Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон

З метою приведення у відповідність зі статтею 121 Кодексу законів про працю України та постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (із змінами)

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362), що додаються.

2. Департаменту фінансів соціальної сфери (Шнипко О. С.) забезпечити подання в установленому порядку цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Рибака С. О.

Міністр Ю. Колобов

1. У розділі I:

пункт 8 доповнити новим абзацом такого змісту:

«Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.»;

пункт 14 викласти у такій редакції:

«14. За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) протягом усього часу відрядження, в тому числі й часу перебування в дорозі.

Працівнику, який направлений у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи, та відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

На час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, оплата праці здійснюється підприємством, що її відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом оплата праці здійснюється підприємствами, що направляли працівника у відрядження, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між цими підприємствами за згодою між ними.».

2. У розділі II:

у пункті 1:

абзац другий доповнити словами та цифрами: «за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.»;

абзаци третій — п’ятий виключити;

пункт 5 після абзацу четвертого доповнити новим абзацом такого змісту:

«Якщо працівник, відряджений для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства, за умовами запрошення безоплатно забезпечується харчуванням організаторами таких заходів або якщо вартість харчування включається до рахунків на найм житлового приміщення, проїзних документів без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для України згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, зокрема 80 відсотків — при одноразовому, 55 відсотків — дворазовому, 35 відсотків — триразовому харчуванні.».

У зв’язку з цим абзаци п’ятий — сьомий вважати відповідно абзацами шостим — восьмим.

3. У пункті 1 розділу III:

речення друге абзацу першого викласти в такій редакції:

«Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.»;

абзаци другий — восьмий виключити.

Директор Департаменту
фінансів соціальної сфери
О. Шнипко

Мінфін своїм наказом від 07.07.2012 р. № 807 (далі — наказ № 807) уніс зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59), що набрали чинності з моменту офіційного опублікування наказу № 807, тобто з 31.08.2012 р.

Відразу зауважимо, що для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, виконання положень Інструкції № 59 є обов’язковим.

Інші підприємства та організації можуть використовувати цей документ як рекомендаційний.

Розглянемо докладніше внесені зміни.

1. Дата вибуття (прибуття) працівника у (з) відрядження і дата на транспортному квитку повинні збігатися .

На необхідність виконання цієї вимоги для відшкодування вартості на проїзд відрядженому працівнику фахівці Мінфіну вказували й раніше (див. «Праця і зарплата», 2012, № 17, с. 15).

Наказом № 807 таку вимогу закріплено в Інструкції № 59.

Так, п. 8 розд. I «Загальні положення» цієї Інструкції доповнено новим абзацом, що зводиться до такого.

Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження відповідно до наказу про відрядження.

Таким чином, у разі більш раннього від’їзду працівника до місця відрядження або пізнішого приїзду працівника з відрядження, якщо це не встановлено наказом на відрядження, вартість проїзду працівнику не відшкодовується.

2. Оплата праці за період перебування працівника у відрядженні .

Положення п. 14 розд. I «Загальні положення» Інструкції № 59 приведено у відповідність до нової редакції ст. 121 КЗпП.

Так, працівнику, направленому в службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи і відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, а розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку.

3. Термін відрядження .

Тепер в Інструкції № 59 визначено лише загальний випадок максимальної тривалості службового відрядження: для відрядження в межах території України — 30 календарних днів (п. 1 розд. II «Порядок відрядження в межах України»), для відрядження за кордон — 60 календарних днів (п. 1 розд. III «Порядок відрядження за кордон»). Усі винятки з цього правила, а саме в яких випадках термін відрядження може бути більшим, передбачено постановою КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 (далі — постанова № 98).

4. Розмір добових витрат у разі, якщо вартість харчування включено до рахунків на наймання житлового приміщення, проїзних документів, без визначення конкретної суми.

Пункт 5 розд. II «Порядок відрядження в межах України» Інструкції № 59 доповнено новим положенням.

Так, у разі якщо працівник, відряджений для участі в переговорах, конференціях, симпозіумах з питань щодо основної діяльності підприємства, за умовами запрошення безкоштовно забезпечується харчуванням організаторами таких заходів або якщо вартість харчування включається до рахунків на наймання житлового приміщення, проїзних квитків без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках до сум добових витрат для України згідно з додатком 1 до постанови № 98, зокрема 80 % — при одноразовому, 55 % — дворазовому, 35 % — триразовому харчуванні.

Таким чином, Мінфін вирішив питання щодо порядку відшкодування витрат на проживання, проїзд і визначення суми добових витрат у разі, коли вартість харчування включено до рахунків на наймання житлового приміщення, проїзних квитків, але конкретну суму не зазначено.

Нагадаємо, що згідно з абзацом четвертим п. 5 розд. II Інструкції № 59 витрати на харчування, вартість якого включено до рахунків на оплату вартості проживання в готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються за рахунок добових витрат. Це означає таке: якщо до спільного рахунка на проживання, наданого працівником на підтвердження його витрат на оплату житла під час відрядження, уключено конкретну вартість харчування в готелі, то установа не повинна відшкодовувати витрати працівника на харчування. На цю мету йому видаються добові витрати, що є компенсацією витрат на харчування та на фінансування інших особистих потреб працівника. Наприклад, вартість проживання в готелі за добу визначено в розмірі 240 грн., з них 20 грн. — вартість сніданку. У такому разі сума витрат на проживання, що відшкодовується працівнику, становить 220 грн. (240 - 20). Такому працівнику також відшкодовуються добові витрати в розмірі 30 грн.

Якщо ж вартість харчування включено до рахунків на наймання житлового приміщення або до вартості проїзних документів без визначення конкретної суми, то для цього необхідно було додатково затребувати у надавачів послуг з проживання та проїзду документи про вартість харчування, що на практиці реалізувати зазвичай дуже важко.

На сьогодні цю ситуацію вирішено таким чином. Вартість проживання або проїзду відшкодовується в повній сумі, навіть якщо до неї включено вартість харчування (у нашому випадку — 240 грн.), а от добові витрати відшкодовуються у відповідному відсотковому відношенні (у нашому випадку: 30 x 0,8 = 24 грн.).

Алла БРОДЕЦЬКА,
начальник відділу нормативів
 в органах державного управління
 Департаменту фінансів соціальної сфери
 Міністерства фінансів України