Наказ про облікову політику підприємства

Вплив облікової політики на фінансові результати діяльності підприємства настільки істотний, що вимагає оформлення відповідного розпорядчого документа (переважно наказу, бо саме на керівника згідно з чинним законодавством покладена уся повнота відповідальності за організацію бухгалтерського обліку і створення необхідних умов для правильного його ведення). Це стосується всіх підприємств, у тому числі державного, комунального секторів економіки, облікова політика яких визначається в розпорядчому документі, що приймається відповідно до Положення № 1213. Про складання і видання такого документа і йтиметься в цьому розділі номера.

Затвердження керівником підприємства облікової політики здійснюється шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу). Проект наказу про облікову політику підприємства складає головний бухгалтер і подає його на затвердження керівнику підприємства. При цьому текст облікової політики може бути викладено в самому наказі або як окремі додатки до нього.

Основне призначення наказу про облікову політику полягає в тому, щоб зафіксувати складові облікової політики, забезпечити їх одноманітну та, за можливості, точну реалізацію у практиці підприємства всіма структурними підрозділами і кожним виконавцем окремо.

Звертаємо увагу, що наказ, яким затверджується облікова політика, оформляється з дотриманням усіх вимог до організаційно-розпорядчої документації відповідно до ДСТУ 4163-2003, що поширюється на організаційно-розпорядчі документи (постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти тощо), що створюються в результаті діяльності підприємств (установ, організацій) та їх об’єднань усіх форм власності. Зауважимо також, що наказ про облікову політику як організаційно-розпорядчий документ повинен мати всі необхідні реквізити, зокрема, найменування підприємства (установи, організації), назву виду документа, дату, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис тощо (п. 4.4 ДСТУ 4163-2003).

Питання встановлення та зміни облікової політики підприємства належать до компетенції власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) підприємства.

Повноваження власника (власників) підприємства у формуванні облікової політики реалізуються визначенням у наказі про облікову політику:

— переліку методів оцінки, обліку та процедур, що будуть використані підприємством при складанні фінансових звітів;

— конкретних аспектів облікової політики щодо окремих господарських операцій, об’єктів обліку і статей фінансової звітності.

Заради справедливості варто зазначити, що на практиці найчастіше облікову політику формує і положення наказу розробляє головний бухгалтер підприємства, а його керівник тільки затверджує їх.

Нагадаємо, що вимоги та норми, чітко приписані Законом про бухоблік і П(С)БО (передбачають тільки один варіант), дублювати в наказі про облікову політику немає жодної потреби. У нім підприємство має зробити свій вибір серед тих методів обліку, застосування яких дозволене в різних варіантах. Із цього приводу Мінфін у п. 1.3 Методрекомендацій № 635 висловився так: «Одноваріантні методи оцінки, обліку та процедур до такого розпорядчого документа включати недоцільно». Наприклад, у наказі про облікову політику немає сенсу зазначати, що одиницею обліку ОЗ є об’єкт ОЗ. Це й так визначено п. 7 П(С) БО 7 як єдиний можливий варіант. Однак, на наш погляд, якщо підприємство все ж застереже у своєму наказі такі моменти, це не суперечитиме нормам П(С)БО. Більше турбуватися варто про те, щоб не забути включити до наказу істотні для підприємства методи і процедури обліку, що мають альтернативність вибору.

Таким чином, дуже важливо в наказі про облікову політику підприємства чітко:

— визначити обрані методи оцінки і обліку, варіантність яких передбачено нормативними актами з бухгалтерського обліку;

— застерегти варіанти елементів облікової політики, опис яких відсутній у нормативних документах та особливості застосування яких підприємство затверджує виходячи зі специфіки умов господарювання (галузевої приналежності, структури, розмірів тощо).

Інакше кажучи, при формуванні облікової політики потрібно розкрити облікові методи залежно від характеру та специфіки діяльності підприємства щодо тих чи інших операцій і подій його господарського життя.

Але якщо, наприклад, у наказі про облікову політику можна прямо встановити один або декілька методів нарахування амортизації необоротних активів (стосовно кожної однорідної групи), то ні в самому наказі, ні навіть у додатку до нього неможливо заздалегідь передбачити всі випадки надходження на підприємство об’єктів необоротних активів, визначити строк корисного використання і можливі умови їх експлуатації. Тому тут треба наділити відповідними повноваженнями спеціальну компетентну комісію, що встановлюватиме і строк корисного використання, і ліквідаційну вартість, і метод нарахування амортизації щодо кожного конкретного об’єкта необоротних активів виходячи з його призначення, передбачуваної інтенсивності та умов експлуатації тощо.

На відміну від заходів з організації бухгалтерського обліку, що можуть змінюватися на підприємстві не тільки після закінчення року, а і протягом нього, облікова політика розробляється та затверджується на тривалу перспективу і змінюється тільки в випадках, установлених П(С)БО 6 (про них див. на с. 30). У зв’язку з цим наказ про облікову політику, на наш погляд, має видаватися на підприємстві окремо від наказу з організації бухгалтерського обліку, яким застерігаються, зокрема, правила організації документообігу, затверджується робочий план рахунків тощо.

Водночас на невеликих підприємствах можливе видання одного наказу, що включає два основні розділи:

— облікова політика підприємства;

— організація бухгалтерського обліку на підприємстві.

Причому видавати щороку наказ про облікову політику не обов’язково, оскільки закріплені в ньому напрямки облікової політики мають базуватися на єдиних і незмінних методичних принципах, що застосовуються постійно (з року в рік). Інакше не виконуватиметься встановлений Законом про бухоблік один з основних принципів бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності — принцип послідовності. Звичайно, до розпорядчого документа про облікову політику, прийнятого як базисний, можна згодом за необхідності вносити певні зміни та доповнення, обумовлені в тому числі вимогами прийнятих П(С)БО і нових, що набувають чинності (або викладені в новій редакції). Крім того, зміни, котрі вносяться практично щороку до П(С)БО, що вже діють, також зумовлюють необхідність «ревізії» наказу про облікову політику щодо відповідності нормам стандартів і його коригування за тими моментами, які не знайшли відображення в попередніх наказах.

Утім, на свій розсуд підприємство може видавати наказ про облікову політику щороку — на підтвердження незмінності обраної облікової політики (хоча, повторюємо, можна таким наказом тільки вносити доповнення або зміни до вже виданого раніше).

А ось новоствореним підприємствам слід розробити облікову політику до початку господарської діяльності так, щоб перша господарська операція відбувалася вже після затвердження її положень відповідним наказом.

Як не існує єдиного рецепту облікової політики, так не може бути й еталонного наказу про її встановлення. А ось зразок такого наказу про облікову політику, в якому знайшли відображення ті варіанти елементів облікової політики, вибір яких залишений нормативними актами з бухгалтерського обліку за самим підприємством, пропонуємо до вашої уваги в наступному підрозділі.

Краще один раз побачити, ніж сто разів почути — говориться у відомій приказці. Дослухаючись до народної мудрості, пропонуємо вашій увазі приклад наказу про облікову політику. Він, звісно, не є еталонним, адже еталону такого документа у принципі бути не може. Його зміст, як ми зазначали, залежить виключно від діяльності підприємства і здійснюваних ним господарських операцій. Проте завдяки цьому прикладу ви побачите основні принципи складання наказу про облікову політику.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міерін»

22.12.2014 р.   м. Харків   № 313

На виконання вимог Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в цілях складання достовірної фінансової звітності

НАКАЗУЮ:

1.1. Застосовувати при відображенні в бухгалтерському обліку господарських операцій і подій норми відповідних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Міністерством фінансів України.

1.2. За відсутності необхідних норм П(С)БО застосовувати аналогічні норми системи міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО-МСФЗ (IAS-IFRS) на підставі того, що національні П(С)БО не можуть суперечити МСБО-МСФЗ (IAS-IFRS).

1.3. При веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності застосовувати ті професійні думки і положення систем обліку, що дозволяють однозначно тлумачити інформацію фінансової звітності.

1.4. Установити межу істотності:

— окремих об’єктів обліку, що належать до активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства, — 3 % вартості всіх активів, усіх зобов’язань і власного капіталу відповідно;

— окремих видів доходів і витрат — 0,2 % суми доходів/витрат підприємства;

— у цілях проведення переоцінки або зменшення корисності об’єктів необоротних активів застосовувати відхилення залишкової вартості від їх справедливої вартості в розмірі 8 % справедливої вартості об’єкта;

— визначення подібних активів — різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну не повинна перевищувати 10 %;

— статей фінансової звітності:

• Балансу (Звіту про фінансовий стан) — 5 % суми підсумку балансу;

• Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) — 20 % фінансового результату від операційної діяльності;

• Звіту про рух грошових коштів — 5% сум чистого руху грошових коштів від операційної діяльності;

• Звіту про власний капітал — 5 % розміру власного капіталу підприємства.

1.5. Установити тривалість операційного циклу:

— виробництва продукції «А» — п’ять місяців;

— виробництва продукції «Б» — три місяці;

— виробництва іншої продукції та надання послуг промислового характеру — два місяці.

1.6. Відображати відстрочені податкові активи і відстрочені податкові зобов’язання в річній фінансовій звітності.

1.7. Затвердити перелік пов’язаних сторін, що додається (додаток 1 до цього наказу).

1.8. Проводити інвентаризацію:

— каси — не рідше одного разу на місяць у період з 25 по 30/31 число кожного місяця;

— активів і зобов’язань — двічі на рік: перед складанням річної фінансової звітності в період з 20 листопада по 30 грудня і в період з 20 травня по 30 червня.

Точні строки та об’єкти проведення інвентаризації, а також склад інвентаризаційної комісії визначати окремим письмовим наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

1.9. Складати Звіт про рух грошових коштів за прямим методом.

2.1.1. Для визнання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів (далі — основні засоби) і нематеріальних активів такими, визначення строку корисного використання об’єктів і вибору методу нарахування амортизації створити постійно діючу експертну технічну комісію у складі:

— голова комісії: технічний директор;

— члени комісії:

• головний енергетик;

• головний механік;

• головний зварювальник;

• начальник транспортного цеху;

• начальник відділу експлуатації будівель, споруд і комунікацій.

2.1.2. Вважати матеріальні активи зі строком корисного використання (експлуатації) більше одного року, вартістю менше 2500 грн. (без урахування ПДВ) малоцінними необоротними матеріальними активами.

2.1.3. Застосовувати при нарахуванні амортизації основних засобів і нематеріальних активів методи амортизації, ліквідаційну вартість і строк корисного використання, установлені та затверджені протоколом засідання постійно діючої експертної технічної комісії, і погоджені з фінансовим директором, установивши при цьому такі методи нарахування амортизації для:

— будівель і споруд — прямолінійний метод;

— виробничого обладнання — виробничий метод;

— усіх інших об’єктів основних засобів — метод зменшення залишкової вартості;

— малоцінних необоротних матеріальних активів — у розмірі 100 % їх вартості в першому місяці використання таких об’єктів;

— усіх інших необоротних матеріальних активів — прямолінійний метод;

— нематеріальних активів — прямолінійний метод.

2.1.4. Проводити переоцінку об’єктів основних засобів, залишкова вартість яких відрізняється від їх справедливої вартості на дату балансу більш ніж на 8 %.

2.1.5. Переоцінку об’єктів нематеріальних активів не здійснювати зважаючи на відсутність активного ринку за ними.

2.1.6. Перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх знижень ціни залишкової вартості переоціненого об’єкта основних засобів/нематеріальних активів уключати до складу нерозподіленого прибутку при вибутті такого об’єкта.

2.1.7. Витрати, пов’язані з поліпшенням об’єкта основних засобів, уключати до первісної вартості об’єкта в сумі, що перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року.

2.2.1. Одиницею бухгалтерського обліку запасів визначити кожне їх найменування.

2.2.2. Облік транспортно-заготівельних витрат вести загалом на окремому субрахунку.

2.2.3. Розподіляти транспортно-заготівельні витрати за середнім відсотком.

2.2.4. Застосовувати такі методи оцінки запасів при відпуску їх у виробництво, продажу чи іншому вибутті:

— середньозваженої собівартості — при відпуску виробничих запасів у виробництво (з виробництва) і реалізації готової продукції;

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів — при продажу великогабаритних товарів, що мають номер заводу-виробника.

2.3.1. Величину резерву сумнівних боргів обчислювати методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості.

2.4.1. Створювати забезпечення на оплату відпусток працівникам підприємства і на виконання гарантійних зобов’язань. Забезпечення інших витрат і платежів не створювати.

2.5.1. Оцінку ступеня завершеності операції з надання послуг (виконання робіт) здійснювати шляхом вивчення виконаної роботи. У бухгалтерському обліку доходи відображати у звітному періоді підписання акта наданих послуг (виконаних робіт).

2.6.1. Установити перелік, що додається, і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) (додаток 2 до цього наказу).

2.6.2. Затвердити перелік, що додається, і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат (додаток  3 до цього наказу).

2.6.3. Прийняти як базу розподілу змінних і постійних розподілених загальновиробничих витрат прямі витрати, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

2.6.4. Вести бухгалтерський облік витрат з використанням рахунків класу 8 «Витрати за елементами» і класу  9 «Витрати діяльності».

Директор Калінін П. О. Калінін

З наказом ознайомлені:

Фінансовий директор   Хворовський   Д. Д. Хворовський

22.12.2014 р.

Головний бухгалтер   Жук   В. А. Жук

22.12.2014 р.

Додаток 1

до наказу від 22.12.2014 р. № 313

ТОВ «Міерін»

Додаток 2

до наказу від 22.12.2014 р. № 313

— сировина та матеріали, що входять до складу продукції, яка виробляється, утворюючи її основу, або які є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

— допоміжні матеріали, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг);

— МШП, що використовуються у процесі виробництва.

— куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на підприємстві;

— роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка споживаних сировини і матеріалів, часткова обробка напівфабрикатів і виробів, інші послуги за умови, що вони відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції).

3. Паливо та енергія на технологічні цілі: витрати на всі види палива та енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і вироблені самим підприємством), що використовуються безпосередньо у процесі виробництва продукції і включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів.

4. Поворотні відходи (віднімаються): вартість залишків сировини, матеріалів, інших цінностей, які утворилися у процесі виробництва і частково або повністю втратили свої первинні споживчі властивості, у зв’язку з чим не можуть використовуватися за первісним призначенням або використовуються, але з підвищеними витратами. Зокрема, обрубування, обрізання, стружка.

5. Основна заробітна плата виробничих робітників: витрати на виплату основної заробітної плати, розрахованої відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом певної продукції.

6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників: витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, передбачені колективним договором).

7. Відрахування на соціальні заходи: відрахування ЄСВ на суму оплати праці працівників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг).

8. Загальновиробничі витрати — перелік і склад загальновиробничих витрат наведено в додатку 3 до цього наказу.

— вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин;

— витрати на виправлення технічно неминучого браку.

1. Сировина та матеріали (за вирахуванням поворотних відходів).

2. Куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. Основна заробітна плата робітників.

5. Додаткова заробітна плата робітників.

6. Відрахування на соціальні заходи.

7. Загальновиробничі витрати.

8. Втрати внаслідок технічно неминучого браку.

Додаток 3

до наказу від 22.12.2014 р. № 313

а) оплата праці апарату управління цехами, ділянками, уключаючи премії, матеріальну допомогу;

б) відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, ділянками;

в) витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, ділянок;

г) інші витрати:

— вартість поштово-телеграфних послуг;

— вартість послуг зв’язку;

— вартість канцелярського приладдя;

— вартість послуг з участі в семінарах;

— витрати на придбання періодичних видань і спеціальної літератури виробничої тематики тощо.

а) оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування робітників, зайнятих охороною виробничих приміщень;

б) послуги сторонніх організацій з охорони.

а) витрати на ремонт будівель і споруд:

— вартість витрачених будівельних матеріалів і запасних частин;

— оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування робітників, які виконують ремонтні роботи;

— вартість послуг ремонтних цехів;

б) витрати на ремонт виробничого обладнання, інструментів і транспортних засобів:

— вартість запасних частин та інших матеріалів, витрачених при ремонті виробничого обладнання, транспортних засобів та інструментів;

— оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування робітників, які виконують ремонтні роботи (слюсарів, верстатників тощо);

— вартість послуг ремонтних цехів та інших допоміжних виробництв з ремонту обладнання, транспортних засобів, інструментів.

а) поточні витрати на встановлення та утримання обгороджувань машин і їх рухомих частин, люків, отворів, вентиляційних пристроїв;

б) витрати на встановлення сигналізації, необхідної в цілях безпеки для швидкої зупинки механізмів;

в) витрати на встановлення та утримання дезінфекційних камер, умивальників, душів і пралень на виробництві, а також на утримання роздягалень, шафок для спецодягу, сушарок та іншого подібного обладнання;

г) вартість матеріалів, використаних на встановлення та утримання засобів охорони праці;

д) вартість спецодягу, спецвзуття, окулярів та інших захисних пристосувань, що видаються найманим працівникам, необхідних їм для виконання професійних обов’язків та інших засобів індивідуального захисту, мила та інших миючих засобів, знезаражуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування згідно з переліком і нормами, установленими чинними нормативно-правовими актами, або на відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією;

е) вартість послуг сторонніх організацій, пов’язаних з проведенням попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів робітників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, або де необхідно проводити професійний відбір (обов’язковий первинний і періодичний профілактичний наркологічний огляди), а також щорічний обов’язковий медичний огляд осіб віком до 21 року;

ж) інші витрати на цілі, пов’язані з охороною праці (витрати на влаштування освітлення, що відповідає санітарним нормам і правилам (у тому числі місцевого освітлення робочих місць).

а) витрати на утримання та експлуатацію очисних споруд;

б) витрати зі зберігання, переробки та охорони екологічно небезпечних відходів;

в) витрати з очищення стічних вод.

а) вартість змащувальних, обтиральних матеріалів та інших допоміжних матеріалів, необхідних для догляду за обладнанням і підтримки його у працездатному стані;

б) оплата праці допоміжних робітників, які обслуговують обладнання, — наладників, мастильників, електромонтерів, слюсарів, ремонтних та інших допоміжних робітників;

в) відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вищеперелічених робітників;

г) вартість спожитого палива, електроенергії, води, пари та інших видів енергії на приведення в рух верстатів, насосів, пресів та інших виробничих механізмів загальновиробничого призначення;

д) вартість послуг допоміжних виробництв і послуг сторонніх організацій, пов’язаних з утриманням та експлуатацією обладнання;

е) вартість витраченого інструменту та пристосувань.

— оплата праці та відрахування на соціальні заходи загальновиробничого персоналу, зайнятого обслуговуванням виробничого процесу;

— витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг.

— оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі;

— витрати матеріалів, придбаних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій).