Щодо виконання нормативу робочих місць для інвалідів

В обраному У обране
Друк
Редакція ОП
Оплата праці Березень, 2010/№ 5
Лист від 09.12.2009 р. № 1/6-600/06

Фонд соціального захисту інвалідів

Щодо виконання нормативу робочих місць для інвалідів

Лист від 09.12.2009 р. № 1/6-600/06

 

Фонд соціального захисту інвалідів (далі — Фонд),<…> стосовно сплати штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляє.

Порядок працевлаштування інвалідів передбачений Кодексом законів про працю, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21.03.91 р. № 875-XII (далі — Закон України № 875-XII), постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 р. № 70.

Відповідно до чинного законодавства України найважливішим аспектом адаптації та інтеграції особи з інвалідністю у суспільне життя є відповідне забезпечення умов для отримання освіти, фахової підготовки та гідної праці у відповідності до їхніх можливостей.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до Закону України № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Не допускається працевлаштування інвалідів, якщо за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.

Вимоги до особливостей організації робочого місця для інвалідів передбачено у ст. 18 Закону України № 875-XII.

Суб’єкти господарювання, які працевлаштовують інваліда, зобов’язані створювати для них робочі місця, у тому числі і спеціальні робочі місця

з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Це означає, що інвалідів можна приймати як на звичайні робочі місця, так і на спеціальні (якщо це необхідно внаслідок захворювання такого інваліда і рекомендацій МСЕК).

Відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП)

під час прийняття інваліда на роботу забороняється встановлювати строк випробування. Це положення розповсюджується і на державні установи. При цьому згідно зі ст. 42 КЗпП у разі скорочення чисельності або штату працівників інваліди чи ветерани війни, а також учасники бойових дій та прирівняні до них особи мають переважне право залишитися на роботі за рівних з іншими працівниками умов продуктивності праці та кваліфікації. Робота інваліда в нічний час і понаднормово допускається тільки за його згодою та за умови, що це не суперечить медичним показанням (статті 55, 63 КЗпП).

Разом із тим, звертаємо Вашу увагу на наступні положення чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 11, 13 Кодексу законів про працю України (далі — Кодекс) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, укладається колективний договір, у якому встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку та ін.

Стаття 21 Кодексу визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 142 Кодексу трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі тривалість робочого часу працівників, визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно зі ст. 50, 51 Кодексу нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору

можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Згідно зі ст. 29 Кодексу до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний:

1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Одночасно повідомляємо,

що працевлаштування інваліда здійснюється з урахуванням його індивідуальної програми реабілітації. Згідно із Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації — це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється з урахуванням здібностей і бажань інваліда і повинна передбачати працевлаштування, при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків; пристосування робочого місця з урахуванням безпеки та особистих потреб інваліда; використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідних у зв’язку з характером інвалідності.

Таким чином,

бюджетні установи, у тому числі урядові організації, що повністю утримуються за рахунок місцевих бюджетів (урядові органи, центральні органи виконавчої влади та інші) згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не звільняються від виконання вимог цієї статті та повинні виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а у разі його невиконання на посадову особу, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичну особу, яка використовує найману працю накладається адміністративний штраф.

 

Директор В. Малькін

 

Коментар редакції

 

Бюджетні установи зобов’язані створювати робочі місця для інвалідів

 

У листі, що коментується, Фонд соціального захисту інвалідів (далі — Фонд) наголосив на тому, що бюджетні установи, які утримуються повністю за рахунок місцевих бюджетів, не звільняються від виконання вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII (далі — Закон № 875).

Слід зауважити, що на підставі положень ст. 19 Закону № 875 не зобов’язані створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів лише ті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де працюють менше 8 осіб.

Таким чином, бюджетні установи мають створювати робочі місця для інвалідів. Проте за непрацевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції до підприємств, установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не застосовуються згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875. На це вказує Фонд у низці листів — від 27.03.2006 р. № 06ю-48/503-140/1, від 06.07.2007 р. № 1/6-313 і від 16.05.2008 р. № 1/6-155/06.

При цьому в листах від 20.03.2006 р. № 06ю-45/454-103/1 і від 26.04.2007 р. № 1/5-375 Фонд зазначає, що законодавство України створює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств, у тому числі й для організацій профспілок, а також неприбуткових організацій, в аспекті дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За невиконання нормативу для працевлаштування інвалідів підприємства, установи, організації (за винятком тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів), у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, згідно зі ст. 20 Закону № 875 щороку сплачують адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, у розмірі:

— половини середньорічної заробітної плати для підприємств, на яких працюють від 8 до 15 осіб;

— середньорічної заробітної плати для підприємств, на яких працюють 15 осіб та більше.

Водночас слід зауважити, що посадових осіб зазначених підприємств, установ та організацій може бути притягнено до адміністративної відповідальності згідно зі ст. 1881 КУпАП за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у вигляді накладення штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 — 340 грн.). Аналогічну позицію висловив Фонд у своєму листі від 06.07.2007 р. № 1/6-313.

Як випливає з листа, що коментується, до такої відповідальності може бути притягнено й посадових осіб бюджетних організацій, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів.

 

Наталія ІВЛЄВА, економіст-аналітик

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити