Робота за сумісництвом
Людмила ТРОХИМЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
У різних виданнях з працевлаштування, спеціалізованих інтернет-сайтах міститься чимало оголошень, що пропонують додатковий заробіток. І дійсно, сьогодні багато людей суміщають основну й додаткову роботу. Для когось — це можливість спробувати свої сили на новій царині, розширити коло професійних інтересів, свою «багатогранність», а для когось — життєва необхідність.
Робота за сумісництвом є одним з видів додаткової роботи. Що являє вона собою з точки зору трудового законодавства? Чи існують обмеження на цей вид діяльності? Які особливості прийняття на роботу і звільнення сумісників? Як обліковуються їх робочий час і кількість? Про це читайте у статті.
Загальні положення
Статтею 21 КЗпП
закріплено право працівника на реалізацію своїх здібностей до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Це дає можливість фізичній особі, поряд з основним місцем роботи, укласти один або кілька трудових договорів за сумісництвом.Оскільки роботу за сумісництвом регулює трудове, а не цивільне законодавство, це і відрізняє її від підробітку за цивільно-правовими договорами, який також можна виконувати у вільний від основної роботи час. Для того щоб розпочати працювати як сумісник, необхідна наявність трудових відносин за основним місцем роботи. Наприклад, працюючи тільки за цивільно-правовим договором, працівник не має права оформитися як сумісник, оскільки відповідно до законодавства не перебуває у трудових відносинах.
Те, що працівника, який
не має основного місця роботи, не може бути прийнято на роботу за сумісництвом, підтверджує і Мінпраці в листі від 13.10.2004 р. № 36-298). При цьому основним є те місце роботи, де зберігається трудова книжка працівника (п.п. 1.1 Інструкції № 58).Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначено
Положенням № 43. У цьому документі дається і визначення сумісництва.Так,
сумісництвом уважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи, на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час. При цьому сумісництво буває:1)
внутрішнім — робота виконується на тому самому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (тобто за основним місцем роботи працівник виконує ще й роботу за сумісництвом);2)
зовнішнім — робота виконується на іншому підприємстві або в установі, організації чи у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.У разі внутрішнього сумісництва відповідно до
п. 14 розділу 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 1, затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.04 р. № 336, основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.Обов'язкова умова, що робота за сумісництвом виконується тільки у вільний від основної роботи час, відрізняє її від таких видів трудової діяльності, як суміщення професій, розширення зони обслуговування, тимчасове заступництво, що виконуються працівниками одночасно з основною роботою у свій робочий час.
Роботи, що не вважаються сумісництвом
Крім основної роботи і роботи за сумісництвом, працівники мають право виконувати роботи, що не є сумісництвом. Їх перелік наведено в додатку до
Положення № 43.Перелік робіт, що
не вважаються сумісництвом, наведено в таблиці.
| № з/п | Роботи, що не є сумісництвом |
| 1 | Літературна робота, у тому числі робота з редагування, перекладу і рецензування окремих творів, що оплачується з фонду авторського гонорару |
| 2 | Технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці |
| 3 | Педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більше 240 годин на рік |
| 4 | Виконання обов'язків медичних консультантів установ охорони здоров'я в обсязі не більше 12 годин на місяць з разовою оплатою праці |
| 5 | Керівництво аспірантами в науково-дослідних установах та вищих навчальних закладах наукових працівників та висококваліфікованих фахівців, які не перебувають у штаті цих установ та навчальних закладів, з оплатою їх роботи з розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфікованими фахівцями, у тому числі тими, хто посідає керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах, з оплатою з розрахунку 100 годин за навчальний рік. |
| 6 | Проведення консультацій науковими працівниками науково-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здоров'я в лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 годин на рік з погодинною оплатою праці |
| 7 | Робота за договорами провідних наукових, науково-педагогічних та практичних працівників з короткострокового навчання кадрів на підприємствах та в організаціях |
| 8 | Робота без заняття штатної посади на тому ж підприємстві, в установі, організації, виконання вчителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов'язків із завідування кабінетами, лабораторіями та відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників навчальних закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу тощо. Робота вчителів та викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закладів, а також вищих навчальних закладів, прирівняних до них за оплатою праці працівників, концертмейстерів та акомпаніаторів навчальних закладів з підготовки працівників мистецтв та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчальних закладів, у тому самому навчальному закладі понад установлену норму навчального навантаження, педагогічна робота і керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі |
| 9 | Переписування нот, що виконується за завданнями підприємств |
| 10 | Організація та проведення екскурсій на умовах погодинної чи відрядної оплати праці, а також супровід туристських груп у системі туристсько-екскурсійних установ профспілок |
| 11 | Інша робота, що виконується в тому випадку, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього одержує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці за основною та іншою роботою не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи |
| 12 | Виконання обов'язків, за які встановлено доплату до окладу (ставки) у відсотках чи в гривнях |
| Примітка. Виконання робіт, зазначених у пунктах 1, 9, 10, у робочий час не допускається. Виконання робіт, зазначених у пункті 8, здійснюється залежно від характеру робіт як в основний робочий час, так і поза ним. Виконання робіт, зазначених у пунктах 2 — 7, допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання заробітної плати. | |
Додамо, що робота за трудовим договором осіб, які
суміщають таку роботу з денною формою навчання, не є сумісництвом. На це вказував Держкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в листі від 20.12.2002 р. № 2-221/6823.
Обмеження на роботу за сумісництвом
Існують певні обмеження на роботу за сумісництвом. Обмеження на сумісництво відповідно до
ч. 2 ст. 21 КЗпП можуть запроваджуватися:— законодавством;
— колективним договором чи угодою сторін.
Законодавчо встановлені обмеження діють стосовно
державних службовців. Так, державні службовці не мають права виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики (ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.95 р. № 356/95-ВР).Обмеження також запроваджено для
нотаріусів. Зокрема, нотаріус не може перебувати у штаті інших підприємств та організацій, займатися підприємницькою та посередницькою діяльністю (ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. № 3425-ХII).Посадові особи органів
прокуратури і державної податкової служби не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах та організаціях, крім наукової та викладацької діяльності (ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. № 1789-ХII, ст. 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-ХII).Для працівників державних підприємств
обмеження на роботу за сумісництвом установлюються Положенням № 43. Так, відповідно до п. 4 цього документа керівники, заступники керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (цехів, відділів, служб, лабораторій тощо) не мають права працювати за сумісництвом. Як і державні службовці, вони можуть займатися виключно науковою, викладацькою, медичною і творчою діяльністю. Для того щоб конкретизувати, хто ж належить до керівників, звернемося до Класифікатора професій ДК 003-2005. Професійну групу «Керівники» представлено розділом 4.1 Класифікатора. До них належать усі посади зі словами: «голова», «директор», «начальник», «завідувач», «головний», «майстер» тощо.Слід зауважити, що обмеження на роботу за сумісництвом стосуються працівників, основним місцем роботи яких є державне підприємство, установа, організація (незалежно від того, на державному чи недержавному підприємстві вони виконують роботу за сумісництвом), і працівників, які приступають до роботи за сумісництвом на державне підприємство, в установу, організацію (незалежно від того, з державним або недержавним підприємством працівник уклав раніше трудовий договір про основну роботу). На це вказує Мінпраці в
листі від 08.12.2004 р. № 0706-С48265/4.Слід також мати на увазі, що відповідно до
пункту 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участі державних підприємств» від 31.12.92 р. № 24-92 керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.Обмеження на сумісництво відповідно до
п. 2 Положення № 43 можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ та організацій спільно з профспілковими комітетами, але тільки до працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаються на стані їх здоров'я та безпеці виробництва. Такі обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, і вагітних жінок.Відповідні обмеження на роботу за сумісництвом, у тому числі й на
підприємствах недержавної форми власності, може бути запроваджено колективним договором чи угодою сторін. Зокрема, обмеження може бути зафіксовано і в трудовому договорі на період його дії, оскільки трудовий договір — це і є угода між працівником та роботодавцем. На це звертає увагу Мінпраці в листі від 30.04.2002 р. № 06/2-4/123.
Порядок прийняття на роботу
Для влаштування на роботу за сумісництвом
згода роботодавця за основним місцем роботи не потрібна.Під час прийняття на роботу за сумісництвом працівник має пред'явити власнику чи уповноваженому ним органу
паспорт і копію довідки державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера. Якщо при виконанні роботи за сумісництвом потрібні спеціальні знання, то роботодавець має право вимагати від працівника пред'явлення диплома чи іншого документа про освіту або професійну підготовку.При оформленні за сумісництвом трудова книжка не пред'являється, оскільки згідно з
п. 1.1 Інструкції № 58 вона ведеться тільки за основним місцем роботи.Для виконання роботи за сумісництвом працівник укладає з роботодавцем трудовий договір незалежно від виду сумісництва, навіть при роботі у того самого роботодавця. Крім укладення відповідного договору, трудові відносини оформляють наказом про прийняття на роботу. При цьому діють ті самі правила, що і при оформленні за основним місцем роботи: працівник пише заяву, роботодавець видає наказ, працівник підписує наказ після ознайомлення з його змістом.
Запис до трудової книжки
відомостей про роботу за сумісництвом здійснюється за бажанням працівника власником чи уповноваженим ним органом за місцем основної роботи (п. 9 Положення № 43). Для цього працівнику-суміснику необхідно надати документи, що підтверджують роботу за сумісництвом (наприклад, довідку з «неосновного» місця роботи, копію наказу про прийняття на роботу за сумісництвом).
Режим роботи
Законодавство не обмежує сумісництво за кількістю трудових договорів, які можуть укласти працівники. Водночас стосовно працівників
державних підприємств установлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом. Так, згідно з постановою № 245 для цієї категорії тривалість робочого часу за сумісництвом не повинна перевищувати:— у робочі дні — чотирьох годин;
— у вихідні дні — тривалості повного робочого дня;
— загальна тривалість за місяць — половини місячної норми робочого часу.
Для працівників
недержавних підприємств тривалість їх роботи за сумісництвом не обмежується, сумісництву може бути присвячено весь вільний від основної роботи час. У цьому випадку слід ураховувати лише те, що робота за сумісництвом не повинна перевищувати нормальної тривалості робочого часу, установленої КЗпП.Також слід зауважити: оскільки робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час, то працівник не може виконувати в той самий час (наприклад, з 9.00 до 18.00) роботу як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом. Це підтверджує
Мінпраці в листі від 16.01.2003 р. № 06/2-4/6.Водночас висококваліфікованим фахівцям дозволяється
за погодженням з власником чи уповноваженим ним органом здійснювати педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах і навчальних закладах (підрозділах) підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів за сумісництвом у робочий час до 4 годин на тиждень зі збереженням за ними заробітної плати за місцем основної роботи (п. 11 Положення № 43).
Облік робочого часу та визначення кількості сумісників
Виконаний працівником-сумісником обсяг робіт відображається в документах первинного бухгалтерського обліку. Підставою для нарахування заробітної плати сумісникам з погодинною оплатою праці є табель обліку використання робочого часу. Для сумісників-відрядників нарахування заробітної плати здійснюється за первинними документами щодо обліку виробітку.
Первинний облік заробітної плати, що нараховується внутрішнім сумісникам за основним та неосновним місцем роботи, ведеться окремо. У табелі обліку робочого часу в разі внутрішнього сумісництва відпрацьовані за сумісництвом години відображаються в тому підрозділі, де цей працівник працює за сумісництвом.
Згідно з
п.п. 2.6.1 п.п. 2.6 Інструкції № 286 не включаються до облікової кількості штатних працівників підприємства зовнішні сумісники (прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств). Внутрішній сумісник, який одержує на одному підприємстві дві, півтори ставки чи менше однієї ставки, до облікової кількості штатних працівників включається як одна фізична особа.Зовнішні сумісники враховуються:
— у середній кількості працівників — як цілі одиниці, незалежно від тривалості робочого часу (
п.п. 3.3 Інструкції № 286);— у середній кількості працівників в еквіваленті повної зайнятості — пропорційно оплаченому робочому часу (
п.п. 4.4.1 п.п. 4.4 Інструкції № 286).
Звільнення сумісників
Розірвання трудового договору із сумісниками відбувається на загальних підставах, установлених трудовим законодавством, зокрема
ст. 36, 38, 40, 41 КЗпп. При цьому звільнення з деяких підставах, визначених у ст. 40, 41 КЗпП, має відбуватися за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).Крім того, додаткові підстави для звільнення сумісника з ініціативи роботодавця встановлено
ст. 431 КЗпП, п. 8 Положення № 43.Зокрема, відповідно до
ст. 431 КЗпП звільнення сумісника з ініціативи роботодавця без згоди профспілкової організації допускається в разі прийняття на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством. Так, п. 8 Положення № 43 для працівників державних підприємств передбачає, що звільнення може відбуватися також через обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці. У таких випадках при звільненні сумісника з державного підприємства вихідна допомога не виплачується.Якщо звільнення сумісника відбувається з його власної ініціативи, то на нього поширюються норми
ст. 38 КЗпП, і він зобов'язаний повідомити про це роботодавця письмово за два тижні.Слід зауважити: якщо трудовий договір із сумісником припиняється в разі прийняття на роботу працівника, для якого ця діяльність буде основною, то звільнення сумісника тут — право, а не обов'язок роботодавця. Отже, він може запропонувати працівнику-суміснику іншу роботу також на умовах сумісництва.
При звільненні сумісника йому може бути виплачено вихідну допомогу на підставах та в розмірі, передбачених
ст. 44 КЗпП.Відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу і звільнення з роботи за сумісництвом покладається на власника чи уповноважений ним орган, що приймає працівника на роботу за сумісництвом.
Упевнені, що наша стаття допоможе отримати відповіді на багато запитань, що виникають у роботодавців під час прийняття на роботу сумісників.
У наступних публікаціях ми обов'язково розглянемо й інші важливі питання, зокрема щодо оплати праці сумісників.
Нормативні документи
КЗпП —
Кодекс законів про працю України.Постанова № 245 —
постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» від 03.04.93 р. № 245.Положення № 43 —
Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43.Інструкція № 58 —
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58.Інструкція № 286 — Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286.
