Оформлення договірних відносин
Напевне кожному з нас десятки разів у житті доводилося укладати ті чи інші договори. А що вже казати про суб’єктів господарювання (далі — СГ): їх діяльність без укладання договорів взагалі неможлива, особливо коли справа стосується виконання робіт або надання послуг. Основні моменти, які стосуються оформлення договірних відносин між СГ та іншим СГ або фізособою, яка не має статусу СГ, представлені до вашої уваги у цьому розділі тематичного номера. Тут же ми зупинимося і на особливостях укладання договорів підряду та договорів про надання послуг.
Поняття та види договорів
Законодавство визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Таке визначення наведене в ч. 1 ст. 626 ЦК. До слова, саме ЦК регламентує більшість питань, пов’язаних із договірними відносинами між особами, а в разі укладання господарських договорів додаткові правила встановлює ще й ГК. До речі, про види договорів. Їх можна класифікувати за декількома критеріями. Основними з них є такі:
1) за характером відносин:
— цивільно-правові — на основі таких договорів здійснюються особисті майнові та немайнові відносини юридичних осіб із фізичними особами, а також фізичних і юридичних осіб між собою. До таких договорів застосовуються вимоги тільки ЦК;
— господарські — на їх основі здійснюються відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності. До таких договорів застосовуються вимоги як ЦК, так і ГК;
2) за предметом договірних відносин. Видів договорів за цим критерієм дуже багато. Наприклад, це такі договори: купівлі-продажу, дарування, міни, оренди, підряду, страхування, зберігання тощо. За таким критерієм, до речі, види договорів розбиті по главах у розд. ІІІ кн. 5 ЦК;
3) за характером договірних зобов’язань:
— договори на передання майна. Можуть бути як із переходом права власності на майно, приміром, договір купівлі-продажу, так і без переходу права власності, наприклад, договір оренди;
— договори на виконання робіт;
— договори про надання послуг.
Декілька слів скажемо про цивільно-правові договори (далі — ЦПД). Справа в тому, що ЦПД часто плутають із трудовими договорами. Дуже важливо знати різницю між ЦПД і трудовим договором бухгалтеру та кадровику, адже від виду договору залежить багато облікових і кадрових питань. Ознаки, які відрізняють ці два види договорів, Мінпраці наводило у своїх листах від 11.03.2002 р. № 06/2-4/42 та від 26.12.2003 р. № 06/1-4/200. Із них основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за ЦПД процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Метою укладання договору підряду є отримання певного матеріального результату, робота за ним має разовий характер. Тобто за договором підряду, на відміну від трудового договору, процес праці не регламентується: працівник не зараховується до штату підприємства, установи, організації, не видається наказ про його прийняття на роботу, не вноситься запис до трудової книжки і на нього не поширюється дія внутрішнього трудового розпорядку (див. лист Головного КРУ України від 19.12.2008 р. № 24-18/562).
Форма договору
Загалом може бути дві форми договору: усна та письмова. Крім того, письмові договори поділяються на ті, що підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, й ті, які такого посвідчення не вимагають. Детальніше про все це поговоримо далі.
Усний договір
Отже, про те, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, говорить нам ч. 1 ст. 205 ЦК. Причому сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. При здійсненні такого вибору варто мати на увазі, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК).
Усний договір може виражатися двома способами: вербальним і невербальним. При вербальному способі сторони на словах домовляються про істотні умови договору. Невербальний же спосіб договірної домовленості виражається мовчанням (ч. 3 ст. 205 ЦК). У такому випадку поведінка сторін має засвідчувати їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Письмовий договір
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Також правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку (ч. 1 ст. 207 ЦК). Письмовий договір має бути обов’язково підписаний його стороною (сторонами). Підпис може бути власноручний, електронний або факсимільний. Та про це детальніше ми поговоримо трохи далі (див. с. 12 — 13).
Деякі правочини не залишають вибору щодо форми укладення договору, для них вона може бути виключно письмовою. Перелік таких правочинів наводить ст. 208 ЦК. До них належать:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір нмдг, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Отже, як ми бачимо, договори, які укладаються між юрособами, у будь-якому разі мають бути укладені в письмовій формі. У більшості випадків на основі письмового договору здійснюються правочини і між юридичною та фізичною особами. Разом з тим недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність (абз. 1 ч. 1 ст. 218). Не стосується це окремих випадків, передбачених законодавством, коли недотримання письмової форми договору призводить до його недійсності. Так, до договорів, неписьмова форма яких призводить до їх нікчемності, належать:
— договір про забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 547 ЦК);
— договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК);
— договір страхування (ч. 2 ст. 981 ЦК);
— кредитний договір (ч. 2 ст. 1055 ЦК);
— договір банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК);
— договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (абз. 2 ч. 2 ст. 1107 ЦК);
— договір комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118 ЦК).
Але і в такому випадку шанс на визнання правочину дійсним залишається. Скористатися ним можна, звернувшись до суду. Так, якщо правочин, для якого законом установлена його недійсність у разі недотримання вимоги щодо письмової форми, укладений усно й одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 218 ЦК). Та для більшості договорів про виконання робіт/надання послуг це не актуально, вони до переліку договорів, неписьмова форма яких призводить до їх недійсності, не включаються.
Нотаріальне посвідчення договору. Деякі письмові договори відповідно до законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Здебільшого це договори на передання майна (договір купівлі-продажу нерухомого майна, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи, договір оренди земельної ділянки тощо). Договори ж про виконання робіт/надання послуг обов’язковому нотаріальному посвідченню не підлягають. Проте посвідчувати у нотаріуса договір можна й у випадку, коли про це домовилися сторони чи коли цього вимагає одна зі сторін (юридична або фізична особа) (ч. 1 та 4 ст. 209 ЦК). У загальному випадку нотаріальне посвідчення договору здійснюють нотаріуси. Проте, якщо у населеному пункті, в якому здійснюється правочин, немає нотаріусів, нотаріальне посвідчення договору здійснюють уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 1 Закону про нотаріат).
Майте на увазі, що доповнення та зміни до договорів, які нотаріально засвідчені, також потребують нотаріального посвідчення.
Істотні умови договору
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Про це говорить абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК. Також окремо стосовно господарських договорів на цьому наголошує і ч. 2 ст. 180 ГК. Тож у світлі цієї норми важливо розуміти, які саме умови договору є істотними. ЦК говорить, що такими є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК). ГК дає більш розширене тлумачення істотних умов. Так, ч. 3 ст. 180 ГК до істотних умов відносить предмет, ціну і строк дії договору. Оскільки договори про виконання робіт/надання послуг здебільшого мають господарський характер, зупинимося більш ґрунтовно на істотних умовах, які висуває ГК.
Предмет договору
Предмет договору — це найперше, що мають узгодити сторони при здійсненні правочину, адже це, власне, — першопричина виникнення договірних відносин. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) і кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК).
Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів (технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів, технічних умов), а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. При цьому, як зазначається в ч. 2 ст. 15 ГК, застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для:
— суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
— учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення або постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
— виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам або застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
Ціна договору
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК). За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).
Загалом ч. 1 ст. 524 ЦК передбачає, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні (це підтверджує і ч. 2 ст. 189 ГК). Хоча, як зазначає ч. 2 цієї ж статті, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. ГК визначає виключні випадки, коли допускається інвалютне визначення ціни договору:
1) у разі укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 ГК);
2) у разі, якщо СГ мають право здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 198 ГК).
Грошове зобов’язання на території України має бути виконане (сплачене) у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК, ч. 2 ст. 198 ГК), за винятком випадків, коли використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається законом. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК).
Майте на увазі: ціна може змінюватися після укладання договору на умовах, установлених договором або законом, але після виконання такого договору зміна ціни не допускається (ч. 2 і 3 ст. 632 ЦК).
Строк дії договору
Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору (ч. 7 ст. 180 ГК). Тобто строк дії договору не може бути меншим, ніж строк виконання господарських зобов’язань.
Цікаво: незважаючи на правову істотність строку дії договору, ч. 1 ст. 267 ГК говорить про те, що у разі, якщо строк дії договору поставки не визначений, він вважається укладеним на 1 рік. Але ж, виходячи з формулювання ч. 2 ст. 180 ГК, у разі відсутності такої істотної умови договір узагалі має вважатися неукладеним. Тож краще не випробовувати долю та все ж таки вказувати строк дії договору безпосередньо в тексті такого договору.
Відлік строку дії договору має розпочинатися з дати його укладання, зазначеної, власне, на цьому документі, оскільки договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК).
Вище ми зазначали, що строк дії договору певним чином прив’язаний до строку виконання зобов’язань за цим договором, який також бажано вказати у тексті договору. В іншому випадку, тобто коли строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник, у свою чергу, повинен виконати такий обов’язок у 7-денний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК).
Зверніть увагу: закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК, ч. 7 ст. 180 ГК).
Запам’ятайте: відсутність між сторонами домовленості щодо хоча б однієї з істотних умов договору означає, що між сторонами договір (як окрема підстава для виникнення прав та обов’язків, передбачених саме договором) не укладено.
Порядок укладення договору
Загалом, договір має укладатися шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Звичайно, це узагальнений опис процедури. Більш розширений її варіант пропонуємо подивитися на схемі, наведеній нижче.
Зауважте: реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції щодо укладення договору (якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях), а не самою пропозицією (ч. 2 ст. 641 ЦК).
Якщо одна зі сторін майбутнього договору надіслала пропозицію, але вона ще не була отримана адресатом, така пропозиція може бути відкликана до моменту або в момент її отримання. Але якщо адресат вже отримав таку пропозицію, то вона не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 3 ст. 641 ЦК).
Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК). Водночас особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент отримання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Як видно зі схеми, в оферті може як вказуватися, так і не вказуватися строк для відповіді на неї. Якщо такий строк вказаний і адресат його дотримується, договір вважається укладеним. Але що станеться, якщо відповідь надійде до відправника оферти із запізненням? У такому випадку схема подій трохи змінюється. По-перше, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов’язань (ч. 1 ст. 645 ЦК). По-друге, відповідь, отримана із запізненням, стає новою пропозицією (абз. 2 ч. 2 ст. 645 ЦК). Винятком є ситуація, коли особа, яка зробила пропозицію, погоджується визнати договір укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було надіслано та/або отримано із запізненням.
Особа, яка отримала оферту, може у відповідь запропонувати укласти договір на інших умовах, ніж визначені в такій оферті. У цьому випадку така відповідь вважається відмовою від отриманої пропозиції та водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (ч. 1 ст. 646 ЦК).
Це стосовно порядку укладання цивільно-правових договорів. Та господарські договори мають певні особливості укладання, які ми також не можемо оминути стороною. Загальний порядок укладання господарських договорів регламентований ст. 181 ГК.
Господарський договір може укладатися:
— за загальним правилом — у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (про підпис і печатку в договорі див. на с. 12). У такому випадку проект договору надається другій стороні у двох примірниках. Ця сторона у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ГК і повертає один примірник договору другій стороні;
— за спрощеною процедурою — шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі згоди із запропонованими умовами сторона, яка отримала лист, факсограму, телеграму, телефонограму тощо, надсилає другій стороні відповідь на нього/неї у 20-денний строк після отримання.
Вище розглянуті ідеальні ситуації, коли між сторонами майбутнього договору не виникає розбіжностей щодо його умов. Але щастить так не завжди. Досить часто розбіжності все ж таки виникають. Що робити в такому випадку? Дивіться на нашій схемі.
* Якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка отримала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст. 181 ГК).
Тепер трохи наочності. Розглянемо приклад складання протоколу розбіжностей.
Зазначимо, що законом передбачена можливість укладання попередніх договорів (ст. 182 ГК). За таким договором СГ зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів (ч. 2 ст. 182 ГК). Зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Ось таким чином відбувається процедура укладання договору. А наразі прийшов час поговорити про нюанси підписання договору.
Підписання договору
Підписи сторін
Будь-який письмовий договір неминуче переживає етап свого підписання його сторонами. Адже в абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК зазначено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). А от які особи сторін мають повноваження на підписання договорів від їх імені, давайте розглянемо далі.
Загалом, особи, які мають повноваження на підписання договорів від імені підприємства, визначаються установчими документами такого підприємства. І недарма ми кажемо «особи» у множині, адже іноді такою уповноваженою особою є не одна людина, а дві та більше. І такий підхід є раціональним, оскільки не виникає головоломки у випадку відсутності з будь-яких причин (хвороба, відрядження, відпустка тощо) особи, яка наділена переважним правом підпису. Тобто, якщо особа з переважним правом підпису відсутня, її у підписанні договору без проблем може замінити інша особа, яка також має право підпису відповідно до установчого документа.
Але що робити, коли в установчому документі значиться лише одна особа з правом підпису, яка — так вже сталося — відсутня на момент підписання того чи іншого договору? Це питання вирішується таким чином. Особі, яка має право підпису згідно з установчими документами підприємства (зазвичай таким є керівник підприємства), необхідно видати відповідний наказ, який наділяє повноваженнями на підписання документів у разі відсутності попередньої іншу особу. Але знову ж таки така можливість має бути передбачена установчими документами. У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ переважно підписує особа, яка виконує її обов’язки, або її заступник. У цьому випадку обов’язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: «Виконувач обов’язків», «Заступник» (п. 5.23 ДСТУ 4163-2003). Проте ще раз наголосимо, що на такі дії вказана особа має повноваження, якщо це зазначено в установчих документах або ж на це є відповідна довіреність. Підписувати документ із прийменником «за» або ставити правобіжну похилу риску перед назвою посади не дозволено.
Майте на увазі: якщо договір буде підписаний особою, яка на такі дії не уповноважена, це може призвести до неможливості довести факт здійснення господарської операції, що має юридичне значення.
Зауважимо, що при підписані договорів може використовуватися і факсимільний підпис, який відтворюється за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису. Але допускається це тільки у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК). З цим погоджуються і суди, про що свідчать, зокрема, постанови ВГСУ від 24.09.2009 р. по справі № 19/75пд та від 20.01.2010 р. по справі № 19/42-09-1275.
Нагадаємо, що факсиміле — це точне відтворення будь-якого графічного оригіналу, в тому числі підпису, у фотографічний спосіб, печаткою, іншою репродукцією; кліше, печатка, за допомогою яких можна багаторазово відтворювати власноручний підпис особи. Відповідне визначення наведене в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2008 р. по справі № 22-а-845/2008.
Варто визнати, що бувають випадки, коли наявність на договорі факсимільного підпису однієї зі сторін призводить до визнання такого договору недійсним іншою стороною, що врешті-решт призводить до зустрічі обох сторін у суді. Підкреслимо, що таке невизнання договору однією зі сторін часто є помилковим, адже у більшості випадків використання факсиміле при підписанні договорів все ж допускається, хіба що це прямо заборонено законом. Але, аби таких неприємностей не траплялося, краще узгодити можливість використання в договорі факсимільного підпису заздалегідь та задокументувати це в окремій угоді зі зразками відповідного аналога їх власноручних підписів або ж зазначити безпосередньо у договорі (наприклад, виділити для цього окремий розділ). Хоча, як зазначено у постанові ВГСУ від 24.09.2009 р. по справі № 19/75пд, відсутність письмової згоди сторін на використання факсимільного відтворення підпису у випадку вчинення дій із виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності частково виконаного договору.
Важливий момент: використовувати факсиміле може тільки та посадова особа, чий підпис таким чином відтворюється. Тобто у разі відсутності особи, яка уповноважена підписувати договори, поставити за неї факсимільний підпис на договорі інша особа не може.
Печатка
За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Про це говорить ч. 1 ст. 181 ГК. До того ж про те, що правочин, який вчиняє юридична особа, має бути скріплений печаткою, зазначає й абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК. Тобто з цього робимо висновок, що печатка на договорі, складеному у письмовій формі, має бути присутньою. Разом з тим її відсутність не впливає на дійсність правочину. Справа в тому, що приводом недійсності правочину ч. 1 ст. 215 ЦК визначає недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 — 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК. Недотримання вимог щодо форми правочину (ч. 4 ст. 203 ЦК) не є приводом для визнання правочину недійсним. Таку думку Мін’юст виклав у своєму листі від 14.04.2004 р. № 19-5-381. Також правочин є недійсним, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). Проте про визнання правочину, який вчинений у письмовій формі та не скріплений печаткою, нікчемним у законодавстві не йдеться. До того ж, на думку Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, не може бути визнана недійсною угода, яку укладено за кордоном, унаслідок недотримання форми, якщо дотримано вимоги законів України. Про це зазначалося у листі цього міністерства від 30.03.2005 р. № 83-24/21. Але майте на увазі: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК).
Разом з тим Держкомпідприємництва вважає, що правочин має бути скріплений печаткою тільки у тому випадку, коли він вчиняється юридичними особами. Обов’язкове ж скріплення печаткою правочинів, які вчиняють фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, чинне законодавство не передбачає (лист Держкомпідприємництва від 11.11.2005 р. № 10006).
Загалом відбитком печатки СГ засвідчують на документі підпис відповідальної особи, тому такий відбиток необхідно ставити так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ (п. 5.26 ДСТУ 4163-2003).
Зазначимо, що з 31.10.2014 р. печатка в усіх випадках буде ставитися лише за письмовою домовленістю сторін. Відповідні зміни до ЦК, ГК та низки інших нормативних документів унесені Законом № 1206, який набирає чинності із зазначеної дати.
Особливості укладання договору підряду
Договори про виконання робіт у цивільному законодавстві здебільшого мають назву договорів підряду. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК). Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Також дуже поширеними є договори будівельного підряду. Основна «фішка» договору підряду — це те, що результатом належно виконаної роботи завжди є певний продукт, готовий для подальшого використання чи обробки. Тобто предметом такого договору є не сам процес, а його результат.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник (ч. 1 ст. 838 ЦК).
У загальному випадку підрядник зобов’язаний виконати роботу, визначену договором підряду, зі свого матеріалу і своїми засобами (ч. 1 ст. 839 ЦК). Якщо ж робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, це має бути зазначено у договорі. До того ж у такому випадку в договорі необхідно вказати норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків (ч. 2 ст. 840 ЦК).
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здавання підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку — сторона, яка пропустила строк (ч. 1 ст. 842 ЦК). Якщо сторонами узгоджений інший порядок, це має бути закріплено у договорі.
Як ми говорили раніше, ціна є істотною умовою договору, тобто обов’язково має бути вказана у договорі. І договір підряду не є винятком. Причому щодо договору підряду говориться, що в ньому може визначатися ціна роботи або способи її визначення. Ціна, визначена у договорі, має включати відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Якщо ж у договорі не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, які зазвичай застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (ч. 2 ст. 843 ЦК).
Стосовно ціни у договорі підряду є ще одна цікавинка. Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 844 ЦК ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Такий кошторис при цьому є частиною договору. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. За умовчанням кошторис є твердим. Зміни до такого кошторису можуть вноситися тільки за згодою сторін. В інакшому випадку витрати, пов’язані з перевищенням такого кошторису, повністю ляжуть на плечі підрядника, якщо інше не встановлено законом. Проте сторони можуть зійтися і на приблизному кошторисі. Тоді це має бути визначено у договорі.
Майте на увазі: якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи (ч. 2 ст. 845 ЦК). ЦК дозволяє також розподілити заощадження, отримане підрядником, між сторонами, але тільки якщо вони про це між собою домовилися.
У загальному випадку замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточного здавання роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, — достроково. Попередня оплата виконаної роботи чи окремих її етапів може відбуватися, лише якщо це передбачено в договорі. У такому випадку в договорі має бути зазначено також розмір такого авансу.
Що ще відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК має бути встановлено в договорі підряду, так це строк його виконання. Також у договорі може бути додатково визначений строк виконання окремих етапів роботи. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов’язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов’язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ч. 2 ст. 846 ЦК). Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК).
Зверніть увагу: замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Особливості укладання договору про надання послуг
Існує багато різновидів договорів про надання послуг. Це і договір перевезення, і договір зберігання, і договір доручення, і договір комісії та багато інших. Проте існує загальне визначення договору про надання послуг. Його нам надає ст. 901 ЦК. Так, згідно із ч. 1 цієї статті за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Особливістю договорів про надання послуг є те, що послуга, яка надається, одразу ж споживається. Тобто, на відміну від договорів підряду, предметом договору про надання послуг є процес, а не кінцевий результат.
Ще одна особливість договору про надання послуг — це те, що виконавець послуги повинен надати її особисто. Нагадаємо, що за договором підряду підрядник має право залучити до виконання роботи субпідрядників, якщо інше не встановлено договором. Проте сторони можуть передбачити у договорі право виконавця покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу (ч. 2 ст. 902 ЦК). Але навіть у такій ситуації виконавець залишається повністю відповідальним перед замовником за порушення договору.
Договір про надання послуг, яким передбачене надання послуг за плату, повинен містити розмір такої плати, а також строк і порядок її виплати. Послуга може бути оплачена в іншому розмірі, ніж визначений у договорі, якщо договір неможливо виконати не з вини виконавця. В такому випадку замовник виплачує виконавцю розумну плату (ч. 2 ст. 903 ЦК).
У договорі про надання послуг також визначається строк цього договору, який визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Зауважте: договір про надання послуг може бути розірваний як замовником, так і виконавцем в односторонньому порядку на підставах, установлених ЦК чи іншим законом, або ж за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 907 ЦК).
