Ви вже знаєте, що облікова політика підприємства являє собою сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Будь-яку варіантність методів оцінки і принципів обліку, що допускається вітчизняними нормативними актами з бухгалтерського обліку, можна вважати елементом облікової політики. При цьому з варіантів елементів облікової політики, що пропонуються нормативними документами з бухгалтерського обліку, суб’єкт господарювання повинен вибрати відповідні методи оцінки й обліку статей звітності, які відображають специфіку його діяльності. Можливість вибору, у свою чергу, передбачає наявність варіантів, із яких, власне, і можна зробити такий вибір. Але не будь-який перелік є набором варіантів елементів облікової політики.
Так, наприклад, п. 24 П(С)БО 7 встановлено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) ОЗ необхідно враховувати:
— очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
— фізичний та моральний знос, що передбачається;
— правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
У цій ситуації в П(С)БО 7 перераховані не варіанти, які беруться за основу при визначені строку корисного використання об’єкта ОЗ, а наведений перелік тих обмежень, які необхідно враховувати при встановлені строку корисного використання такого об’єкта.
Тепер розглянемо інший приклад. Пункт 16 П(С)БО 9 регламентує здійснювати оцінку запасів при відпуску їх у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті одним з таких методів:
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— середньозваженої собівартості;
— собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
— нормативних затрат;
— ціни продажу.
Ось тут ідеться саме про варіанти методів оцінки запасів, що пропонуються стандартом, кожен з яких підприємство може обрати самостійно.
Потрібно також звернути увагу на ту обставину, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку варіанти елементів облікової політики не передбачають однаковий алгоритм їх вибору. Умовно можна виділити, принаймні, 2 гру-пи з них.
Перша група об’єднує ті елементи, з двох (або кількох) альтернативних варіантів яких підприємство може обрати лише один варіант. Сюди можуть бути віднесені такі елементи облікової політики:
— періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку (див. с. 11);
— порядок обліку і розподілу ТЗВ (див. с. 12);
— періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів (див. с. 12);
— періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань (див. с. 15).
Друга група включає елементи облікової політики, які не передбачають умови обов’язкового вибору тільки одного варіанта з допустимих (хоча може бути обраний й лише один). У такому випадку за власним рішенням підприємства можуть бути застосовані усі (або кілька) передбачені нормативними документами варіанти одночасно у відношенні різних груп активів.
Наприклад, підприємство роздрібної торгівлі може застосувати усі методи вибуття запасів, регламентовані П(С)БО 9 (див. вище), за умови, що для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів (тобто найменування чи однорідної групи/виду), що мають однакове призначення й однакові умови використання, буде застосуватися один метод.
Ще один приклад. За однорідними групами поточної дебіторської заборгованості допустимо використовувати різні методи нарахування резерву сумнівних боргів, встановлені П(С)БО 10. Так, можна обрати:
— визначення питомої ваги безнадійних боргів в чистому доході для резерву сумнівних боргів за дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги;
— метод застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості для іншої поточної дебіторської заборгованості, тобто обрахувати величину резерву на основі аналізу платоспроможності кожного дебітора цієї класифікаційної групи заборгованості.
Визначаючись із вибором, головне — завжди оцінювати наслідки застосування того чи іншого варіанта елемента облікової політики, виходячи зі специфіки діяльності підприємства, його фінансового стану та інших факторів.
Основні елементи облікової політики, які обов'язково повинні бути в наказі про облікову політику (звісно, якщо відповідні господарські операції і події мають місце в діяльності підприємства або плануються у найближчому майбутньому), перелічені у п. 2.1 Методрекомендацій № 635, хоча вони і не є вичерпними. Для зручного ознайомлення з основними елементами облікової політики, регламентованими відповідними нормативними актами з бухгалтерського обліку (переважно П(С)БО), пропонуємо скористатися наведеною нижче таблицею.
Елементи облікової політики
| Складові облікової політики | Допустимі варіанти принципів та методів обліку | Норма акта |
| 1 | 2 | 3 |
| Кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності | Встановлюються підприємством самостійно, якщо такі критерії не встановлені П(С)БО, іншими нормативно-правовими актами, виходячи з потреб користувачів такої інформації | Абз. 36 п. 3 розд. І НП(С)БО 1 |
| Суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Встановлені кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції та статті фінансової звітності мають забезпечити надання користувачам всієї інформації з достатньою деталізацією про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Кількісні критерії суттєвості інформації про господарські операції та події встановлюються відповідно до обраної бази (про це детально див. у таблиці на с. 21). | ||
| Тривалість операційного циклу | П(С)БО не регламентована, самостійно встановлюється підприємством | Абз. 27 п. 3 розд. І НП(С)БО 1 |
| Тривалість операційного циклу встановлюється підприємством виходячи із проміжку часу між придбанням запасів для провадження діяльності й отриманням грошей та їх еквівалентів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Тривалість операційного циклу має значення, наприклад, при класифікації оборотних і необоротних активів, довгострокових і поточних зобов’язань тощо. За цим показником визначають, скільки в середньому днів необхідно для виробництва, продажу і оплати продукції підприємства. Розрахувати тривалість операційного циклу можна, базуючись на даних минулих періодів, як суму тривалості обігу запасів і тривалості обороту дебіторської заборгованості. У більшості випадків підприємству необхідно прагнути до зменшення значення цього показника. | ||
| Складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства | Підприємство встановлює, коли необхідно складати окремий баланс його філіям, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, а коли — ні | П. 7 розд. ІІ НП(С)БО 1 |
| Загалом, показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства включаються до фінансової звітності цього підприємства (п. 6 розд. ІІ НП(С)БО 1). Але підприємство самостійно може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складають окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включають до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються П(С)БО або МСФЗ. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформацію про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов’язання у рівній сумі) не наводять. | ||
| Спосіб складання звіту про рух грошових коштів | — за прямим методом; — за непрямим методом | П. 9 розд. ІІ НП(С)БО 1 |
| Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупере У звіті про рух грошових коштів, складеному за прямим методом, рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається за сумою надходжень від операційної діяльності та сумою витрачання на операційну діяльність грошових коштів за даними записів їх руху на рахунках бухгалтерського обліку (п. 4.6 Методрекомендацій № 433). У звіті про рух грошових коштів, складеному за непрямим методом, рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування (п. 4.7 Методрекомендацій № 433). | ||
| Критерій віднесення високоліквідних активів до грошових коштів | Самостійно встановлюється підприємством | Абз. 9 п. 3 розд. І НП(С)БО 1 |
| Короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошей і характеризуються незначним ризиком зміни вартості, розглядаються п. 3 розд. І НП(С)БО 1 як еквіваленти грошових коштів. Як видно із визначення, фінансова інвестиція, аби кваліфікуватися як еквівалент грошових коштів, повинна вільно конвертуватися у певну суму грошових коштів і підлягати незначному ризику зміни вартості. Тобто така інвестиція може розцінюватися еквівалентом грошових коштів, тільки якщо вона має короткий строк її погашення. Зазвичай у світовій практиці як еквіваленти грошових коштів розглядаються фінансові вклади строком до 3 місяців. Прикладом еквівалентів грошових коштів можуть слугувати такі високоліквідні цінні папери, як депозитні сертифікати, а також дорожні чеки. | ||
| Періодичність та об’єкти проведення інвентаризації | Встановлюються підприємством самостійно, за винятком випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно із законодавством | Ч. 2 ст. 10 Закону про бухоблік |
| Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов’язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: — виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов’язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; — установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; — виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; — виявлення активів і зобов’язань, які не відповідають критеріям визнання. З 01.01.2015 р. порядок проведення інвентаризації регулюється Положенням № 879. Проведення інвентаризації є обов’язковим у таких випадках (п. 12 Порядку № 419, п. 7 розд. I Положення № 879): — перед складанням річної фінансової звітності; — у разі передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворення державного підприємства; — у разі зміни матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ); — у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, зіпсуття цінностей (на день встановлення таких фактів); — за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін, зазначений у належним чином оформленому документі зазначених органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа; — у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення таких явищ); — у разі припинення підприємства; — при передачі державного підприємства (його структурних підрозділів) до сфери управління іншого органу управління (на дату передачі), крім передачі в межах одного органу управління, в інших випадках, визначених законодавством; — у разі переходу на складання фінансової звітності за міжнародними стандартами (на дату такого переходу); — в інших випадках, передбачених законодавством. | ||
