Щодо звільнення за власним бажанням

Звільнення працівника за власним бажанням відбувається на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Обмеження щодо звільнення працівника, який знаходиться на лікарняному, стосується тільки звільнення з ініціативи власника, що встановлено статтею 40 КЗпП, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті).

Тобто чинним законодавством не заборонене звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності за власним бажанням (ст. 38 КЗпП).

Звільнення працівника за власним бажанням, який захворів у період роботи, не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення.

Відповідно до частини другої статті 35 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо обов’язку подавати до державної служби зайнятості списки фактично вивільнених працівників не пізніше 10 днів після звільнення, то відповідно до частини п’ятої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» це стосується лише звільнення в порядку вивільнення працівників за частиною першою статті 40 КЗпП.

Заступник директора Департаменту —
начальник відділу правової експертизи
 О. Туліна

Можливість розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачено ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). При цьому працівник має попередити роботодавця про своє рішення за два тижні до бажаної дати звільнення.

Виникає запитання, а що ж робити роботодавцю в разі, якщо працівник на дату передбачуваного звільнення хворіє?

Нагадаємо, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП роботодавець не має права звільняти працівника з власної ініціативи в період хвороби і відпустки (за винятком випадків повної ліквідації підприємства або відсутності працівника на роботі протягом чотирьох місяців поспіль у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю). Як бачимо, обмеження у звільненні працівника в період хвороби стосується випадку його звільнення з ініціативи власника.

Таким чином, працівник має право звільнитися за власним бажанням, навіть якщо на день звільнення він перебуває на лікарняному.

Однак роботодавцю необхідно враховувати таке. Згідно з ч. 2 ст. 38 КЗпП працівника не може бути звільнено за раніше поданою заявою, якщо після закінчення строку попередження про звільнення він не вимагає розірвання трудового договору, за винятком випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до чинного законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Тому необхідно, щоб працівник підтвердив своє бажання розірвати трудовий договір саме на ту дату, яку було визначено раніше.

Що стосується оплати лікарняного листка, то незалежно від дати звільнення його має бути оплачено, оскільки тимчасова непрацездатність настала на той момент, коли працівник ще перебував у трудових відносинах з роботодавцем і, отже, був ще застрахованою особою.

Так, згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності застрахованим особам починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (установлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, передбачених законодавством. Тому, незважаючи на те, що працівник продовжує хворіти вже після звільнення, допомогу по тимчасовій непрацездатності йому має бути виплачено за рахунок коштів Фонду починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності за всі дні хвороби.

Що стосується оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, то Мінсоцполітики в листі від 19.01.2012 р. № 26/18/99-12 (див. «ОП», 2012, № 5, с. 5) указувало на те, що за рахунок коштів підприємства має бути оплачено ті робочі дні, що припадають на перші п’ять календарних днів тимчасової непрацездатності працівника до дня його звільнення. Дні, що припадають на перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, але настають за днем звільнення, не оплачуються. Аргументація Мінсоцполітики така. У п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 439 (далі — Порядок № 439), визначено, що оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі здійснюється за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадає на дні тимчасової непрацездатності. Однак у Порядку № 439 не зазначено, що оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється незалежно від звільнення застрахованої особи в цей період.

На нашу думку, підхід до оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності та розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності має бути єдиним. Однак поки що, на жаль, Мінсоцполітики своєї думки не змінило.

Звертаємо увагу: у разі якщо після звільнення працівник знову захворіє, але вже у зв’язку з настанням іншого страхового випадку, його лікарняний оплачуватися не буде, оскільки тимчасова непрацездатність настане вже після того, як він припинить трудові відносини, а отже, перестане бути застрахованою особою.

У листі, що коментується, Мінсоцполітики також звернуло увагу на те, що в разі звільнення працівника за власним бажанням подавати Звіт про фактичне вивільнення працівників за формою № 4-ПН (факт) не потрібно. Такий Звіт подається лише в разі звільнення працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкротством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП) у 10-денний строк після такого звільнення працівників.

Тетяна РУДА, головний редактор
(e-mail: t.rudaya@id.factor.ua)