (купленої) валюти, визначеної за офіційним курсом на дату здійснення операції придбання (купівлі) іноземної валюти».

Але тут слід ураховувати, що адресовано цей лист фінустановам. І таку позицію ДПСУ обґрунтовує тим, що фінустановам щодня необхідно подавати звітність за формою № 521, складену з урахуванням норм бухгалтерського обліку та з використанням даних бухгалтерських балансів, в якій наводяться обсяги купленої або проданої готівкової іноземної валюти. Такі щоденні звіти, на думку ДПСУ, по суті є балансом, тому й вартість валюти у фінустанов щодня буде балансовою.

Якщо ж слідувати буквальному прочитанню норм абз. 2 п.п. 153.1.4 ПК і в податковому обліку при розрахунку результату від купівлі іноземної валюти використовувати балансову вартість такої валюти (для визначення якої, ще раз нагадаємо, застосовується курс НБУ на дату звітного балансу), то це призведе до задвоєння доходів або витрат. Адже іноземна валюта є монетарною статтею, а отже, за нею відповідно до вимог п.п. 153.1.3 ПК розраховуються курсові різниці, які якраз і позначаться на величині доходів/витрат. А як відомо, згідно з п. 135.3 ПК суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів. Аналогічно, суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат (п. 138.3 ПК).

Витрати, пов'язані з купівлею валюти, зокрема, комісійні банку, за аналогією з бухгалтерським обліком вважаються адміністративними витратами (абз. «є» п.п. 138.10.2 ПК) і показуються в рядку 06.1 «Адміністративні витрати» Декларації з податку на прибуток. Це підтверджують і податківці (лист від 22.06.2011 р. № 7429/5/15-0416).

Підприємству для виконання зобов'язань за імпортним контрактом потрібно 15000 євро. У заяві на купівлю іноземної валюти підприємство зазначило максимальний курс купівлі — 11,78 грн. за €1. Розмір комісійної винагороди банку — 250 грн. Для купівлі іноземної валюти банку перераховано 176950 грн. У результаті торгів на МВРУ 25.06.2012 р. було придбано іноземну валюту за курсом 11,62 грн. за €1. Офіційний курс НБУ на дату зарахування придбаної валюти склав 11,58 грн. за €1.

Утримавши комісійну винагороду, банк повернув залишок грошових коштів у гривнях на поточний рахунок підприємства.

Придбана валюта була перерахована нерезиденту:

Варіант А. 27.06.2012 (до дати балансу). Курс НБУ — 11,60 грн. за €1.

Варіант Б. 05.07.2012 р. (після дати балансу). Курс НБУ — 11,56 грн. за €1.

Курс НБУ на дату балансу (на 30.06.2012 р.) — 11,80 грн. за €1.

Продаж валюти

Продавати валюту суб'єкти господарювання можуть виключно на МВРУ через уповноважені банки та інші фінансові установи, що отримали відповідну ліцензію НБУ (п. 1 ст. 6 Декрету № 15-93).

Суб'єкт ЗЕД сам вирішує, коли і яку суму валюти йому продавати. На сьогодні немає законодавчої норми, яка б зобов'язувала підприємство продавати виручену валюту.

Процедура продажу іноземної валюти на відміну від її купівлі не потребує надання до уповноваженого банку безлічі відповідних документів, достатньо тільки подати заяву про продаж іноземної валюти за формою, наведеною в додатку 2 до Положення № 281, або в довільній формі із зазначенням усіх необхідних реквізитів, передбачених у п. 4 гл. 1 розд. IV Положення № 281.

Заяву про продаж іноземної валюти банк приймає до виконання протягом 30 днів з дня оформлення такої заяви (день оформлення не враховується).

За здійснення операції з продажу валюти банк стягує з клієнта комісійну винагороду, яка може утримуватися ним у гривнях з коштів, отриманих від такого продажу, без зарахування цієї комісійної винагороди на поточний рахунок клієнта в національній валюті.

Бухгалтерський облік. Сума балансової вартості проданої валюти не потрапляє ані до доходів, ані до витрат. Це прямо встановлено п.п. 6.8 П(С)БО 15 та п.п. 9.6 П(С)БО 16. Під балансовою вартістю валюти згідно з п. 4 П(С)БО 15
розуміють вартість іноземної валюти, визначену за валютним курсом грошової одиниці України до іноземної валюти на дату здійснення господарської операції або на дату складання балансу.

Отже, сума коштів, отримана від продажу валюти, не включається до доходу підприємства, а собівартість проданої валюти не відображається у складі його витрат.

Згідно з Інструкцією № 291 у бухгалтерському обліку має відображатися згорнутий результат від продажу іноземної валюти у вигляді різниці між сумою вирученої від продажу валюти та її балансовою вартістю:

— позитивна різниця між ціною продажу іноземної валюти та її балансовою вартістю включається до доходу і відображається за кредитом субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти»;

— від’ємна різниця між ціною продажу іноземної валюти та її балансовою вартістю включається до витрат і відображається за дебетом субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти».

Комісійна винагорода банку, сплачена при здійсненні продажу валюти, включається до складу адміністративних витрат підприємства (п. 18 П(С)БО 16) та відображається за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Податковий облік. Податковий облік операцій з продажу валюти регулює п.п. 153.1.4 ПК. У ньому, зокрема, зазначено таке:

«у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу».

Отже, як і в бухгалтерському обліку, у податковому обліку при продажу валюти відображається згорнутий результат у вигляді різниці між сумою доходу від продажу валюти та балансовою вартістю валюти або вартістю на дату здійснення операції.

Сумою доходу від продажу валюти виходячи з п.п. 14.1.56 ПК слід вважати суму гривень, отриману платником податків від продажу іноземної валюти протягом звітного періоду. Такий дохід визначається за курсом, за яким інвалюту продано на МВРУ. Доходом визнається вся сума, виручена від продажу інвалюти, без виключення утриманої банком комісійної винагороди.

Суму доходу від продажу валюти згідно з п.п. 153.1.4 ПК слід порівнювати з балансовою вартістю іноземної валюти або вартістю валюти на дату здійснення операції (якщо операція з продажу валюти була проведена після дати звітного балансу).

При цьому згідно з п.п. 153.1.4 ПК:

— термін «балансова вартість іноземної валюти» для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу. Нагадаємо, що виходячи з ч. 1 ст. 13 Закону про бухоблік датою звітного балансу для визначення балансової вартості іноземної валюти є останній день кварталу (тобто 31 березня, 30 червня, 30 вересня і 31 грудня);

— термін «вартість іноземної валюти на дату здійснення операції» для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції.

Яку саме вартість брати (балансову чи вартість на дату здійснення операції), як випливає з п.п. 153.1.4 ПК, залежить від того, здійснено операцію до дати звітного балансу чи після.

При цьому як розуміти слова «після дати звітного балансу» (адже результат операції необхідно відобразити в звітному періоді), незрозуміло.

На наш погляд, незалежно від того, яка валюта підлягає продажу (отримана в попередньому кварталі чи отримана в кварталі її продажу) для визначення результату від продажу валюти повинні порівнюватися дохід від продажу валюти, визначений за комерційним курсом МВРУ, та вартість проданої іноземної валюти, визначена за офіційним курсом НБУ на дату здійснення операції (тобто на дату продажу валюти). Із цим твердженням згодні також податківці (лист ДПАУ від 08.06.2011 р. № 10753/6/15-0315, консультація з розділу 110.13 ЄБПЗ).

Позитивна різниця між доходом від продажу і вартістю проданої валюти, визначеної за курсом НБУ на дату здійснення операції з продажу, включається до складу доходів платника податків як інші доходи (п.п. 135.5.11 ПК). Згідно з п. 137.12 ПК датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту. Від’ємна різниця включається до складу витрат як інші операційні витрати (п.п. 138.10.4 ПК).

Що стосується комісійної винагороди банку у зв'язку з продажем інвалюти, то її суму слід відносити до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, а саме як плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків. Такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ПК). Відображаються такі витрати у рядку 06.1 Декларації з податку на прибуток підприємства.

Станом на 03.04.2012 р. на поточному валютному рахунку підприємства значиться 10000 дол. США. Балансова вартість такої іноземної валюти дорівнює 79500,00 грн. (курс НБУ на 31.03.2012 р. — 7,95 грн./$).

За дорученням підприємства уповноважений банк 06.04.2012 р. продав іноземну валюту в сумі 10000 дол. США на МВРУ за комерційним курсом 8,005 грн./$. Курс НБУ на дату здійснення операції склав 7,97 грн./$.

Після продажу валюти банк перерахував на поточний рахунок підприємства суму грошових коштів, попередньо утримавши з неї комісійну винагороду, що дорівнює 200 грн.

Обмін (конвертація) однієї іноземної валюти на іншу

Нерідко в господарській практиці трапляється, що підприємство, будучи одночасно й експортером, й імпортером, отримує виручку в одній валюті (наприклад, у російських рублях), а свої зобов'язання виконує в іншій (скажімо, у доларах США). Чинним законодавством дозволяється в такій ситуації здійснити обмін однієї іноземної валюти безпосередньо на іншу без продажу першої за гривні та наступної купівлі за отримані гривні іншого виду валюти. Таку можливість передбачено п. 18 розд. I Положення № 281.

Згідно з п. 4 розд. I Положення № 281 операція з купівлі (продажу) однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту є обміном (конвертацією) іноземної валюти.

Для обміну (конвертації) іноземної валюти підприємство надає банку той самий пакет документів, що і при купівлі іноземної валюти (тобто заяву та решту необхідних документів).

Бухгалтерський облік. П(С)БО 21 не містить особливих правил відображення в бухгалтерському обліку операцій з придбання однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту. Водночас оскільки операцію обміну (конвертації) іноземної валюти визначено Правилами № 281 як операцію з купівлі (продажу) однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту, на нашу думку, бухгалтерський облік таких операцій аналогічний відображенню операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти за гривні. В обліку відображатиметься різниця між вартістю придбаної іноземної валюти, визначеної за офіційним курсом на дату здійснення операції, і вартістю проданої валюти, визначеної за офіційним курсом на дату здійснення операції.

Позитивна різниця включається до доходів і відображається за кредитом субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти». Від’ємна різниця включається до витрат і показується за дебетом субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти».

Податковий облік. Порядок відображення в податковому обліку операції з обміну валюти ПК прямо не врегульовано. На нашу думку, тут повинні діяти ті самі правила, що й у бухгалтерському обліку. Інакше кажучи, у разі придбання (купівлі) іноземної валюти за іншу іноземну валюту до складу відповідно доходів чи витрат звітного періоду включається позитивна або від’ємна різниця між вартістю придбаної іноземної валюти, визначеної за офіційним курсом на дату здійснення операції, і вартістю проданою валюти, визначеною за офіційним курсом на дату здійснення операції. Аналогічна думка міститься й у листі ДПСУ від 08.06.2011 р. № 10753/6/15-0315.

Якщо в результаті порівняння гривнєвої вартості придбаної та проданої валюти, визначеної за курсом НБУ на дату здійснення операції, отримано позитивну різницю — її відображають у складі доходів як інші доходи (п.п. 135.5.11 ПК). Від’ємна різниця включається до складу витрат як інші операційні витрати (п.п. 138.10.4 ПК).

Підприємству для виконання зобов'язань за договором з нерезидентом потрібно €1000. Прийнято рішення про придбання цієї валюти за рахунок російських рублів, що вже є на поточному валютному рахунку підприємства. У заявці на придбання валюти підприємство зазначило максимальний курс купівлі — 42,01 рос. руб./€.

Для придбання євро підприємство 03.04.2012 р. перерахувало уповноваженому банку 42010 рос. руб. і комісійну винагороду в розмірі 100 грн.

Цього самого дня банк зарахував на поточний валютний рахунок підприємства €1000.

Курс НБУ на дату конвертації склав (умовно):

— 0,28 грн./рос. руб.;

— 10,98 грн./€.

Фактичний (ринковий) курс купівлі склав за €1 — 40,00 рос. руб.

Депозитні операції

Загальні положення

Основними нормативними документами, що визначають правила здійснення депозитних операцій в Україні, є: ЦК (ст. 1058 — 1065), Положення № 516 та Інструкція № 492.

Згідно з п. 1.1 Положення № 516 вклад (депозит) — грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Розрізняють два основні види банківського депозиту:

1) вклад (депозит) на вимогу — передбачає видачу вкладу на першу вимогу вкладника;

2) вклад (депозит) строковий — у цьому випадку вклад розміщується на визначений договором строк.

Договором банківського вкладу можуть бути передбачені й інші умови внесення грошових коштів та їх повернення, проте умови такого договору не можуть суперечити законодавству України.

Виходячи з норм ЦК , а також Положення № 516 розмістити депозит суб'єкт господарювання може:

— або шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунку в банку. Відкриття депозитного рахунку здійснюється на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту). Грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання, крім випадків, передбачених законодавством (п. 9.6 Інструкції № 492);

— або шляхом придбання ощадного (депозитного) сертифікату банку . Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав (п. 1.1 Положення № 516). Такий сертифікат є різновидом боргового цінного папера (ч. 5 ст. 3 Закону № 3480). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. За умови настання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати (ст. 13 Закону № 3480, гл. 5 Положення № 516).

Розміщення вкладу (депозиту) оформляється договором банківського вкладу. Такий договір обов'язково укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК, п. 2.2 Положення № 516).

Проценти за депозитом. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом (ст. 1070 ЦК, п. 2.5 Положення № 516).

Процентні ставки за депозитами банк установлює самостійно. Установлений розмір процентів застерігається в договорі банківського вкладу (депозиту) (ч. 1 ст. 1061 ЦК, п. 3.4 Положення № 516).

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав (ч. 5 ст. 1061 ЦК, п. 1.7 Положення № 516). Нараховані проценти за вкладами (депозитами) відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) банки можуть перераховувати на поточний рахунок підприємства або зараховувати на поповнення вкладу (депозиту) (п. 3.1 Положення № 516).

Бухгалтерський облік

Основна сума вкладу. Операції з унесення коштів на депозит не призводять до виникнення витрат підприємства, а при поверненні таких коштів не визнаються доходи підприємства (оскільки вони не відповідають критерію визначення бухгалтерських витрат і доходів).

Порядок відображення основної суми коштів, розміщеної на депозит, у бухгалтерському обліку залежатиме від строку вкладу:

1. Короткострокові депозити (строк вкладу не більше 12 місяців) повинні відображатися на субрахунку 351 «Еквіваленти грошових коштів». У Інструкції № 291 зазначено, що на рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції» ведеться облік наявності та руху поточних фінансових інвестицій (для них призначений субрахунок 352 «Інші поточні фінансові інвестиції») та еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів (обліковуються на субрахунку 351 «Еквіваленти грошових коштів»).

Як бачимо, Інструкція № 291 містить пряму вказівку про відображення на субрахунку 351 короткострокових депозитних сертифікатів. Тим часом зазвичай у світовій практиці як еквіваленти грошових коштів розглядають розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на строк до 3 місяців. Тому короткострокові депозитні сертифікати зі строком погашення від 3 до 12 місяців потрібно обліковувати на субрахунку 352 «Інші поточні фінансові інвестиції».

Щодо короткострокових депозитів, розміщених на вкладних (депозитних) рахунках, Мінфін у листах від 29.03.2006 р. № 31-34000-20-10/6452 та від 29.12.2008 р. № 31-34000-20-16/45983 вказує на те, що такі депозити також повинні розцінюватися як еквіваленти грошових коштів, тобто обліковуватися на субрахунку 351.

Щодо можливості використання для обліку короткострокових депозитів, розміщених на депозитних рахунках, субрахунків 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» і 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» зауважимо таке. Згідно з Інструкцією № 291 рахунок 31 «Рахунки в банках» призначено «для обліку наявності та руху грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банку, які можуть бути використані для поточних операцій». Грошові кошти, внесені підприємством на вкладний (депозитний) рахунок, не завжди можна негайно використовувати для поточних операцій, оскільки гроші, що зберігаються на ньому, передаються в управління банку на встановлений строк або ж без вказівки такого строку (залежно від умов договору) (п. 1.8 Інструкції № 492). Тому вважаємо, що на субрахунках 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» або 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» можуть обліковуватися лише ті депозити, які розміщені на умовах повернення на першу вимогу (вклади (депозити) на вимогу).

2. Довгострокові депозити (строк вкладу більше 12 місяців), розміщені підприємством на вкладних (депозитних) рахунках, повинні, на нашу думку, обліковуватися на субрахунку 184 «Інші необоротні активи». Згідно з Інструкцією № 291 ««на субрахунку 184 «Інші необоротні активи» ведеться облік активів, використання яких, як очікується, неможливо протягом дванадцяти місяців з дати балансу, зокрема грошових коштів, а також інших активів, які безпосередньо не можуть бути відображені на інших рахунках обліку необоротних активів». Коли до закінчення строку такого депозиту залишається менше 12 місяців, його переводять до складу короткострокових депозитів.

Що стосується депозитів, розміщених підприємством за договором банківського вкладу (депозиту) за допомогою оформлення ощадних (депозитних) сертифікатів, то за умови, що ощадні (депозитні) сертифікати видані на строк більше 12 місяців з дати балансу, такі підлягають відображенню на субрахунку 143 «Інвестиції непов'язаним сторонам».

Проценти. Проценти, що отримуються від банку як плата за користування грошовими коштами підприємства, згідно з п. 20 П(С)БО 15 визнаються доходом підприємства. Дохід у вигляді процентів визнається в тому звітному періоді, в якому вони нараховані згідно з умовами депозитного договору (п. 20 П(С)БО 15).

Проценти за депозитами, розміщеними за договором банківського вкладу (депозиту). Отримані (нараховані) підприємством проценти за депозитами, розміщеними підприємством за договором банківського вкладу, вважаються іншим операційним доходом підприємства та відображаються за кредитом субрахунку 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

Саме такий підхід до відображення депозитних процентів викладений у листі Мінфіну від 29.12.2008 р. № 31-34000-20-16/45983, і пояс-
нюється це тим, що розміщення коштів на депозитному рахунку відповідно до вимог П(С)БО 2 та П(С)БО 4 не може визнаватися фінансовою або інвестиційною діяльністю підприємства. Зокрема, у листі зазначено, що:

«Отримання відсотків за поточним рахунком, а також за депозитним рахунком, який є складовою частиною еквівалентів грошових коштів, не належить до складу фінансових інвестицій. До інвестиційної діяльності підприємства згідно з пунктом 4 П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, належить діяльність з придбання необоротних активів, а також діяльність з придбання фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Враховуючи викладене, отримані підприємством за поточним та депозитним рахунками відсотки вважаються іншими операційними доходами».

У формі № 2 «Звіт про фінансові результати» такі доходи показуються підприємством у рядку 060 «Інші операційні доходи». Для цілей Звіту про рух грошових коштів ці доходи є складовою статті «Інші надходження» (рядок 080 форми № 3).

Нарахування процентів за згаданими депозитами в бухгалтерському обліку відображається таким записом:

Дт 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» Кт 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

Проценти за депозитами, оформленими ощадними (депозитними) сертифікатами. Проценти, нараховані за вкладом, оформленим ощадним (депозитним) сертифікатом, відображаються в бухгалтерському обліку у складі фінансових доходів за кредитом субрахунку 732 «Відсотки одержані» в кореспонденції з дебетом субрахунку 373 «Розрахунки за нарахованими доходами».

Курсові різниці. Якщо депозит відкрито в іноземній валюті, то щодо основної суми депозиту та процентів за ним виникає необхідність розрахунку курсових різниць.

Основна сума депозиту, а також сума нарахованих, але не виплачених процентів згідно з п. 8 П(С)БО 21 є монетарними статтями балансу (погашатимуться грошовими коштами). А це означає, що в бухгалтерському обліку ці показники підлягають перерахунку за курсом НБУ:

— на дату балансу

та

— на дату здійснення господарської операції.

Якщо курс НБУ на дату розрахунку курсової різниці (на дату балансу або на дату погашення заборгованості) збільшився порівняно з курсом НБУ на дату попередньої оцінки монетарної статті, то ми маємо позитивну курсову різницю. Вона збільшує дохід підприємства і відображається за кредитом субрахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці» (для короткострокових депозитів) або за кредитом субрахунку 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» (для довгострокових депозитів).

Якщо курс НБУ на дату розрахунку курсової різниці знизився порівняно з курсом НБУ на дату попередньої оцінки монетарної статті, то маємо від’ємну курсову різницю. Вона збільшує витрати підприємства і відображається за дебетом субрахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці» (якщо депозит короткостроковий) або за дебетом субрахунку 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» (якщо депозит довгостроковий).

Податковий облік

Податок на прибуток. Основна сума. Під основною сумою депозиту ПК розуміє суму наданого депозиту без урахування процентів (абз. 5 п.п. 153.4.2 ПК). Як зазначено в п. 153.4 ПК, розміщення основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, не включається до складу витрат платника податків (п.п. 153.4.2 ПК). Повернення основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, не включається до складу доходів платника податків (п.п. 153.4.1 ПК).

Таким чином, основна сума депозиту не враховується при формуванні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відсотки за депозитом. Сплачені (нараховані) банком відсотки за депозитом уключаються до складу «податкових» доходів платника-вкладника. Згідно з п. 137.8 ПК датою отримання доходів платника від проведення депозитних операцій є дата визнання відсотків, визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку. Тобто, як і в бухгалтерському обліку, відсотки за депозитом визнаються в податковому обліку доходом у періоді їх нарахування згідно з умовами депозитного договору.

Доходи у вигляді відсотків від розміщення депозитів належать до інших доходів (п.п. 135.5.1 ПК). У Декларації з податку на прибуток підприємства такий дохід показується у складі її рядка 03 і за рядком 03.2 додатка ІД.

Курсові різниці. Сума депозиту в іноземній валюті, що підлягає поверненню підприємству-вкладнику, і відсотки, нараховані на вклад, належать до монетарних статей балансу, а отже, підлягають перерахунку за курсом НБУ на дату балансу та на дату здійснення операції (п.п. 153.1.3 ПК). При цьому згідно з п.п. 153.1.3 ПК:

— прибуток (позитивне значення курсових різниць — курс НБУ на дату їх визначення збільшився) ураховується у складі доходів платника податку (показуються за рядком 03.19 «Позитивне значення курсових різниць» додатка ІД до рядка 03 Декларації з податку на прибуток);

— збиток (від’ємне значення курсових різниць — курс НБУ на дату їх визначення зменшився) ураховується у складі витрат платника податку (відображаються за рядком 06.4.12 «Від’ємне значення курсових різниць згідно зі статтею 153 розділу ІІІ Податкового кодексу» додатка ІВ до рядка 06.4 Декларації з податку на прибуток підприємства).

ПДВ. Згідно з п.п. 196.1.5 ПК не є об'єктом обкладення ПДВ операції з:

«надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління грошовими коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства».

Таким чином, основна сума депозиту під обкладення ПДВ не потрапляє.

Щодо відсотків за депозитом зазначимо таке. Згідно з п.п. 14.1.206 ПК відсотки за депозитом є платою за користування коштами, залученими до депозиту. Така плата не відповідає визначенням «постачання товарів» і «постачання послуг», тому не може бути об'єктом обкладення ПДВ.

Короткостроковий вклад у національній валюті за договором банківського рахунка (з поверненням після закінчення встановленого договором строку)

Підприємство уклало договір банківського вкладу в національній валюті на суму 50000 грн. строком на 12 місяців. Згідно з умовами договору відсотки нараховуються та виплачуються щокварталу. Ставка депозиту — 12 % річних. Депозит відкрито 01.04.2012 р.

Короткостроковий вклад на вимогу в національній валюті за договором банківського рахунка

Підприємство уклало депозитний договір банківського вкладу на вимогу на суму 50000 грн. з 10 травня 2012 року. Ставка депозиту — 10 % річних. Згідно з умовами договору банківського вкладу відсотки нараховуються і виплачуються після закінчення депозитного договору разом з поверненням основної суми. 31 липня 2012 року суму депозиту на вимогу підприємства було повернено на його поточний рахунок. Сума (розмір) відсотків склала 1093 грн.

Довгостроковий депозит у національній валюті з видачею депозитного сертифіката

Підприємством 01.04.2012 р. придбано депозитний сертифікат на суму 100000 грн. строком на 2 роки під 17 % річних. Умови випуску депозитного сертифіката передбачають нарахування та виплату відсотків після закінчення строку депозиту.

Короткостроковий вклад в іноземній валюті за договором банківського рахунка (з поверненням після закінчення встановленого договором строку)

Підприємство уклало договір банківського вкладу та відкрило 16.05.2012 р. строковий депозит в іноземній валюті (у доларах США) на суму $100000 строком на 3 місяці. Згідно з умовами договору відсотки нараховуються щомісячно в останній день місяця, а виплачуються після закінчення строку депозитного договору — 16.08.2012 р. Ставка депозиту — 12 % річних. Депозит закрито 16.08.2012 р.

КАРТКОВІ РАХУНКИ

Так званий картковий рахунок є банківським (поточним) рахунком, розпорядження яким здійснюється за допомогою спеціальних платіжних засобів, різновидом яких є банківські платіжні картки (БПК).

Платіжна картка — спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором (п. 1.27 Закону № 2346).

Порядок відкриття поточних рахунків, операції за якими можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, а також правила використання банківських платіжних карток встановлено Інструкцією № 492 та Положенням № 223.

Відкриття поточного рахунка, операції за яким можуть проводитися з використанням спеціальних платіжних засобів

Більшість банків України зараз за умовчанням при відкритті поточного рахунка одночасно здійснюють випуск корпоративної платіжної картки. У цьому випадку відкриття карткового рахунка збігається з відкриттям поточного рахунка.

Відповідно до гл. 8 Інструкції № 492 , відкриття поточного рахунка, операції за яким можуть проводитися з використанням спеціальних платіжних засобів, здійснюється в загальному порядку з урахуванням окремих особливостей, визначених цією главою.

Відкриття поточного рахунка, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, проводиться на підставі укладеного між банком і клієнтом у письмовій формі договору, у якому обов'язково мають бути зазначені умови відкриття поточного рахунка та особливості його використання.

Особи (особа), які (яка) від імені суб'єкта господарювання відкривають поточний рахунок, мають:

1) пред'явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Представники юридичних осіб мають також пред'явити документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи — резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує їх реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків;

2) подати наступні документи:

— заяву про відкриття поточного рахунка. Заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;

— копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

— копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

— копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

— у випадку, якщо юридична особа використовує найману працю і відповідно до законодавства України є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — платник єдиного внеску), додатково має подати копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі Пенсійного фонду України.

Подання картки із зразками підписів є обов'язковим у разі здійснення видаткових операцій за таким рахунком з використанням документів на переказ та спеціальних платіжних засобів або коли використання зразка підпису вимагається правилами платіжної системи або внутрішніми положеннями банку. В інших випадках як зразок підпису використовується підпис клієнта, зазначений у договорі, та операції здійснюються за умови пред'явлення клієнтом паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Крім реквізитів, визначених у формі заяви, банк може вимагати зазначити додаткові реквізити, установлені установою банку та самою платіжною системою, необхідні для держателів платіжної системи.

Як зазначено в п. 3.4 Положення № 223, на одному рахунку можуть відображатися операції із застосування різних видів спеціальних платіжних систем.

Корпоративна платіжна картка надається клієнту — суб'єкту господарювання або його довіреній особі відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб, укладеного в письмовій формі. Цим договором, зокрема, закріплюються види платіжних операцій, які клієнт має право здійснювати з використанням БПК, правила та максимальний строк їх виконання, порядок обслуговування рахунку, ліміти та/або обмеження за операціями з використанням корпоративних БПК, право клієнта на одержання виписок про рух коштів за його рахунком та порядок їх отримання, порядок забезпечення емітентом та клієнтом безпеки під час користування спеціальним платіжним засобом, обов’язки, права и відповідальність сторін.

Крім договору, під час видачі БПК емітент зобов'язаний надати клієнту правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку.

Корпоративні банківські платіжні картки

У главі 8 Інструкції № 492 зазначено, що поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням певних обмежень.

Так, засоби з цього поточного рахунка юридичної особи та фізичної особи — підприємця не можуть бути використані за допомогою спеціального платіжного засобу (БПК) для отримання заробітної плати, інших виплат соціального характеру, розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами), здійснення іноземних інвестицій до України та інвестицій резидентів за її межі.

Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати з їх допомогою такі операції (п. 1.4 гл. 1 розд. VII Положення № 620):

— безготівкова оплата за товари та послуги (у тому числі тих, купівля (одержання) яких здійснюється в системах електронної комерції);

— одержання готівки в касах банків та інших фінансових установ, торговців та через банкомати;

— перерахування коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб.

Кошти з поточного рахунку в іноземній валюті юридичної особи та фізичної особи — підприємця можуть бути використані за допомогою БПК виключно для (п. 8.3 Інструкції № 492):

— одержання готівки за межами України для оплати витрат на відрядження;

— здійснення розрахунків у безготівковій формі за межами України, які пов'язані з витратами на відрядження та витратами представницького характеру, а також на оплату експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням та перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України, відповідно до умов Кодексу торговельного мореплавства України, Повітряного кодексу України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Міжнародної конвенції про дорожній рух.

Тобто, по суті, держателі корпоративних платіжних карт можуть:

— отримувати готівку у гривнях для здійснення розрахунків, пов'язаних з виробничими (господарськими) потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами НБУ з питань регулювання готівкового обігу;

— здійснювати в безготівковій формі у гривнях розрахунки, пов'язані зі статутною і господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а також витратами на відрядження в межах України;

— отримувати готівку в іноземній валюті за межами України для оплати витрат на відрядження;

— здійснювати розрахунки в безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, пов'язані з витратами на відрядження та витратами представницького характеру, а також з оплатою експлуатаційних витрат, які пов'язані з утриманням та перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України.

Кошти, що перебувають на картрахунку і доступні для використання за допомогою банківських платіжних карток, у національній валюті в бухгалтерському обліку відображаються на субрахунку 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті», в іноземній — на субрахунку 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті».

Отримані від банку корпоративні платіжні картки необхідно також враховувати за балансом за фактичною вартістю їх емісії, зазначеною в договорі, і сумою незнижуваного залишку на картрахунку (у разі його встановлення). Для позабалансового обліку банківських корпоративних платіжних карток доцільно відкрити субрахунок другого порядку до рахунка 08 «Бланки суворого обліку», наприклад, 081 «Корпоративні банківські платіжні картки».

ВВитрати з виплати комісійних винагород банку за відкриття картрахунка і емісію корпоративних карток включаються до складу податкових витрат на підставі п.п. «є» п.п. 138.10.2 ПК. У бухгалтерському обліку такі витрати належать до категорії «інших послуг банків» і відображаються у складі адміністративних витрат, що підтверджується відповідними положеннями п. 18 П(С)БО 16.

Придбання корпоративної банківської платіжної картки

Підприємство відкрило в обслуговуючому банку поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів (тобто разом з відкриттям рахунка отримало корпоративну платіжну картку), сплативши при цьому банку комісію за відкриття рахунка та емісію корпоративної платіжної картки 60 грн. На картрахунок з поточного рахунка підприємства перераховано 1800 грн.

Торгівля з використанням корпоративних платіжних карток

Система розрахунків платіжними картками при оплаті товарів (робіт, послуг) об'єднує трьох учасників: продавця, покупця (власника картки) і банк. При цьому для отримання можливості на здійснення торгівлі з використанням БПК продавцю слід укласти з банком ддоговір еквайрингу (обслуговування), за яким йому надається право приймати до оплати як рівноцінний платіжний засіб банківські платіжні картки, водночас банк зобов'язався забезпечувати систематичну обробку розрахункових документів, що є підставою для перерахування грошових коштів з картрахунка покупця на поточний рахунок продавця.

Окремо зупинимося на формі, змісті та самому механізмі формування документа за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів — квитанції платіжного термінала, чеку банкомата, сліпу тощо, оформлення якого відбувається на спеціальному обладнанні безпосередньо під час виконання розрахунків БПК, адже цей документ є не тільки підтвердженням здійснення операції із застосуванням БПК, а й виправдувальним документом для цілей бухгалтерського та податкового обліку.

Таким обладнанням мможе бути механічний пристрій — імпринтер, за допомогою якого заповнюється сліп, або електронний пристрій — платіжний термінал, що надає можливість здійснювати авторизацію, — звернення до банку в цілях ідентифікації клієнта, підтвердження його платоспроможності та отримання дозволу на здійснення платежу, а також формувати квитанції платіжного термінала та передавати їх електронні копії до банку.

Якщо на авторизаційний запит продавцем отримано позитивну відповідь, оформляється сліп/квитанція платіжного термінала у паперовій формі, що складається та друкується в такій кількості примірників, яка потрібна для всіх учасників схеми розрахунків, що розглядається, та/або документ в електронній формі, передбачений правилами платіжної системи. При цьому документи за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів повинні містити інформацію про суму та валюту операції, дату й час здійснення операції, а також дані, що дають можливість ідентифікувати БПК. Далі продавець пред'являє до банку сліп, що є підставою для відшкодування йому вартості товару за допомогою списання грошових коштів з картрахунка покупця — власника БПК.

Банк зобов'язаний у порядку та строки, установлені договором, надавати суб'єкту господарювання виписки про рух коштів на його рахунках за операціями, здійсненими користувачами спеціальних платіжних засобів. Така виписка може надаватися до банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат тощо.

Бухгалтерський облік

Оскільки картрахунок є окремим поточним рахунком підприємства, рух коштів за яким відображається у виписці банку за аналогією зі звичайним поточним рахунком підприємства, то платіжна картка власне грошовим документом не є, а тільки свідчить про наявність у підприємства грошових коштів на картрахунку.

Інструкцією № 291 передбачено можливість ведення спеціально призначених для аналогічних ситуацій субрахунків 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» і 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті», на яких і має відображатися наявність і рух грошових коштів на картрахунках підприємства, причому на останньому з них у розрізі валют.

ЩЩо стосується обліку продавцем прийнятих платежів, здійснених покупцем за допомогою БПК, то в ситуації, коли інформація щодо проведених операцій із застосуванням платіжних терміналів передається еквайру у процесі авторизації, їх слід показувати на субрахунку 333 «Грошові кошти в дорозі в національній валюті» або 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» залежно від виду валют, з подальшим списанням, під час надходження грошових коштів на поточний рахунок, до дебету відповідного субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті» або 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» рахунка 31 «Рахунки в банках». Якщо ж реєстр квитанцій платіжного термінала або сліпи передаються банку-еквайру в узгоджені терміни, то тоді залежно від виду валют буде задіяно також субрахунки 331 «Грошові документи в національній валюті» і 332 «Грошові документи в іноземній валюті».

Податковий облік

Необхідно зазначити, що ПК для цієї форми розрахунків, а також деяких аналогічних їй за природою, як-от: розрахунки дорожніми, комерційними та іншими чеками — передбачено особливий порядок виникнення податкових наслідків.

Згідно з п. 137.7 ПК, у разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

Інакше кажучи, у разі реалізації товарів і послуг із застосуванням БПК датою виникнення доходу вважається дата виписки сліпу або квитанції платіжного термінала. Тому вже сам факт видачі продавцем квитанції (сліпу), сформованої на підставі даних платіжної картки покупця, зобов'язав продавця збільшити доходи на суму продажу незалежно від дати надходження грошових коштів на його поточний рахунок. У свою чергу, покупець, отримавши як підтвердження понесених витрат квитанцію платіжного термінала або сліп від продавця , має право на підставі ст. 138 ПК віднести цю саму суму до витрат (звичайно ж, за умови, що ці витрати підтверджено документально — є накладна чи акт) у складі собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг чи інших витрат звітного податкового періоду, визначених відповідно до ст . 138 — 143 ПК.

Що ж до порядку обліку ПДВ при здійсненні торгівлі із застосуванням БПК, то в цьому випадку датою збільшення податкових зобов'язань (п. 187.5 ПК) вважається дата, що засвідчує факт постачання платником податку товарів/послуг покупцю, оформлена податковою накладною, або дата виписки відповідного рахунка (товарного чеку), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

Така податкова накладна дає право покупцю збільшити на цю саму суму податковий кредит (п. 198.2 ПК).

Продаж товару з використанням корпоративної платіжної картки

Підприємство продало товар на суму 6000 грн., у тому числі ПДВ — 1000 грн. Собівартість реалізованого товару — 4800 грн.

Покупець розрахунок здійснив із застосуванням корпоративної БПК. Сума комісійної винагороди, сплачена банку продавцем, склала 120 грн.

Придбання товару з використанням корпоративної платіжної картки

Підприємство придбало товар на суму 6000 грн., у тому числі ПДВ — 1000 грн., сплативши його вартість із застосуванням корпоративної БПК.

Відрядження з корпоративною платіжною карткою

Підприємство, що відправляє працівника у відрядження, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом). Часто рішення про відряджання працівника приймається досить оперативно, у зв'язку з чим видати аванс готівкою (особливо в іноземній валюті) не завжди можливо. У таких випадках найбільш прийнятним є використання платіжних карток, тим більше що це прямо передбачено п. 5 Постанови № 98 (ця постанова є обов'язковою тільки для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, але, якщо підприємство вважає за доцільне, то можливе використання цього документа як допоміжного (довідкового)).

Наявність платіжної картки нерідко допомагає підприємству уникнути проблем, пов'язаних з купівлею іноземної валюти у разі відряджень за кордон. Адже картковий рахунок може бути відкрито у гривнях, а працівник на місці має можливість зняти готівку або оплатити свої витрати за безготівковим розрахунком у валюті країни відрядження.

Щоб забезпечити працівника, який направляється у відрядження, авансом, достатньо зарахувати гроші на корпоративну картку, держателем якої він є.

Важливо також, що, на відміну від використання особистої картки, кошти вважаються виданими під звіт держателю корпоративної платіжної картки (працівнику, який відряджається) тільки після списання їх із картрахунка (видачі готівкою або оплати за допомогою корпоративної картки витрат на відрядження). Використання коштів має бути підтверджено відповідними звітними документами.

Залишки коштів на картрахунку, не використані працівником, який за призначенням відряджається, у визначені строки, можуть бути платіжним дорученням або меморіальним ордером (у разі договірного списання коштів) повернені на поточний рахунок, з якого їх було перераховано, або на інший рахунок клієнта в банку.

Як і в разі звичайних відряджень, працівник, який повернувся, повинен відзвітувати про витрачені кошти, подавши Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі — Звіт). Строки подання Звіту за витратами на відрядження при застосуванні корпоративних платіжних карток відповідно до п.п. 170.9.3 ПК залежать від порядку їх використання, а саме:

— якщо підзвітна особа отримувала із застосуванням платіжної картки готівку, то Звіт подається до закінчення 3-го банківського дня після завершення відрядження;

— якщо при використанні підзвітною особою платіжних карток розрахунки проводилися в безготівковій формі, то строк подання Звіту не повинен перевищувати 10 банківських днів після закінчення відрядження. За наявності поважних причин роботодавець може продовжити цей строк до 20 банківських днів (до з'ясування питань щодо виявлених розбіжностей між відповідними звітними документами).

Відповідно сума надмірно витрачених грошових коштів повертається платником податку до каси чи зараховується на банківський рахунок роботодавця до або під час подання зазначеного Звіту (п.п. 170.9.2 ПК).

У тому випадку, коли застосовується корпоративна платіжна картка, у Звіті як видана відображається тільки використана (списана з картрахунка) сума, а не вся, перерахована на картрахунок.

До Звіту ддодаються документи, що підтверджують здійснені за допомогою платіжних карток розрахунки. Крім рахунків готелів, проїзних квитків тощо, працівник повинен надати первинні документи, що відображають використання коштів з контрахунка, а саме: чеки банкомату, сліпи, квитанції платіжних терміналів тощо.

Зрозуміло, у разі використання корпоративної платіжної картки ніхто окремо не видаватиме працівнику суму добових готівкою. Тобто працівник свої добові зніматиме з картрахунка із застосуванням корпоративної картки. Здавалося б, нічого особливого. Та все ж звернемо увагу на такий момент.

Як відомо, добові — це витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи. І ці потреби можуть бути найрізноманітнішими. Скажімо, отримавши добові готівкою, працівник може зробити ними ставку на тоталізаторі.

Проблема може виникнути, якщо працівник оплатить якісь свої особисті потреби не готівкою, заздалегідь знятою з картрахунка за допомогою корпоративної платіжної картки, а безготівковим шляхом за допомогою такої картки. У цьому випадку напрям використання коштів буде зафіксовано у квитанції платіжного термінала (наприклад, працівник оплатить вартість сигарет корпоративною платіжною карткою), і в разі невідповідності таких витрат витратам на відрядження вони можуть бути розцінені як додаткове благо, отримане від роботодавця.

Тому щоб уникнути непорозумінь, краще якщо працівник суму добових спочатку зніме готівкою через банкомат і тільки потім витрачатиме на власний розсуд. У крайньому випадку, корпоративною платіжною карткою можна оплатити ті витрати, що відповідають поняттю «добові» (скажімо, витрати на харчування).

Якщо все ж таки працівник витратив кошти з картрахунка за допомогою корпоративної платіжної картки на «невідрядні» витрати (скажімо, купив собі портфель), то підприємству при затвердженні Звіту краще не прийняти такі суми до заліку. Тоді працівник зобов'язаний буде відшкодувати такі витрати підприємству, а підприємство, у свою чергу, — виплатити йому добові.

При видачі підзвітній особі БПК відображати суму, що перебуває на картрахунку, за дебетом субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» не варто, адже заборгованість працівника перед підприємством виникає тільки після здійснення оплати за товари (роботи, послуги), підтвердженням чому, а також підставою для дебетування субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами», буде виписка банку про рух коштів на картрахунку. У момент видачі корпоративної платіжної картки ми радимо відображати доступну суму на картрахунку за балансом за дебетом рахунка 05 (субрахунок 051 «Забезпечення надані»).

Використання корпоративної платіжної картки (у гривнях) при відрядженнях у межах України

Для участі в семінарі направлено у відрядження бухгалтера підприємства. Строк відрядження — 4 дні з 09.04.2012 р. по 12.04.2012 р.

Аванс у сумі 1800 грн. перераховано на поточний рахунок, операції за яким здійснюються із застосуванням корпоративної платіжної картки, 06.04.2012 р.

Після повернення з відрядження бухгалтер 13.04.2012 р. подала Звіт і такі первинні документи:

— залізничні квитки з Харкова до Києва та назад на суму 126 грн. (у тому числі ПДВ — 21 грн.);

— рахунок готелю та квитанцію платіжного термінала про безготівкову оплату готельних послуг за допомогою корпоративної платіжної картки на суму 1200 грн. (у тому числі ПДВ — 200 грн.);

— чек банкомата про отримання готівки в сумі 150 грн.

Розмір добових визначено наказом по підприємству в сумі 30 грн. у розрахунку за кожен календарний день перебування працівника у відрядженні.

Нюанси відряджень за кордон з корпоративною платіжною карткою

Однією з безперечних переваг корпоративних платіжних карток є можливість забезпечити працівника авансом в іноземній валюті за відсутності в підприємства валютного рахунка.

Більшість банків надають можливість своїм клієнтам розраховуватися за кордоном з гривнєвого карткового рахунка іноземною валютою та знімати готівкову валюту.

Згідно з п. 9.3 Положення № 223 в разі здійснення розрахунку з використанням платіжної картки у валюті, що відрізняється від валюти картрахунка, уповноважений банк здійснює перерахунок суми за такою операцією до валюти картрахунка. Такий перерахунок здійснюється за курсом, порядок установлення якого визначено в договорі між банком і клієнтом.

При цьому клієнти уповноваженого банку мають зобов'язання за здійснені з використанням платіжних карток операції перед уповноваженим банком-емітентом у валюті картрахунка та в порядку, визначеному в договорі з цим банком. Зобов'язання, що виникають у зв'язку з організацією безготівкових розрахунків за платіжними картками з платіжною організацією міжнародної платіжної системи, є власними зобов'язаннями уповноваженого банку перед цією організацією. Кошти, списані з картрахунка клієнта або відшкодовані на користь уповноваженого банку за здійснені клієнтом операції з використанням платіжних карток, є коштами уповноваженого банку.

Таким чином, схема розрахунків в іноземній валюті з гривнєвого картрахунка виглядає так:

— банк відшкодовує міжнародній платіжній організації платіжної системи валюту, в якій здійснювався розрахунок за картрахунком;

— підприємство розраховується з банком гривнями за валюту, витрачену його працівником у закордонному відрядженні.

При використанні цієї схеми можлива така ситуація: працівник зняв готівкою валюти більше, ніж йому було необхідно. А, як відомо, повернувшись з відрядження, працівник залишок невитраченої валюти повинен повернути до каси або зарахувати на відповідний рахунок підприємства в тих грошових одиницях, в яких було надано аванс. Якщо виходити з того, що при використанні гривнєвої картки в цілях отримання валюти через банкомат аванс було видано у валюті, то в цьому випадку працівник повинен буде повернути підприємству залишок такої невикористаної валюти. Погодьтеся, що підприємству, в якого немає валютного рахунка, іноземна валюта в касі зовсім ні до чого. Навряд чи буде виходом здійснити повернення в цьому випадку гривнями — є небезпека порушити вимоги валютного законодавства. Саме тому, щоб уникнути цієї проблеми, варто перед відрядженням проінструктувати працівника, зобов'язавши знімати з картрахунка валюту з використанням корпоративної картки тільки в межах затвердженого кошторису витрат, щоб уникнути виникнення заборгованості працівника у валюті після закінчення відрядження.

Використання корпоративної платіжної картки у валюті при відрядженнях за кордон

Підприємство направляє працівника (персонал відділу збуту) у відрядження за кордон строком на 6 днів. Для цих цілей на картрахунок, операції за яким здійснюються з використанням корпоративної платіжної картки, в євро зараховано €1000.

Наказом керівника підприємства встановлено виплату добових при відряджанні за кордон у розмірі 280 грн. з розрахунку на кожен календарний день перебування працівника за кордоном, за час проїзду по території України — 30 грн.

Після повернення з відрядження працівник надав такі підтверджуючі документи:

— чек банкомата про зняття €380;

— рахунок з готелю та квитанцію платіжного термінала про безготівкову оплату готельних послуг за допомогою корпоративної платіжної картки — €350;

— рахунок з готелю — 210 грн. (у тому числі ПДВ — 35 грн.);

— залізничні квитки на суму 150 грн. (у тому числі ПДВ — 25 грн.);

— авіаквитки на суму €250.

Затверджено Звіт:

— добові за час перебування за кордоном — €130 і 206,60 грн. (п'ять днів; розрахунок див. нижче);

— добові за час проїзду по території України — 30 грн. (один день);

— витрати на проживання у валюті — €350;

— витрати на проживання у гривнях — 210 грн. (у тому числі ПДВ — 35 грн.);

— витрати на проїзд у валюті — €250;

— витрати на проїзд у гривнях — 150 грн. (у тому числі ПДВ — 25 грн.).

Разом витрати у валюті: €730,00.

Разом витрати у гривнях: 596,60 грн.

Курс НБУ гривні до євро:

— на дату зарахування коштів на картрахунок — 9,19 грн./€;

— на дату зняття готівки з картрахунка — 9,18 грн./€;

— на дату оплати послуг готелю за кордоном — 9,05 грн./€;

— на дату затвердження Звіту — 9,21 грн./€.

Підприємство розрахувалося з працівником в день подання Звіту.

Із затверджених витрат певні запитання може викликати розрахунок суми закордонних добових. Розглянемо цю статтю витрат детальніше. Отже, працівник надав чек банкомату про зняття €380, з яких €250 пішло на оплату авіаквитків. Суму (€130), що залишилася, можна розглядати як зняття готівкою суми добових. З урахуванням того, що сума добових за кордон, установлена на підприємстві, становить 280 грн./добу, а курс гривні до євро на дату зняття готівки — 9,18 грн./€, працівник зняв євро для фінансування добових:

€130 х 9,18 грн./€ = 1193,40 грн.

Таким чином, у гривнях підприємству необхідно відшкодувати працівникові закордонні добові в сумі:

(280 грн. х 5 днів) - 1193,4 грн. = 206,60 грн.

Використання корпоративної платіжної картки у гривнях при відрядженнях за кордон

Підприємство направляє працівника (відділ реклами) у відрядження за кордон строком на 6 днів. Для цих цілей на корпоративну картку зараховано 6000 грн.

Наказом керівника підприємства встановлено виплату добових при відряджанні за кордон у розмірі 280 грн. з розрахунку на кожен календарний день перебування працівника за кордоном, за час проїзду по території України — 30 грн.

Після повернення з відрядження працівник надав такі підтверджуючі документи:

— чек банкомата про зняття €380;

— рахунок з готелю та квитанцію платіжного термінала про безготівкову оплату готельних послуг за допомогою корпоративної платіжної картки — €350;

— рахунок з готелю — 210 грн. (у тому числі ПДВ — 35 грн.);

— залізничні квитки на суму 150 грн. (у тому числі ПДВ — 25 грн.);

— авіаквитки на суму €250.

Затверджено Звіт:

— добові за час перебування за кордоном — €130 і 206,60 грн. (п'ять днів; розрахунок див. нижче);

— добові за час проїзду по території України — 30 грн. (один день);

— витрати на проживання у валюті — €350;

— витрати на проживання у гривнях — 210 грн. (у тому числі ПДВ — 35 грн.);

— витрати на проїзд у валюті — €250;

— витрати на проїзд у гривнях — 150 грн. (у тому числі ПДВ — 25 грн.).

Разом витрати у валюті: €730; разом витрати у гривнях: 596,60 грн.

Курс НБУ гривні до євро:

— на дату зняття готівки з картрахунка — 9,18 грн./€;

— на дату оплати послуг готелю за кордоном — 9,05 грн./ €;

— на дату затвердження Звіту — 9,21 грн./ €.

Банк списує валюту з картрахунка за курсом 9,24 грн./ € на дату зняття готівки з картрахунка і за курсом 9,15 грн./€ — на дату оплати послуг готелю за кордоном.

Підприємство розрахувалося з працівником у день подання Звіту.

Із затверджених витрат певні запитання може викликати розрахунок суми добових за кордон. Розглянемо цю статтю витрат детальніше. Отже, працівник надав чек банкомату про зняття €380, з яких €250 пішло на оплату авіаквитків. Суму (€130), що залишилася, можна розглядати як зняття готівкою суми добових. З урахуванням того, що сума добових за кордон, установлена на підприємстві, становить 280 грн./добу, а курс гривні до євро на дату зняття готівки — 9,18 грн./€, працівник зняв для фінансування добових:

€130 х 9,18 грн./€ = 1193,40 грн.

ТаТаким чином, у гривнях підприємству необхідно відшкодувати працівнику добові в розмірі:

(280 грн. х 5 днів) - 1193,40 грн. = 206,60 грн.