Новий Закон про зайнятість населення: перше знайомство

Закон № 5067 — Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.

Закон № 1058 — Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Норми Закону № 5067 спрямовано на створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності робочої сили та зменшення безробіття.

Згідно з цим Законом для роботодавців установлено нові зобов’язання щодо працевлаштування певних категорій громадян, а також передбачено пільги.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону № 5067 підприємствам, установам та організаціям із чисельністю штатних працівників понад 20 осіб буде встановлено квоту в розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для працевлаштування представників соціально незахищених верств населення (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку). Нагадаємо, що для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII).

Як бачимо, у Законі № 5067 з’явилося поняття «соціально незахищені верстви населення», до яких, зокрема, належать:

1) один із батьків чи особа, яка їх замінює, та:

— має на утриманні дітей віком до шести років;

— виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

— утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти й діти, позбавлені батьківського
піклування;

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової чи альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) та вперше приймається на роботу;

5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 залишилося 10 і менше років;

6) інваліди, які не досягли пенсійного віку, установленого ст. 26 Закону № 1058;

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків чи особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.

Роботодавці самостійно розраховують зазначену вище квоту з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до неконкурентоспроможних на ринку праці (крім інвалідів).

Про працевлаштування соціально незахищених громадян роботодавець зобов’язаний буде щороку інформувати центр зайнятості.

Із метою виконання цієї квоти роботодавець може звернутися до центру зайнятості за сприянням у пошуку осіб цієї категорії громадян.

Що стосується відповідальності за невиконання квоти, то за власне її недотримання Законом № 5067 такої відповідальності не передбачено. У свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 53 цього Закону в разі невиконання протягом року квоти, за кожну необґрунтовану відмову в працевлаштуванні осіб, зазначених у ч. 1 ст. 14 Закону № 5067, з роботодавця стягуватиметься штраф у двократному розмірі мінімальної зарплати, установленої на момент виявлення порушення.

Отже, маємо таку картину: у разі якщо роботодавець не виконує квоту щодо працевлаштування соціально незахищених громадян, про що він щороку інформує центр зайнятості, то центр зайнятості направлятиме йому таких людей для працевлаштування. Якщо роботодавець необґрунтовано відмовить у працевлаштуванні таких категорій громадян, то на нього може бути накладено зазначений вище штраф.

У зв’язку з цим добре було б законодавцю чітко прописати критерії необґрунтованості відмови у працевлаштуванні. Адже в разі такої необґрунтованості на роботодавця може бути накладено штраф. Можливо, такі критерії буде визначено в підзаконному нормативному акті.

До заходів щодо сприяння зайнятості населення законодавці віднесли надання пільги зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ).

Так, згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 5067 роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників та протягом цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше трьох мінімальних заробітних плат за кожну людину, впродовж наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше трьох мінімальних заробітних плат за кожну людину щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Пенсійного фонду України, компенсуються 50 % сум нарахованого ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який такий внесок сплачено. Порядок такої компенсації сум ЄСВ має визначати КМУ.

Як бачимо, для отримання такої пільги роботодавець зобов’язаний виконати низку умов.

1. Працевлаштування працівника має бути здійснено на нове робоче місце. Зауважимо, що згідно зі ст. 1 Закону № 5067 нове робоче місце — робоче місце, створене у зв’язку зі створенням нового суб’єкта господарювання (крім створеного шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 календарних місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребує нових знань, навичок та вмінь працівника.

У результаті виходить, що пільга зі сплати ЄСВ у разі працевлаштування працівника на наявне вакантне робоче місце не надаватиметься, тобто для отримання пільги необхідно створити саме нове робоче місце.

2. Працівник на новому робочому місці має відпрацювати протягом 12 календарних місяців, і впродовж цього періоду йому має нараховуватися зарплата в розмірі не менше трьох мінімальних заробітних плат.

3. Протягом наступних 12 календарних місяців працівник також має отримувати зарплату не менше трьох мінімальних заробітних плат.

Звертаємо увагу: такий вид пільги надається, якщо на нове місце роботи приймається будь-яка фізична особа — незалежно від того, за направленням центру зайнятості чи ні.

Для стимулювання працевлаштування громадян, недостатньо конкурентоспроможних на ринку праці, для роботодавців також передбачено пільгу.

Згідно зі ст. 26 Закону № 5067 роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, недостатньо конкурентоспроможних на ринку праці, яким надано статус безробітного, за направленням центрів зайнятості строком не менше ніж на два роки, щомісяця компенсуються фактичні витрати в розмірі ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який його сплачено.

Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування такої особи.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем після здобуття професії (спеціальності) та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, якого зареєстровано в установленому порядку як безробітного, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається).

Порядок проведення компенсації буде розроблено КМУ.

Виходить, що для цього виду пільги строк працевлаштування працівника на нове місце роботи має бути не менше двох років, а компенсацію ЄСВ на зарплату працевлаштованого працівника роботодавець отримуватиме протягом одного року з дня працевлаштування.

Для тих роботодавців, які побажають скористатися цією пільгою, Законом № 5067 установлено низку вимог.

Так, роботодавці, які працевлаштовують недостатньо конкурентоспроможних громадян, не зможуть претендувати на отримання компенсації, якщо вони:

— мають заборгованість зі сплати ЄСВ та/або пенсійних внесків;

— визнані в установленому порядку банкрутами або щодо них порушено справу про банкротство.

Порядок компенсації має бути визначено КМУ.

Відповідно до п. 1 ст. 29 Закону № 5067 студенти вищих навчальних закладів та учні ПТНЗ, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», продовжуючи навчатися на відповідному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право стажуватися за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування, у вільний від навчання час.

Порядок укладення договору про стажування і типову форму цього договору затверджує КМУ.

Строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців.

Запис про проходження стажування роботодавець вноситиме до трудової книжки .

У разі коли в період стажування студент виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює йому виплату зарплати згідно з установленими системами оплати праці.

До речі, робота керівників стажування, призначених із числа працівників підприємства, може оплачуватися роботодавцем додатково на строк стажування щомісяця в розмірі не менше 5 % суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

Роботодавцям важливо знати, що відповідно до ч. 5 ст. 50 Закону № 5067 їм заборонено висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу і під час проведення добору працівників, а також вимагати від претендентів на роботу надання відомостей про їх особисте життя.

Докладно про це йдеться у ст. 11 Закону № 5067, згідно з якою заборонено в оголошеннях (рекламі) про вакансії вказувати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати умови, що надають перевагу одній статі, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, відомості про їх особисте життя.

У разі порушення зазначених вимог рекламодавець повинен буде сплатити до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, установленої на момент виявлення порушення. Таким чином, установивши вікову межу для певної вакансії, роботодавець ризикує наразитися на штраф у розмірі понад 10 тис. грн.

Згідно зі ст. 43 Закону № 5067 статус безробітного може бути надано:

1) особі працездатного віку до призначення пенсії (зокрема, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку чи інших передбачених законодавством доходів та яка готова стати до роботи;

2) інваліду, який не досяг установленого ст. 26 Закону № 1058 пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам» 16.11.2000 р. № 2109-III та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18.05.2004 р. № 1727-IV;

3) особі молодше 16-річного віку, яка працювала та була звільнена у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, зокрема з припиненням або перепрофілюванням підприємства, установи та організації, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним особам за їх особистою заявою в разі відсутності відповідної роботи з першого дня реєстрації в центрі зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання або місця перебування. Нагадаємо, що на сьогодні така реєстрація здійснюється з восьмого дня.

Отже, наостанок ще раз нагадаємо, що Закон № 5067 набере чинності з 1 січня 2013 року. Тому в наступних випусках газети «Оплата праці» ми ще неодноразово повернемося до розгляду порушених у статті питань і вже наочніше розглянемо практичні ситуації застосування нового законодавства.